Постанова № 14048804, 23.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2011                                                                                           № 23/572

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           Алданова С.О.

          Тищенко О.В.

при секретарі:           Карнафель О.В.

За участю представників:

від позивача - Гаркавенко С.В. (довіреність №Д07/2010/06/03-1 від 03.06.2010)

від відповідача – Хижниченко Н.С. (довіреність №07-Д від 10.01.2011)

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2010

у справі № 23/572 (Кирилюк Т.Ю. .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 353086,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради про стягнення з відповідача 266251,58 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 50828,78 грн. інфляційних втрат, 11844,42 грн. 3% річних, 14092,36 грн. пені, 10069,40 грн. штрафу, 3530,87 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 266251,58 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 45888,52 грн. інфляційних втрат, 11844,42 грн. 3% річних, 3239,84 грн. державного мита та 216,55 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем не надано доказів оплати наданих позивачем послуг в повному обсязі, а тому вимога позивача про стягнення суми основного боргу за спожиту теплову енергію є обґрунтованою. У зв’язку з тим, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не було враховано, що у період з липня по серпень 2008 року, з липня по серпень 2009 року та з квітня по липень 2010 р. інфляційні нарахування мали від’ємне значення судом першої інстанції, були частково задоволені вимоги у цій частині на суму 45888,52 грн.. Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі. Що стосується вимоги позивача про стягнення суми пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, то суд вважає їх безпідставними, оскільки за умовами договору №330115 від 13.11.2003 р. обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати в частині відмови у стягненні штрафу, пені та інфляційних втрат та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Скаргу мотивовано тим, що при прийнятті рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, дано неправильну юридичну оцінку обставинам справи, що є підставою його скасування.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаргу мотивовано тим, що при прийнятті рішення судом першої інстанції були неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованого та незаконного рішення.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі та заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Представником відповідача було заявлено клопотання про залучення у якості третьої особи Київську міську державну адміністрацію.

Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, не вбачає підстав для задоволення даного клопотання.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          13.11.2003 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №330115 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до п. 2.2.1 договору, позивач зобов’язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання – протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження.

Згідно п.п. 2.3.1, 2.3.2 договору, відповідач зобов’язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Договір №330115 від 13.11.2003 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Частиною 1 ст. 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до даних відомостей обліку використання теплової енергії у період з жовтня 2007 року по жовтень 2010 року, довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію, позивач поставив відповідачу теплову енергію на суму 444200,94 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.10.2007 р. по 01.10.2010 р. відповідач несвоєчасно розраховувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 266251,58 грн..

Згідно ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Пунктами 9, 10 додатку №2 до договору №330115 від 13.11.2003 р. передбачено, що відповідач зобов’язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця сплачує на рахунок позивача вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

Як стверджує відповідач, з 01.10.2010 р. відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації №758 від 30.06.2009 р. змінено порядок розрахунків за теплову енергію для бюджетних установ та власників (орендарів) нежитлових приміщень.

Згідно розпорядження №758 від 30.06.2009 р. кошти, сплачені бюджетними установами та власниками (орендарями) нежитлових приміщень надходять на транзитний рахунок комунального підприємства ГІОЦ та після розщеплення перераховуються на розрахункові рахунки виробників послуг.

Також, відповідач зазначає, що одиницею обліку спожитої води з безпосередніми споживачами послуг за гарячу воду є кубічний метр, за опалення – метри кубічні, у той час як за договором №330115 від 13.11.2003 р. одиницею обліку є гігакалорія, а тому при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів квадратних/кубічних утворюється різниця в тарифах. Відповідач вважає, що відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суми, що утворюють різницю в тарифах повинні відшкодовуватись позивачу з місцевого бюджету.

Пунктом 1 додатку №2 до договору визначено, що розрахунки за договором проводяться на підставі розпоряджень КМДА за кожну відпущену гігакалорію.

Таким чином, відповідач на підставі табуляграм фактичного споживання теплової енергії зобов’язаний був розраховуватись з позивачем за надані послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, невідповідність обліку спожитої теплової енергії з безпосередніми споживачами та порядку обліку за договором №330115 від 13.11.2003 р., не звільняє відповідача від виконання зобов’язань за договором.

Крім того, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення заборгованості за період з 01.10.2007 р. по 01.10.2010 р., а отже зміна порядку розрахунків з 01.10.2010 р. не стосується спірних правовідносин.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, заперечення відповідача з приводу вартості поставленої за договором теплової енергії є безпідставними, оскільки відповідні нарахування позивачем обґрунтовано проведені на підставі тарифів на теплову енергію, затверджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації та чинними на момент проведення нарахувань.

Враховуючи те, що відповідачем не надано доказів оплати наданих послуг у повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення суми основного боргу у розмірі 266251,58 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

В данному випадку, відповідачем не надано будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Недодержання сторонами письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання має прямим правовим наслідком його нікчемність.

Як вбачається з матеріалів справи, договором №330115 від 13.11.2003 р. не встановлено обов’язку відповідача сплатити позивачу неустойку у випадку порушення грошового зобов’язання.

Позивачем було заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 14092,36 грн. та штрафу у розмірі 10069,40 грн. на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Частиною 2 ст. 231 ГК України встановлено розмір штрафних санкцій, які застосовуються до порушника господарського зобов’язання, за умови, коли хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, у випадку поставки товарів (виконання робіт чи послуг) неналежної якості (комплектності) та порушення строків поставки товарів (виконання робіт чи послуг).

Розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання статтею 231 ГК України не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки, за умовами договору №330115 від 13.11.2003 р. обов’язком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, а розмір пені або штрафу умовами договору не передбачено, то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Беручи до уваги, що втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, вимоги позивача в цій частині є правомірними.

Проте, колегія суддів, перевіривши розрахунок, не погоджується з перерахунком суду першої інстанції суми інфляційних втрат заявлених позивачем до стягнення, у звязку з їх від’ємним значенням у період з липня по серпень 2008 р., з липня по серпень 2009 р. та з квітня по липень 2010 р., оскільки як вбачається з розрахунку суми інфляційних втрат наданого позивачем, останній у зазначені періоди не нараховував інфляційні втрати на суму основної заборгованості, а тому інфляційні втрати в сумі 50828,78 грн. підлягають задоволенню у розмірі заявленному позивачем.

Перевіривши розрахунок, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 11844,42 грн..

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач обґрунтував апеляційну скаргу належним чином, у зв’язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р. у справі №23/572 не відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, а тому повинно бути змінено в частині відмови у задоволенні суми 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито покладається – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 3 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р. у справі №23/572 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р. у справі №23/572 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р. у справі №23/572 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, код ЄДРПОУ 31731838, р/р 260073044970 у АТ «Банк регіонального розвитку», МФО 300540) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, МФО 322669 р/р №26000306201 у ВАТ «Ощадбанк» у м. Києві та Київській обл.) 266251 (двісті шістдесят шість тисяч двісті п’ятдесят одну) грн. 58 коп. основного боргу; 11844 (одинадцять тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 42 коп. трьох процентів річних; 50828 (пятдесят тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 78 коп. інфляційних втрат.

Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, ідентифікаційний код 31731838) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 3289 (три тисячі двісті вісімдесят дев’ять) грн. 25 коп. державного мита, 219 (двісті дев’ятнадцять) грн. 85 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 63 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ на виконання даної постанови доручити видати Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Смірнова Л.Г.

Судді                                                                                          Алданова С.О.

                                                                                          Тищенко О.В.