Рішення № 140595104, 12.10.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/15033/26

Провадження № 2-о/756/524/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 жовтня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Примак-Березовської О.С.,

за участі секретаря - Донеска А.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Оболонський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті, -

в с т а н о в и в :

Заявниця, в особі представника ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Ростов-на-Дону Ростовської області російської федерації.

В обґрунтування заяви зазначила, що Оболонський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Оболонський ВДРАЦС) відмовив їй у проведенні державної реєстрації смерті чоловіка з тих підстав, що пред`явлені документи видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Крім того, у свідоцтві про смерть померлий вказаний громадянином російської федерації, однак це не свідчить про втрату ним громадянства України.

Пояснила, що встановлення факту смерті необхідне їй для державної реєстрації смерті на території України та одержання свідоцтва про смерть для оформлення спадщини.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15 вересня 2026 року заяву прийнято до розгляду та відкрито окреме провадження у справі, призначено судове засідання.

У судове засідання заявниця та її представник не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. До суду надійшла заява від представника заявниці ОСОБА_2 про розгляд справи без їхньої участі.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно із частиною 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши усі докази у їх сукупності, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 37 (а.с.9-10).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18 червня 2024 року №3005-7002057377 ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).

З пояснень заявниці вбачається, що в березні 2022 року її чоловік виїхав на територію російської федерації.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Успенка Амвросіївського району Донецької області, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Ростов-на-Дону Ростовської області російської федерації, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 4 квітня 2026 року, виданого відділом запису актів цивільного стану адміністрації Октябрського району міста Ростова-на-Дону та довідкою про смерть від 3 квітня 2026 року, виданою Ростовським відділенням судово-медичної експертизи трупів (а.с.11,12).

Листом від 17 липня 2026 року № 1190/24.5-80 Оболонський ДРАЦС відмовив заявниці у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_3 з тих підстав, що для державної реєстрації пред`явлено документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (а.с.13).

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зазначила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду, зокрема, за умови, що заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення, а чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Згідно з положеннями ЦПК України звернення до суду із заявами, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть, можливе у разі встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначено Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 8 серпня 2006 року № 545 (далі - Інструкція).

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940 (далі - Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України №113 від 4 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 року (далі - Гаазька конвенція 1961 року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III.

Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; адміністративні документи; нотаріальні акти; офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтею 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини 2 статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу 1993 року).

Відповідно до статті 13 цієї Конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 1 грудня 2022 року прийнято закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Відповідно до вказаного закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Отже, під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, які станом на 24 лютого 2022 року приймалися на території України без спеціального посвідчення відповідно до статті 13 Конвенції 1993 року, приймаються на території України без консульської легалізації чи проставлення апостиля.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 4 серпня 2026 року у справі №635/4475/25 (провадження № 61-3279св26) та від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), в яких зазначено, що практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами російської федерації, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107, є сталою, а за наявності свідоцтва про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, на території якої настала смерть, підстави для встановлення факту смерті в судовому порядку відсутні (див. також постанови Верховного Суду від 15 серпня 2024 року у справі № 643/8133/23, від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24, від 2 липня 2025 року у справі № 186/227/24, від 4 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц, від 23 грудня 2025 року у справі № 165/894/25).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 помер у місті Ростов-на-Дону Ростовської області російської федерації, тобто на території іноземної держави, а не на тимчасово окупованій території України, відтак положення статті 317 ЦПК України та статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до спірних правовідносин не застосовуються, а посилання органу державної реєстрації актів цивільного стану на видачу документа на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, є безпідставним.

Доводи заявниці про те, що у свідоцтві про смерть ОСОБА_3 зазначено громадянство російської федерації, висновків суду не спростовують, оскільки відоцтво про смерть містить прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження померлого, що є достатнім для його ідентифікації як чоловіка заявниці.

Питання громадянства померлого не є предметом розгляду у цій справі та не впливає на визнання в Україні документа, який посвідчує факт його смерті.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2025 року у справі №307/3991/23.

Суд також відхиляє доводи заявниці щодо застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 367/2656/20, оскільки вказану постанову ухвалено до зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107, тобто за іншого правового регулювання.

Те, що свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видане 4 квітня 2026 року, тобто після розірвання дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, висновків суду не змінює.

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107 пов`язує прийняття документа на території України без спеціального посвідчення не з датою його видачі, а з тим, чи приймалися такі документи на території України без спеціального посвідчення станом на 24 лютого 2022 року.

Отже, смерть ОСОБА_3 зареєстрована компетентним органом держави, на території якої вона настала, і посвідчена свідоцтвом про смерть, виданим за встановленою формою. Такий документ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107, приймається на території України без спеціального посвідчення, а тому факт смерті ОСОБА_3 вже підтверджено документом, який визнається в Україні.

Суд зауважує, що заявниця не позбавлена можливості використовувати зазначене свідоцтво про смерть у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема для оформлення спадщини.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

На підставі зазначеного та керуючись статтями 4, 12, 13, 76, 81, 89, 259, 263, 265, 293, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Оболонський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк апеляційної скарги з дня оголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА