Рішення № 140614120, 14.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокуСправа № 160/7385/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №047150031943 від 21.01.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в російській федерації в районах Крайньої Півночі за Списком №2 з 27.04.2015 по 09.11.2015, з 04.05.2016 по 15.11.2016, з 26.04.2017 по 17.11.2017, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 13.05.2019 по 21.11.2019, з 17.04.2020 по 16.11.2020, з 02.06.2021 по 23.11.2021;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати для обчислення пенсії ОСОБА_1 суми заробітних плат, згідно довідки про заробітну плату б/н від 02.07.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком, з зарахуваням до страхового стажу роботу в російській федерації в районах Крайньої Півночі за Списком №2 з 27.04.2015 по 09.11.2015, з 04.05.2016 по 15.11.2016, з 26.04.2017 по 17.11.2017, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 13.05.2019 по 21.11.2019, з 17.04.2020 по 16.11.2020, з 02.06.2021 по 23.11.2021 та з врахуванням сум заробітних плат за вказані періоди, згідно довідки про заробітну плату б/н від 02.07.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території російської федерації та не враховані довідки про заробітну плату за період роботи в російській федерації. Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання причин незарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу. У відповідь позивачу було повідомлено про припинення участі російської федерації з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою відповідачам надано строк для подання відзивів на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

До суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач-2) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач повторно звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У зв`язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, в результаті розгляду заяви від 13.01.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії від 13.01.2026 №047150031943 (відсутність необхідного страхового стажу роботи). Первинна заява позивача про призначення пенсії від 15.05.2025 була скерована для опрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, спеціалістами якого було прийняте рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 23.05.2025 № 047150031943. Наголошує на тому, що виходячи із змісту заяви, позивач просив призначити йому пенсію відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Натомість, виходячи з аналізу вимог, які викладені в адміністративному позові, просить врахувати йому до страхового стажу спірні періоди роботи в російській федерації в районах Крайньої Півночі за Списком №2, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надавалась оцінка правовідносинам в площині призначення позивачу пенсії на загальних підставах. Причиною відмови (за рішенням) зазначено наступне. Вік заявника 60 років. Страховий стаж особи становить 30 років 2 місяці 17 днів. Результати розгляду документів (за рішенням від 21.01.2026): за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Щодо спірних періодів роботи на території російської федерації, про які зазначено в позові, представник відповідача-2 зауважив, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

До суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-1) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. Зазначив, що статтею 7 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14.01.1993, передбачено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі. Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі- Угода) встановлено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають (стаття 1 Угоди). Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії особи яка звернулась за нею визначається індивідуально залежно від набутого стажу та отриманого заробітку, з якого у свою чергу сплачувались страхові внески. Разом із тим, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24.02.2022 на всій території Україні введено воєнний стан, який продовжено. З 01.01.2023 російською федерацією припинено участь у зазначеній вище Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв`язку з чим та у разі неприйняття найближчим часом відповідного нормативно правового акта, Міністерством соціальної політики України (лист від 12.01.2023 № 411/2-23/54) та Пенсійним фондом України (лист від 27.12.2022 № 2800-030102-5/56080) узгоджено порядок дії при призначенні пенсії/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації. У листі серед іншого зазначено наступне: «При призначенні пенсій пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058). Строки призначення пенсії визначаються відповідно до статті 45 Закону № 1058. При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території ррфср по 31.12.1991». З огляду на зазначене, врахувати до страхового стажу періоди роботи з 27.04.2015 по 09.11.2015, з 04.05.2016 по 15.11.2016, з 26.04.2017 по 17.11.2017, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 13.05.2019 по 21.11.2019, 17.04.2020 по 16.11.2020 та з 02.06.2021 по 23.11.2021 немає підстав, у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 росією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. За таких обставин, вбачається відсутність з боку територіальних органів Пенсійного фонду України порушень прав та законних інтересів позивача, оскільки законодавством чітко визначено процедуру, за якою провадиться призначення/поновлення пенсії осіб, а тому, покладення обов`язку на відповідача діяти не у відповідності до Закону, означатиме спонукання до виходу за межі своїх повноважень. Неможливість проведення органом Пенсійного фонду України перевірки первинних документів та відсутність доступу до таких документів не пов`язано з волею позивача, однак, така обставина не означає, що відповідач-1 має беззаперечно враховувати при призначенні/перерахунку пенсії періоди роботи по трудовій книжці на території російської федерації, які не підтверджені первинними документами, як це передбачено законом. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №752/21038/16-а). З огляду на викладене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній проти тверджень відповідачів, викладених у відзивах на позовну заяву, заперечив, позовні вимоги підтримав та просив суд позовну заяву задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №047150031943 від 21.01.2026.

Означене рішення мотивоване наступним:

«Згідно з наданими документами страховий стаж становить 30 років 02 місяці 17 днів.

Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) у 2025 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мали особи за наявності страхового стажу не менше 32 років, а у 2028 році будуть мати відповідно до п. 2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 25 років, у 2030 році будуть мати відповідно до п. 3 цієї ж статті, - у віці 65 років, за наявності страхового стажу від 15 років,

Відповідно до ст. 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004) на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу враховано всі періоди роботи.

З огляду на зазначене, керуючись ст. 45 Закону №1058, п. 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 з наступними змінами.

Вирішено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058, відмовити у зв`язку з недостатньою кількістю страхового стажу».

11.02.2026 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання причин незарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу.

Листом від 26.02.2026 №21510_14689/К-01/8-0400/26 «Про розгляд звернення» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено про те, що 13.01.2026 через вебпортал електронних послуг позивачем була подана заява про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058). 21.01.2026 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058 рішенням від 21.01.2026 №047150031943. Відповідно до пункту 1 статті 26 Закону №1058, у 2025 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мали особи за наявності страхового стажу не менше 32 років, а у 2028 році - будуть мати право на пенсію у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 25 років, у 2030 році - будуть мати право на пенсію у віці 65 років, за наявності страхового стажу від 15 років. Згідно з наданими документами страховий стаж позивача становить 30 років 2 місяці 17 днів. Відповідно до довідки про стаж від 11.07.2025 №9, в періоди з 01.05.2015 по 09.11.2015, з 04.05.2016 по 15.11.2016, з 01.05.2017 по 17.11.2017, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 13.05.2019 по 21.11.2019, 01.05.2020 по 16.11.2020, з 02.06.2021 по 23.11.2021, позивач перебував у трудових відносинах із підприємством, яке розташоване на території російської федерації. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом № 1058. До страхового стажу на підставі трудової книжки та інших документів зараховуються періоди роботи (служби) на території ррфср по 31.12.1991. Для зарахування вищезазначених періодів роботи до страхового стажу позивача відсутні законні підстави.

Позивач із такою позицією відповідачів не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком. За загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного стажу, визначеного у статті 26 Закону № 1058-IV. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Згідно з ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

З аналізу Порядку № 637 видно, що трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З матеріалів справи судом установлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 29.04.2013 містить наступні записи щодо спірних періодів роботи позивача:

27.04.2015 прийнятий до ТОВ «Конго», магаданська область, на посаду машиніста вантажної машини на відкриті гірничі роботи, наказ №175-ТК від 27.04.2015 (запис №10);

09.11.2015 звільнений з ініціативи працівника (власне бажання) ст. 77 ч. 1 п. 3 Трудового кодексу російської федерації, наказ №282-УВ від 09.11.2015 (запис №11);

04.05.2016 прийнятий до ТОВ «Конго», магаданська область, машиністом вантажної машини на відкриті гірничі роботи, наказ №316-ТК від 04.05.2016 (запис №12);

15.11.2016 трудовий договір розірваний з ініціативи працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу російської федерації, наказ №353-УВ від 15.11.2016 (запис №13);

26.04.2017 прийнятий до ТОВ «Конго», магаданська область, машиністом вантажної машини на відкриті гірничі роботи, наказ №56-ТК від 26.04.2017 (запис №14);

17.11.2017 трудовий договір розірваний з ініціативи працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу російської федерації, наказ №439-УВ від 17.11.2017 (запис №15);

16.05.2018 прийнятий до ТОВ «Конго», магаданська область, машиністом вантажної машини на відкриті гірничі роботи, наказ №297-ТК від 16.05.2018 (запис №16);

13.11.2018 трудовий договір розірваний з ініціативи працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу російської федерації, наказ №398-УВ від 13.11.2018 (запис №17);

13.05.2019 прийнятий до ТОВ «Конго», магаданська область, машиністом вантажної машини на відкриті гірничі роботи, наказ №295-ТК від 13.05.2019 (запис №18);

12.11.2019 трудовий договір розірваний з ініціативи працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу російської федерації, наказ №405-УВ від 12.11.2019 (запис №19).

Вкладиш до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 21.11.2019 містить наступні записи щодо спірних періодів роботи позивача:

21.11.2019 запис за №19 недійсний, трудовий договір розірваний з ініціативи працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу російської федерації, наказ №405-УВ від 21.11.2019 (запис №20).

17.04.2020 прийнятий до ТОВ «Конго», Магаданська область, машиністом вантажної машини на відкриті гірничі роботи, наказ №156-ТК від 14.04.2020 (запис №21);

16.11.2020 трудовий договір розірваний з ініціативи працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу російської федерації, наказ №284-УВ від 16.11.2020 (запис №22);

02.06.2021 прийнятий до ТОВ «Конго», Магаданська область, машиністом вантажної машини на відкриті гірничі роботи, наказ №218-ТК від 02.06.2021 (запис №23);

23.11.2021 трудовий договір розірваний з ініціативи працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу російської федерації, наказ №511-УВ від 23.11.2021 (запис №24).

Разом із тим, у матеріалах справи наявні довідки, видні ТОВ «Конго», російська федерація, магаданська область, б/н від 02.07.2024 та №9 від 11.07.2025, як4і підтверджують страховий стаж позивача та отримання ним заробітної плати на вказаному підприємстві.

Втім, як вбачається зі змісту спірного рішення пенсійного органу, зазначені вище періоди роботи позивача на території російської федерації не враховано до його страхового стажу, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Враховуючи зазначене, суд звертає увагу на наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком. За загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного стажу, визначеного у статті 26 Закону №1058-IV. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Згідно з ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

З аналізу Порядку № 637 видно, що трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 29.04.2013 та вкладишу до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 21.11.2019, позивач у спірні періоди з 27.04.2015 по 09.11.2015, з 04.05.2016 по 15.11.2016, з 26.04.2017 по 17.11.2017, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 13.05.2019 по 21.11.2019, з 17.04.2020 по 16.11.2020, з 02.06.2021 по 23.11.2021 та з врахуванням сум заробітних плат за вказані періоди, згідно довідки про заробітну плату б/н від 02.07.2024 працював на підприємстві, розташованому та території російської федерації, прирівняного до району крайньої півночі.

Втім, як вбачається зі змісту спірного рішення пенсійного органу, зазначені вище періоди роботи позивача не враховано, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Згідно з п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент роботи позивача (далі Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до ст. 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 01.12.1991, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди від 13.03.1992).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження №11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення та наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи та врахування довідки про отримання заробітної плати у вказані періоди.

Разом із тим, суд зазначає, що позивач звертався до відповідача з питання призначення пенсії за віком на підставі ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, а не про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. З огляду на викладене, спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, а не пільгового.

В силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.

Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов`язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з викладеним, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації в районах Крайньої Півночі з 27.04.2015 по 09.11.2015, з 04.05.2016 по 15.11.2016, з 26.04.2017 по 17.11.2017, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 13.05.2019 по 21.11.2019, з 17.04.2020 по 16.11.2020, з 02.06.2021 по 23.11.2021 та врахувати для обчислення пенсії суми заробітних плат, згідно довідки про заробітну плату б/н від 02.07.2024.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 13.01.2026, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.

Інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат між сторонами справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи судом установлено, що позивачем сплачено документально підтверджений судовий збір у розмірі 1331,20 грн, відтак, з урахуванням часткового задоволення позовної заяви, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №047150031943 від 21.01.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації в районах Крайньої Півночі з 27.04.2015 по 09.11.2015, з 04.05.2016 по 15.11.2016, з 26.04.2017 по 17.11.2017, з 16.05.2018 по 13.11.2018, з 13.05.2019 по 21.11.2019, з 17.04.2020 по 16.11.2020, з 02.06.2021 по 23.11.2021 та врахувати для обчислення пенсії суми заробітних плат, згідно довідки про заробітну плату б/н від 02.07.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька