Рішення № 140596678, 12.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/42249/25

Провадження № 2/761/4845/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бульбі К.В.

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Жеребят`єва Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-7) до відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 493386,0 грн. (далі по тексту - вимога № 1);

- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 500000,0 грн. (далі по тексту - вимога № 3);

- стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 6145,06 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 березня 2015р. ухвалами слідчих суддів Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справах № 359/2465/15-к та № 359/2466/15-к було надано дозвіл слідчому СВ Бориспільського МВ ГУ МВС України Булич Д.В. та уповноваженим нею, за дорученням, працівникам ОВС на проведення обшуку житла за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , з метою вилучення предметів та речей, що можуть бути знаряддями вчинення злочину та речовими доказами по кримінальному провадженню № 12015110100000611, які можуть нести на собі ознаки злочинної діяльності, а саме: мобільні телефони, ноутбуки, планшети, записники та інші документи, в яких можуть бути зазначені відомості, що мають значення речових доказів у вказаному кримінальному провадженні.

26 березня 2015р. старшим оперуповноваженим СКР Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області Отрошко М.В. проведено обшук за місцем реєстрації та проживання позивача.

В результаті обшуку було вилучено, зокрема, наступні предмети:

1) грошові кошти:

- 100,0 євро ( номіналом по 50 євро);

- 20000,0 російських рублів (чотирма купюрами номіналом по 5000,0 рублів);

- 1150,0 дол. США (двадцятьма трьома купюрами номіналом по 50,0 доларів);

- 1500,0 дол. США (п`ятнадцятьма купюрами номіналом по 100,0 доларів);

2) мобільні телефони та планшет:

- «SAMSUNG» IMEI НОМЕР_1 ;

- «SAMSUNG» IMEI НОМЕР_2 ;

- «SAMSUNG» IMEI НОМЕР_3 ;

- «LG» IMEI НОМЕР_14;

- «LG» IMEI НОМЕР_4 ;

- планшет «ІPad mini» 16 GB Model A1432, Serial НОМЕР_23;

3) автомобіль «ВАЗ 2107», д.н.з. НОМЕР_5 .

Також 26 березня 2015р. заступником начальника СКР Бориспільського МВ Пауковим А.Р. під час обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 вилучено, зокрема, мобільні телефони:

- «SAMSUNG DUOS» IMEI НОМЕР_15;

- «SAMSUNG DUOS» IMEI НОМЕР_16;

- «ІPhone 5S» IMEI НОМЕР_17;

- «NOKIA» IMEI НОМЕР_18.

Постановою старшого слідчого СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київський області Міщенко В.О. від 29 березня 2015р. оглянуті нею речі визнано речовими доказами у кримінальному проваджені № 12015110100000611 та залишено на зберігання в кімнаті зберігання речових доказів Броварського МВ ГУ МВС України в Київський області.

Постановою старшого слідчого СУ ГУ МВС України в Київській області Іванченко О.А. від 30 липня 2015р. вилучені речі визнано речовими доказами у кримінальному проваджені № 12015110100000611, а автомобіль «ВАЗ 2107», д.н.з. НОМЕР_6 , залишено на зберіганні на штрафмайданчику Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020р. у справі № 361/6846/15-к визнано недопустимими всі докази, здобуті внаслідок обшуків, проведених 26 березня 2015р. за місцем реєстрації та проживання позивача, а саме слідчі дії визнано такими, що проведені з порушенням ч. 1 ст. 236 КПК України, тобто не уповноваженими особами.

Також зазначеним вироком суду було постановлено повернути позивачу речові докази:

1) мобільні телефони:

- «NOKIA E5-00», IMEI НОМЕР_8 ;? «SAMSUNG DUOS» B-7722, IMEI НОМЕР_9;? Apple ІPhone AI 530;

2) автомобіль «ВАЗ 2107» д.н.з. НОМЕР_6 , який залишено на зберігання на штрафмайданчику Бориспільського МВ ГУ МВС України в Київській області;

3) грошові кошти.

В досудовому порядку позивач неодноразово звертався до відповідача, Бориспільської окружної прокуратури, з листами про повернення йому вилучених грошових доказів та мобільних телефонів, планшету, однак станом на дату подання цього позову належні позивачу грошові кошти та мобільні телефони, планшет не повернуті, при цьому відсутні відомості про зберігання вилучених грошових коштів та мобільних телефонів не відомо.

На думку позивача, посадовими особами відповідача не були дотримані положення КПК України, щодо зберігання речових доказів, а також положення Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010р. № 51/401/649/471/23/125 (далі по тексту - Інструкція).

Так, позивач вважає, що внаслідок незаконних дій та бездіяльності службових осіб органу, що здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні, які виразились у незбереженні речових доказів та неповерненні відповідного майна його власнику (позивачу), останньому спричинено матеріальну шкоду в розмірі 493386,0 грн., яка підлягає відшкодуванню, згідно Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затверджене спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральною прокуратурою України, Міністерством фінансів України за № 6/5/3/41 від 04 березня 1996р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996р. за № 106/1131.

Крім того, позивач вважає, що також йому повинно бути відшкодована і моральна шкода, яку він оцінив в 500000,0 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

12 листопада 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 81-91), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що стороною позивача не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичну вартість нібито втраченого майна (мобільних телефонів та планшета). Вказана позивачем вартість є суб`єктивною, довільною та необ`єктивною. Відсутні документи (чеки, квитанції, банківські виписки) про купівлю позивачем цього майна, які б підтверджували вартість на час придбання, які не надані стороною позивача, в якості належного доказу товарознавчі експертні висновки або акти оцінки, які б визначали ринкову вартість майна на момент втрати, з урахуванням його зносу та технічного стану. Крім того, при зверненні до суду з позовом, позивач зазначає курс валют, який є відмінним від курсу валют визначений Національним банком України.

Також сторона відповідача вважає, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди, є безпідставними, оскільки надані медичні документи, в яких зазначено про погіршення стану здоров`я позивача хронологічно передують настанню обставин, які позивач вважає неправомірними діями відповідача, це в повній мірі виключає прямий причинно-наслідковий зв`язок між погіршенням стану здоров`я позивача та неможливістю встановити місцезнаходження та повернення речових доказів. Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди, мотивована станом здоров`я, є недоведеною та безпідставною.

До того ж, сторона відповідача вважала, що позивачем не враховані сталі правові позиції Верховного Суду з аналогічних правовідносин, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь, як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду; особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

23 лютого 2026р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 103-108), в якій позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, зазначив, що доводи та твердження сторони відповідача наведені у відзиві на позов є безпідставними, необґрунтованими, надані стороною позивача розрахунки вартості втраченого майна ґрунтуються на загальновідомих даних про ринкові ціни з торгових майданчиків, які здійснюють продаж аналогічних моделей мобільних телефонів та планшетів. Також на думку сторони позивача безпідставними є доводи сторони відповідача про відсутність доказів втрати належного позивачу майна, враховуючи досудові відповіді, як безпосередньо від відповідача, так, і з прокуратури. Крім того, позивач зазначав, що додатково йому спричиняють страждання втрати належного йому майна, з вини співробітників відповідача, але у відзиві на позов, відповідач вказані обставини не враховує.

Заперечення на відповідь на відзив стороною відповідача до суду не подавались.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 квітня 2026р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 04 червня 2026р. позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав наведених у позові, відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача Жеребят`єв Д.С. проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позов, просив суд відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання 01 жовтня 2026р. представник відповідача не з`явився, поважності причин неявки не повідомив; позивач не заперечував проти продовження розгляду справи у відсутність сторони відповідача.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторони відповідача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступник підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 21 березня 2015р. ухвалами слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справах № 359/2465/15-к та № 359/2466/15-к було надано дозвіл слідчому СВ Бориспільського МВ ГУ МВС України Булич Д.В. та уповноваженим нею, за дорученням, працівникам ОВС на проведення обшуку за місцем реєстрації та проживання позивача ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , з метою вилучення предметів та речей, що можуть бути знаряддями вчинення злочину та речовими доказами по кримінальному провадженню № 12015110100000611 від 20 березня 2015р. (а.с. 47-50).

Звертаючись до суду з вимогою № 1, позивач наголошував, що в ході проведення слідчих дій - обшуків, за місцем його реєстрації та проживання, органом досудового розслідування було вилучено у нього грошові кошти, мобільні телефони та планшет, які були визнані речовими доказами, та які в подальшому йому повернуті не були. Як наслідок, позивач зазнав збитків у розмірі 493386 грн., у зв`язку із втратою речових доказів, зокрема:

- 100 євро, що на дату подання позову еквівалентно 5000,0 грн.;

- 20000,0 рублів рф, що на дату подання позову еквівалентно 10000,0 грн.;

- 2650 дол. США, що на дату подання позову еквівалентно 111300,0 грн.;

- мобільні телефони: LG (LG IMEI НОМЕР_14, LG IMEI НОМЕР_19) у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 13298 грн.; мобільний телефон iPhone (iPhone 5S IMEI НОМЕР_20) у кількості 1 одиниця, вартістю 3560 грн.; мобільні телефони моделі SAMSUNG (SAMSUNG DUOS IMEI НОМЕР_21, SAMSUNG DUOS IMEI НОМЕР_16, SAMSUNG IMEI НОМЕР_1, SAMSUNG IMEI НОМЕР_2, SAMSUNG НОМЕР_22) у кількості 5 одиниць, загальною вартістю 184040 грн.; мобільний телефон Nokia (NOKIA IMEI НОМЕР_18) у кількості 1 одиниця, вартістю 1946 грн.;

- планшет моделі ІPad mini (ІPad mini 16 GB Model A1432 Serial НОМЕР_23) у кількості 1 одиниця, вартістю 70644,0 грн.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020р. по справі № 361/6846/15-к, який набрав законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/91831326) ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ст. 400 КК України, і призначено покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, у виді позбавлення волі на строк тринадцять років, передбаченого 400 КК України, у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років. На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, визначено остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначивши остаточне покарання ОСОБА_1 у виді п`ятнадцяти років позбавлення волі.

ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України та виправдано на підставі п.3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутності складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутності складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_1 змінити на тримання під вартою, взявши його під варту у залі суду, негайно; строк відбування покарання рахувати з 24 вересня 2020р.

Зарахувати за правилами, передбаченими ч. 5 ст.72 КК України (в редакції від 26 листопада 2015р.), в строк відбування покарання ОСОБА_1 , попереднє ув`язнення з 26 березня 2015р. по 15 січня 2020р. із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Речові докази: мобільні телефони «Нокіа Е5-00» ІМЕІ НОМЕР_8 , «Самсунг Дуос» В-7722, ІМЕІ НОМЕР_9 , Apple ІPhone НОМЕР_10 , сім-картки повернути ОСОБА_1.

Автомобіль «ВАЗ-2107» д.н.з. НОМЕР_6 , які залишено на зберігання на штрафмайданчику Бориспільського MB ГУМВС України в Київській області - повернути власнику ОСОБА_1 .

Речі, вилучені під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, номерні знаки з автомобіля НОМЕР_11 , предмети схожі на патрони в кількості чотири штуки, два магазина системи «Макарова», грошові кошти - повернути ОСОБА_1 .

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, задовольнити частково.

Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 500000,0 грн., завданої внаслідок вчинення злочину.

Стягнути солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 500000,0 грн., завданої внаслідок вчинення злочину.

Стягнути солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 500000,0 грн., завданої внаслідок вчинення злочину.

Як вбачається з відповіді Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Київській області від 31 травня 2023р., на досудову заяву-вимогу позивача (а.с. 60), позивачу було повідомлено, що речові докази по кримінальному провадженню № 12015110100000611 від 20 березня 2015р., а саме: мобільні телефони «Нокіа Е5-00» ІМЕІ НОМЕР_8 , «Самсунг Дуос» В-7722, НОМЕР_12 , Apple ІPhone Al530, номерні знаки з автомобіля НОМЕР_11 , предмети схожі на патрони в кількості чотири штуки, два магазина системи «Макарова», грошові кошти до камери зберігання речових доказів Бориспільського районного управління поліції не надходили, згідно Книги обліку речових доказів.

Згідно відповідей Броварського районного управління поліції, Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, а також Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області на запити Начальника відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області (а.с. 96, 97, 98), за результатами розгляду запитів було встановлено, що згідно відомостей Книг обліку речових доказів зазначених районних управлінь поліції, речові докази за матеріалами кримінального провадження № 12015110100000611 до кімнати речових доказів не надходили.

В судовому засіданні представник відповідача не міг пояснити суду, чому вилучені у позивача речові докази по зазначеному вище кримінальному провадженню, на виконання ухвал слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 березня 2015р. у справах № 359/2465/15-к та № 359/2466/15-к, не були обліковані, та не здані на зберігання в установленому законом порядку, і в подальшому на виконання вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020р. по справі № 361/6846/15-к, не були повернуті позивачу. При цьому сторона відповідача не заперечувала факту вилучення у позивача, в ході проведення слідчих дій - обшуків грошових коштів у відповідному розмірі та валютах.

Згідно ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Не виконання рішення суду (вироку суду), яке набрало законної сили, представниками правоохоронних органів, на думку суду підриває довіру громадян України до правоохоронної системи в Україні та дискредитує ці правоохоронні органи.

Статтею 19 Конституції України зобов`язано органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 ст. 15 ЦК України).

У частині 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Згідно з частинами 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі по тексту - Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Пунктом 1-1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно з пунктами 2 та 5 ст. 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 ст. 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди.

Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012р. № 1104 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до пункту 21 Порядку речові докази у вигляді готівки у національній валюті України або іноземній валюті передаються для зберігання уповноваженому банку, що обслуговує орган, у складі якого функціонує слідчий підрозділ (далі по тексту - уповноважений банк). У разі коли готівка у національній валюті України чи іноземній валюті не містить слідів кримінального правопорушення, валютні кошти зараховуються на спеціально визначені для цієї мети депозитні рахунки (далі по тексту - депозитний рахунок) уповноваженого банку.

Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.

Порядок зберігання речових доказів, вилучених у ході обшуку, визначений Інструкцією.

Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Згідно з пунктом 27 Інструкції грошові суми в національній валюті вносяться на депозитний рахунок органу, який вилучив їх, відкритий в уповноваженому банку на підставі укладеного депозитного договору, а валютні цінності доставляються до уповноваженого банку уповноваженою особою органу, який вилучив іноземну валюту, для розміщення їх на депозитних рахунках на підставі укладених договорів.

Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого спільним наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131).

Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», передбачено, що відповідно до частини 2 ст. 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 ст. 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна проводиться також за рахунок цих органів. Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Відповідно до частини 4 ст. 100 КПК України у разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа, вона зобов`язана відшкодувати володільцю витрати, пов`язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

Так, суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що останній має право на відшкодування майнової шкоди за вилучене під час обшуку майно у вигляді грошових коштів, оскільки таке майно не було йому повернуто, на виконання вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020р. по справі № 361/6846/15-к, внаслідок порушення правил зберігання речових доказів службовими особами органу досудового розслідування (відповідача).

Відповідно до ст. 192 та ст. 533 ЦК України, гривня є єдиним законним платіжним засобом на території України. Суд не може постановити рішення про стягнення валюти країни-агресора (російських рублів) на користь фізичної особи, оскільки її обіг і банківські операції з нею в Україні повністю припинені та заборонені постановами Національного банку України.

Тобто, порушення службовими особами органу досудового розслідування порядку зберігання вилучених під час обшуку речових доказів призвело до втрати грошових коштів та валютних цінностей і неможливості виконання зазначеного вище вироку суду, в частині їх повернення ОСОБА_1 . Зазначене протиправне діяння заподіяло позивачу майнову шкоду у розмірі втрачених грошових коштів в сумі:

- 100 євро, що за курсом Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates), станом на дату ухвалення рішення складає 5031,0 грн.;

- 2650,0 дол. США, що за курсом Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates), станом на дату ухвалення рішення складає 118956,91 грн.

Оскільки прямого офіційного курсу Національного банку України до російського рубля більше не існує, суд вважає, за можливе використати метод крос-курсу, виходячи з того, що станом на 12 жовтня 2026р. 1 дол. США дорівнює 83,82 російських рубля, а тому 20000,0 російських рублів, станом на дату ухвалення рішення складають 10710,9 грн.

Щодо вимог позивача про відшкодування йому вартості втрачених мобільних телефонів: LG (LG IMEI НОМЕР_14, LG IMEI НОМЕР_19) у кількості 2 одиниць, загальною вартістю 13298 грн.; мобільний телефон iPhone (iPhone 5S IMEI НОМЕР_20) у кількості 1 одиниця, вартістю 3560 грн.; мобільні телефони моделі SAMSUNG (SAMSUNG DUOS IMEI НОМЕР_21, SAMSUNG DUOS IMEI НОМЕР_16, SAMSUNG IMEI НОМЕР_1, SAMSUNG IMEI НОМЕР_2, SAMSUNG НОМЕР_22) у кількості 5 одиниць, загальною вартістю 184040 грн.; мобільний телефон Nokia (NOKIA IMEI НОМЕР_18) у кількості 1 одиниця, вартістю 1946 грн. та планшету моделі ІPad mini (ІPad mini 16 GB Model A1432 Serial НОМЕР_23) у кількості 1 одиниця, вартістю 70644,0 грн., то в цій частині позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

За змістом ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду належні і допустимі докази, в обґрунтування вимоги № 1 в частині вартості втрачених, вищезазначених мобільних телефонів та планшету, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги № 1, в цій частині.

Відповідно до частини 4 ст. 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021р. у справі № 638/509/19 послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 20 вересня 2018р. (справа № 686/23731/15), згідно якого моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Суд вважає, що позивачем доведено, що він зазнав незаконного втручання у свою власність, переніс тяжкі емоційні хвилювання та стрес через неповернення йому належного майна.

Для визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, судом з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а саме негативні наслідки, яких зазнав позивач у зв`язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, тобто враховано характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Таким чином, суд, виходячи з вимог розумності та справедливості, вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди, яку зазнав позивач, з урахуванням всіх обставин справи, в розмірі 10000,0 грн.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, зокрема, постанові від 27 листопада 2019р. у справі № 242/4741/16, суд дійшов висновку про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не відступила від висновку Верховного Суду України, який викладено у постанові від 08 листопада 2017р. у справі № 761/13921/15, оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення Державної казначейської служби (ДКС) України та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКС України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012р. № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКС України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Подібні за змістом висновки про те, що у цій категорії справ відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а казначейська служба відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018р. у справі № 910/23967/16.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з метою захисту порушених прав позивача, слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 :

- у відшкодування матеріальної шкоди: 134698,81 грн. (5031,0 грн. + 10710,9 грн. + 118956,91 грн.);

- у відшкодування моральної шкоди 10000,0 грн.

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

В силу положень п. 13) ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за даними позовом не справляється, а тому розподілу між сторонами не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 110, 141, 142, 206, 258, 259, 263-266, 268, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 3, 19, 56, 59 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст. ст. 1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_13 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ: 40108616, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, 15) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 :

- у відшкодування матеріальної шкоди 134698 /сто тридцять чотири тисячі шістсот дев`яносто вісім/ грн. 81 коп.;

- у відшкодування моральної шкоди 10000,0 /десять тисяч/ грн.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: