Рішення № 14054333, 22.02.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "22" лютого 2011 р. Справа № 3/1669

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді Машевської О.П.

при секретарі Павліченко Н.М.

за участю представників сторін

від позивача Пантелєєва Є.М. - голов. бухг., дов. від 10.01.11р.

від відповідача Дем'янець М.П. - пред. за дов. від 22.02.11 року №71/135

Розглянув справу за позовом Підприємства облспоживспілки Житомирської міжрайонної заготівельно-збутової бази (м. Житомир)

до Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор" (м.Житомир)

про стягнення 4242,19 грн.

Позивачем - Підприємством облспоживспілки Житомирської міжрайонної заготівельно-збутової бази пред'явлено позов до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор" про стягнення 4242, 19 грн., з яких: 3787, 67 грн. - боргу за відпущені продукти харчування, 454, 52 грн. - штрафні санкції згідно ст. 231 ГК України.

В засіданні суду представник позивача позовні вимоги підтримала з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.02.11р. відзиву на позов не подав, хоча в усних поясненнях вимоги в частині суми основного боргу визнає. На виконання вимог суду надав докази часткової сплати за відпущені продукти харчування на суму 1262, 56 грн.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у ній матеріали справи, подані матеріали, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до Договору №25/09 від 03 вересня 2009р. купівлі-продажу продукції (надалі - Договір купівлі-продажу), укладеного між сторонами, Продавець (позивач) продав, а Покупець (відповідач) купив продукти харчування на суму та у кількості, визначених у видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.1 Договору купівлі-продажу, оплата товарів Покупцем (відповідачем) здійснюється за договірною ціною, ринковою ціною на день закупки-продажу, шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця (позивача).

Позивачем свої зобов'язання по передачі продуктів харчування було виконано в повному обсязі.

Так, позивачем згідно видаткових накладних №РН-0004704 від 16.09.09р. на суму 873, 07 грн., №РН-0004740 від 17.09.09р. на суму 3414, 47 грн., №РН-0004749 від 17.09.09р. на суму 790, 69 грн., загалом на суму 5 078, 23 грн. передано відповідачу продукти харчування (а. с. 12-13, 43).

Відповідач свої зобов'язання по сплаті коштів за отриману продукцію належним чином не виконав.

Як вбачається із довідки позивача, відповідач здійснив переплату за накладною №4604 від 11.09.09р. на суму 28, 00 грн., тому сума боргу відповідача за отриману продукцію згідно накладних, перелічених вище, становила - 5050, 23 грн. (а. с. 38).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем двічі направлялись відповідачу претензії з вимогами про сплату коштів за отримані продукти харчування,

У відповідь на претензію № 65 від 11.05.2010 року відповідач 18.05.10р. за вих. №99/988 надіслав позивачу гарантійний лист, в якому визнав суму боргу та просив позивача надати розстрочку для сплати заборгованості за наступним графіком:

1) в червні 2010р. - 1262, 56 грн.;

2) в липні 2010р. - 1262, 56 грн.;

3) в серпні 2010р. - 1262, 56 грн.;

4) в вересні 2010р. - 1262, 56 грн. (а. с. 11).

На виконання своїх зобов'язань, відповідачем проведено часткову оплату за отримані продукти харчування лише на суму 1262, 56 грн., що підтверджується платіжним дорученням №644 від 10.06.2010р.

Позивач 05.08.10р. за №100 надіслав відповідачу наступну претензію про сплату залишку боргу на суму 3787, 67 грн., однак відповідач не здійснив свого обов'язку щодо сплаті коштів за отриману продукцію до звернення позивача з позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази в сукупності за правилами статті 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку з поставкою продукції здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором, у разі його підписання.

Відповідно до ст. 509 зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З вищезазначеною нормою кореспондується норма ст. 193 ГК України.

Статтею 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак відповідачем допущено невиконання грошового зобов'язання у визначений строк з моменту отримання письмових вимог позивача ( претензій), внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем на загальну суму 3787, 67 грн., що підтверджується матеріали справи.

З врахуванням викладеного, господарський суд приходить до висновку задовольнити матеріально - правову вимогу позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у заявленому розмірі.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивачем заявлено в якості окремих матеріально-правових вимог до відповідача, вимоги по сплаті штрафних санкцій на суму 454, 52 грн. за користування чужими грошима, з посиланням на статтю 231 ГК України.

З приводу зазначеної вимоги позивача, господарський суд зазначає наступне.

Посилаючись на ч.6 ст. 231 ГК України, яка визначає лише форму визначення штрафних санкцій ( виключно грошову у відсотковому відношенні), позивач не враховує, що у статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання чи неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою ( штрафом, пенею).

За змістом статті 549 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання , а отже, і щодо стягнення пені або штрафу, вчиняється у письмовій формі.

Слід зазначити, що в обгрунтування позовних вимог про стягнення штрафних санкцій позивач не посилався на Договір № 25/09 купівлі-продажу продукції від 03.09.2009 року, засвідчену копію якого надано в останній день строку вирішення спору відповідачем.

Разом з тим, зі змісту Договору купівлі-продажу вбачається, що у розділі "відповідальність сторін" передбачено наступне: " за прострочення платежів покупець сплачує продавцю із розрахунку від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу 1/365 від подвійної облікової ставки НБУ по рефінансуванню згідно з Положенням Закону України від 22.11. 1996 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Сукупний аналіз договірних та законодавчих умов дає підстави дійти висновку, що сторонами у Договорі передбачена можливість стягнення пені за прострочку в оплаті поставленого товару.

Водночас, для нарахування такої штрафної санкції як пені, позивачу слід було визначити останній день строку виконання грошового зобов'язання, з врахуванням наступних вимог цивільного законодавства.

У ст. 253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ч. 5 ст. 254 ЦК України зазначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ст. 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Окрім того, згідно ч.1 статті 255 ЦК України у разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що перебіг позовної давності за вимогою про стягнення грошової суми в зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання починається з дня закінчення погодженого сторонами строку платежу. Перебіг позовної давності за вимогою про стягнення пені починається у кожен день, за який нараховується пеня ( Роз'яснення ВАСУ від 16.04.1993 № 01-6/438 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів").

Оскільки у позовній заяві відсутні будь - які посилання на вид штрафних санкцій ( неустойка, штраф чи пеня), які застосовано до відповідача, про підстави їх визначення, окрім посилання на ст. 231 ЦК України, про дату початку перебігу нарахування штрафних санкцій, окрім визначення періоду нарахування 365 днів, господарський суд не вважає доведеною вимогу позивача про стягнення штрафних санкцій.

Стаття 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, господарський суд прийшов до висновку задовольнити вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу на суму 3787, 67 грн., а у стягненні суми штрафних санкцій в розмірі 454, 52 грн. - відмовити.

Згідно із ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розмір задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 11, 509, 525-526, 530, 610, ч. 1 ст. 626 ЦК України, ст.ст. 193, 230, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Вібросепаратор" (м. житомир, вул. Баранова, буд. 93, ідентифікаційний код 13568038) на користь Підприємства облспоживспілки Житомирської міжрайонної заготівельно-збутової бази (м. Житомир, вул. Ватутіна, 182, ідентифікаційний код 01783240):

- 3787, 67 грн. основного боргу;

- 91, 07 грн. витрат по сплаті державного мита;

- 210, 71 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У стягненні 454, 52 грн. штрафу за користування чужими коштами відмовити.

Рішення господарського суду Житомирської області може бути оскаржене в апеляційному порядку - до Рівненського апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Машевська О.П.

дата підписання "28" лютого 2011р.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 -позивачу

3- відповідачу