Рішення № 14054169, 22.02.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "22" лютого 2011 р. Справа № 21/1663

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді

судді Вельмакіної Т.М.

судді

за участю представників сторін

від позивача не з'явився;

від відповідача ОСОБА_1 - паспорт ВМНОМЕР_2 від 19.01.00р.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Будинок "Мегаполіс" (м. Запоріжжя)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (смт. Довбиш Баранівського району)

про стягнення 3190,57 грн.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення на його користь з відповідача 3190,57 грн. з яких: 2605,50грн. основного боргу, 262,62грн. пені, 247,52грн. інфляційних, 74,93грн. 3% річних.

Відповідач у судовому засіданні проти позову не заперечив, надав оригінали квитанцій про сплату основної заборгованості у розмірі 2606,00грн., підписаний сторонами, акт звірки взаєморозрахунків станом на 16.02.11р., довідку Довбиської дільничної лікарні від 11.02.11р., копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.63,76). Підтримав клопотання від 02.02.11р., прийняте до розгляду ухвалою від 03.02.11р., згідно якого просить суд взяти до уваги похилий вік -70 років, тяжке матеріальне становище і фізичний стан, добросовісну сплату основної заборгованості зі своєї пенсії та не стягувати з нього нараховані позивачем судові витрати, пеню, інфляційні, річні (а.с.59-60). Підтвердив, вказані у клопотанні обставини щодо вчинення дій, спрямованих на припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 67).

За вказаних обставин, відсутність представника позивача, на думку суду, не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 01.04.08р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Мегаполіс" (постачальник, позивач) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (покупець, відповідач) був укладений договір №1711 (далі - Договір (а.с. 9-10)), згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору (п.1.1. Договору).

За п. 7.1. Договору, останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 01.04.09р.

У разі, якщо жодна із сторін не повідомила за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово іншу сторону про небажання продовжувати договірні стосунки, договір вважається пролонгованим на один рік.

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що одиниця виміру кількості товару та загальна кількість товару зазначаються в накладних (далі - накладні), що є невід'ємною частиною Договору. Накладна виконує за умовами Договору функції специфікації і саме у накладній зазначається кількість товару, ціна та загальна сума партії товару, що постачається.

Згідно п. 4.1. Договору, сторони дійшли згоди, що загальна сума (ціна) Договору складається з сум вартості товару, вказаних у накладних, які сторони підписують упродовж строку дії Договору.

Ціни на товар та загальна сума товару, що відпускається, є договірною та встановлюється окремо на кожну партію товару і вказується в накладних (п.4.2. Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору, остаточний термін оплати отриманої покупцем партії товару складає 7 (сім) календарних днів з моменту одержання товару покупцем за накладною.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач за період з жовтня 2009 року по листопад 2009 року поставив відповідачу товар на загальну суму 2605,50грн., що підтверджується накладними: №21974667 від 28.10.09р. на суму 1334,10грн., №21976982 від 09.11.09р. на суму 456,78грн., №21978246 від 16.11.09р. на суму 33,48грн., №21978245 від 16.11.09р. на суму 781,14грн. (а.с. 11-16).

Однак, всупереч умов п.5.2 Договору, відповідач розрахунки за поставлений товар в обумовлені терміни не провів.

Згідно даних позивача, на дату звернення до суду, борг відповідача по вищевказаним накладним, становив 2605,50 грн.

Враховуючи зазначене, на підставі п.8.1 Договору, позивач нарахував до стягнення з відповідача 262,62грн. пені.

Крім того, керуючись приписами ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 247,52 грн. інфляційних та 74,93грн. 3% річних.

Відповідач, в процесі розгляду справи, в усному порядку підтвердив, що позивач здійснював поставку товару згідно договору за № 1711 від 01.04.2008р., який було пролонговано у відповідності до його п.7.2. Пояснив, що інших договорів з позивачем він не укладав.

Позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив.

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши надані, в процесі її розгляду, пояснення сторін та їх представників, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Суд вважає за доцільне зазначити, що при дослідженні наданих позивачем матеріалів, на яких грунтуються його позовні вимоги, було встановлено невідповідність даних по даті договору, а саме: у накладних, згідно яких позивачем здійснювалася поставка товару, підставою поставки товару зазначено угоду №1711 від 02.04.08р., в той час як дата у прикладеній до позовної заяви копії договору №1711 - 01.04.08р. (а.с. 9-10). В процесі розгляду справи, судом оглядався наданий позивачем оригінал договору №1711 від 01.04.2008р., при цьому було встановлено факт виправлення його дати з 01.04.08р. на 02.04.08р. На вказане представник відповідача, в усному порядку, пояснив, що помилки в датах та виправлення допушено працівниками підприємства, однак поставка здійснювалася саме на виконання договору №1711.

Враховуючи викладене, а також відсутність заперечень відповідача з приводу того, що спір між сторонами виник саме при виконанні зобов'язань за договором №1711 від 01.04.08р., який за своїм змістом, є договором поставки, при вирішенні спору слід керуватися приписами ст. 712 ЦК України.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Зокрема, за ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем факт поставки йому позивачем, на виконання умов договору №1711 від 01.04.08р., товарів на суму 2605,50грн.,згідно накладних №21974667 від 28.10.09р., №21976982 від 09.11.09р., №21978246 від 16.11.09р., №21978245 від 16.11.09р.

За вказаних обставин, у відповідача виникло зобов'язання провести розрахунки на суму 2605,50грн., згідно п. 5.2 Договору.

Однак, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що в обумовлені Договором терміни та на дату звернення позивача до суду, розрахунки за поставлений товар на суму 2605,50грн. проведено не було, тому позов у цій частині заявлених позовних вимог є обгрунтованим.

Вказану суму основної заборгованості було погашено в процесі розгляду справи, доказом чого є квитанції №995.9.1 від 01.02.11р., №1793.3.2 від 04.01.11р., №1793.438.1 від 25.01.11р., оригінали яких оглядалися в судовому засіданні, на загальну суму 2606,00грн. Таким чином, на день вирішення спору, заборгованість відповідача в частині 2605,50грн. основного боргу за поставлений товар відсутня, що також вбачається і з, підписаного сторонами, акту звірки взаєморозрахунків станом на 16.02.11р. (а.с. 76).

Враховуючи, що кошти в сумі 2660,00грн. відповідачем були сплачені після звернення позивача до суду, в цій частині позовних вимог провадження у справі слід припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.1. Договору, за порушення строків розрахунків, передбачених Договором, покупець виплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення розрахунків.

Враховуючи, що згідно ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 14.01.97р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, позивач нарахував до стягнення з відповідача 262,62 грн. пені (а.с.3), керуючись порядком її нарахування, визначеним саме Законом.

Як вбачається з перевіреного господарським судом розрахунку пені, її нараховано позивачем правомірно та вірно.

Приписами ч.2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, вважає, що їх нарахування в сумі 74,93грн. здійснено позивачем обґрунтовано.

Зважаючи на Постанову Вищого господарського суду України від 29.12.10р. №33/149-10, згідно якої "індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін")", стягненню підлягають інфляційні в сумі 217,19грн. (з грудня 2009р. по вересень 2010р.). В стягненні 30,33грн. інфляційних слід відмовити, оскільки позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобовязання не допускається.

Згідно з ст.33 ГПК України, сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами по справі та підлягає частковому задоволенню на суму 554,74грн. з яких: 262,62грн. пені, 74,93грн. 3% річних та 217,19 грн. інфляційних.

В частині стягнення 2605,50грн. основного боргу, провадження у справі слід припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Що стосується клопотання відповідача (а.с. 59), в якому він просить суд взяти до уваги похилий вік, тяжке матеріальне становище і фізичний стан, добросовісну сплату основної заборгованості з пенсії, та не стягувати з нього судові витрати, пеню, інфляційні, річні, нараховані позивачем, суд вважає за необхідне зазначити, наступне.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати лише розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно вказівки, що міститься у п.2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Керуючись вищевказаним, суд дослідив наведені позивачем обставини, покладені в основу клопотання від 02.02.11р., зокрема: похилий вік; фізичний стан, що вбачається з довідки Довбиської дільничної лікарні від 11.02.11р. (а.с. 75); факт сплати основної заборгованості в повному обсязі під час розгляду справи в суді (а.с. 62-63); факт перебування відповідача в стані припинення підприємницької діяльності, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.49) та розцінив їх як такі, що заслуговують на увагу, тому вважає доцільним зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50%. За вказаних обставин до стягнення з відповідача підлягає 131,31грн. пені.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що повноваженнями відмовляти позивачу в стягненні з відповідача обґрунтовано нарахованих штрафних санкцій вцілому, інфляційних та річних, ні за клопотанням відповідача, ні з власної ініціативи, суд не наділений.

Порядок розподілу судових витрат та звільнення від їх сплати також здійснюється виключно за приписами чинного законодавства, та не може проводитися на розсуд суду.

Так, у відповідності до ч.ч.1,4,5 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита; суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За вказаних обставин, в порядку ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. 22, 33, 49, 69, п. 1-1 ч.1 ст. 80, 82-85, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені до 131,31 грн.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ід. номер НОМЕР_1)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Мегаполіс" (69002, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Леніна, 96, код 25484884):

- 131,31грн. пені;

- 74,93грн. 3% річних;

- 217,19грн. інфляційних;

- 101,03грн. державного мита;

- 233,76грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 2605,50грн. основної заборгованості, на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

4. В частині стягнення 30,33 грн. інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Повний текст рішення складено 28 лютого 2011 року

Віддрукувати:

1 - у справу

2,3 - сторонам.