Рішення № 140614268, 13.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7767/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ 21318350) № 084450006831 від 17.07.2026 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у переході з пенсії по інвалідності на пенсію по віку;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (ЄДРПОУ 21318350) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) період роботи в ПП «Мустанг» з 19.01.1994 року по 20.06.1999 року згідно з трудовою книжкою від 29.09.1983 року НОМЕР_2 та та перевести її з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з дати подання заяви 10.07.2026 року;

- стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправне рішення у призначенні пенсії порушує право позивача на призначення пенсії.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, передано за підсудністю на розгляд Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

09.09.2026 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 280/7767/26.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 вересня 2026 року прийняв до провадження справу №280/7767/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснив відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Відповідач ухвалу про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками отримав засобами підсистеми «Електронний суд», проте, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

10.07.2026 позивач звернулась до із заявою про перехід на інший вид пенсії з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за принципом екстериторіальності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084450006831 від 17.07.2026 року відмовлено позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу.

У рішенні зазначено, зокрема:

"10.07.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), звернулася з заявою щодо переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон).

Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється із дня подання заяви з усіма необхідними документами на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що містяться на час переведення в пенсійній справі, а також додаткових документів, які отримали органи Пенсійного фонду України.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Відповідно до пункту 1 статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) особи, які досягли віку 60 років у період з 01.01.2026 по 31.12.2026 мають право на призначення пенсії за віком за наявності страхового стажу не менше 33 років.

Страховий стаж заявниці становив 29 років 11 місяці 17 днів, в тому числі для визначення права із врахуванням пункту 3-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 30 років 3 місяці 18 днів.

Одночасно повідомляємо, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи в ПП "Мустанг" з 19.01.1994 по 20.06.1999 згідно з трудовою книжкою від 20.09.1983 НОМЕР_3 , оскільки відповідно до пункту 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 118, ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах. Запис про роботу в трудовій книжці завірений печаткою, на якій відсутній код ЄДРПОУ.

Враховуючи зазначене, відмовити ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком у зв`язку з відсутністю необхідного трудового стажу.".

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону №1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 26 Закону №1058-VI визначено умови призначення пенсії за віком.

Так, відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Позивач досягла віку, необхідного для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 (28.05.1966 року народження).

При цьому, для призначення пенсії за віком страхзовий страж позивача має складати не менше 33 років.

Відповідно до оскаржуваного рішення, відповідач визнав наявність у позивача страхового стажу у розмірі 29 років 11 місяців 17 днів, а для визначення права із врахуванням пункту 3-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - 30 років 3 місяці 18 днів.

При цьому, зазначив, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи в ПП "Мустанг" з 19.01.1994 по 20.06.1999 згідно з трудовою книжкою від 20.09.1983 НОМЕР_3 , оскільки відповідно до пункту 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року № 118, ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах. Запис про роботу в трудовій книжці завірений печаткою, на якій відсутній код ЄДРПОУ.

Щодо вказаних доводів, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058- ІV).

Основним документом, що підтверджує пільговий стаж роботи працівника з огляду на положення статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону №1788-ХІІ та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, є трудова книжка.

Положеннями пункту 3 Порядку № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників та у такій довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) про виконання встановлених норм обслуговування.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 р. за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно до пункту 1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.2. Інструкції № 58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.6. Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд зазначає, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 20.09.1983, позивача у спірні періоди:

- 19.01.1994 прийнято на посаду директора ПП «Мустанг»;

- 20.06.1999 звільнена за власним бажанням.

При цьому, відповідач не зарахував вказаний період до страхового стажу позивача, оскільки запис про роботу в трудовій книжці завірений печаткою, на якій відсутній код ЄДРПОУ.

Суд наголошує, що положеннями ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 встановлено, що при зверненні осіб із заявою про призначення пенсії, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Пунктом 3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію надає допомогу особам, що звертаються за призначенням пенсії, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

З аналізу викладених норм слід дійти висновку, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Таким чином, вищенаведені норми свідчать, що Пенсійний фонд у випадку необхідності не був позбавлений права і можливості самостійно витребувати у підприємств, уточнюючі довідки та документи, на підставі яких внесено записи в трудову книжку позивача, проте, вказаних дій не вчинив.

При цьому суд повторно звертає увагу на п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», якою передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

За правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у постанові №687/975/17 працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу з підстав неналежного оформлення довідок про підтвердження наявного трудового стажу позивача.

Таким чином, період роботи позивача з 19.01.1994 по 20.06.1999 підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084450006831 від 17.07.2026 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно з п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, а також беручи до уваги наявність у позивача необхідного страхового стажу (більше 33 років, з урахуванням спірного періоду) та досягнення позивачем пенсійного віку, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з дати подання заяви 10.07.2026 року.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків та з метою ефективності захисту прав позивача, суд вважає за необхідне: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084450006831 від 17.07.2026 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію по віку;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, 29000, м. Хмельницький, вул. Чекірди Гната, буд. 10) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 19.01.1994 року по 20.06.1999 року та перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати подання заяви, тобто, з 10.07.2026 року.

Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Позивача звільнено від сплати судового збору, відтак розподіл судових витрат у вигляді судового збору судом не здійснюється.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат належить:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, разом з тим, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на частини шосту, сьому статті 134 КАС України, якими встановлено право суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, за умови недотримання критеріїв співмірності. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження обставин понесення та розміру витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 27.07.2026 та ордер серії АР №1328083 від 27.07.2026.

Так, відповідно до наданих доказів, судом встановлено, що 27.07.2026 між позивачем (Замовник) та адвокатом Трачук Наталією Іванівною (Виконавець) було укладено Договір про надання правничої допомоги та представництво.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надати йому правову допомог (юридичні послуги), представляти його інтереси та здійснювати захист прав і законних інтересів у органах досудового досудового слідства, судах загальної юрисдикції, апеляційному, касаційному судах, господарських, адміністративних судах усіх рівнів, інших державних органах та установах, перед фізичними та юридичними особами визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору, згідно з цього Договору, Виконавець надає Замовнику наступні послуги: консультації та роз`яснення з юридичних питань; усні на письмові довідка исьмові довідки з законодавства України; складання процесуальних документів правового характеру; здійснення представництва інтересів та захисту прав і законних інтересів у органах досудового слідства, судах загальної юрисдикції, апеляційному, касаційному судах, господарських, адміністративних судах усіх рівнів, інших державних органах та установах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 3.1 Договору, вартість послуг Виконавця визначається за домовленістю сторін та складає: : 1 година роботи виконавця 3000,00 (три тисячі) гривень.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правничої допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правничої допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу ІІІ Книги п`ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

З огляду на предмет договору про надання юридичних послуг у цій справі, об`єктом оплати за договором є надана правова допомога (юридичні послуги), представництво інтересів та здійснення захисту прав і законних інтересів у органах досудового досудового слідства, судах загальної юрисдикції, апеляційному, касаційному судах, господарських, адміністративних судах усіх рівнів, інших державних органах та установах, перед фізичними та юридичними особами визначених цим Договором.

Судом встановлено, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду докази, що встановлюють правовідносини між сторонами (договір про надання юридичних послуг), однак не надав доказів, які підтверджують фактично надання/отримання послуг за договором про надання юридичних послуг, як підставу для вимоги про їх оплату.

Подані позивачем докази не дають можливості встановити, які послуги з правової допомоги надавались позивачу і в якому обсязі.

Відтак, позивач не довів виконання/надання позивачу послуг, передбачених умовами договору про надання юридичних послуг від 17.07.2026, вартість яких мала оплатити позивач.

Суд наголошує, що враховуючи відсутність в матеріалах справи відомостей, підтверджених документально, щодо наданих послуг та дій, передбачених договором та беручи до уваги, що адвокат не позбавлений права надавати послуги одній і тій самій стороні в межах різних правовідносин, позбавляє суд можливості встановити реальність та фактичне понесення таких витрат в межах справи №280/7767/26.

Суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Відтак, суд вважає вимоги заяви необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295, 297 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084450006831 від 17.07.2026 року про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію по віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, 29000, м. Хмельницький, вул. Чекірди Гната, буд. 10) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 19.01.1994 року по 20.06.1999 року та перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати подання заяви, тобто, з 10.07.2026 року.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 13.10.2026.

Суддя Н.Є. Калугіна