Постанова № 14052858, 21.02.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2011 р. (12:32 год.) Справа №2а-16513/10/8/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі ГнатенкоІ.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Військової частини А0669

про стягнення,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1

від відповідача: не зявився.

Суть спору: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про стягнення з Військової частини А 0669 суми грошової компенсації за речове майно, не отримане під час проходження служби, в розмірі 5413,29грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час проходження військової служби позивач не отримував у повному обсязі речове майно, право на отримання якого мав відповідно до норм речового забезпечення військовослужбовців у мирний час. Заборгованість перед позивачем по виплаті грошової компенсації замість належного до видачі речового майна станом на момент виключення зі списків особового складу склала 5413,29грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.12.2010р. позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.01.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

02.02.2011р. до Окружного адміністративного суду АРКрим надійшли заперечення на адміністративний позов, відповідно до яких відповідач просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що Законом України від 17.02.2000р. № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» з 11.03.2000р. призупинено право військовослужбовців отримувати грошову компенсацію за речове майно. Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з 1 січня 2007року відновлено видачу грошового компенсації військовослужбовцям Збройних Сил України за належне до видачі речове майно. Разом з тим п.59 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію п.2 ст. 91 вищезазначеного Закону зупинено.

Позивач у судовому засіданні 21.02.2011р. підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника у судове засідання, що відбулося 21.02.2011р., не забезпечив, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, заслухавши позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

03.05.2002р. між Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1916 генерал майором ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_1 з іншого укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років. Контракт набрав чинності 03.06.2002р. (а.с.6).

11.04.2007р. між Міністерством оборони України в особі командувача Військово морських Збройних Сил України віце адміралом ОСОБА_3 з одного боку та ОСОБА_1 з іншого укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на 5 років. Контракт набрав чинності 03.06.2007р. (а.с.6).

Витягом з Наказу командира Військової частини А0669 від 19.11.2010р. № 279 підтверджується виключення майора ОСОБА_1, заступника командира батальйону з озброєння начальника технічної частини, звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі наказу командувача військово-морських Збройних Сил України № 159 від 07.10.2010р. з 19.11.2010р., зі списків особового складу частини з усіх видів забезпечення (а.с.7).

Рапортом від 13.12.2010р. ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини А0669 з проханням видати йому речове майно, а у разі неможливості видати речове майно - видати грошову компенсацію (а.с.8).

У видачі речового майна та у грошовій компенсації зазначеного майна ОСОБА_1 було відмовлено, про що свідчить відмитка на рапорті від13.12.2010р.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із змінами та доповненнями в редакції на час звільнення позивача, (далі Закон № 2011), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону №2011, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 1 статті 91 Закону №2011 встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004р. «Про забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України у мирний час» (далі - Положення) військовослужбовці звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнився зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Позивач виявив бажання одержати компенсацію за не отримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що є правом позивача відповідно до п. 27 Положення.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація позивачу не виплачена.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості перед позивачем по виплаті компенсації за не отримане речове майно в сумі 5413,29грн.підтверджується довідкою військової частини А0669 №1274 від16.11.2010р., у якій зазначено, що сума заборгованості грошової компенсації за речове майно, що підлягає видачі ОСОБА_1, складає 4829,16грн. та довідкою № 1273 від 24.11.2010р., у якій зазначено, що сума заборгованості грошової компенсації за речове майно, що підлягає видачі ОСОБА_1, складає 584,13грн. (а.с.9-10).

Згідно частини 2 статті 49 КАСУ, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду доказів, що підтверджують виплату грошової компенсації замість належного речового майна у розмірі 5413,29грн., а також не довів суду необґрунтованість позовних вимог, натомість позивач надав докази наявності вищенаведеної заборгованості.

Частиною 5 статті 1 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» визначено: «військовослужбовці - особи, які проходять військову службу», а частиною 2 статті 24 цього ж Закону визначено: «Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу».

Відповідно до ст. 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним всіх необхідних розрахунків не виключається без його письмової згоди зі списків особового складу військової частини. Матеріалами справи, у тому числі Витягом з Наказу командира Військової частини А0669 від 19.11.2010р. № 279 підтверджується виключення майора ОСОБА_1, заступника командира батальйону з озброєння начальника технічної частини, звільненого з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі наказу командувача військово - морських Збройних Сил України № 159 від 07.10.2010р. з 19.11.2010р., зі списків особового складу частини з усіх видів забезпечення (а.с.7), але доказів наявності письмової згоди позивача на виключення зі списків особового складу без повного забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням не існує і не надано суду відповідачем під час судового розгляду справи.

Що стосується посилання відповідача у запереченнях на позов на те, що Законом України від 17.02.2000р. № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» з 11.03.2000р. призупинено право військовослужбовців отримувати грошову компенсацію за речове майно, дію якого поновлено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з 1 січня 2007 року та знов зупинено з п. 59 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», суд зазначає наступне.

Норма частини 2 ст. 9 Закону №2011 в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна (яка була зупинена пунктом 2 Закону України від 17.02.2000р. № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів») поширюється на військовослужбовців. При цьому, особи, які належать до військовослужбовців і на яких поширюється дія закону №2011, вичерпно визначені статтями 3 і 4 цього Закону і, відповідно до вказаних норм позивач з дня звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу, перестав відноситись до військовослужбовців, на яких поширюється дія Закону №2011, а звідти - і на яких поширюється дія пункту 2 Закону України від 17.02.2000р. № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів».

З метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України«Про Державний бюджет України на 2007 рік» №489-V від19.12.2006р. пунктом 59 ст.71 зупинено на 2007 рік дію пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що норми Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000р. (зі змінами станом на дату виключення позивача зі списків особового складу), яким з 11 березня 2000 року зупинено дію ч.2 ст. 9 Закону №2011 та норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким передбачено зупинення на 2007 рік дії пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість речового майна, поширюються на військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі у Збройних Силах України та не можуть бути застосовані до правовідносин, у яких позивач виступає як військовослужбовець, звільнений з військової служби у запас. Виходячи з аналізу тексту Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», суд вважає, що вказана норма Закону поширюються тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу в Збройних Силах України, а позивач є пенсіонером Збройних Сил України.

Суд зазначає, що з прийняттям Закону України від 17.02.2000р. «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію ч.2 ст. 9 Закону України «"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було зупинено, але Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006р. № 328-V (далі Закон №328) ст. 9 Закону №2011 була викладена у новій редакції.

Також Законом №328 Закон №2011 доповнено статтею 91 «Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців».

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що з набранням 01.01.07р. законної сили Законом №328, Закон України від 17.02.2000р. «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» автоматично втрачає силу, тому що цей закон призупиняє норму, яка в подальшому була змінена, і як наслідок цього, на час звільнення позивача з військової служби, не існувала взагалі.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що позивач був виключений зі списків особового складу 19.11.2010р., тоді як норма п. 59 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачала зупинення дії пункту 2 статті 91 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» лише на 2007рік.

Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що Постанова Кабінету Міністрів України №1444 від 28.10.2004р., яка є чинною на момент спірних правовідносин, безпосередньо передбачає право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з Військової частини А 0669 суми грошової компенсації за речове майно, не отримане під час проходження служби, в розмірі 5413,29грн. є обґрунтованими, доводи позивача підтверджуються матеріалами справи, відтак адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Постанова складена у повному обсязі 28.02.2011р.

Керуючись статтями 94,158-162 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Військової частини 0669 (98307, АРКрим, м.Керч, вул.Міжнародна, б.64; р/р35216003000514, ГУДКУ в АРКрим, м.Сімферополь, ЄДРПОУ24976361, або іншого рахунку) на користь ОСОБА_1 (98000, АДРЕСА_1, рахунки невідомі) невиплачену компенсацію за неотримане речове майно під час проходження військової служби в сумі 5413,29 грн.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (98000, АДРЕСА_1, рахунки невідомі) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 54,13грн.

5. Після набрання постановою законної сили за заявою позивача видати виконавчий лист.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кушнова А.О.