Рішення № 140620496, 14.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/28211/25-Е

Провадження №2/522/1727/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Костинюк В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 14.05.2025-100002752 від 14.05.2025 у розмірі 19 087,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов договору №14.05.2025-100002752 від 14.05.2025, позичальнику надано кредит у розмірі 5 500 грн строком на 189 днів. За цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подачі позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 19 087,50 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа надійшла у провадження судді Ковтун Ю.І.

Ухвалою від 08.01.2026 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси №770/26 від 20.04.2026 на виконання Рішення зборів суддів Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2026 та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, по справі було проведено 20.04.2026 повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями в результаті якого справа 21.04.2026 передана судді Бондарю В.Я.

Ухвалою від 24.04.2026 справа прийнята до провадження судді Бондаря В.Я. та призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 20.05.2026.

У судове засідання 20.05.2026 учасники справи не з`явилися, сповіщалися про час, дату та місце судового розгляду належним чином. Позивач у позові просив провести розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр».

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.05.2026 позовну заяву задоволено задовольнити частково, стягнено з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр заборгованість за кредитним договором №14.05.2025-100002752 від 14.05.2025 у розмірі 15 900 грн та судовий збір у розмірі 2 017, 87 грн, у частині вимог про стягнення неустойки відмовлено.

24.06.2026 ОСОБА_1 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення від 25.05.2026.

Ухвалою суду від 31.07.2026 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 25.05.2026 повернено заявниці, оскільки заява не була підписана заявницею.

До суду 29.07.2026 надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яке ухвалене 25 травня 2026 року.

Заяву разом з матеріалами справи передано судді 30.07.2026.

Ухвалою суду від 31.07.2026 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення призначено до розгляду у судовому засіданні 10.08.2026, залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання заочного рішення.

До суду 20.08.2026 надійшли заперечення на позову заяву від ОСОБА_1 у яких вона вказує, що суд не врахував здійснені оплати ОСОБА_1 . Позивач включив до суми боргу другий транш кредиту у розмірі 2 000 грн, однак доказів на підтвердження перерахування відповідачу цих коштів суду не надано. ОСОБА_1 визнає отримання лише першого траншу у розмірі 5 500 грн.

У судовому засіданні 25.08.2026 ОСОБА_1 вказала, що брала кредит у розмірі 5 500 грн, а 2 000 грн не брала, тому просила задовольнити заяву.

Ухвалою суду від 31.07.2026 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано і призначено справу до судового розгляду на 06 жовтня 2026 року.

До суду 26.08.2026 надійшло клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Головач Олександри Олександрівни про витребування доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів.

Ухвалою суду від 01.09.2026 заяву клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Головач Олександри Олександрівни про витребування доказів, задоволено.

29.09.2026 ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. ОСОБА_1 не заперечує факту отримання нею Першого траншу кредиту у розмірі 5 500, 00 грн. Разом із тим, відповідачка заперечує факт отримання нею Другого траншу від 20.05.2025 у розмірі 2000,00 грн, та вважає, що сума яка підлягає стягненню з неї, з урахуванням сплачених коштів, складає 858,00 грн. Відповідачка вважає нараховану комісію у розмірі 525,00 грн та неустойку у розмірі 3 187,50 грн протиправними. ОСОБА_1 наголошувала на своєму скрутному матеріальному становищі.

21.08.2026 представник АТ «Ощадбанк» надав до суду, витребувані ухвалою суду від 01.09.2026, докази.

У судове засідання, яке призначене на 06.10.2026, позивач у судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату, час та місце розгляду належним чином та своєчасно.

У судове засідання, яке призначене на 06.10.2026, з`явилась ОСОБА_1 , вказала, що другий транш у розмірі 2 000, 00 грн вона не отримувала, просила суд зменшити їй розмір відсотків за користування кредитом та розмір нарахованої неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.244 ЦПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

У судовому засіданні 06.10.2026 суд оголосив, що проголошення судового рішення відбудеться 14.10.2026 о 12:45 год.

12.10.2026 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій просив суд позовні вимоги задовольнити та клопотання про витребування доказів.

Згідно ч. 2 ст. 245 ЦПК України, втручання у процес ухвалення судом судового рішення забороняється.

Отже, заяви, які надійшли на стадії ухвалення рішення не приймаються судом до уваги.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 14 травня 2025 року ОСОБА_1 підписала заявку, яка є частиною електронного кредитного договору укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 №14.05.2025-100002752, договір підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е643.

Згідно предмету договору, ТОВ «Споживчий центр» надав ОСОБА_1 на умовах, передбачених договором, грошові кошти у сумі 5 500 гривень на 189 календарних днів зі сплатою стандартних відсотків у розмірі 1% за один день користування кредитом та економних відсотків у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, комісія, пов`язана з наданням Кредиту 7% від суми Кредиту та дорівнює 385 грн та комісія пов`язана з обслуговування кредиту 385 грн у кожному з двох чергових періодів, неустойка: 82 грн 50 коп, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

20.05.2025 сторони погодили надання другого траншу у розмірі 2 000 грн строком на 183 дні, комісія, пов`язану з наданням 2-го Траншу 7% від суми 2-го Траншу, що дорівнює 140 грн. 00 коп та разом із комісією за надання першого траншу становить 525,00 грн, та комісія пов`язана з обслуговування кредиту 525 грн у кожному з двох чергових періодів, неустойка: 112 грн. 50 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Отже, після укладення Додаткового договору від 20.05.2025 до Кредитного договору №14.05.2025-100002752 від 14.05.2025, сума Кредиту з дати укладення даного Додаткового Договору становить 7500 грн 00 коп, яка складається з усіх Траншів (частин Суми кредиту), зазначених в Договорі (1-й Транш) та в укладених Сторонами Додаткових Договорах (чергові Транші).

На підтвердження факту отримання відповідачкою кредитних коштів, представником АТ «Ощадбанк», на вимогу ухвали суду від 01.09.2026, надано наступну інформацію. На ім?я відповідача була емітована платіжна картка № НОМЕР_1 . На рахунок платіжної картки № НОМЕР_1 відповідача відбулись зарахування коштів 14.05.2025 на суму 5 500,00 грн та 20.05.2025 на суму 2000,00 грн.

Отже, твердження ОСОБА_1 про те, що вона не отримувала Другий транш 20.05.2025 у розмірі 2000,00 грн, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Таким чином, встановлені вище обставини, підтверджують факт укладання між кредиторами та відповідачем кредитного договору, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора Е643 умовами яких було визначено суму кредиту, розмір відсотків, порядок повернення грошових коштів, та строк дії кредитного договору.

Щодо нарахованих відсотків за користування кредитом суд зазначає, наступне.

Згідно п. 6. Кредитного договору №14.05.2025-100002752 від 14.05.2025, процентна ставка "Стандарт" фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 5 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (надалі «чергові періоди»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Отже, суд зазначає, що за період 14.05.2025 по 19.05.2025, відсотки за користування кредитом мали скласти 330 грн (5 500 грн Х1%) Х6 днів.

Згодом Додатковим договором від 20.05.2025 до Кредитного договору №14.05.2025-100002752 від 14.05.2025, сторони збільшили тіла кредиту до 7 500 грн, та у зв`язку зі збільшенням суми кредиту змінюється розмір денної процентної ставки та її розрахунок, які з дати укладення даного Додаткового Договору становлять: 0.91% (денна процентна ставка) = (12 480/7500)/183 ? 100%.

Згідно із Додатковим договором від 20.05.2025 до Кредитного договору №14.05.2025-100002752 від 14.05.2025, розмір відсотків за користування кредитом за період 20.05.2025 по 18.11.2025 мали скласти 10 905 грн.

Строк кредитування становить до 189 днів, остаточна дата повернення 18.11.2025, а тому проценти нараховані з 14.05.2025 по 18.11.2025 в межах строку кредитування та загальна сума відсотків за користування кредитом становить 11 235,00 грн (330 грн +10905грн).

Щодо нарахованої комісії за надання кредиту у розмірі 525 грн, додаткових комісій (за обслуговування кредиту) у загальному розмірі 1 050,00 грн, суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За наведених обставин справи в своїй сукупності, нараховані позивачем комісії за надання кредиту у розмірі 525 грн та додаткові комісій (за обслуговування кредиту) у загальному розмірі 1 050,00 грн стягненню з відповідача не підлягають.

Також, суд зазначає, що нарахування неустойки за неналежне виконання договору у період діє воєнного стану є неправомірним з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України з 24.02.2022 строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Нарахування неустойки за прострочення за кредитним договором від 14.05.2025 ТОВ «Споживчий центр» здійснено після 24.02.2022, тобто у період дії в Україні воєнного стану, та є неправомірним.

Відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму 1500 грн від 06.06.2025 року, на суму 930 грн від 07.06.2025 року, на суму 70 грн від 24.06.2025 року, на суму 2142,50 грн від 25.06.2025 року, та загалом складає 4 642,50 грн.

Позивач до матеріалів справи надав довідку-розрахунок (з урахуванням сплат відповідача), згідно якої заборгованість ОСОБА_1 становить 19 087,50 грн, з яких: 7 500 грн основний борг; 7 875 грн проценти; 525 грн додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості); 3 187,50 неустойка.

Однак, суд не може погодитись із таким розрахунком, оскільки неустойка, комісія за надання кредиту та додаткова комісія були нараховані протиправно, а тому суд проводить власний розрахунок.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. У справі, яка переглядається, відповідачі не заперечували проти розміру заборгованості, не спростовували його. Маючи сумніви у визначенні дійсного розміру заборгованості за іпотечним договором, суди не визначили його відповідно до умов кредитного договору.

Згідно матеріалів справи, заборгованість ОСОБА_1 становить у загальному розмірі 14 092,50 грн, де тіло кредиту складає 7 500 грн, відсотки за користування кредитом за весь період складають 6 592,50 грн (11 235,50 грн - відсотки за користування кредитом за вирахуванням здійснених сплат відповідачкою у погашення боргу у розмірі 4 642,50 грн).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд відхиляє доводи відповідачки про її важке матеріальне становище у зв`язку із яким розмір відсотків за користування кредитом необхідно зменшити, оскільки погіршення фінансового стану (втрата роботи, зниження доходу, хвороба, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї тощо) не звільняє позичальника від обов`язку повертати кредит та сплачувати відсотки.

Відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором та відсотками, що має відображення у розрахунку заборгованості, що сформований судом. Таким чином, у порушення умов кредитних договорів, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаними договорами не виконав.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є частково обґрунтованим, та таким що підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 7 500,00 грн та відсотків за користування кредитом за вирахуванням здійснених сплат відповідачкою у погашення боргу у розмірі 4 642,50 грн, у розмірі - 6 592,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 гривень відповідно до платіжної інструкції від 25.12.2025.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 1 787,54 грн (73,79% від розмір задоволених позовних вимог).

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) заборгованість за кредитним договором №14.05.2025-100002752 від 14.05.2025 у розмірі 14 092 (чотирнадцять тисяч дев`яносто дві) гривні 50 (п`ятдесят) копійок, з яких:

-7 500,00 грн - тіло кредиту;

-6 592,50 грн відсотки за користування кредитом.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) судовий збір у розмірі 1 787 (одна тисяча сімсот вісімдесят сім) гривень 54 (п`ятдесят чотири) копійки

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14 жовтня 2026 року.

Суддя В.Я.Бондар