Рішення № 140558525, 12.10.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2379/26

Провадження 2-1984/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

12 жовтня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судового засідання Куник О.В., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання місця проживання дитини, за участю Органу опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визначити місце спільної із відповідачем дитини з нею. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що батьком дитини є ОСОБА_2 , громадянин Росії, проживає на території російської федерації. Після припинення спільного проживання (02.04.2019), участі у вихованні дитини не бере, матеріальної допомоги не надає, зв`язок з дитиною не підтримує. На даний час дитина проживає разом із нею, а також разом із своїми дідусем та бабусею, які беруть участь у вихованні та забезпеченні належних умов для проживання. Дитина має стабільне сімейне оточення, належні побутові умови, забезпечена доглядом та увагою членів сім`ї. З метою реалізації прав дитини, зокрема для реєстрації місця проживання, необхідна згода обох батьків. Однак отримати згоду батька неможливо у зв`язку з тим, що він проживає на території російської федерації, не виходить на зв`язок та фактично ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Таким чином, відсутність згоди батька унеможливлює реєстрацію місця проживання дитини в адміністративному порядку.

21.04.2026 року ухвалою суду прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження, призначено у справі підготовче засідання.

15.05.2026 року ухвалою суду залучено до участі у справі Орган опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, зобов`язано останній скласти висновок для розв`язання спору на підставі додатково отриманих відомостей.

25.08.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом оголошення на офіційному сайті суду.

Представниця Органу опіки та піклування Козинської селищної ради Обухівського району Київської області в судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ст. 280 ЦПК Україна суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, приходить до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , позивачка у справі, є матір`ю малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дитина народилась на території російської федерації, однак на даний час отримала громадянство України, що підтверджується відповідними документами.

Батьком дитини є ОСОБА_2 , громадянин росії, проживає на території російської федерації.

Після припинення спільного проживання (02.04.2019) із позивачкою, відповідач участі у вихованні дитини не бере, матеріальної допомоги не надає, зв`язок з дитиною не підтримує.

На даний час дитина проживає разом із позивачкою за адресою: село Старі Безрадичі, Обухівський район, Козинська ТГ, Київська обл., а також разом із своїми дідом та бабою, які беруть участь у вихованні та забезпеченні належних умов для проживання. Дитина має стабільне сімейне оточення, належні побутові умови, забезпечена доглядом та увагою членів сім`ї.

Дитина навчається у спеціалізованій школі №106 міста Києва, що підтверджує її соціальну інтеграцію та сталість проживання. Окрім цього, дитина відвідує Київську дитячу школу мистецтв №2 ім. М.І. Вериківського та займається у декількох гуртках, що сприяє її всебічному розвитку.

Позивачка зазначала, що враховуючи, що дитина постійно проживає разом із нею, вона забезпечує її інтереси, та вважає за необхідне визначити місце проживання дитини разом із нею.

Висновком Козинської селищної ради Обухівського району Київської області щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, встановлено доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частинами 7-10 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини № 31111/04 від 07.12.2006 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 (заява № 2091/13) у справі "М. С. проти України" стверджується, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Втім, законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Суд, з огляду на вищенаведені положення законодавства про рівність прав та обов`язків обох батьків, відносини між сторонами, вважає необхідним зауважити, що визначення місця проживання дитини з матір`ю по своїй суті не є розлученням батька з дитиною та не можна тлумачити як наявність у матері переваги перед батьком, оскільки отсанній має по відношенню до дитини такі ж особисті немайнові права і обов`язки, як і позивачка, і жодним чином не втрачає прав, заснованих на спорідненості з дитиною.

З урахуванням триваючої збройної агресії російської федерації проти України, відповідач перебуває на території держави-агресора, що об`єктивно ускладнює будь-яку комунікацію з ним та отримання його згоди на вирішення питань, пов`язаних з дитиною.

Крім того, з метою забезпечення безпеки, стабільного розвитку та дотримання найкращих інтересів дитини, її проживання разом із матір`ю на території України є обґрунтованим та доцільним. Дитина фактично інтегрована в українське суспільство, навчається, має соціальні зв`язки та належні умови для проживання і розвитку

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що, враховуючи вік дитини, прив`язаність до матері, а також той факт, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю відповідає інтересам дитини.

Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Оскільки позивачка у позовній заяві та під час судового розгляду не вимагала відшкодування судових витрат, питання щодо їх розподілу між сторонами судом не вирішувалося.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 , за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду.

Суддя Г.В.Висоцька