Постанова № 14055040, 02.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2011 № 20/150-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Лосєва А.М.

суддів: Іваненко Ю.Г.

Разіна Т.І.

при секретарі: Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача - Шупик О.А. - дов. №534 від 31.12.2010р.;

від відповідача: Золюк М.С. - дов. №2337 від 30.08.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.12.2010

у справі № 20/150-10 (Бабкіна В.М. .....)

за позовом Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

до Акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення 14535,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” (далі - позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” (далі - відповідач) страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 14 535,54 грн. (в т.ч. 242,78 грн. пеня), яке відповідач відмовляється сплатити в добровільному порядку.

В процесі судового розгляду позивач надав суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 13 782,76 грн. збитків в порядку регресу та 234,11 грн. пені. (том справи 1, аркуші справи 88-89).

Відповідач заперечував проти позовних вимог в частині стягнення пені, зазначаючи про відсутність правових підстав для нарахування на суму страхового відшкодування, яке підлягає стягненню в порядку регресу, штрафних санкцій у вигляді пені.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.12.2010р. у справі №20/150-10 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 13782,76 грн. страхового відшкодування, 234,11 грн. пені, 140,17 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2010р. у справі №20/150-10 в частині стягнення пені скасувати та відмовити в задоволенні цих вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, не встановлено правомірність вимог про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхової виплати в порядку регресу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.03.2011р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Разіної Т.І.

В судовому засіданні 02.03.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2010р. у справі №20/150-10 в частині стягнення пені скасувати та відмовити в задоволенні цих вимог.

В судовому засіданні 02.03.2011р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

04.06.2008р. між Закритим акціонерним товариством “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна”, як страховиком, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” (позивач по справі), та Товариством з обмеженою відповідальністю “Телеграф Мегезінс Україна Видавництво”, як страхувальником, було укладено договір страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків №250559634, за яким застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки “Тоyota Prado” (д.н. НОМЕР_1).

04.11.2008р. у м. Києві на Контрактовій площі сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю автомобіля марки “Тоyota Prado” (д.н. НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_1. та автомобіля марки “BMWХ5” (д.н. НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_2, що підтверджується довідкою відділення ДАІ (том справи 1, аркуші справи 12-13).

Відповідно до Постанови Подільського районного суду м. Києва у справі №3-36074/2008 від 08.12.2008р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи 1, аркуш справи 14).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль “Тоyota Prado” (д.н. НОМЕР_1), який був застрахований у позивача на підставі договору страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків №250559634 від 04.06.2008р. Відповідно до звіту №2493 від 14.11.2008р. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику вищевказаного транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 16 817,76 грн., а вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля в результаті пошкодження останнього в ДТП - 15 355,16 грн. (том справи 1, аркуші справи 15-19).

25.12.2008р. страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 15 780,80 грн., яке було ним виплачено у розмірі 14 292,76 грн. (за вирахуванням франшизи у сумі 2 525,00 грн.) , що підтверджується платіжним дорученням №1437 від 02.03.2009р. (том справи 1, аркуш справи 32).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/9094417, позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВВ/9094417 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_2 встановлена постановою Подільського районного суду міста Києва у справі №3-36074/2008 від 08.12.2008р.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу “BMWХ5” (д.н. НОМЕР_2) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ВВ/9094417), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля “Тоyota Prado” (д.н. НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВВ/9094417), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування №250559634 від 04.06.2008р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою №1242 від 19.08.2010р. про виплату страхового відшкодування у сумі 14 292,76 грн. (том справи 1, аркуші справи 33-34). Однак відповідач залишив вимогу позивача без належного реагування.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про страхування” франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

В ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, розмір збитків розраховується, виходячи із вартості матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, ліміту відповідальності та за вирахуванням суми франшизи, тому з відповідач повинен був сплатити на користь позивача страхове відшкодування у сумі 13 782,76 грн. (14 292,76 грн. (сума страхового відшкодування, виплаченого позивачем) 510,00 грн. (франшиза) = 13 782,76 грн.).

Оскільки за зверненням позивача відповідач виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснив, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 13 782,76 грн.

Окрім суми страхового відшкодування, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, нараховану на підставі п.37.2 ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, згідно з яким за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Обґрунтовуючи названі вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не виплатив страхове відшкодування у місячний строк з дня отримання регресної вимоги позивача, як передбачено у п.37.1 ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

За розрахунками позивача, відповідач повинен сплатити пеню у загальній сумі 234,11 грн. за період прострочення з 21.09.2010р. до 01.11.2010р.

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до ст. 27 Закону України „Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, відповідно до вищевказаних правових норм до позивача, як страховика, перейшло право вимоги лише в межах фактично понесених ним затрат. Окрім того, положення п.37.2 ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, на які посилається позивач, регулюють відповідальність за невиконання зобовязань, що виникли на підставі відповідного договору (правочину), тоді як регресні вимоги по суті є лише відшкодуванням безпосередніх затрат з виплати страхового відшкодування і в даному випадку виплата коштів в порядку регресу не забезпечується неустойкою (пенею), у звязку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені відсутні і в задоволенні цієї частини вимог слід відмовити.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне зясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права в частині вимог позивача про стягнення з відповідача пені.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2010р. у справі №20/150-10 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені має бути скасовано з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду (враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог) покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених вимог.

У звязку із задоволенням апеляційної скарги витрати по сплаті державного мита за її подання підлягають відшкодуванню відповідачу (апелянту) за рахунок позивача. При цьому, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. В апеляційній скарзі відповідач оскаржує Рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2010р. у справі №20/150-10 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 234,11 грн. пені.

Відповідно до пп. “г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Зважаючи на фактично оспорювані відповідачем вимоги майнового характеру у загальному розмірі 234,11 грн., за подання апеляційної скарги він повинен був сплатити державне мито у розмірі 51,00 грн., але з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №3864 від 27.12.2010р. вбачається, що відповідач сплатив державне мито у сумі 73,00 грн., тобто у більшому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством.

У відповідності до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України та ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, зайво сплачене державне мито у сумі 22,00 грн. має бути повернуто з Державного бюджету України на користь відповідача (апелянта). Решта державного мита у сумі 51,00 грн. підлягає відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 47, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2010р. у справі №20/150-10 частково скасувати, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

“Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” (юр.адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, пл. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 20602681; пошт.адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40, р/р 26502301197 у Філії АКБ „Меркурій” в м. Києві, МФО 300755, або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” (01054, м. Київ, вул. Воровського, 33, код ЄДРПОУ 16285602, р/р №2650002447600 в АКІБ „Укрсиббанк” в м. Харків, МФО 351005) 13782,76 грн. (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят дві тисячі гривень 76 копійок) - страхового відшкодування, 137,83 грн. (сто тридцять сім гривень 83 копійки) - державного мита та 223,78 грн. (двісті двадцять три гривні 78 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.”

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “Інго Україна” (01054, м. Київ, вул. Воровського, 33, код ЄДРПОУ 16285602, р/р №2650002447600 в АКІБ „Укрсиббанк” в м. Харків, МФО 351005) на користь Акціонерного товариства “Українська пожежно-страхова компанія” (юр.адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, пл. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 20602681; пошт.адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40, р/р 26502301197 у Філії АКБ „Меркурій” в м. Києві, МФО 300755, або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) 51,00 (пятдесят одну гривню 00 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Повернути Акціонерному товариству “Українська пожежно-страхова компанія” (юр.адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, пл. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 20602681; пошт.адреса: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 40, р/р 26502301197 у Філії АКБ „Меркурій” в м. Києві, МФО 300755, або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) з Державного бюджету України (р/р №31110095700011, одержувач: УДК в Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) надмірно сплачене державне мито у розмірі 22,00 грн. (двадцять дві гривні 00 копійок), перераховане згідно з платіжним дорученням №3864 від 27.12.2010р. Оригінал платіжного доручення №3864 від 27.12.2010р. знаходиться в матеріалах справи №20/150-10 .

5. Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

6. Матеріали справи №20/150-10 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддяЛосєв А.М.

СуддіІваненко Ю.Г.

Разіна Т.І.

10.03.11 (відправлено)