Рішення № 14053995, 02.03.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.03.11 р. Справа № 2/31

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Трубачевій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс”, м. Донецьк

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Дружківський машинобудівельний завод”, м. Дружківка

про: стягнення основного боргу за виконані роботи в розмірі 417565,40грн., пеню в розмірі 32444,83грн., індекс інфляції в розмірі 117753,44грн., 3% річних в розмірі 28829,17грн.

За участю

представників сторін:

від позивача: Рассказова Л.В. – за довір.

від відповідача: Шкориненко Т.Є. – за довір.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс”, м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області позовом до Відкритого акціонерного товариства „Дружківський машинобудівельний завод”, м. Дружківка про стягнення основного боргу за виконані роботи в розмірі 417565,40грн., пеню в розмірі 32444,83грн., індекс інфляції в розмірі 117753,44грн., 3% річних в розмірі 28829,17грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору № 001-07 від 15.01.2007р., акти приймання виконаних робіт, податкові накладні. Як на правові підстави заявлених позовних вимог посилається на ст. 11, 12, 13, 16, 96, 509, 525, 526, 530, 611, 625, 875 Цивільного кодексу України, ст. 193, 343 Господарського кодексу України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, де позовні вимоги визначає частково, а саме в сумі основного боргу в розмірі 417565,40грн. Проти стягнення пені, індексу інфляції та 3 річних заперечує.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи документи суд ВСТАНОВИВ:

15.01.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс” (Підрядник) та Відкритим акціонерним товариством „Дружківський машинобудівельний завод” (Замовник) був укладений договір № 001-07.

За цим договором Підрядник зобов’язується на свій ризик, своїми силами та механізмами, із своїх матеріалів виконати роботи, відповідно до кошторисної документації за завданням Замовника, а Замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконані роботи в порядку та в строки, встановлені договором.

Розділом 2 „Сума договору та умови оплати” визначено, що Замовник здійснює оплату вартості робіт в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок підрядника в строки, визначені договором.

Замовник здійснює 50% попередню оплату вартості послуг, вказаних в специфікації.

Акт виконаних робіт готує Підрядник та передає для підписання Замовнику в строк не пізніше 1 числа місяця, наступного за звітним. Оплата по акту здійснюється в продовж 5 днів після його підписання.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що Замовник зобов’язується прийняти виконані роботи та оплатити Підряднику роботу, передбачену цим договором, в розмірі та в строки, встановлені договором.

Відповідно до п. 7.1. договору приймання виконаних робіт здійснюється Актом здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно до п. 7.2. договору Замовник зобов’язаний в продовж 5 робочих днів з дня пред’явлення Підрядником Акту прийняття виконаних робіт, підписати акт, або мотивовано відмовити від приймання робіт. Якщо в продовж 5-ти днів після вручення Акту Замовник претензій по якості робіт не пред’явив, зобов’язання Підрядника вважаються виконаними.

Пунктом 10.6. договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Як видно з матеріалів справи позивач умови договору виконав повністю, що підтверджується зокрема:

- актом приймання виконаних підрядних робіт № 57 за жовтень 2008р. на суму 26368,80грн.;

- актом приймання виконаних підрядних робіт № 58 за жовтень 2008р. на суму 391196,40грн. Всього за вказаними актами, було виконано роботи на загальну суму 417565,40грн.

Акти приймання виконаних підрядних робіт підписані та скріплені печатками сторін без зауважень.

За фактом виконаних робіт позивачем були виписані податкові накладні № 400 від 30.10.2008р. на суму 26369грн., № 401 від 30.10.2008р. на суму 391196,40грн.

Проте, як видно з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останнім виконані позивачем роботи не сплачені в повному обсязі, у зв’язку з чим за останнім облікується заборгованість в розмірі 417565,20грн.

За приписами ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Свої зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати грошових коштів всупереч вищевказаним нормам Цивільного та Господарського кодексу України, умовам Договору відповідач не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість в сумі 417565,40грн.

Відповідач доказів погашення суми боргу в розмірі 417565,40грн. до матеріалів справи не надав, наявність заборгованості визнав, тому позовні вимоги про стягнення суми боргу в розмірі 417565,40грн. підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 32444,83грн. за період з 16.06.2010р. по 16.02.2011р. на підставі п. 9.5. договору.

Пунктом 9.5. договору встановлено, що в разі порушення Замовником строку розрахунку за виконані Підрядником роботи, Замовник зобов’язується уплатити неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості.

Проте, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 32444,83грн. задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Статтею 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням вимог ст. 232, 258 Господарського кодексу України та умов договору право на нарахування пені у позивача виникло 05.11.2008р. та припинилося 05.05.2009р. та починаючи з 06.05.2010р. закінчився спеціальний строк позовної давності для пред’явлення вимог щодо застосування господарських санкцій до відповідача.

З огляду на викладене та враховуючи той факт, що позивачем заявлено про застосування строку позовної давності, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 32444,83грн. за період з 16.06.2010р. по 16.02.2011р. слід відмовити у зв’язку з безпідставністю.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 117753,44грн. за період з вересня 2008р. по лютий 2010р. та 3% річних в розмірі 28829,17грн. за період з 30.10.2008. по 16.02.2011р. на підставі ст.. 625 Цивільного кодексу України, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов’язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов’язання.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов’язання виникають нові додаткові зобов’язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно такі додаткові зобов’язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов’язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов’язання.

Відповідач вимоги в цій частині заперечив, посилаючись на той факт, що штрафні санкції (інфляційні та 3% річних) не передбачені умовами договору № 001-07 від 15.01.2007р.

З огляду на вищевикладене, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти стягнення з нього суми інфляційних нарахувань та 3% річних за вказаний вище період, оскільки у відповідача за зазначений період значилась заборгованість перед позивачем у зв’язку із несвоєчасним та неповним виконанням своїх договірних зобов’язань стосовно оплати суми заборгованості. Також судом не приймаються до уваги посилання відповідача на той факт, що індекс інфляції та 3% річних являються штрафними санкціями, оскільки індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов’язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань, а не штрафною санкцією. Таким чином, грошовими зобов’язаннями відповідача перед позивачем є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних.

Як встановлено судом вище, право на нарахування 3% виникло у позивача 05.11.2008р. та відповідно право на рахування індексу інфляції у листопаді 2008р., у зв’язку з чим за висновками суду позивачем невірно визначено період нарахування 3% річних та індексу інфляції.

З огляду на викладене вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 28583,67грн. за період з 05.11.2008р. по 16.02.2011р.

Перевіривши розрахунок індексу інфляції за період з листопада 2008р. по лютий 2011р. судом встановлено, що розмір інфляційних складає 117939,48грн., проте позивачем заявлено до стягнення індекс інфляції в розмірі 117753,44грн., що є правом позивача, у зв’язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню в розмірі 117753,44грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази наявності заборгованості та порушення відповідачем зобов’язань за договором, суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб і на підставі ст. 78 ГПК України позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Судові витрати в порядку, що передбачений ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, ст. ст. 22, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, ст. ст. 82 – 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс”, м. Донецьк до Відкритого акціонерного товариства „Дружківський машинобудівельний завод”, м. Дружківка про стягнення про стягнення основного боргу за виконані роботи в розмірі 417565,40грн., пеню в розмірі 32444,83грн., індекс інфляції в розмірі 117753,44грн., 3% річних в розмірі 28829,17грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Дружківський машинобудівельний завод” (84205, Донецька область, м. Дружківка, вул.. Леніна, 7, р/р 260033975 в ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 335076, ЄДРПОУ 00165669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Мегаполіс” (83492, м. Донецьк, м. Моспине, вул. Чехова, 19а – юридична адреса; 83052, м. Донецьк, вул.. Антипова, 8а – фактична адреса; р/р 26005175190050 в ДОФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 334011, ЄДРПОУ 30074815) заборгованість в розмірі 417565,40грн., індекс інфляції в розмірі 117753,44грн., 3% річних в розмірі 28583,67грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 5639,02грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 223,06грн.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дні прийняття рішення.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Мартюхіна Н.О.

Повний текст рішення складено та підписано 02.03.2011р.