Ухвала суду № 140531524, 12.10.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 17/153/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

12.10.2026 Справа № 908/2559/17

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Корсуна В.Л, розглянувши без виклику сторін матеріали заяви ТОВ "ЗТМК" за вих. від 29.09.26 № 01-03/192 (сформована в системі "Електронний суд" 29.09.26) про прийняття до розгляду звіту про виконання судового рішення у справі № 908/2559/17

за позовною заявою: публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат", 69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18

про стягнення 67 405 591,04 грн.

заінтересована особа (орган виконання): Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.05.18 у справі № 908/2559/17 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ "ЗТМК" на користь публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі ПАТ "Запоріжжяобленерго") 41 785 639,37 грн пені, 4 916 445,40 грн - 3 % річних, 20 703 506,26 грн інфляційних втрат, 12 300,00 грн витрат на проведення експертизи та 240 000,00 грн судового збору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.18 рішення господарського суду Запорізької області від 25.05.18 у справі № 908/2559/17 скасовано в частині задоволення інфляційних втрат у розмірі 11 660,75 грн за серпень 2015 р., а також розподілу судових витрат. У скасованій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11 660,75 грн за серпень 2015 р. відмовлено. Викладено абз. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з ТОВ "ЗТМК" на користь ПАТ "Запоріжжяобленерго" 41 785 639,37 грн пені, 4 916 445,40 грн - 3 % річних, 20 691 845,51 грн - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 239 958,48 грн". В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 25.05.18 у справі № 908/2559/17 залишено без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покладено на сторони пропорційно задоволених вимог. Присуджено стягнути з ПАТ "Запоріжжяобленерго" на користь ТОВ "ЗТМК" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 62,28 грн.

16.10.18 судом на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.18 та рішення господарського суду Запорізької області від 25.05.18 у справі № 908/2559/17 видані відповідні накази, які надіслані стягувачам.

30.04.26 до Господарського суду Запорізької області в системі "Електронний суд" надійшла заява АТ "Запоріжжяобленерго" за вих. від 30.04.26 (зареєстровано в канцелярії суду 01.05.26) про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій представник позивача просить суд зобов`язати ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" подати до суду звіт про виконання судового рішення у справі № 908/2559/17.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.05.26 вказану вище заяву передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою суду від 11.05.26 судом задоволено заяву АТ "Запоріжжяобленерго" за вих. від 30.04.26 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 908/2559/17 та зобов`язано керівника ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" подати до суду звіт про виконання судового рішення у справі № 908/2559/17 щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на користь публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 41 785 639, 37 грн пені, 4 916 445,40 грн - 3 % річних, 20 691 845,51 грн інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 239 958,48 грн протягом 60 днів з дня отримання даної ухвали.

Копію ухвали доставлено до електронних кабінетів сторін 11.05.26 о 18 год. 54 хв., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, копія ухвали вважається врученою сторонам 12.05.26.

Враховуючи викладене, боржник мав подати звіт про виконання судового рішення у справі № 908/2559/17 у строк до 13.07.26 включно.

У встановлений строк від боржника не надійшло звіту про виконання судового рішення у справі № 908/2559/17 та будь-яких пояснень щодо причин неподання звіту.

Ухвалою від 13.08.26 судом повторно зобов`язано керівника ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" подати до суду звіт про виконання судового рішення у справі № 908/2559/17 щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на користь публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 41 785 639,37 грн пені, 4 916 445,40 грн - 3 % річних, 20 691 845,51 грн інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 239 958,48 грн судового збору протягом 3 (трьох) місяців з дня отримання даної ухвали.

29.09.26 до суду в системі «Електронний суд» від ТОВ "ЗТМК" надійшла заява за вих. від 29.09.26 № 01-03/192 про прийняття до розгляду звіт про виконання судового рішення у справі № 908/2559/17.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.09.26 вказаний вище звіт передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Розглянувши заяву ТОВ "ЗТМК" за вих. від 29.09.26 № 01-03/192 (сформована в системі "Електронний суд" 29.09.26) про прийняття до розгляду звіту про виконання рішення суду у цій справі, оцінивши надані у справу письмові докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з заявою про прийняття до розгляду звіту про виконання рішення суду у справі № 908/2559/17 та самим звітом про виконання рішення суду у справі № 908/2559/17 представник ТОВ "ЗТМК" посилався на наступне (дослівно):

«… ТОВ «ЗТМК» включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки Держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 83.

Згідно Переліку об`єктів великої приватизації державної власності, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 № 36-р «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності», ТОВ «ЗТМК» включено до зазначеного переліку, враховуючи частку держави в особі Фонду державного майна України - 51%. Заходи щодо підготовки до приватизації вказаного державного майна ще тривають, наразі значно ускладнення процедура проведення інвентаризації майна, яка системно блокується з боку Компанії «Толексіс Трейдінг Лімітед», шляхом накладення арештів, заборон та вчинення дій та оскарження рішень загальних зборів учасників ТОВ «ЗТМК».

У зв`язку з військовою агресією російської федерації та введенням військового стану в Україні, ТОВ «ЗТМК» перебуває в складному фінансово економічному стані. Згідно наказу ТОВ «ЗТМК» № 174 від 02.03.2022 р. зупинено виробництво, Комбінат наразі виробничої господарської діяльності не веде, внаслідок чого у підприємства відсутні доходи. Заборгованість із заробітної плати на дату подання цих пояснень перевищує 15 млн. грн.

За таких умов досягнення належного рівня ефективності управління підприємством є значно ускладненим, з 21.08.2025 по теперішній за рішеннями загальних зборів товариства змінено декілька керівників ТОВ «ЗТМК». Так, 13.10.2025 ОСОБА_1 звільнений, на посаду директора товариства призначений ОСОБА_2 , який звільнений 11.04.2026, одночасно з призначенням директором товариства ОСОБА_3 .

При цьому заходи, необхідність яких визначена чинним законодавством України під час зміни керівника підприємства, частка держави в статутному капіталі якого перевищує 50 відсотків (а саме: проведення інвентаризації, проведення державного фінансового аудиту, складання актів приймання-передачі) не проводилися.

Також, ситуація що склалася ускладняється виявленням системних фактів викрадення майна ТОВ «ЗТМК» під час перебування попередніх керівників на посадах. За фактами викрадення майна ТОВ «ЗТМК» слідчим відділом ВП № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області проводиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до ЕРДР № 12026082030000269 від 22.04.2026 року.

Більш того, під час призначення нового керівника ТОВ «ЗТМК» ОСОБА_3 виявлені факти знищення, або викрадення невстановленими особами фінансової, економічної, господарської та юридичної документації, що практично унеможливлює оперативне реагування на запити з боку судів, органів державної влади, місцевого самоврядування, а також правоохоронних органів.

Виходячи з викладеного, визначити орієнтовні строки виконання рішення суду по справі № 908/2559/17 щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 41 785 639 грн. 37 коп. пені, 4 916 445 грн. 40 коп. 3 % річних, 20 691 845 грн. 51 коп. інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 239 958 грн. 48 коп. судового збору на теперішній час не вбачається за можливе оскільки обставини, які впливають на виконання судового рішення перебувають поза волею боржника. Такими обставинами, перед усім, є завершення бойових дій та проведення процедури приватизації товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано магнієвий комбінат».».

Відповідно ч. 1 ст. 3453 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом 10 днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами ст. 342 цього Кодексу.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 3454 ГПК України, за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання. Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин 2 та/або 3 ст. 3453 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення стягувача (АТ "Запоріжжяобленерго") із заявою за вих. від 30.04.26 про зобов`язання боржника - ТОВ "ЗТМК" подати звіт про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.18 у справі № 908/2559/17, рішення повністю не виконано.

Статтею 1291 Конституції України унормовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Розділом V ГПК України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

Як передбачено ч. 1 ст. 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами (ч. 3 ст. 327 ГПК України).

У відповідності до ст. 339 ГПК України, судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому розділом VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Господарського процесуального кодексу України.

Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в господарському судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - заявника.

За приписами ч. 1 ст. 3451 ГПК України, суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: про захист ділової репутації; що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; в інших спорах немайнового характеру.

Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (ч. 4 ст. 3451 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3454 ГПК України, за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 3454 ГПК України, суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог ч.ч. 2 та/або 3 ст. 3453 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3454 ГПК України, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 3452 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 статті 3452 цього Кодексу (ч. 7 ст. 3452 ГПК України).

Прийняття звіту про виконання судового рішення - це процесуальна стадія (етап) судового контролю, на якій суд перевіряє, чи виконано судове рішення належним чином на підставі поданого боржником звіту. Звіт підлягає прийняттю, якщо рішення виконано в повному обсязі; виконання відповідає змісту судового рішення; права стягувача фактично відновлені; відсутні ознаки зловживання або формального виконання.

Відмова у прийнятті звіту є формою реагування суду на неналежне, неповне або формальне виконання судового рішення. Вона спрямована на забезпечення реального поновлення порушених прав стягувача та недопущення формального підходу до виконання судових актів. Таке процесуальне рішення суду в межах здійснення судового контролю не є завершенням контролю, а навпаки - підставою для його продовження. Відмова у прийнятті звіту виконує превентивну та стимулюючу функції, оскільки спонукає боржника до реального виконання рішення; унеможливлює формальне закриття питання належного виконання; гарантує ефективність судового захисту.

Європейськими інституціями неодноразово зазначалось, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Звіт про виконання судового рішення є інструментом судового контролю за добровільним виконанням остаточних судових рішень органами державної влади, суб`єктами господарювання державного чи комунального сектору економіки, і подається незалежно від стадії виконавчого провадження чи наявності підстав для його зупинення.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Зокрема, у п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.06.09 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч., ч. 1, 2 ст. 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у т.ч. державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.18 № 13-р/2018 зазначено, що Конституцією України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (стаття 1512); рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов`язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об`єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання (абзаци 2, 3, 6 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 14.12.00 №15-рп/2000).

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виконання судового рішення у цій справі здійснюється з 22.01.19 (відкриття виконавчого провадження № 58134395), тобто протягом 7 років і 8 місяців.

Боржником до звіту не додано жодного належного доказу, що підтверджує об`єктивні обставини, які перешкоджають йому виконати судове рішення, яке набрало законної сили, а також в підтвердження заходів, які вживаються ним для виконання судового рішення.

З матеріалів справи та звіту боржника не вбачається неможливість виконання ухвали суду у даній справі у досить значний проміжок часу.

На підставі вищевикладених обставин, приймаючи до уваги баланс інтересів сторін та право на справедливий судовий розгляд, ефективний судовий захист та очікування належного виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що боржник не навів обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, не наведено жодних заходів, що вживаються для виконання судового рішення, а поданий ТОВ "ЗТМК" звіт не відповідає вимогам ч.2 ст.345-3 ГПК України, а тому не може бути прийнятий судом у наданому вигляді.

Наявність чинного виконавчого провадження, вжиття виконавцем примусових заходів щодо стягнення боргу, а також процедура приватизації боржника не позбавляє боржника права та реальної можливості добровільно виконувати судове рішення.

У свою чергу, внаслідок введення в Україні воєнного стану через збройну агресію рф, всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому несприятливому економічному становищі, тобто такі обставини в рівній мірі впливають і на стягувача, який правомірно очікує на сплату йому присуджених грошових коштів.

Також, не може вважатись добросовісною поведінка боржника у разі невиконання зобов`язань за договором та невиконання судового рішення з посиланням на виконання соціальних та соціально значущих функцій, його статус.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, п. 1 ст. 6 якої гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У справі "Бурдов проти Росії" Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатись невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.12).

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) Європейський Суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07.06.05) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

У рішенні від 17.05.05 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП Фея та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатись здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатись невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.97; у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.02; у справі "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.03).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.11, існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.09).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.12 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.12 №11-рп/2012).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.20 у справі № 922/4519/14 та від 14.09.20 у справі № 296/443/16-ц зазначено, що "забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності".

При цьому, судом встановлено, що звіт боржника не містить орієнтовних строків повного і остаточного виконання ухвали суду у даній справі та, відповідно, обґрунтувань цих строків.

Динаміка погашення боргу є недостатньою для повного виконання судового рішення в реальні та розумні строки.

Європейськими інституціями неодноразово зазначалося, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувались.

Звіт про виконання судового рішення є інструментом судового контролю за добровільним виконанням остаточних судових рішень органами державної влади, суб`єктами господарювання державного чи комунального сектору економіки, і подається незалежно від стадії виконавчого провадження чи наявності підстав для його зупинення.

Отже, оскільки звіт про виконання ухвали суду у даній справі поданий боржником без додержання вимог ст. 3453 ГПК України (звіт не містить доказів повного виконання ухвали суду, а також боржник не надав відомостей про орієнтовні строки виконання рішення суду у повному обсязі та їх обґрунтування, вчинені боржником дії є недостатніми та не свідчать не свідчить про реальне та повне виконання судового рішення), суд дійшов висновку про відмову у його прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 3454 ГПК України, за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини 5 ст. 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Частиною 3 ст. 3454 ГПК України визначено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 3452 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Згідно із ч. 4 ст. 3454 ГПК України, суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 135 ГПК України унормовано, що під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідачем, боржником є юридична особа) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи передбачене ч. 1 ст. 135 ГПК України право, а не обов`язок суду стягнути в дохід державного бюджету штраф з керівника боржника, суд у даному конкретному випадку вважає раціональним не застосовувати заходи процесуального примусу до боржника чи його керівника, проте вважає за доцільне попередити керівника боржника про можливість застосування заходів процесуального примусу у виді штрафу за правилами ст. 135 ГПК України.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги не виконання рішення суду у даній справі та відмову у прийнятті звіту боржника, суд вважає за доцільне додатково встановити боржнику новий строк для подання звіту про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.18 у справі № 908/2559/17 у строк протягом 3 (трьох) місяців з дня отримання даної ухвали суду.

Керуючись ст. ст. 42, 46, 74, 79, 86, 234, 235, 342,345-3, 345-4 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у прийнятті звіту ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" за вих. від 29.09.26 № 01-03/192 про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 25.05.18 у справі № 908/2559/17.

2. Зобов`язати керівника ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" подати до суду звіт про виконання судового рішення у справі № 908/2559/17 щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на користь публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 41 785 639 грн. 37 коп. пені, 4 916 445 грн. 40 коп. 3 % річних, 20 691 845 грн. 51 коп. інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 239 958 грн. 48 коп. протягом 3 (трьох) місяців з дня отримання даної ухвали.

3. Екземпляр ухвали направити сторонам у справі та заінтересованій особі.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 12.10.26 та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 261 цього Кодексу.

Суддя В.Л. Корсун