Рішення № 140614301, 14.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокуСправа № 160/24150/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качанка О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі справу за позовом адвоката Солода Романа Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Солода Романа Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 281909 грн 92 коп.;

- визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати;

- зобов`язати 3 державний пожежно-рятувального загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, виплаченої 23.07.2026.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 15.08.2013 по 09.06.2024 проходив службу у підрозділах ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, а саме з 01.06.2017 по 13.07.2021 у 3 ДПРЗ ДСНС України в Дніпропетровській області та з 14.07.2021 по 09.06.2024 у ГУ ДСНС України в Дніпропетровській області.

09 червня 2024 року ОСОБА_1 звільнено зі служби керуючись Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту за п. 176 пп. 1 (у зв`язку з закінченням строку контракту).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 160/31512/25, зокрема, зобов`язано 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 13 липня 2021 року включно, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їx розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу військовим званням; розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового i начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

На виконання вищевказаного рішення суду, 23.07.2026 відповідачем на картковий рахунок виплачений перерахований розмір грошового забезпечення в сумі 50203,22 грн.

Позивач вважає, що у зв`язку із затримкою виплати грошового забезпечення відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 13 липня 2021 року по день фактичного розрахунку 23 липня 2026 року та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати грошового забезпечення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 31.08.2026 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

На думку відповідача, на рядовий та начальницький склад служби цивільного захисту, які проходять службу у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, утвореній відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Також вказує, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/31512/25 3 ДПРЗ добровільно, без зволікань та у найкоротші терміни виплатив позивачу грошові зобов`язання.

Крім того відповідач вказує на відсутність вини, як обов`язкової умови для покладення на нього відповідальності за невиплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Схожі доводи викладено і щодо вимог про виплату позивачу компенсації втрати частини доходів.

Додатково зазначено, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати може нараховуватись лише у разі доведення факту реального зниження купівельної спроможності доходу особи, а не формально за будь-яку затримку, незалежно від її причин.

Ухвалою суду від 12.08.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 19.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без (повідомлення) виклику сторін.

Ухвалою суду від 07.10.2026 витребувано у відповідача додаткові докази у справі.

Ухвалою суду від 12.10.2026 долучено до матеріалів справи подані відповідачем докази.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , у період з 10.06.2017 по 13.07.2021 проходив службу у 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, що підтверджується паспортом громадянина України, послужним списком позивача, довідкою про нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 від 13.10.2025 № 04/131-25.

Згідно з витягом із наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області «Про особовий склад» від 14.07.2021 № 262 ОСОБА_1 призначено на посаду фахівця відділу забезпечення заходів з попередження надзвичайних ситуацій Криворізького району центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС у Дніпропетровській області з 14 липня 2021 року.

Відповідно до доповідної записки начальника відділення персоналу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області від 08.10.2026 № 17-ДЗ/49-3-3 стосовно проходження служби ОСОБА_1 з 14.07.2021 останнього було переміщено по службі на посаду фахівця відділу забезпечення заходів з попередження надзвичайних ситуацій Криворізького району центру забезпечення діяльності Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, у зв`язку із проведенням організаційно-штатних заходів. Тобто ОСОБА_1 не був звільнений із служби цивільного захисту 13.07.2021.

Згідно з витягом з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 06.06.2024 № 267 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту та виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 09.06.2024.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 160/31512/25, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2026:

- визнано протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.06.2017 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця для розрахунку індексу споживчих цін січень 2008 року;

- зобов`язано 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10.06.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- визнано протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 13.07.2021 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язано 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.07.2021 відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до платіжної інструкції від 15.07.2026 № 1255 відповідачем 17.07.2026 на виконання рішення суду від 17.02.2026 у справі № 160/31512/25 здійснено виплату суми індексації грошового забезпечення в розмірі 204188,62 грн.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при звільненні зі служби та невиплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати вищевказаних сум грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, які перебували на службі цивільного захисту (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Предметом спору у цій справі є виплата середнього заробітку за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення.

З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування у даних правовідносинах норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення, в тому числі, осіб рядового і начальницького складу, які перебували на службі цивільного захисту.

Подібний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19 та від 24.06.2021 у справі № 160/12817/19.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19.

До того ж аналіз наведених норм також дозволяє дійти висновку, що стаття 117 КЗпП України має похідний та санкціонуючий характер стосовно статті 116 КЗпП України. Вводячи матеріальну відповідальність роботодавця у формі виплати середнього заробітку, законодавство чітко пов`язує момент виникнення такого обов`язку виключно з юридичним фактом звільнення працівника та нерозривно пов`язаним із ним обов`язком проведення остаточного розрахунку саме в день звільнення.

У досліджуваних правовідносинах судом встановлено, що позивач проходив службу в 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до 13.07.2021, після чого з 14.07.2021 був переміщений для подальшого проходження служби до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, у зв`язку із проведенням організаційно-штатних заходів, про що прямо вказано в доповідній записці від 08.10.2026 № 17-ДЗ/49-3-3.

Суд зазначає, що переміщення (переведення) по службі в межах структури органів цивільного захисту не є припиненням службово-трудових відносин (звільненням зі служби), а є лише зміною місця проходження служби.

Оскільки станом на 13.07.2021 факт звільнення позивача зі служби відсутній, у відповідача (3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області) не виник і не міг виникнути безумовний обов`язок щодо проведення розрахунку при звільненні в розумінні вимог статті 116 КЗпП України.

Фактичне припинення службових відносин (звільнення зі служби) відбулося лише 09.06.2024, коли позивача було звільнено наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 06.06.2024 № 267, яке і виступало остаточним роботодавцем, зобов`язаним провести розрахунок у день звільнення.

Тож перерахунок та виплата заборгованості з грошового забезпечення, здійснені відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 160/31512/25, є процесом виконання судового акта щодо відновлення порушеного права позивача на належну оплату праці за минулий час, та не може вважатись затримкою розрахунку при звільненні, в розумінні ст. 116, 117 КЗпП України з боку відповідача, оскільки, як вже мовилось, у спірних правовідносинах факту звільнення позивача зі служби не відбулось.

На підставі викладеного, оскільки відповідач не проводив звільнення позивача зі служби з цивільного захисту та не мав обов`язку щодо проведення розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Між тим, судом встановлено, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 відкрито провадження у справі № 160/23472/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якому позивач просить: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 158 301 грн 33 коп; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати; зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виплаченої 23 липня 2026 року, у розмірі 158 301 грн 33 коп.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Згідно з частинами 1, 2 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 115 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частинами 1, 2 статті 125 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

У частині першій статті 7 Закону № 2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.

Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

При цьому, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі № 200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі № 200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а та від 07.06.2023 у справі № 200/299/21-а.

До того ж, колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу № 240/11882/19 у подібних правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на виконання судового рішення (постанова від 15.10.2020), вказала, що:

«42. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

43. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

44. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

45. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

46. Колегія суддів Верховного Суду враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.

47. Зазначені висновки свідчать про безпідставність зазначених вище доводів судів попередніх інстанцій, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

48. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

49. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.».

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, де, серед іншого, Верховний Суд дійшов висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації в указаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Судом встановлено в межах спірних правовідносин, що фактично остаточна виплата позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 10.06.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 13.07.2021 відбулась 17.07.2026, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 160/31512/25.

Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки виплати.

При цьому слід зауважити, що у наведеній частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем невірно визначено дату виплати грошових коштів на виконання вищевказаного судового рішення (23.07.2026) та, окрім того, у позові вказано недостовірні обставини щодо предмету спору у справі № 160/31512/25 та, відповідно, зобов`язальної частини судового рішення, ухваленого в такій справі, вказуючи, що вони стосувались перерахунку грошового забезпечення з відповідного розміру прожиткового мінімуму. В той же час судом достеменно встановлено, що предметом спору у справі № 160/31512/25 був перерахунок та виплата позивачу індексації грошового забезпечення та, відповідно, судом ухвалено рішення саме щодо такого предмету спору.

Також слід вказати, що у частинах першій, другій статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена у рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, виходячи з системного аналізу вимог законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог про виплату середнього заробітку, за які судовий збір підлягав сплаті, сплачений позивачем судовий збір за ці вимоги покладається на нього та не підлягає відшкодуванню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору щодо позовних вимог про виплату компенсації втрати частини доходів судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору в частині цих вимог звільнений.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Солода Романа Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 38255196, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Каховська, буд. 38) про визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 10.06.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 13.07.2021, виплаченої 17 липня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 160/31512/25.

Зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 10.06.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 13.07.2021, виплаченої 17 липня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 160/31512/25.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 14.10.2026.

Суддя О.М. Качанок