Рішення № 140614506, 15.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 160/22728/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а ЄДРПОУ 20632802), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26 ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

29.07.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відповідача 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області стосовно призначення пенсії;

- визнати період за електронними даними Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності, коли він був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Кривого Рогу, з 26.06.1997 р. по 24.04.2002 р. періодом, який повинен врахуватися для призначення пенсії;

- зобов`язати управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області перерахувати його трудовий стаж та призначити пенсію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, відповідач-1 відмовив у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач не погоджується з таким висновком та вказує, що він з 26.06.1997 р. по 24.04.2002 р. був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Не врахування відповідачем вказаного періоду трудової діяльності до страхового стажу є цілком безпідставним, оскільки такі відомості належним чином підтверджені записами в трудовій книжці. Позивач наполягає, що у спірний період він, працював як ФОП, тому має право на зарахування до страхового стажу періоду заняття підприємницької діяльності. За таких обставин, вважає оспорюване рішення протиправним, просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, цією ухвалою суду витребувано від відповідача належним чином завірену копію пенсійної справи.

14.08.2026 року від Головного управління ПФУ в Кіровоградській області надійшов відзив, в якому вінзаперечував проти задоволення позову, та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

17.08.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшли належним чином завірена копія пенсійної справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

05.06.2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 11.06.2026 року №046050021936 відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону.

Означене рішення від 11.06.2026 року №046050021936 обґрунтоване наступним.

Страховий стаж особи становить 26 років 5 місяців 1 день. Не працює. Фізична особа-підприємець з 15.10.2003 р. До страхового стажу не зараховано:

- період трудової діяльності з 03.01.1992 згідно трудової книжки ( НОМЕР_2 від 23.04.1985), оскільки в трудовій книжці відсутній запис про звільнення. Для зарахування вищезазначеного періоду, в необхідно надати підтверджуючі документи або уточнюючу довідку, видану установою або уповноваженим органом/архівним відділом на підставі первинних документів, та довідку про послідовну реорганізацію (в разі необхідності);

- період ведення підприємницької діяльності з 26.06.1997 р. по 30.06.2000 р. згідно листа виконкому Криворізької міської ради від 24.04.2024 р. №Ш/19/СП/14-13, оскільки в довідці відсутня інформація про період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування;

- періоди ведення підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 24.04.2002, з 15.10.2003 по 31.12.2003, з 01.07.2006 по 30.09.2006, з 01.10.2008 по 30.11.2008, з 01.02.2009 по 31.03.2009, з 01.05.2009 по 30.09.2010, з 01.03.2010 по 31.03.2010, з 01.01.2012 по 30.09.2012, 01.02.2013 по 28.02.2013, 01.11.2015 по 31.12.2015, з 01.08.2016 по 31.08.2016, з 01.04.2022 по 31.12.2023 та з 01.01.2026 по 31.05.2026, оскільки відсутні дані в Реєстрі.

Право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону №1058, з урахуванням наявних документів, позивач набуде після досягнення 63-річного віку з 03.05.2027.

Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії та з незарахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV), в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Відповідно до підпункту 1) пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

За змістом частини другої, третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом(абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно із пунктом «б» статті 3 вказаного Закону право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом:особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637 в редакції чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Відповідно до пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Розділом ІІ Порядку №22-1 визначено документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно із підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 21-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що період провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами сплату страхових внесків.

Належними ж доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків.

Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06 серпня 2024 року у справі № 580/7175/21, який враховується судом відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач по досягненню 62 роки звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 05.06.2026 року про призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за результатами розгляду заяви та долучених документів рішенням від 11.06.2026 року №046050021936 відмовив у призначення пенсії за віком з підстав відсутності на дату звернення (05.06.2026 року) необхідного страхового стажу.

У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо не зарахування до страхового стажу періодів провадження підприємницької діяльності.

Позивач у позові наполягає, що відповідачем безпідставно не зараховані до страхового стажу спірні періоди його трудової діяльності, як фізичної особи-підприємця.

На підтвердження здійснення підприємницької діяльності упродовж вказаного спірного періоду позивачем надано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 №078346 від 15.10.2003 р., лист Управління з питань реєстрації Виконком Криворізокї міської ради від 24.04.2024 р. №Ш-19-СП/14-13, в якому зазначено, що відповідно до електронних даних Реєстру суб?єктів підприємницької дільності, переданого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м.Кривого Рогу до виконавчого комітету Криворізької міської ради, ОСОБА_1 був зареєстрований суб?єктом підприємницької діяльності виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Кривого Рогу з 26.06.1997 року по 24.04.2002 року, а також трудову книжку серії НОМЕР_3 від 16.08.1986 року.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сплата страхових внесків (єдиного внеску). При цьому, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України або наявність спеціального торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян тощо.

Однак, позивачем не надано не жодних доказів сплати страхових внесків за спірний період.

Наданий позивачем лист містить лише інформацію про його реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності за даними відповідного реєстру. При цьому такий документ не містить відомостей про періоди фактичного здійснення підприємницької діяльності, розмір отриманого доходу, наявність або відсутність доходу у відповідні місяці, а також про сплату позивачем страхових внесків до системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Сам по собі факт державної реєстрації фізичної особи як суб`єкта підприємницької діяльності не є безумовним та достатнім доказом набуття нею страхового стажу за весь період такої реєстрації.

Суд звертає увагу, що поняття «період реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності» та «страховий стаж» не є тотожними. Реєстраційні відомості можуть підтверджувати юридичний статус особи у певний період, однак самі по собі не підтверджують виконання передбачених законодавством умов для зарахування відповідного періоду до страхового стажу.

Отже, лист, на який посилається позивач, не може бути визнаний належним та достатнім доказом набуття ним страхового стажу за кожен місяць зазначеного у ньому періоду, оскільки не містить відомостей щодо сплати страхових внесків, які є визначальною умовою формування страхового стажу.

При цьому, доказів наявності спеціального торгового патенту, свідоцтва про сплату єдиного податку, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, квитанцій про сплату фіксованого податку (доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ) протягом вказаного спірного періоду позивачем не надано та матеріали справи не містять, в тому числі доказів їх надання до Пенсійного фонду разом із заявою про призначення пенсії від 05.06.2026 року.

Суд зазначає, що сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем та перебування на обліку як платника податків без підтвердження здійснення підприємницької діяльності та сплати відповідних внесків, не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до його страхового стажу вказаних спірних періодів підприємницької діяльності, тому в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України, надавши такі документи.

Суд, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам сторін у їх сукупності, не вбачає і правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 03.01.1992 року, відомості про який містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 23.04.1985 року.

Як установлено судом, у зазначеній трудовій книжці міститься запис про трудову діяльність позивача, починаючи з 03.01.1992 року. Водночас відповідного запису про припинення трудових відносин, тобто про звільнення позивача з роботи, у трудовій книжці не міститься.

Разом з тим, трудова книжку серії НОМЕР_3 від 16.08.1986 року, також не містить запис про трудову діяльність позивача, починаючи з 03.01.1992 року.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Положеннями пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, також визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка. За відсутності відповідних записів стаж роботи підтверджується іншими документами, визначеними цим Порядком.

Отже, саме по собі посилання позивача на наявність запису про прийняття на роботу не може бути підставою для автоматичного зарахування всього періоду до страхового стажу за відсутності відомостей, які дають можливість достовірно встановити тривалість відповідних трудових відносин.

Суд звертає увагу, що запис про прийняття на роботу та запис про припинення трудових відносин мають оцінюватися у взаємному зв`язку, оскільки саме сукупність таких відомостей дає можливість встановити початкову та кінцеву дату відповідного періоду роботи. За відсутності запису про звільнення неможливо достовірно встановити, до якої саме дати тривали трудові відносини позивача, а отже, визначити конкретну тривалість періоду, який підлягає зарахуванню до стажу.

При цьому судом відхиляються доводи позивача про те, що зазначений запис не повинен враховуватися, оскільки позивач має іншу трудову книжку та, за його твердженням, у відповідний період взагалі не перебував у трудових відносинах.

Такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами.

Навпаки, як убачається з матеріалів пенсійної справи, при зверненні за призначенням пенсії позивачем було подано відповідачу дві трудові книжки, одна з яких - трудова книжка серії НОМЕР_4 від 23.04.1985 р. - містить відомості про його трудову діяльність з 03.01.1992 року.

Таким чином, твердження позивача про те, що у зазначений період він не був працевлаштований, суперечить документам, які були подані ним самим для підтвердження трудового стажу при зверненні за призначенням пенсії.

Наявність у позивача іншої трудової книжки сама по собі не спростовує відомостей першої трудової книжки та не свідчить про недостовірність запису від 03.01.1992 року. Позивачем не надано доказів того, що зазначений запис було внесено помилково, він стосується іншої особи, був скасований або в інший спосіб втратив юридичне значення.

Більше того, якщо позивач стверджує, що відомості трудової книжки серії НОМЕР_4 від 23.04.1985 р. не відповідають дійсності, саме на ньому лежить обов`язок надати докази на підтвердження таких обставин. Однак таких доказів суду не надано.

Водночас відповідач не наділений повноваженнями самостійно припускати, що внесений до трудової книжки запис про прийняття на роботу є помилковим або не відповідає дійсності лише на підставі того, що в іншій трудовій книжці позивача відповідні відомості відсутні.

За таких обставин суд виходить із того, що при вирішенні питання щодо зарахування спірного періоду відповідач правомірно врахував усі надані позивачем документи та встановив відсутність у трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 23.04.1985 р. відомостей про припинення трудових відносин.

З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

За таких обставин, враховуючи, що станом на дату звернення (05.06.2026 року) за призначенням пенсії за віком страховий стаж позивача становив 26 років 5 місяці 1 день, суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачеві в призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного стажу на дату звернення, відповідач діяв правомірно, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для скасування рішення, що оскаржується.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., суд вказує, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу лише у випадку задоволення позову повністю або частково та за наявності належних доказів витрат. Оскільки у даній справі у задоволенні позову відмовлено повністю, підстав для покладення витрат на правничу допомогу на відповідача не встановлено. Отже, заявлені позивачем витрати у розмірі 10 000 грн. не підлягають відшкодуванню. Таким чином, вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість в даному випадку позивач не довів та не підтвердив належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а ЄДРПОУ 20632802), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26 ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук