Рішення № 140614501, 15.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 160/24120/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ: 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

10.08.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить:

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити йому нараховану, але не виплачену пенсію у сумі 314 388 грн 00 коп. за період з 01.08.2023 до 01.08.2026;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на його користь інфляційні втрати у сумі 91 806 грн 28 коп;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на його користь три проценти річних у сумі 28 346 грн 60 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в добровільному порядку не виконуються рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо перерахунку пенсії. На думку позивача, він має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України. Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору задоволено.

Цією ж ухвалою суд витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області докази, а саме:

1. Детальний помісячний розрахунок нарахованої та фактично виплаченої пенсії за період з 30.07.2023 до 31.07.2026.

2. Відомості про суму невиплаченої заборгованості перед Позивачем станом на дату надання відповіді суду.

3. Документи про включення Позивача до переліків осіб, яким здійснюється виплата заборгованості за рішеннями судів.

4. Копії платіжних доручень, відомостей чи інших документів, які підтверджують дату, суму та реквізити одержувача кожної виплати, якщо Відповідач стверджуватиме про часткову або повну виплату.

Копія ухвали від 11.08.2026 року отримана представником відповідача, проте станом на день прийняття рішення відповідач правом на надання відзиву не скористався.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. у справі №160/34662/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №122950002572 від 07 серпня 2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV4

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, періоди роботи ОСОБА_1 з 28.03.1989 року по 28.04.1989 рік, з 27.07.1992 року по 20.11.1992 року, з 21.11.1992 року по 28.09.1999 року на « ОСОБА_2 » в/о «Первомайсквугілля»;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1100,00 грн.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.01.2026 р. у справі №160/34662/24 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. в адміністративній справі № 160/34662/24 залишено без змін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 р. у справі №160/34662/24 заяву представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі №160/34662/24 задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві протягом трьох місяців з дня отримання вказаної ухвали надати до суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.01.2026 року, в адміністративній справі №160/34662/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 р. у справі №160/34662/24 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №2600-0903-8/85885 від 26.05.2026 р. про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. в справі №160/34662/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 30.07.2026 р. №90603-65043/Х-01/8-0400/26, на звернення від 30.06.2026 р. повідомив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 р. по справі №160/34662/211, яке набрало законної сили 15.01.2026 р., йому призначено пенсію за віком на пільгових умовах з 30.07.2023 р., проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату за період з 30.07.2023 р. по 31.07.2026 р. У межах бюджетних асигнувань згідно з Порядком здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, проведено виплату пенсійних коштів, нарахованих на виконання рішення суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, Постанову №821 визнано протиправною та нечинною. Залишок пенсійних коштів, нарахованих на виконання рішення суду, обліковується в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, та подальша його виплата буде проводитись при надходженні відповідного фінансування для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду.

Відповідно до протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії ОСОБА_1 видно, що пенсію йому призначено з 30.07.2023 р. у сумі 8 733,05 грн.

Не погодившись із не виплатити йому нарахованої, але не виплаченої пенсію у сумі 314 388 грн. за період з 01.08.2023 р. до 01.08.2026 р. з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Оцінюючи доводи сторін, досліджені матеріали справи та наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення визначеної позивачем суми пенсійної заборгованості, інфляційних втрат і трьох відсотків річних з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує заявлені вимоги наявністю заборгованості з виплати пенсії за період з 30 липня 2023 року по 31 липня 2026 року та просить стягнути з відповідача конкретну суму грошових коштів, яку визначив самостійно.

На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивач посилається, зокрема, на протокол про призначення пенсії, у якому зазначено розмір пенсії 8 733,05 грн, а також на власний розрахунок суми заборгованості.

Водночас суд наголошує, що факт призначення пенсії у певному розмірі та факт існування заборгованості з її виплати у конкретній грошовій сумі не є тотожними обставинами та потребують самостійного доказового підтвердження.

Документ, який містить відомості про визначений розмір призначеної пенсії, сам по собі не підтверджує ані того, що саме така сума підлягала виплаті за кожний місяць спірного періоду, ані того, що протягом усього зазначеного періоду розмір пенсії залишався незмінним, ані того, що позивачеві не здійснювалися виплати, ані того, що загальна сума невиплачених коштів дорівнює сумі, зазначеній у позовній заяві.

Для встановлення дійсного розміру заборгованості необхідно з`ясувати розмір пенсії, належної до виплати за кожний відповідний місяць, урахувати проведені перерахунки, індексації та доплати, встановити суми, фактично виплачені позивачеві, дати здійснення відповідних виплат, а також визначити різницю між належними до виплати та фактично виплаченими коштами.

Отже, визначальним для вирішення спору є не лише встановлення факту призначення позивачеві пенсії, а й достовірне встановлення розміру грошового зобов`язання відповідача, яке залишилося невиконаним.

З метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а також перевірки обґрунтованості заявленої до стягнення суми судом було вжито процесуальних заходів для отримання відповідних доказів безпосередньо від органу Пенсійного фонду України, у розпорядженні якого перебувають документи щодо призначення, нарахування та виплати пенсії позивачеві.

Так ухвалою суду у Головного управління Пенсійного фонду України було витребувано:

1. Детальний помісячний розрахунок нарахованої та фактично виплаченої пенсії за період з 30.07.2023 до 31.07.2026.

2. Відомості про суму невиплаченої заборгованості перед Позивачем станом на дату надання відповіді суду.

3. Документи про включення Позивача до переліків осіб, яким здійснюється виплата заборгованості за рішеннями судів.

4. Копії платіжних доручень, відомостей чи інших документів, які підтверджують дату, суму та реквізити одержувача кожної виплати, якщо Відповідач стверджуватиме про часткову або повну виплату.

Витребування зазначених доказів мало істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки саме ці документи давали змогу встановити фактичний рух пенсійних коштів за спірний період, перевірити вихідні дані розрахунку позивача та визначити, чи існує заборгованість перед ним і, у разі її наявності, у якому розмірі.

Проте відповідач витребуваних судом документів та відомостей не надав.

Таким чином, попри наявність відповідної процесуальної вимоги суду, відповідач не подав документів, які дали б змогу перевірити помісячний розмір нарахованої пенсії, фактично здійснені виплати, залишок невиплачених коштів та обґрунтованість визначеної позивачем суми заборгованості.

Суд оцінює зазначену процесуальну поведінку відповідача з урахуванням того, що запитувані відомості стосуються обставин, документування та облік яких здійснюються органом Пенсійного фонду України, а тому їх належне розкриття має істотне значення для забезпечення ефективного судового захисту прав особи.

Водночас суд наголошує, що ненадання відповідачем витребуваних доказів не може розцінюватися ані як безумовне підтвердження правильності розрахунку позивача, ані як доказ відсутності заборгованості.

Саме по собі невиконання відповідачем ухвали суду не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та надати оцінку наявним доказам. Разом із тим така процесуальна поведінка відповідача не наділяє суд повноваженнями самостійно формувати відсутні первинні дані, визначати на власний розсуд суми пенсійних нарахувань або презюмувати конкретний розмір заборгованості, який не підтверджений належними доказами.

Суд ураховує особливості адміністративного судочинства та принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений статтею 9 КАС України, який передбачає вжиття судом визначених законом заходів для з`ясування всіх обставин справи, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

У цій справі суд реалізував зазначені процесуальні повноваження шляхом витребування у відповідача конкретних документів, безпосередньо пов`язаних із предметом доказування. Однак отримати такі документи не вдалося через їх неподання відповідачем.

За таких обставин суд оцінює наявні матеріали справи в їх сукупності, не покладаючи на позивача негативних наслідків виключно через те, що відповідач не виконав вимогу суду, проте й не визнаючи доведеним конкретний розмір грошової вимоги лише на підставі припущень або одностороннього розрахунку.

Суд звертає увагу, що розрахунок, складений позивачем, є способом обґрунтування заявленої вимоги, однак його доказове значення залежить від достовірності вихідних даних, покладених в основу такого розрахунку, та можливості перевірити їх за матеріалами справи.

Сам факт наведення певної суми у позовній заяві та арифметичної послідовності її обчислення не є достатнім для висновку про існування грошового зобов`язання саме в такому розмірі, якщо фактичні обставини, від яких залежить визначення цього розміру, належними доказами не підтверджені.

Інше тлумачення означало б, що розмір майнового зобов`язання суб`єкта владних повноважень може визначатися виключно одностороннім розрахунком особи без установлення фактичних даних, необхідних для перевірки його правильності.

Такий підхід не узгоджується з вимогами доказування в адміністративному судочинстві, оскільки судове рішення має ґрунтуватися на встановлених фактичних обставинах, підтверджених належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Суд не ототожнює відсутність документів, наданих відповідачем, із відсутністю права позивача на пенсію чи з відсутністю обов`язку органу Пенсійного фонду здійснювати належні пенсійні виплати.

Предметом оцінки в цій частині справи є саме обґрунтованість вимоги про стягнення конкретної грошової суми, а тому суд повинен установити не лише наявність відповідного правовідношення, а й фактичний розмір грошового зобов`язання, який позивач просить присудити.

Суд також ураховує, що повноваження суду щодо перевірки розрахунків не є тотожними повноваженням щодо самостійного формування первинних даних, яких немає в матеріалах справи.

Якщо сума заборгованості вже визначена належними документами, суд може перевірити правильність її обчислення. Проте коли для встановлення суми необхідно спочатку визначити невідомі помісячні нарахування, встановити всі фактично здійснені виплати та з`ясувати їхні дати, йдеться вже не про просту арифметичну перевірку, а про встановлення фактичних складових грошового зобов`язання.

У цій справі суд не має достатніх документальних даних для достовірного встановлення таких складових у необхідному для присудження конкретної суми обсязі.

Зокрема, протокол про призначення пенсії, у якому зазначено суму 8 733,05 грн, не містить сам по собі достатніх відомостей для визначення загальної суми заборгованості за весь спірний період. Він не замінює помісячних даних щодо належних нарахувань та фактичних виплат і не дає змоги встановити, чи відповідає заявлена позивачем сума дійсному розміру невиплачених коштів.

Отже, наявні матеріали справи не дають змоги підтвердити саме той розмір заборгованості, який позивач просить стягнути.

Водночас суд не вважає за можливе усунути зазначену доказову прогалину шляхом самостійного множення розміру призначеної пенсії на кількість місяців спірного періоду, оскільки такий розрахунок ґрунтувався б на непідтверджених припущеннях про незмінність розміру пенсії, відсутність фактичних виплат та незмінність інших складових пенсійного забезпечення.

За результатами дослідження матеріалів справи суд установив, що документально підтвердженого помісячного розрахунку, який дозволяв би визначити розмір належних позивачеві пенсійних виплат, фактично виплачених сум та залишку заборгованості, матеріали справи не містять.

Незважаючи на вжиті судом заходи щодо витребування відповідних доказів, відповідач їх не надав, а наявні документи не дають змоги достовірно перевірити вихідні дані та правильність суми, обчисленої позивачем самостійно.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір пенсійної заборгованості не знайшов достатнього доказового підтвердження.

При цьому суд підкреслює, що зазначений висновок ґрунтується не на самому лише факті складення розрахунку позивачем, а на сукупності обставин справи: відсутності належних доказів, необхідних для встановлення конкретного розміру боргу, неможливості перевірити вихідні дані розрахунку та відсутності документів, які дозволяли б достовірно визначити суму невиплачених коштів.

Суд не може покласти в основу рішення припущення про розмір заборгованості, так само як не може визнати доведеним конкретне грошове зобов`язання лише на підставі арифметичного розрахунку, достовірність вихідних даних якого не підтверджена матеріалами справи.

Отже, за відсутності достатніх доказів, які дозволяють установити саме заявлений позивачем розмір пенсійної заборгованості, правові підстави для стягнення такої суми відсутні.

Судом встановлено, що позивачу за період з 01 серпня 2023 року по 01 серпня 2026 року нараховано пенсійні виплати, які станом на час розгляду справи фактично не виплачені.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання нарахованої йому пенсії не може залишатися нереалізованим, а невиплата належних йому пенсійних коштів порушує його право на своєчасне та повне отримання пенсійного забезпечення.

Суд не вбачає необхідності визначати у судовому рішенні конкретний розмір пенсійної заборгованості, оскільки її розмір належить визначати органу Пенсійного фонду України на підставі даних пенсійної справи, проведених нарахувань та з урахуванням усіх виплат, які могли бути здійснені позивачу за відповідний період.

Суд враховує, що позивач просить зобов`язати відповідача виплатити йому нараховану, але не виплачену пенсію за період з 01 серпня 2023 року по 01 серпня 2026 року.

Водночас із листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вбачається, що за результатами проведеного перерахунку пенсії позивачу нараховано доплату за період з 30.07.2023 року по 31.07.2026 року.

З огляду на наведене, суд вважає доведеним право позивача на отримання нарахованої, але не виплаченої пенсії саме за період з 30.07.2023 року по 31.07.2026 року.

З огляду на викладене, з метою належного та повного відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу нараховану, але не виплачену пенсію за період з 30.07.2023 року по 31.07.2026 року, без визначення судом конкретної суми такої виплати.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних, суд зазначає таке.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, з яким кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2018 р. по справі № 2а-11853/10/1570, за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та органом Пенсійного фонду як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статті 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Аналогічне правозастосування положень статті 625 Цивільного кодексу України висловлено Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 р. у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 р. у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 р. у справі №826/22867/15.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що попередні судові рішення, на які посилається позивач, не встановлюють конкретного розміру пенсійної заборгованості, заявленої до стягнення в цій справі. Позивач самостійно визначив суму майнових вимог, проте не надав достатніх доказів, які дозволяли б перевірити вихідні дані та достовірність відповідного розрахунку. Відповідач, зі свого боку, не подав витребуваних судом документів, необхідних для встановлення фактичного розміру нарахованих і виплачених пенсійних коштів.

За таких обставин суд не має достатніх доказових підстав для встановлення конкретного розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, а також для визначення інфляційних втрат і трьох відсотків річних на підставі достовірно встановлених вихідних даних.

З огляду на недоведеність заявлених майнових вимог у відповідному розмірі суд доходить висновку про відсутність достатніх підстав для їх задоволення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що позивач при зверненні до суду був зобов`язаний сплатити судовий збір, оскільки законом не передбачено його звільнення від сплати судового збору за заявленими у цій справі позовними вимогами.

Разом з тим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 р. позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відстрочення сплати судового збору не є звільненням особи від його сплати та не припиняє відповідного грошового обов`язку, а лише змінює момент його виконання.

Враховуючи, що позов задоволено частково, а судом не визначено конкретного розміру грошової суми, яка підлягає виплаті позивачу, суд вважає за необхідне визначити розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача, виходячи з мінімальної ставки судового збору, яка підлягала сплаті фізичною особою при зверненні до суду в електронній формі, у розмірі 1 064,96 грн.

З огляду на викладене та відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь Державного бюджету України, сплату якого було відстрочено ухвалою суду до ухвалення рішення у справі.

Керуючись ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ: 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язти Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ: 21910427) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перераховано пенсію за період з 30.07.2023 р. по 31.07.2026 р., з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ: 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук