Рішення № 140563224, 07.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я№ 127/15277/26І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 р. м.Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючої судді Медяної Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук Ю.Ю.,

представника позивача Вінницької міської ради Мичківськго І.П.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ткача Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,

в с т а н о в и в:

Вінницька міська рада звернулася до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за використання комунальної земельної ділянки Вінницької міської територіальної громади з кадастровим номером 0510136300:01:059:0040, площею 2,3508 га без правовстановлюючих документів та без зареєстрованого у встановленому законом порядку речового права на неї, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 2 835 296,86 грн. та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що рішенням Вінницької міської ради №1945 від 27.10.2023 вказану вище земельну ділянку передано відповідачу в оренду.

На вказаній ділянці знаходяться належні відповідачу об`єкти нерухомості. Проте договір оренди не підписано відповідачем, і він не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою.

Сума коштів, які відповідач безпідставно зберіг у себе за користування земельною ділянкою за період з 21.01.2023 по 20.01.2026 становить 2 835,296,86 грн.

Відповідач кошти добровільно сплачувати не бажає, що стало підставою звернення до суду.

01.06.2026 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. (а.с. 47)

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької від 08.07.2026 області закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання. (а.с.75)

Представник позивача Вінницької міської ради Мичківський І.П. в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Ткач Ю.А. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, оскільки він є безпідставним та необгрунтованим. Разом з тим не заперечував факт користування відповідачем комунальною земельною ділянкою земельною ділянкою з кадастровим номером 0510136300:01:059:0040, площею 2,3508 га. Відповідач не звертався до позивача з заявою про скасування рішення Вінницької міської ради №1945 від 27.10.2023 про надання зазначеної земельної ділянки в оренду, проте згодом звернувся з заявою про викуп даної земельної ділянки. На час дана заява не розглянута.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Вінницької міської ради №1945 від 27.10.2023 п.2 передано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 2,3508 га, розміщену частково в межах червоних ліній, кадастровий номер 0510136300:01:059:0040, на якій розташовані належні заявнику об`єкти нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, строком на 1 рік, за рахунок земель комунальної власності. (а.с.17-19)

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №452484933 від 18.11.2025, на земельній ділянці з кадастровим номером 0510136300:01:059:0040 розташовано наступне нерухоме майно належне ОСОБА_1 нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 2 463,7 кв.м.: адміністрація літ «Б»; торгова точка літ «Г»; вбиральня літ. «Д»; торгова точка літ «Б ІІ»; торгова точка літ «е ІІ»; торгова точка літ. «Є»; торгова точка літ «Ж»; гараж літ. «И»; яма літ. «и»; трансформаторна будка літ. «М»; пункт охорони літ «Н»; торгова точка літ. «О ІІ»; торгова точка літ «П»; торгова точка літ «Р ІІ»; торгова точка літ «С»; паркомісця «I-XХХ VIII, №№1-7»;огороджувальний паркан; мостіння. Право власності ОСОБА_1 на вказане майно зареєстровано 03.09.2020. (а.с.6)

Факт використання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:059:0040 підтверджується актом обстеження земельної ділянки Вінницької міської територіальної громади №75 від 19.11.2025. (а.с.12-14)

На а.с.7 міститься інформація щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2023-2026 роки, у т.ч. щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:059:0040, виготовлена ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20.01.2026 (а.с.10) затверджено акт визначення розміру збитків (безпідставно збережених коштів) від 21.01.2026, відповідно до якого розмір збитків (безпідставно збережених коштів), заподіяних Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради за використання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 0510136300:01:059:0040, за період з 21.01.2023 по 20.01.2026 в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки становить 2 835,296,86 грн. (а.с.8 на звороті-9)

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Частиною третьою статті 78 ЗК України передбачено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтями 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах

(на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до частин першої-другої статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Обов`язки землекористувачів визначені змістом статті 96 ЗК України.

Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому орендна плата справляється у грошовій формі.

У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 288.5 статті 288 ПК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною першою-другою статті 1212 ЦК України закріплено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17).

Відповідно до частини першої статті 1213 ЦК України саме набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави

їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі № 643/4629/20, провадження № 61-7951св25.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: а) набуття

чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, кондикційний позов має відносний характер. Суб`єктами зобов`язань, що виникають у результаті набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, виступають: боржник - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого); кредитор (потерпілий) - особа, за чий рахунок інша особа (боржник) набула майно або зберегла його у себе.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду: від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадок, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію розміру неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 18 травня 2026 року у справі № 306/725/24.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Вищезазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах: від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, у постановах Верховного Суду: від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 05 липня 2022 року у справі № 641/8483/19, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21.

У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 зазначено, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомо ще за часів Давнього Риму (superficies solo cedit - будівництво приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він передбачений як потребами обороту, так і загалом самої природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктах нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто, крім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, інакше вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об`єкт, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на її території будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем цієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна, а відносини з фактичним користуванням земельною ділянкою без оформлення права на цю ділянку (без укладення) договору оренди тощо та недотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом умовними.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

Таким чином, фактичний користувач земельних ділянок, яким є ОСОБА_1 , як власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада міста Вінниці, який без достатньої правової підстави за рахунок власника ділянок зберіг у себе грошові кошти, що підлягала сплаті за користування ними, зобов`язаний повернути таку вартість власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Відтак, вищезазначене свідчить про безпідставність посилань відповідача на відсутність підстав для стягнення з нього грошових коштів на користь органу місцевого самоврядування.

Відповідач є власником нежитлових приміщень, розташованих на земельній ділянці, які належить територіальній громаді міста Вінниці, використовує їх без належного оформлення права оренди, не сплачує орендну плату. Отже, відповідач за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 обов`язку повернути ці кошти міській раді як представника власника земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Щодо суми, заявленої до стягнення, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив правовий висновок, відповідно до якого у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (постанови Верховного Суду: від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/8770/19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 646/4738/19 наведено правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру не є обов`язковим та взагалі залежить від конкретних обставин справи.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20).

Суд дійшов висновку, що розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів здійснено позивачем вірно. Відповідач не надав власного розрахунку на спростування розрахунку позивача, та в цілом, не заперечував щодо вказаного розрахунку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 34 023,56 грн.

Керуючись ст. 1212-1214 ЦК України, ст.ст. 78, 80, 93, 96, 122-124, 152, 206 ЗК України, ст. 13, 76-90, 259, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Вінницької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради безпідставно збережені кошти за використання комунальної земельної ділянки Вінницької міської територіальної громади з кадастровим номером 0510136300:01:059:0040, площею 2,3508 га без правовстановлюючих документів та без зареєстрованого у встановленому законом порядку речового права на неї, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 2 835 296,86 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради судовий збір у розмірі 34 023,56 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач Вінницька міська рада, код ЄДРПОУ 25512617, місцезнаходження юридичної особи: м. Вінниця, вул. Соборна, 59;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 13.10.2026.

Суддя