Рішення № 14049984, 25.02.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2011 р.

Справа № 15/17-285-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від прокуратури - Уразовський С.І.,

від позивачів

1) Міністерства внутрішніх справ України - не з’явився,

2) Військової частини 3012 - Чернишова О.Т.,

від відповідача - Петрікєєв Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військового прокурору Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Військової частини 3012 до Комунального підприємства „Ланжерон” про стягнення 44160,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Військової частини 3012 до Комунального підприємства „Ланжерон” про стягнення заборгованості за договором № 8 від 31.12.2009 р. в сумі 44160,00 грн., посилаючись на наступне.

31 грудня 2009 р. між Військовою частиною 3012 та Комунальним підприємством „Ланжерон” був укладений договір № 8 про надання послуг по забезпеченню безпеки строком дії до 31.12.2010 р.

Відповідно до п. 1, п.п. 2.1.1 вказаного договору Військова частина 3012 зобов'язалась здійснювати забезпечення безпеки на території відповідача згідно дислокації об'єкту, розташованого за адресою: м. Одеса, пляж Ланжерон у встановлений час за планом комплексного використання сил та засобів.

Згідно п. 4.2 договору вартість послуг по забезпеченню безпеки одним військовослужбовцем за одну годину становить 5,00 грн., вартість послуг по забезпеченню безпеки за один місяць становить: за 28 діб - 6720 грн., 30 діб -7200 грн., за 31 добу - 7440 грн.

Так, прокурор вказує, що відповідно до п.п. 3.1.1, 4.1 договору № 8 від 31.12.2009 р. відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату наданих позивачем послуг шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 банківських днів після підписання акту наданих послуг та Табелю робочого часу.

У відповідності з п. 3 додаткової угоди № 1 від 05.01.2010 р. до договору № 8 від 31.12.2009 р. договір вступає в дію з 15.01.2010 р.

Так, за ствердженнями прокурора, протягом терміну дії угоди Військова частина 3012 належним чином виконувала зобов'язання згідно вказаної угоди, а саме виділяла військовослужбовців для надання послуг по забезпеченню безпеки Комунального підприємства „Ланжерон”, проте відповідач свої договірні зобов'язання щодо здійснення оплати наданих послуг забезпечення безпеки на своїй території виконував не своєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед Військовою частиною на суму 44160 грн., зокрема:

- за травень 2010 року - 7440,00 грн. (акт виконаних робіт та рахунок № 165 від 31.05.2010 року);

- за червень 2010 року - 7200,00 грн. (акт виконаних робіт та рахунок № 192 від 30.06.2010 року);

- за липень 2010 року - 7440,00 грн. (акт виконаних робіт та рахунок № 229 від 31.07.2010 року);

- за серпень 2010 року - 7440,00 грн. (акт виконаних робіт та рахунок № 266 від 31.08.2010 року);

- за вересень 2010 року - 7200,00 грн. (акт виконаних робіт та рахунок № 299 від 30.09.2010 року);

- за жовтень 2010 року - 7440,00 грн. (акт виконаних робіт та рахунок № 331 від 31.10.2010 року);

- за листопад 2010 року - 7200,00 грн. (акт виконаних робіт та рахунок № 363 від 31.10.2010 року).

Таким чином, як зазначає прокурор, за відповідачем рахується кредиторська заборгованість перед позивачем за надані послуги по забезпеченню безпеки на суму 44 160,00 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.01.2011 р. порушено провадження у справі № 15/17-285-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

В засіданні суду представник позивача –Військової частини 3012 позовні вимоги прокурора підтримав.

Відповідач відзив на позов не надав, проте у судовому засіданні представник відповідача проти позову не заперечував.

Заслухавши пояснення прокуратури та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

31 грудня 2009 р. між Комунальним підприємством „Ланжерон” (замовник) та Військовою частиною 3012 ВВ МВС України (виконавець) був укладений договір № 8 про надання послуг по забезпеченню безпеки, предметом якого згідно п. 1.1 договору є надання послуг по забезпеченню безпеки силами виконавця на відповідній території замовника за адресою: м. Одеса, пляж Ланжерон, без матеріальної відповідальності.

В розділі 2 вказаного визначені права та обов’язки позивача яка виконавця. Зокрема, позивач як виконавець зобов’язався:

- організувати та здійснювати забезпечення безпеки на території замовника згідно дислокації у встановлений час за планом комплексного використання сил та засобів (п. 2.1.1);

- розробити та погодити із замовником необхідну службову документацію, обов'язково визначити обсяг обов'язків на постах (маршрутах), інструкцію військовослужбовцям по забезпеченню безпеки на об'єкті (постах, маршрутах), схем об'єкта з позначенням постів (маршрутів) (п. 2.1.2);

- щоденно з 8.00 до 8.00, у три зміни, виділяти двох військовослужбовців у складі одного поста забезпечення безпеки (п. 2.1.2);

- проводити інструктаж (по техніці безпеки та порядку надання послуг) особового складу виконавця, який буде виділятись для надання послуг під особистий підпис в журналі інструктажу (п. 2.1.3);

- екіпірувати особовий склад виконавця згідно з вимогами статуту патрульної постової служби міліції України (без табельної зброї та набоїв) (п. 2.1.4.);

- інформувати замовника про порушення громадського порядку на його території, виявлені при виконанні обов'язків по забезпеченню безпеки особовим складом виконавця та вжити заходи (п. 2.1.5);

- проводити систематичні перевірки виконання обов'язків по забезпеченню безпеки особовим складом виконавця.

При цьому згідно п.п. 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 п. 2.2 договору позивач має право перевіряти умови праці свого особового складу, контролювати використання задіяного особового складу з призначенням, а також вимагати своєчасної оплати за надані послуги.

Права та обов’язки відповідача як замовника передбачені в розділі 3 вказаного договору. Зокрема, згідно п. 3.1.1, 3.1.2 договору відповідач зобов’язався здійснювати оплату наданих позивачем послуг в порядку і строки, визначені у договорі, а також письмово узгодити спільні дії сторін щодо здійснення заходів безпеки.

За надані послуги відповідач (замовник) розраховується з позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача (виконавця) на підставі наданих виконавцем рахунків протягом 5-ти банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг та Табелю робочого часу (п. 4.1 договору).

При цьому акти наданих послуг та Табелі робочого часу (на кожного військовослужбовця) погоджуються сторонами. Відповідач зобов’язаний підписати ці документи на першу вимогу виконавця (п. 4.3 договору).

Згідно п. 4.4. договору складання актів наданих послуг та Табелів робочого часу (на кожного військовослужбовця) покладається на виконавця.

У відповідності з п. 4.2 договору вартість послуг по забезпеченню безпеки одним військовослужбовцем за одну годину становить 5,00 грн. з ПДВ, вартість послуг по забезпеченню безпеки за один місяць становить: за 28 діб - 6720 грн. з ПДВ , 30 діб - 7200 грн. з ПДВ, за 31 добу - 7440 грн. з ПДВ. Вартість договору на рік становить 87600,00 грн., в т.ч. ПДВ –14600,00 грн.

П. 8.7 договору визначений строк дії договору, що становить з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.

У відповідності з п. 3 додаткової угоди № 1 від 05.01.2010 р. до вищевказаного договору № 8 від 31.12.2009 р. сторони визначили, що договір вступає в дію з 15.01.2010 р.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Укладений між сторонами по справі договір про надання послуг є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як з’ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, Військова частина 3012 виконувала свої зобов'язання щодо надання послуг по забезпеченню безпеки та виділяла військовослужбовців для надання вказаних послуг, що підтверджується актами виконаних робіт № 165 від 31.05.2010 р., № 192 від 30.06.2010 р., № 229 від 31.07.2010 р., № 266 від 31.08.2010 р., № 299 від 30.09.2010 р., № 331 від 31.10.2010 р., № 363 від 30.11.2010 р., які підписані з боку відповідача без зауважень.

В свою чергу позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату наданих послуг: № 165 ФС від 31.05.2010 р. на суму 7440,00 грн., № 192 ФС від 30.06.2010 р. на суму 7200,00 грн., № 229 ФС від 31.07.2010 р. на суму 7440,00 грн., № 266 ФС від 31.08.2010 р. на суму 7440,00 грн., № 299 ФС від 30.09.2010 р. на суму 7200,00 грн., № 331 ФС від 31.10.2010 р. на суму 7440,00 грн., № 363 від 30.11.2010 р. на суму 7200,00 грн., всього на загальну суму 44160,00 грн.

Між тим, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, вартість наданих позивачем –Військовою частиною 3012 послуг по забезпеченню безпеки відповідачем не було сплачено, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 44160,00 грн.

Так, виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за укладеним з позивачем договором № 8 щодо оплати наданих позивачем послуг. При цьому несплатою позивачу –Військові частині 3012 спірної суми заборгованості за вищевказаним договором в розмірі 44160,00 грн., відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Разом з тим невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем виконаних робіт) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь Військової частини 3012 суми заборгованості в розмірі 44160,00 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом з тим слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року N 3-рп/99, поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Також Конституційний суд у рішенні від 8 квітня 1999 року у справі N 3-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що „інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Цей орган фактично є позивачем у справі, порушеній за заявою прокурора.

В свою чергу відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами –можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Так, прокурор у позовній заяві вказує, що військові частини внутрішніх військ МВС України (у даному випадку Військова частина 3012), укладаючи договори в порядку здійснення господарської діяльності, мають на меті отримання додаткових джерел фінансування виключно на виконання покладених на них державою правоохоронних функцій. В свою чергу невиконання таких договорів завдає шкоду майновим інтересам Міністерства внутрішніх справ України, яке є центральним органом державної виконавчої влади і реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охороні громадського порядку і забезпечення громадської безпеки. Відтак, вказане Міністерство є уповноваженим державою органом виконавчої влади у спірних правовідносинах. З огляду на викладене, суд вважає представництво прокуратурою інтересів Міністерства внутрішніх справ України та Військової частини 3012 як сторони договору цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги прокурора відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 46 ГПК Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Разом з тим слід зазначити, що порядок сплати державного мита та розмір державного мита передбачені Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р., та Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами).

Відповідно до п. 35 вищевказаної Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позовних заяв, що подаються до господарських судів, державне мито справляється в розмірах, встановлених пунктом 2 статті 3 Декрету „Про державне мито”.

Згідно ст. 3 вказаного Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. (зі змінами, внесеними п. 21 Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” № 2505-ІV від 25.03.2005 р.) ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлюється 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.), а ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на викладене, позивач –Військова частина 3012 при самостійному зверненні до суду із заявленими позовними вимогами мав сплатити до бюджету державне мито в розмірі 441,60 грн. (1% від суми заявлених вимог), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 (зі змінами від 05.08.2009 р.).

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Військового прокурору Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Військової частини 3012 до Комунального підприємства „Ланжерон” про стягнення 44160,00 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства „Ланжерон” (65014, м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 23, адм. будівля, кімн. 1; код ЄДРПОУ 30418564; р/р 26008312026 в АКБ „Південний” м. Одеса, МФО 328209) на користь Військової частини 3012 (65098, м. Одеса, вул. Промислова, 22; код ЄДРПОУ 23314215; р/р 312562722210138 в ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011) заборгованість за договором № 8 від 31.12.2009 р. в сумі 44160/сорок чотири тисячі сто шістдесят/грн. 00 коп.

3. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства „Ланжерон” (65014, м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 23, адм. будівля, кімн. 1; код ЄДРПОУ 30418564; р/р 26008312026 в АКБ „Південний” м. Одеса, МФО 328209) на користь державного бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008, МФО 828011, КБК 22090200) держмито в сумі 441/чотириста сорок одна/грн. 60 коп.

4. СТЯГНУТИ з Комунального підприємства „Ланжерон” (65014, м. Одеса, пляж „Ланжерон”, 23, адм. будівля, кімн. 1; код ЄДРПОУ 30418564; р/р 26008312026 в АКБ „Південний” м. Одеса, МФО 328209) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31213264700008, МФО 828011, КБК 22050003) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 02.03.2011 р.