Постанова № 14050503, 01.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2011 № 57/133

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Баранця О.М.

суддів: Чорна Л.В.

Рєпіна Л.О.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -Яцюта Т.П., Фодова І.К.;

від відповідача ОСОБА_4

-

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_5

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2010

у справі № 57/133 (Гулевець О.В. .....)

за позовом ТОВ з іноземними інвестиціями "БНХ Україна"

до Фізична особа - підприємець ОСОБА_5

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 431 126,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року у справі № 57/133 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (юридична адреса: АДРЕСА_1; поштова адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1; з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" (01034, м. Київ, вул. О. Гончара, буд. 35; ідентифікаційний код 32305906; р/р 26007020030566 в АТ "Укрексімбанк" м. Києва, МФО 322313) 392344 (триста девяносто дві тисячі триста сорок чотири) грн. 53 коп. основного боргу, 29249 (двадцять девять тисяч двісті сорок девять) грн. 99 коп. пені, 4708 (чотири тисячі сімсот вісім) грн. 13 коп. збитків від інфляції, 4823 (чотири тисячі вісімсот двадцять три) грн. 97 коп. 3% річних, 4311 (чотири тисячі триста одинадцять) грн. 27 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2010 року у справі № 57/133 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що використовуючи поставлений Позивачем товар при виготовленні продукції власного виробництва, Відповідач помітив його невідповідність. У зв'язку з чим, якість кінцевої продукції, що випускається Відповідачем, залишалась незадовільною та такою, що не відповідає вимогам. Це у свою чергу спричинило затримку подальшої оплати за поставлений Позивачем товар, оскільки Відповідач не мав можливості використати товар за призначенням внаслідок його неналежної якості. Звернення до Позивача щодо заміни поставленого товару неналежної якості на товар, що відповідає існуючим стандартам та технічним умовам, було залишено Позивачем без розгляду та задоволення.

Окрім цього, відповідно до умов Договору, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення. Тобто, даний вид неустойки є єдиним, який передбачено умовами Договору та який може бути застосовано у даному випадку, а нараховані Позивачем та задоволені судом штрафні санкції у вигляді 3 % річних та збитків від інфляції, суперечать умовам укладеного між Позивачем та Відповідачем договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду голови змінено склад колегії суддів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 січня 2010 року між Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" та Відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 був укладений Договір купівлі-продажу № 43/18/10 (далі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору Позивач (Продавець) зобовязувався передати, а Відповідач (Покупець) прийняти та оплатити на умовах даного Договору плівку поліпропіленову в асортименті (далі - товар).

Кількість, асортимент та ціна товару визначаються сторонами у Специфікаціях, які є невідємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору).

В межах даного Договору між Позивачем та Відповідачем було укладені наступні специфікації:

- Специфікація № 5 від 08.04.2010 року, умовами якої було передбачено поставку Відповідачу товару на загальну суму 296744,54 грн. на умовах передоплати у розмірі 30% вартості товару та 70% вартості товару протягом наступних 7 календарних днів.

- Специфікація № 6 від 08.04.2010 року, умовами якої було передбачено поставку Відповідачу товару на загальну суму 462717,94 грн. на умовах передоплати у розмірі 20% вартості товару та 70% вартості товару протягом наступних 7 календарних днів.

На виконання умов Договору та Специфікацій № 5 та № 6 від 08.04.2010 року в період з 09 по 16 квітня 2010 року Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ Україна" передав, а Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 отримав товар на загальну суму 759462,47 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи:

- видаткова накладна № РН-0000921 від 09.04.2010 р. на суму 388053,89 грн.;

- видаткова накладна № РН-0001033 від 16.04.2010 р. на суму 296744,54 грн.;

- видаткова накладна № РН-0001034 від 16.04.2010 р. на суму 74664,04 грн.

Факт передачі товару Відповідачу підтверджується також довіреностями, копії яких знаходяться в матеріалах справи:

- довіреність № 18 від 09.04.2010 р.;

- довіреність № 19 від 14.04.2010 р.;

- довіреність № 20 від 14.04.2010 р.

Відповідно до умов п. 3.1. Договору Відповідач (Покупець) зобовязувався здійснювати оплату товару на умовах, вказаних в Специфікаціях, які є невідємною частиною Договору.

Таким чином, враховуючи умови оплати, передбачені Специфікаціями № 5 та № 6 від 08.04.2010р., Відповідач - ФОП ОСОБА_5 зобовязаний був оплатити поставлений товар в повному обсязі в строк до 24.04.2010 року. Проте, Відповідач - ФОП ОСОБА_5 здійснив лише часткову оплату товару, перерахувавши Позивачеві 367117,94 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками. У звязку з чим у Відповідача виникла заборгованість в розмірі 392344,53 грн. - за договором купівлі-продажу № 43/18/10 від 11.01.2010 року.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, вина відповідача повністю підтверджена дослідженими доказами та матеріалами справи, тому суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку, що зобовязання щодо оплати заборгованості у розмірі 392344,53 грн. Відповідач - ФОП ОСОБА_5 у встановлений Договором строк не виконав і тому останні підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до п. 7.1. Договору у разі несвоєчасної оплати Покупець (Відповідач) сплачує Продавцю (Позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого в строк товару за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення Відповідачем грошового зобовязання, то відповідно суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог по стягненню пені в розмірі 29249,99 грн., збитків від інфляції в розмірі 4708,13 грн. та 3% річних в розмірі 4823,97 грн.

Твердження апелянта про те, що Поставка Позивачем товару неналежної якості спричинила затримку подальшої оплати за поставлений Позивачем товар, оскільки Відповідач не мав можливості використати товар за призначенням внаслідок його неналежної якості є безпідставним, оскільки Відповідачем не надано доказів неналежної якості поставленого Позивачем товару, доказів інформування Позивача про виявлені недоліки товару та доказів звернень до Позивача щодо заміни поставленого товару як це передбачено умовами п. 6.2. Договору.

Посилання відповідача на те, що рішення є незаконним та необ'єктивним через невідповідність висновкам викладеним в рішенні суду чинному законодавству України, не знайшли свого підтвердження, в звязку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2010 року у справі № 57/133 колегія суддів не вбачає.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 14.12.2010 року у справі № 57/133 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 57/133 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддяБаранець О.М.

СуддіЧорна Л.В.

Рєпіна Л.О.

04.03.11 (відправлено)