Ухвала суду № 140610709, 13.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

13.10.2026Справа № 910/7486/26за позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах

держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосітіцентр»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

шляхом визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішень

державного реєстратора, повернення земельної ділянки у придатний стан

шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін:

від прокуратури Ткаченко Т.М., прокурор

від позивача Кушнірова О.О., самопредставництво

від відповідача Безносик А.О., ордер серії АІ № 2273339 від 03.08.2026

СУТЬ СПОРУ:

18.06.2026 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосітіцентр» про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою по вул. Зодчих, 1 у Святошинському районі міста Києва, а саме:

1. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маковецької О.А. про державну реєстрацію права власності ТОВ «Автосітіцентр» (ЄДРПОУ 43106180) на нежитловий будинок, будівля КПП літ. «А» за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 загальною площею 6,3 кв.м (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав: 49751090 від 19.11.2019) із припиненням права власності ТОВ «Автосітіцентр» на нього, закриттям розділу і реєстраційної справи № 753777880386.

2. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маковецької О.А. про державну реєстрацію права власності ТОВ «Автосітіцентр» (ЄДРПОУ 43106180) на нежитлову будівлю виробничої техмайстерні літ. «Б» за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 загальною площею 15,4 кв.м (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав: 49748106 від 19.11.2019) із припиненням права власності ТОВ «Автосітіцентр» на неї, закриттям розділу і реєстраційної № 753754580386).

3. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маковецької О.А. про державну реєстрацію права власності ТОВ «Автосітіцентр» (ЄДРПОУ 43106180) на нежитлову будівлю матеріального складу з літ. «В» за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 загальною площею 4,8 кв.м (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав: 49749598 від 19.11.2019) із припиненням права власності ТОВ «Автосітіцентр» на неї, закриттям розділу і реєстраційної справи № 753625580386).

4. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:318:0015 площею 0,2420 га на вул. Зодчих, 1 у Святошинському районі м. Києва, укладений 08.09.2023 між Київською міською радою (ЄДРПОУ 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автосітіцентр» (ЄДРПОУ 43106180), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 640.

5. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосітіцентр» (ЄДРПОУ 43106180) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку площею 0,2420 га на вул. Зодчих, 1 у Святошинському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:75:318:0015) з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення за власний рахунок розташованих на ній будівель і споруд.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосітіцентр» незаконно, без належних правовстановлюючих та дозвільних документів, зареєструвало за собою право власності на три нежитлові будівлі (будівля КПП літ. А, ремтехмайстерня літ. Б, матеріальний склад літ. В) загальною площею 26,5 кв.м по вул. Зодчих, 1 у м. Києві. Прокурор вказує, що ці об`єкти є самочинним будівництвом, оскільки спірна земельна ділянка ні відповідачу, ні попереднім власникам майна у власність чи користування для забудови не передавалася, а об`єкти в експлуатацію не вводилися. В подальшому, наявність вказаного самочинного будівництва та реєстрація права власності на нього стали підставою для укладення між Київською міською радою та відповідачем договору оренди № 640 від 08.09.2023 щодо земельної ділянки площею 0,2420 га (кадастровий номер 8000000000:75:318:0015). Прокурор наголошує, що вказана ділянка була передана в оренду у позаконкурентний спосіб (без проведення земельних торгів). Враховуючи викладене, прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7486/26 від 23.06.2026 позовну заяву залишено без руху та надано прокуратурі п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.06.2026 від прокуратури до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2026 відкрито провадження у справі № 910/7486/26 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 29.07.2026.

24.07.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли пояснення по справі.

Розпорядженням В.о. керівника Господарського суду міста Києва № 01.3-16/268/26 від 29.07.2026, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2026 для розгляду справи визначено суддю Сівакову В.В.

04.08.2026 від представника відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про внесення його даних РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 910/7486/26.

04.08.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про поновлення пропущеного строку для його подачі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7486/26 від 05.08.2026 прийнято справу № 910/7486/26 до розгляду; призначено підготовче засідання у справі на 25.08.2026.

07.08.2026 від прокуратури до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.

07.08.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про застосування строків позовної давності.

24.08.2026 від прокуратури до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Позивач у підготовче засідання 25.08.2026 не з`явився.

25.08.2026 у підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку для подачі відзиву.

25.08.2026 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.10.2026.

11.09.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про залишення позову без розгляду.

06.10.2026 від прокуратури до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли заперечення на заяву відповідача про залишення позову без розгляду.

06.10.2026 у підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

06.10.2026 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.10.2026.

Суд дійшов висновку про наявність обставин, які є достатніми підставами для залишення позову без розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Подаючи в інтересах держави позов і визначаючи Київську міську раду в якості позивача, прокурор підтвердив існування органу державної влади, який має процесуальну правоздатність, здатен самостійно захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес у приватно-правових відносинах і не обмежений строком давності на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

Проте прокурором залишено поза увагою рішення Конституційного Суду України стосовно конституційних повноважень прокуратури.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 наголосив, зокрема, на тому, що:

- «за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя. На це вказує, зокрема, стаття 131-1 Конституції України» (третє, четверте речення абзацу першого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини);

Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу <…> адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади <…> або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень» [абзац шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019].»

У рішенні від 03.12.2025 у справі № 6-р(II)/2025 Конституційний Суд України зауважив, що «у цьому контексті прокуратуру не можна розглядати як орган універсального представництва держави у суді. Вона є органом обмеженого представництва, покликаним втручатися лише за відсутності або об`єктивної неможливості реалізації судового захисту з боку уповноваженого органу, а не замінювати його. <…> Водночас відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що її в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону визначено як один із випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, за своєю суттю є фактом, що підлягає доведенню прокурором і встановленню судом, та не створює дискреції, межі якої не визначені приписами права<…>.

Як виснував Конституційний Суд України, «Конституція України закріплює вичерпний перелік функцій прокуратури. Представництво прокуратурою інтересів держави в суді визначене як функція, що може здійснюватися у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Не допускається її розширення на рівні правозастосовної практики».

«Розв`язуючи питання про конституційність абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що в ньому йдеться про виключні випадки представництва прокуратурою (прокурором) інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України [абзац п`ятий, перше, друге речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019].

Такі випадки в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону сформульовані через перелік, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України, вирішуючи цю справу, керується юридичною визначеністю як складником принципу верховенства права, що зобов`язує законодавця встановлювати межі дискреції органів публічної влади, а також ураховує загальновизнану вимогу міжнародного права щодо потреби детального врегулювання на рівні закону діяльності органів прокуратури поза сферою кримінального права.

Конституційний Суд України зазначає, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора.

Приписи «не здійснює» та неналежним чином «здійснює», ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Хоча Закон передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає «не здійснює» або «неналежним чином здійснює». Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло.

Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя».

У рішенні від 03.12.2025 у справі № 6-р(II)/2025 Конституційний Суд України виснував, що «окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права «(правовладдя)».

Визнання правового акта неконституційним означає скасування Конституційним Судом презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення Конституційного Суду не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її.

Утім, не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт. Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт,а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, крім безпосередньо юридичних та фізичних осіб, за захистом своїх порушених. невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Станом на момент подання прокурором позову в інтересах Київської міської ради до господарського суду (18.06.2026), прокурору було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону «Про прокуратуру», яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

До того ж абзац перший частини 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу України покладає на господарський суд обов`язок не застосовувати закон чи інший правовий акт, якщо такий суперечить Конституції України, і застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії. Так само частина 7 цієї статті зобов`язує суд у разі невідповідності правового акту вищої юридичної сили застосовувати норми правового акту вищої юридичної сили.

Крім того, на прокурора, як на будь-якого учасника судового процесу, покладено загальний обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на викладене вище, враховуючи те, що позовну заяву підписано неуповноваженою на те особою, заява відповідача про залишення позову без розгляду підлягає задоволенню судом, а позов - залишенню без розгляду.

Аналогічні висновки здійснені Верховним Судом у постановах від 10.06.2026 у справі № 910/403/26 та від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25.

Крім того, суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Таким чином, приймаючи до уваги положення статті 7 Закону України «Про судовий збір», враховуючи відсутність клопотання прокуратури про повернення судового збору, суд не вбачає правових підстав для вирішення питання про повернення прокуратурі з Державного бюджету України суми сплаченого судового збору.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 226, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради залишити без розгляду.

Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В. Сівакова