Ухвала суду № 140469514, 06.10.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/2460/26

Провадження № 1-м/461/10/26

УХВАЛА

06.10.2026 року місто Львів

Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , особи відносно якої скеровано клопотання ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_5 , перекладача ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) відносно

ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Польща, уродженця м. Познань, Республіка Польща, адреса проживання в Україні: АДРЕСА_1 ,

встановив:

заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) відносно ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування клопотання заступник керівника прокуратури посилається на те, що 16.02.2026 оперативними співробітниками управління протидії кіберзлочинам у львівській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України в порядку ст. 208, 582 КПК України затримано на території міста Львова громадянина Республіки Польща ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Офісом Генерального прокурора 16.02.2026 за № 19/1/2-23841-17 доручено Львівській обласній прокуратурі проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі громадянина Республіки Польща ОСОБА_11 до цієї ж держави для притягнення до кримінальної відповідальності та надано належно засвідчену копію запиту про його видачу. Враховуючи перебування, згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу, ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у міжнародному розшуку, наявність запитів польської сторони про його видачу для виконання вироку суду та для притягнення до кримінальної відповідальності, а також ті обставини, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) переховується від компетентних органів Республіки Польща, його стан здоров`я, який не перешкоджає екстрадиції, відсутність обставин, які гарантують запобігання втечі особи, існує реальний ризик того, що перебуваючи на волі він намагатиметься уникнути видачі та в подальшому притягнення до кримінальної відповідальності на території Республіки Польща, що, у свою чергу, перешкодить виконанню Україною запитів про його екстрадицію (ризик передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України), є необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт).

Також, серед іншого, автор клопотання вказує на те, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 24.07.2026 щодо ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) продовжено на 2 місяці строк дії обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в межах дії запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання.

Водночас, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №757/34041/26-к скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) на наказ Міністерства юстиції України №1011/5 від 16.04.2026 про видачу останнього (екстрадицію) для виконання вироку суду, залишено без задоволення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01.09.2026 згадану вище ухвалу слідчого судді залишено без змін, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) залишено без задоволення. Таким чином, наказ Міністерства юстиції України №1011/5 від 16.04.2026 про видачу (екстрадицію) ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) з України до Республіки Польща для виконання вироку суду набув законної сили.

Крім того, вказує, що листом Міністерства юстиції України №135690/161774-7-26/12.4 від 10.09.2026 року доручено відповідним органам здійснити фактичну передачу ОСОБА_11 компетентним органам Республіки Польща до 30.10.2026 або інші строки узгоджені з польською стороною. З урахуванням воєнного стану в Україні, а також зобов`язано Львівську обласну прокуратуру вжити заходів щодо застосування до ОСОБА_11 , відповідно до ст. 584 КПК України, екстрадиційного арешту для забезпечення його фактичної передачі.

Відтак, посилаючись на наведені у клопотанні положення КПК України та Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, а також Положення з організації конвоювання військовими частинами (підрозділами) Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24.12.2019 №1090, заступник керівника прокуратури просить застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) відносно ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ).

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримала, з мотивів наведених у ньому. Додатково надала до клопотання копії повідомлень Державної міграційної служби України та її Західного міжрегіонального управління щодо надання інформації про звернення ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), а також повідомлення Сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП у Львівській області щодо розшуку ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ). Крім того, прокурор повідомила про те, що з моменту останнього вирішення питання слідчим суддею щодо застосування запобіжного заходу по відношенню до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) з`явилась додаткова підстава, а саме лист Офісу Генерального прокурора (ВО Генерального прокурора) від 21.09.2026 №19/1/2-23841-17 адресований, зокрема, до Львівської обласної прокуратури (її керівнику) щодо доручення забезпечення фактичної передачі ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) компетентним органам Республіки Польща до 05.10.2026, узгодивши з ними місце та спосіб передання каналами Інтерполу.

Також, прокурор наголосила на тому, що, на її думку, аналіз положень наведених у клопотанні нормативних актів вказує на те, що набрання наведеним у клопотанні наказом Міністерства юстиції України законної сили свідчить про необхідність обов`язкового та безальтернативного застосування до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) та його захисник, кожен окремо, клопотання заперечили з мотивів необґрунтованості та просили відмовити у його задоволенні, зазначивши, що жодної доцільності тримання під вартою ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) на даний час не існує, адже він не ухилявся від державних органів України, має постійне місце проживання та не вчиняв на території України жодних правопорушень. Крім того, ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) та його захисник наголосили на тому, що будучі обізнаним, що зазначений прокурором у клопотанні наказ вступив у законну силу 01.09.2026, а також про те, що Львівською обласною прокуратурою ініційоване питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) являвся на усі виклики прокурора та слідчого судді, повідомляв про слідчого суддю про своє місце знаходження та не ухилявся від участі у розгляді даного клопотання. Крім того, вони наголосили, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) звернувся до уповноважених органів Державної міграційної служби України із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, яка на даний час перебуває на розгляді у відповідному підрозділі органу виконавчої влади та остаточне рішення за результатами її розгляду не ухвалено, на підтвердження чого надали копію відповідної заяви, а також повідомлення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.

Також, ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) та його захисник просили врахувати при розгляді клопотання доводи наведені у письмових запереченнях поданих слідчому судді у даній справі.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши доводи учасників процесу, оцінивши усі обставини справи у їх сукупності, приходжу до наступного висновку.

Слідчим суддею під час вирішення питань застосування запобіжних заходів, продовження їх дії та в процесі розгляду даного клопотання, в тому числі із відповідних ухвал, встановлено, що Офісом Генерального прокурора 16.02.2026 листом за № 19/1/2-23841-17 доручено Львівській обласній прокуратурі проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі громадянина Республіки Польща ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) до цієї ж держави для притягнення до кримінальної відповідальності та надано належно засвідчену копію запиту про його видачу.

Замісцевим відділом Департаменту у справах організованої злочинності та корупції Національної прокуратури в Познані здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 1001-110.Ds.38.2021 (попередній номер PK X WZ Ds.15.2016) за підозрою ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) у вчиненні упродовж 2013 2017 років злочинів, передбачених:

- § 3 ст. 258 (керівництво організованою групою чи угрупуванням, що має на меті вчинення злочину) Кримінального кодексу Республіки Польща;

- § 1 ст. 9 в поєднанні з § 1 ст. 56, § 1 ст. 61, § 2 ст. 62 в поєднанні з § 1 ст. 7 в поєднанні з § 2 ст. 6 в поєднанні з п.п. 2 і 5 § 1 ст. 37 і в поєднанні з п. 1 § 2 ст. 38 (податкове шахрайство, внесення неправдивих відомостей в бухгалтерські книги, порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, що стало постійним джерелом доходу, вчинене в організованій групі) Кримінального казначейського кодексу Республіки Польща;

- § 1 ст. 18 в поєднанні зі ст. 273 в поєднанні з § 3 ст. 271 і з п. 1) ст. 77 Закону від 29.09.1994 «Про бухгалтерський облік» в поєднанні з § 2 ст. 11 в поєднанні з § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (вчинення дій з метою використання документів, що засвідчують неправдиву інформацію, містять інтелектуальну підробку, вчинене в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;

- § 1 ст. 270 в поєднанні § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (виготовлення з метою використання підробленого документу, вчинене в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;

- § 1 ст. 18 в поєднанні з § 5 ст. 299 в поєднанні з § 1 ст. 299 в поєднанні з § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (відмивання грошей вчинене за попередньою змовою в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;

- § 3 ст. 18 Кримінального кодексу Республіки Польща в поєднанні з § 2 ст. 56, § 2 ст. 62, § 1 ст. 61, § 2 ст. 6, § 1 ст. 7, п. 2 § 1 ст. 37 Кримінального казначейського кодексу Республіки Польща (податкове шахрайство, внесення неправдивих відомостей в бухгалтерські книги, помилки у бухгалтерському обліку, порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, що стало постійним джерелом доходу, вчинене в організованій групі).

Ухвалою Районного суду Познань-Старе Місто в Познані (III Кримінальний відділ) Республіка Польща у справі № III Кр 91/16 від 25.02.2016 до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) застосовано запобіжний захід у вигляді тимчасового тримання під вартою строком на 14 днів з дня затримання.

Прокурором Великопольського відділу за місцем знаходження Департаменту з питань організованої злочинності та корупції Національної прокуратури у м. Познань, Республіка Польща, 15.03.2016 ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) оголошено в розшук.

Окрім цього, Міністерством юстиції України розглядався запит Міністерства юстиції Республіки Польща про видачу громадянина Республіки Польща ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання вироку суду.

Листом Міністерства юстиції України від 17.02.2026 за № 21709/28808-7-26/12.4 направлено Львівській обласній прокуратурі належно засвідчену копію запиту польської сторони про видачу ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) та доручено проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі останнього компетентним органам Республіки Польща для виконання вироку суду.

Відповідно до запиту та доданих документів компетентного органу Республіки Польща, вироком Окружного суду у Познані (Відділ ІІІ Карний) від 05.03.2012 у справі № III K 308/18, зміненого вироком Апеляційного суду в Познані (ІІ Відділ Карний) від 26.03.2013 у справі ІІ АКа 226/12 ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні упродовж жовтня 2002 року по січень 2006 року кримінальних правопорушень, передбачених ст. 258 § 1 Кримінального кодексу Республіки Польща; § 3 ст. 18 Кримінального кодексу Республіки Польща в поєднанні з §2 ст. 20, § 1 ст. 9, §2 ст. 62, § 2 ст. 6, п.п. 2, 3, 5 § 1 ст. 37 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 56, §2 ст. 6, п.п. 1, 2, 5 §1 ст. 37 пункти 1, 2, 5 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 9, §2 ст. 62, § 2 ст. 6 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 18, §§ 1, 6 ст. 299, §§ 1, 3 ст. 271, § 2 ст. 21, § 2 ст. 11, ст. 12 Кримінального кодексу Республіки Польща; § 3 ст. 9, § 1 ст. 56, § 2 ст. 6, п.п. 1, 2 § 1 ст. 37, п.1 §2 ст. 38 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща (участь в злочинній організації; відмивання коштів, що використовуються для отримання матеріальної вигоди у великих розмірах та засвідчення неправдивих відомостей з метою отримання матеріальної вигоди в умовах продовжуваного злочину; податкове шахрайство з метою зменшення державних зборів у великих розмірах тощо) та засуджений до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. Строк невідбутого покарання становить 3 роки 4 місяці та 22 дні позбавлення волі.

У подальшому, 16.11.2017 Окружним судом в м. Познань (ІІІ Палата з розгляду кримінальних справ) видано Європейський ордер на арешт ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ).

Згідно із запитами іноземної сторони, інкриміновані ОСОБА_14 ( ОСОБА_12 ) діяння є екстрадиційними злочинами і строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності не минув. Польською стороною гарантовано, що запитувана особа буде притягнута до кримінальної відповідальності лише за ті злочини, за які буде видана, а також не буде видана третій державі без згоди компетентних органів України. За матеріалами польської сторони ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) є громадянином Республіки Польща.

Інкриміновані ОСОБА_14 ( ОСОБА_12 ) злочини, за які запитується його видача, відповідають кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України, що відповідно до положень ст. 12 КК України, є нетяжкими та особливо тяжкими злочинами, передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк більше 1 року, тому є екстрадиційними. Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не минув. Строк давності виконання вироку за злочини, за які запитано видачу, згідно ст. 80 Кримінального кодексу України, не минув.

Кримінальні правопорушення, за які розшукується особа, не носять політичного характеру та не порушуються відповідно до положень ст. 477 КПК України за заявою потерпілого.

Згідно з висновком Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим, знятим з реєстрації не значиться, паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувався. Відомості про оформлення набуття громадянства України, надання дозволу на імміграцію, отримання статусу біженця, статусу особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, зокрема політичного притулку в ЗМУ ДМС відсутні.

Відповідно до інформації Командування Сухопутних військ Збройних Сил України Міністерства оборони України ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) військову службу у Сухопутних військах Збройних Сил України не проходить та не проходив.

Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_2 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформація про участь ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України у складі Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань відсутня.

За відомостями Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) не перебував та не перебуває у списках особового складу органів військового управління, військових частин, військово-навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій безпосередньо підпорядкованих Міністерству оборони України. Окрім цього, у Центрі рекрутингу іноземців та осіб без громадянства відсутня інформація про проходження військової служби ОСОБА_15 ( ОСОБА_12 ) у лавах Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

За даними Департаменту контррозвідки та Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) у складі Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях не брав. Обґрунтовані підстави вважати, що видача (екстрадиція) зазначеної особи може суперечити інтересам національної безпеки України відсутні.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2026 до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) до вирішення питання про його видачу та фактичну передачу компетентним органам Республіки Польща строком на 2 місяці.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24.03.2026 року, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2026 року залишено без змін.

В подальшому, відповідною ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) запобіжний захід тримання під вартою змінений на домашній арешт, який, у свою чергу, ухвалою від 01.06.2026 змінений на особисте зобов`язання. В подальшому, ухвалою від 24.07.2026 ОСОБА_14 ( ОСОБА_12 ) продовжено строк дії обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, на два місяці, тобто до 24.09.2026.

Таким чином, на даний час до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строк дії якого завершується лише 24.09.2026, тобто ухвала є чиннною.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.07.2026 у справі №757/34041/26-к скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) на наказ Міністерства юстиції України №1011/5 від 16.04.2026 про видачу останнього (екстрадицію) для виконання вироку суду, залишено без задоволення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01.09.2026 згадану вище ухвалу слідчого судді залишено без змін, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) залишено без задоволення. Таким чином, наказ Міністерства юстиції України №1011/5 від 16.04.2026 про видачу (екстрадицію) ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) з України до Республіки Польща для виконання вироку суду набув законної сили.

Також, на виконанні у Львівській обласній прокуратурі перебуває письмове прохання Директора Департаменту міжнародної правової допомоги Міністерства юстиції України ОСОБА_16 від 10.09.2026 №135690/161774-7-26/12.4 адресоване, серед інших, наведеній прокуратурі, щодо видачі ОСОБА_8 ) правоохоронним органам Республіки Польща до 30.10.2026.

Листом Міністерства юстиції України №135690/161774-7-26/12.4 від 10.09.2026 року доручено відповідним органам здійснити фактичну передачу ОСОБА_11 компетентним органам Республіки Польща до 30.10.2026 або інші строки узгоджені з польською стороною. З урахуванням воєнного стану в Україні, а також зобов`язано Львівську обласну прокуратуру вжити заходів щодо застосування до ОСОБА_11 , відповідно до ст. 584 КПК України, екстрадиційного арешту для забезпечення його фактичної передачі.

Листом Офісу Генерального прокурора (ВО Генерального прокурора) від 21.09.2026 №19/1/2-23841-17 адресований, зокрема, до львівської обласної прокуратури (її керівнику) щодо доручення забезпечення фактичної передачі ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) компетентним органам Республіки Польща до 05.10.2026, узгодивши з ними місце та спосіб передання каналами Інтерполу.

Оцінюючи доводи автора клопотання, прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) та його захисника, в сукупності з матеріалами клопотання та доказами (документами) наданими учасниками провадження слідчому судді в ході розгляду даної справи, враховую наступне.

Насамперед, вважаю за доцільне та необхідне відзначити, що слідчий суддя послідовно враховує вимоги процесуального закону, керується ними в процесі розгляду клопотання та дотримується положень ст. 8 КПК України, відповідно до яких:

- кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави;

- принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У свою чергу, згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 592 КПК України, у разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі особи, передбачених частиною першою цієї статті, відповідна обласна прокуратура забезпечує застосування екстрадиційного арешту в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно частини 6 ст. 584 КПК України, строки тримання особи під вартою та порядок їх продовження визначаються цим Кодексом.

Частина 8 цієї ж статті КПК України визначає, що при розгляді клопотання про екстрадиційний арешт слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу.

Відповідно до ч. 10 ст. 584 КПК України, екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців.

Згідно ч. 11, 12, 13 ст. 584 КПК України, у межах цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення. За скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника чи законного представника слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, не частіше одного разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під варти. Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту слідчим суддею не перешкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі особи іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Отже, аналіз зазначених положень процесуального закону вказує на наступне:

- порядок застосування запобіжного заходу - тримання під вартою (екстрадиційний арешт) визначається КПК України;

- при розгляді клопотання про екстрадиційний арешт слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу;

- процесуальним законом визначено граничні строки застосування екстрадиційного арешту;

- незалежно від обставин встановлених під час проведення екстрадиційної перевірки у межах строку дії екстрадиційного арешту слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення.

Отже, питання доцільності продовження чи застосування екстрадиційного арешту повинно бути оцінено з дотримання положень КПК України, які визначають порядок застосування запобіжних заходів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 184 КПК України, на яку посилається заступник керівника прокуратури у своєму клопотанні, клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, і повинно містити:

1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;

2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;

5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;

6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів;

7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

Згідно п. 6. ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Таким чином, положення КПК України визначають можливість застосування відповідного запобіжного заходу до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для виконання вироку.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно приписів ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1-4 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Слідчий суддя, суд має право зобов`язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Отже, системний аналіз зазначених положень чинного КПК України вказує на те, що слідчий суддя при вирішенні питання перевірки наявності підстав для тримання особи під вартою повинен оцінити доцільність застосування відповідного запобіжного заходу з дотримання засад, які визначають порядок його обрання.

Оцінюючи питання наявності підстав для задоволення клопотання та саме клопотання на предмет його обґрунтованості, також послідовно враховую наступне.

Згідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (ч. 1 п. f) : Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: п. f) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному виїзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

Відповідно до ст.1 Європейської Конвенції про видачу правопорушників, договірні Сторони зобов`язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.

Видача правопорушників, відповідно до ч. 1 ст. 2 Європейської Конвенції про видачу правопорушників, здійснюється у зв`язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі, або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням.

Як послідовно наголошує ЄСПЛ, ризики не є незмінними та підлягають переоцінці з урахуванням розвитку провадження і плину часу.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що продовження будь-яких обмежень, пов`язаних із запобіжними заходами, не може зводитися до автоматичного відтворення раніше наведених аргументів. Кожне наступне процесуальне рішення має демонструвати реальну оцінку актуальних обставин справи, а не лише підтверджувати сталість попередньої позиції сторони обвинувачення (Tiron v. Romania, п. 39). Відсутність такої оцінки може свідчити про формалізацію судового контролю та зниження ефективності гарантій захисту прав особи.

Саме на державні органи покладається обов`язок доведення існування конкретних, актуальних і індивідуалізованих ризиків. Посилання на загальні припущення або попередні висновки не може вважатися достатнім обґрунтуванням (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 5051). Оцінка ризиків має бути безпосередньо пов`язана з поведінкою особи, її соціальними та професійними зв`язками, а також фактичними гарантіями належної процесуальної поведінки. Ризики не можуть бути сформульовані у вигляді абстрактних чи стереотипних тверджень (Selahattin Demirtaє v. Turkey (No. 2), п. 185).

У підході ЄСПЛ простежується функціональна єдність стандартів щодо будь-яких форм обмеження свободи, якщо такі обмеження істотно впливають на реалізацію прав особи та потребують переконливого і актуального обґрунтування.

ЄСПЛ послідовно застерігає від виведення ризику ухилення від правосуддя виключно з тяжкості інкримінованого правопорушення. Сам по собі цей фактор не є достатнім і повинен доповнюватися аналізом конкретної поведінки особи та наявних процесуальних гарантій її належної явки до суду (Radonjiж and Romiж v. Serbia, п. 65). За відсутності таких індивідуалізованих елементів посилання на тяжкість обвинувачення набуває надмірно узагальненого характеру.

Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 стосується фізичної свободи людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі. Її положення не стосуються звичайних обмежень свободи пересування, які регулюються статтею 2 Протоколу № 4 («Де Томмазо проти Італії» (De Tommaso v. Italy) [ВП], 2017, § 80; «Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania) [ВП], 2012, § 92; «Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands), 1976, § 58).

Для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено свободи» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу («Де Томмазо проти Італії» (De Tommaso v. Italy) [ВП], 2017, § 80; «Гуццарді проти Італії» (Guzzardi v. Italy), 1980, § 92; «Медвєдєв та інші проти Франції» (Medvedyev and Others v. France) [ВП], 2010, § 73; «Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania) [ВП], 2012, § 91).

Поняття позбавлення свободи за змістом пункту 1 статті 5 містить як об`єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб`єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала законної згоди на таке поміщення («Шторк проти Німеччини» (Storck v. Germany), 2005, § 74; «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], 2012, § 117).

У першому реченні пункту 1 статті 5 встановлюється позитивне зобов`язання Держави не тільки утримуватися від активного порушення зазначених прав, а й вживати відповідних заходів для забезпечення захисту від незаконного втручання в ці права всіх осіб, які перебувають в межах її юрисдикції («Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (ElMasri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [ВП], 2012, § 239).

Таким чином, Держава зобов`язана вживати заходів, що забезпечують ефективний захист вразливих осіб, у тому числі розумні кроки для запобігання позбавлення свободи, про яке органи влади знали або повинні були знати («Шторк проти Німеччини» (Storck v. Germany), 2005, § 102).

Основною метою статті 5 є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи («Селахаттін Демірташ проти Туреччини (№ 2)» (Selahattin Demirtaє v. Turkey (no. 2) [ВП], 2020, § 311; «С., В. і А. проти Данії [ВП]» (S., V. and A. v. Denmark) [ВП], 2018, § 73; «Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. The United Kingdom) [ВП], 2006, § 30). Право на свободу та особисту недоторканість має першочергове значення в «демократичному суспільстві» у значенні, наданому Конвенцією («Медвєдєв та інші проти Франції» (Medvedyev and Others v. France) [ВП], 2010, § 76; «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), 2008, § 45).

Хоча тлумачення та застосування національного права є в першу чергу прерогативою органів державної влади, особливо судів, ситуація є іншою у випадках, коли недотримання такого законодавства тягне за собою порушення Конвенції. У випадках, коли розглядається питання щодо дотримання пункту 1 статті 5 Конвенції, Суд повинен здійснювати певні повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства («Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania) [ВП], 2012, § 101; «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), 2007, § 50; «Бенхем проти Сполученого Королівства» (Benham v. the United Kingdom), 1996, § 41). При цьому Суд повинен враховувати правову ситуацію, якою вона була у відповідний момент («Влох проти Польщі» (Wіoch v. Poland), 2000, § 114).

Слід також відзначити, що будь-яке позбавлення свободи має узгоджуватися з метою захисту особи від свавілля («С., В. і А. проти Данії [ВП]» (S., V. and A. v. Denmark) [ВП], 2018, § 74; «Вітольд Літва проти Польщі» (Witold Litwa v. Poland), 2000, § 78).

Поняття «свавілля» у пункті 1 статті 5 має більш широке значення, аніж просто недотримання національного законодавства, так що позбавлення свободи може бути законним з точки зору національного права, але все ж свавільним в розумінні Конвенції, порушуючи тим самим її положення («Крянге проти Румунії» (Creangг v. Romania) [ВП], 2012, § 84; «А. та інші проти Сполученого Королівства» (A. and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2009, § 164).

Судовий контроль стосовно тримання під вартою повинен бути автоматичним і не може залежати від подання заяви затриманою особою («Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. The United Kingdom) [ВП], 2006, § 34; «Варга проти Румунії» (Varga v. Romania), 2008,§ 52; «Віорел Бурзо проти Румунії» (Viorel Burzo v. Romania), 2009, § 107). Така вимога не тільки змінила б суть гарантії, яка передбачена пунктом 3 статті 5 і яка відрізняється від гарантії за пунктом 4 статті 5 Конвенції, що забезпечує право звернутися до суду для перевірки законності затримання. Крім того, втратила б сенс сама мета гарантії, встановленої пунктом 3 статті 5, яка полягає в захисті особистості від свавільного затримання шляхом забезпечення незалежної та ретельної судової перевірки акту позбавлення свободи («Аквіліна проти Мальти» (Aquilina v. Malta) [ВП], 1999, § 49; «Нєдбала проти Польщі» (Niedbaіa v. Poland), 2000, § 50).

Якщо немає жодних причин для виправдання тримання під вартою, «посадова особа» повинна мати повноваження винести обов`язкове для виконання розпорядження про звільнення затриманого («Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), 1998, § 146; «Ніколова проти Болгарії» (Nikolova v. Bulgaria) [ВП], 1999, § 49; «Нєдбала проти Польщі» (Niedbaіa v. Poland), 2000, § 49; «Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v. The United Kingdom) [ВП], 2006, § 40).

Аналіз доводів прокурора вказує на те, що фактичною підставою для застосування запобіжного заходу для ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), є набрання зазначеним вище наказом Міністерства юстиції України законної сили та необхідність забезпечення його виконання.

Крім того, на питання слідчого судді адресованого до прокурора щодо інших підстав та обставин, які не були предметом оцінки під час останнього вирішення питання застосування запобіжного заходу до ОСОБА_11 , прокурор ОСОБА_3 посилалася на:

-лист Міністерства юстиції України №135690/161774-7-26/12.4 від 10.09.2026 року, яким доручено відповідним органам здійснити фактичну передачу ОСОБА_11 компетентним органам Республіки Польща до 30.10.2026 або інші строки узгоджені з польською стороною. З урахуванням воєнного стану в Україні, а також зобов`язано Львівську обласну прокуратуру вжити заходів щодо застосування до ОСОБА_11 , відповідно до ст. 584 КПК України, екстрадиційного арешту для забезпечення його фактичної передачі;

-лист Офісу Генерального прокурора (ВО Генерального прокурора) від 21.09.2026 №19/1/2-23841-17 адресований, зокрема, до Львівської обласної прокуратури (її керівнику) щодо доручення забезпечення фактичної передачі ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) компетентним органам Республіки Польща до 05.10.2026, узгодивши з ними місце та спосіб передання каналами Інтерполу.

Оцінюючи зазначені доводи прокурора, послідовно враховую наступне.

ОСОБА_14 ( ОСОБА_12 ) про те, що вказаний наказ набрав законної сили відомо з 01.09.2026, тобто з моменту ухвалення відповідного рішення Київським апеляційним судом, оскільки він та його захисник були безпосередньо присутні на розгляді відповідної справи.

Крім того, ОСОБА_14 ( ОСОБА_12 ) з 22.09.2026 достовірно відомо про те, що Львівською обласною прокуратурою вчергове ініційоване питання про застосування по відношенню до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, адже копію даного клопотання він отримав у цей же день.

Водночас, незважаючи на обізнаність стосовно цих фактів, ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) отримав клопотання про застосування запобіжного заходу та самостійно з`явився на його розгляд, що ставить під обґрунтований сумнів доводи прокурора стосовно доцільності застосування запропонованого запобіжного заходу для запобігання втечі ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ). Крім того, ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) повідомив завчасно слідчого суддю про причини неявки у попереднє судове засідання з розгляду даного клопотання (неявка захисника у зв`язку із перебуванням у службовому відрядженні, яка фактично виключала можливість проведення розгляду справи).

Незважаючи на те, що слідчий суддя вже звертав увагу при вирішенні питання про застосування запобіжних заходів до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) у відповідних процесуальних рішеннях на необхідність належного правового обґрунтування відповідних клопотань, воно не містить жодного посилання на положення чинного законодавства, які містять імперативну вказівку на обов`язок слідчого судді ухвалити рішення про застосування до відповідної особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) за обставин наведених прокурором, тобто набрання рішення центрального органу виконавчої влади законної сили. Вчергове не озвучено таких прокурором і під час розгляду справи в судовому засіданні.

Фактично доводи прокурора наведені у клопотанні та озвучені в ході його розгляду вказують на те, що така позиція ґрунтується на власному тлумаченні прокурором положень КПК України, зокрема на власній інтерпретації положень ч. 2 ст.593 КПК України, згідно яких:

«Передача особи має бути здійснена протягом п`ятнадцяти днів з дати, встановленої для її передачі, крім випадку, передбаченого статтею 588 цього Кодексу. Цей строк може бути продовжено центральним органом України до тридцяти днів, після чого особа підлягає звільненню з-під варти».

Разом з тим, положення зазначеної статті не містять прямої вказівки на обов`язкове застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) до особи щодо якої вирішено питання про її видачу. Більше того, в процесі розгляду клопотання таких норм, які містять пряму вказівку на необхідність застосування виключно відповідного запобіжного заходу прокурором не наведено, а у КПК України такі відсутні.

Крім того, прокурором не наведено жодних норм чинного законодавства, які вказують на те, що у ситуації коли рішення про видачу особи іншій державі вступило в законну силу, до неї безальтернативно має бути застосовано в обов`язковому порядку виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт).

Слід також відзначити, що автор клопотання залишив поза увагою право прокурора звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 цього Кодексу, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу, чи про зміну способу їх виконання. У свою чергу, положення ст. 194 КПК України визначають, що слідчий суддя, суд має право зобов`язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті.

Аналіз змісту клопотання та доводи прокурора ОСОБА_3 наведені процесі його розгляду вказують на те, що вищенаведені питання автором клопотання фактично не розглядалось.

При розгляді даної справи окремо слід відзначити послідовну поведінку самого ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), а саме те, що він не вчиняв жодних дій на перешкоджання застосуванню процедури екстрадиції, не ухилявся від викликів прокурора та слідчого судді, використовував лише законні засоби для захисту своїх інтересів.

В цьому контексті варто повторно відзначити, що за переконанням слідчого судді, застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) виходячи з того, що положення національного законодавства можуть не містити норм щодо порядку та детального застосування процедури екстрадиції, при умові обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу, не можуть вважатися законною підставою для утримання особи під вартою. Тим більше, жодних переконливих аргументів щодо неможливості виконання процедури екстрадиції за умови застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу прокурором в ході розгляду клопотання не наведено. Більше того, сам ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) неодноразово вказував на те, що він готовий і надалі з`являтися на усі виклики уповноважених осіб, в тому числі і для виконання процедури його видачі (екстрадиції).

Посилання прокурора на норми Положення з організації конвоювання військовими частинами (підрозділами) Національної гвардії України, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України 24 грудня 2019 року № 1090, як на підставу застосування відповідного запобіжного заходу (його зміну), є нерелевантним з огляду на наступне.

Згідно п. 1 розділу І наведеного положення, це Положення визначає порядок організації та несення служби з конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, у тому числі під час їх екстрадиції, а також забезпечення охорони осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, під час судових засідань у судах.

Водночас, на даний час до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) не застосовано відповідний запобіжний захід, а тому посилання прокурора на зазначений нормативний акт є безпідставним.

Не можна залишити поза увагою і те, що вищенаведені доводи та мотиви доводились до відома автора клопотання та прокурора ОСОБА_3 у попередніх рішеннях слідчого судді ухвалених за результатами розгляду клопотань щодо ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), які набрали законної сили.

Також, враховую наступне.

В ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) звернувся до керівника Головного управління Державної міграційної служби (ДМС) у Львівській області (та Західного міжрегіонального управління ДМС) та начальника ЗМУ ДМС про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, слідчому судді надано повідомлення Західного міжрегіонального управління ДМС від 24.08.2026 з якого вбачається, що зазначена вище заява ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) з долученими до них матеріалами прийнято до розгляду та надіслано на адресу Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби з метою прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства.

У свою чергу, посилання прокурора на повідомлення Державної міграційної служби України та її Західного міжрегіонального управління щодо надання інформації про звернення ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), надані слідчому судді безпосередньо в судовому засіданні, факту звернення ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) з відповідними заявами до Державної міграційної служби не спростовують.

Слідчий суддя приймає до уваги те, що екстрадиційна перевірка на даний час завершена. Водночас, вказані вище факти свідчать про наявність даних, які за своєю суттю та змістом можуть свідчити про потенційне настання обставин визначених п. 2 ч.1 ст. 586 КПК України, згідно яких тимчасовий арешт або запобіжний захід припиняється в разі, якщо під час екстрадиційної перевірки встановлено обставини, за наявності яких видача особи (екстрадиція) не здійснюється.

В цьому контексті, також послідовно виходжу з того, що згідно ч. 2 ст. 589 КПК України, особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров`ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується фізичної свободи людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі. Її положення не стосуються звичайних обмежень свободи пересування, які регулюються статтею 2 Протоколу № 4.

Як наведено вище, за практикою ЄСПЛ, для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено свободи» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу. У першому реченні пункту 1 статті 5 встановлюється позитивне зобов`язання Держави не тільки утримуватися від активного порушення зазначених прав, а й вживати відповідних заходів для забезпечення захисту від незаконного втручання в ці права всіх осіб, які перебувають в межах її юрисдикції. Основною метою статті 5 є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Право на свободу та особисту недоторканість має першочергове значення в «демократичному суспільстві» у значенні, наданому Конвенцією. Жодне позбавлення свободи не буде законним, якщо воно не ґрунтується на одній із допустимих підстав, зазначених у підпунктах (а) - (f) пункту 1 статті 5.

Крім того, приймаю до уваги практику суду касаційної інстанції, яка вже враховувалась при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ). Зокрема, у постанові від 23 березня 2023 року (справа № 757/56198/21-к, провадження № 51-1776 км 22) Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, серед іншого, навів наступне.

«На переконання колегії суддів апеляційного суду, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду, подання ОСОБА_8 заяви про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту 13 квітня 2020 року є фактом звернення до Центрального міжрегіонального управління ДМС в місті Києві та Київській області з відповідною заявою, у зв`язку з чим рішення Генерального прокурора ОСОБА_9 від 15 травня 2020 року про видачу до російської федерації громадянина російської федерації ОСОБА_8 є передчасним.

Наразі принцип невислання вважається частиною звичаєвого міжнародного права. У найбільш загальному вигляді принцип невислання відображений в ст. 33 Конвенції про статус біженців 1951 року, відповідно до якої "договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання".

Також принцип невислання знайшов своє втілення у ст. 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принизливих видів поводження і покарання 1984 року, якою встановлено, що жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

Слід звернути увагу, що дія ст. 3 Конвенції 1984 року поширюється на всіх людей, які знаходяться під юрисдикцією держави, у тому числі біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, шукачів захисту та інших категорій осіб. Більше того, ця норма не допускає виключень.

Україна надає захист іноземним громадянам і особам без громадянства, які його шукають на її території, у порядку, визначеному Законом № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" шляхом: визнання біженцем; визнання особою, яка потребує додаткового захисту; визнання особами, які потребують тимчасового захисту.

Водночас, згідно із законодавством України заборона вислання (екстрадиції) біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, та осіб, які потребують тимчасового захисту, не перешкоджає проведенню щодо них екстрадиційної перевірки.

Порядок здійснення видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція), передбачений главою 44 КПК України.

Частиною 1 статті 589 КПК України передбачений перелік підстав, які перешкоджають видачі особи іноземній державі, зокрема у разі, якщо: особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України; злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України; закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу; компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію); видача особи (екстрадиція) суперечить зобов`язанням України за міжнародними договорами України; є обґрунтовані підстави вважати, що видача особи (екстрадиція) суперечить інтересам національної безпеки України; 6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 2 ст. 589 КПК України, особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров`ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

Згідно ч. 1, 4 ст. 590 КПК України, після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит.

Тобто, із часу звернення із заявою про визнання біженцем, або визнання особою, яка потребує додаткового захисту, чи визнання особою, яка потребує тимчасового захисту - особа вже перебуває під захистом України, протягом розгляду цієї заяви і навіть під час оскарження відмови наданні такого статусу.»

У свою чергу, у відповідних повідомленнях представників ДМС наданих прокурором йдеться, серед іншого, про те, що листом ЗМУ ДМС за вих. №15861/1/4601-26/4601.15/1315-26 від 24.08.2026 громадянина Республіки Польща ОСОБА_8 повідомлено про надсилання його заяви з додатками до ДСІОБГ ДМС (лист від 22.09.2026). Водночас, у листі заступника директора ДСІОБГ ДМС від 25.09.2026, наданого прокурором ОСОБА_3 , вказано, серед іншого, про те, що звернення ОСОБА_8 від 24.08.2026 наразі опрацьовується, а також здійснюються додаткові перевірочні заходи у зв`язку із застосуванням до вказаної особи положення ст. 9 Конвенції про статус біженців 1951 року. Крім того, положення чинного законодавства наділяють ОСОБА_8 правом на оскарження відповідних дій посадових осіб органів ДМС, про що прямо зазначено у повідомленні наданому слідчому судді.

Відтак, враховуючи вищенаведені мотиви, не можна погодитись з позицією прокурора про те, що доводи сторони захисту, яка заперечує проти задоволення клопотання наводячи відповідні аргументи, є безпідставними або не заслуговують на належну увагу та оцінку з боку слідчого судді. Навпаки, зміст заперечень сторони захисту вказує на необхідність їх ретельної перевірки з урахуванням стандартів індивідуалізації та актуальності ризиків, а також доцільності застосування запобіжного заходу на найбільш тяжкий у ситуації належного виконання ОСОБА_15 ( ОСОБА_12 ) умов та обов`язків визначених при застосуванні до нього запобіжних заходів та коли строк їх дії завершився.

Крім того, при розгляді даного клопотання слід забезпечити належні гарантії дотримання принципу рівності сторін та змагальності, який вимагає забезпечення кожній стороні реальної можливості представити свою позицію без суттєвого процесуального дисбалансу. Право на справедливий розгляд є ефективним лише за умови, що доводи сторін не лише формально заслухані, але й дійсно враховані судом. Особливої ваги ці гарантії набувають у справах, де особі загрожують тяжкі наслідки. Слід відзначити, що застосування найбільш тяжкого запобіжного заходу (тримання під вартою), очевидно має істотні та тяжкі наслідки для особи щодо якої подане відповідне клопотання - ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ).

Слідчим суддею також послідовно оцінюється питання пропорційності запропонованого запобіжного заходу по відношенню до процедури в межах якої він застосований, зокрема в контексті індивідуалізації з урахуванням особи щодо якої подане клопотання та обставин справи.

Варто відзначити, що рішення у цій категорії справ повинно містити реальну переоцінку обставин, а не лише відтворити доводи сторін без належної адаптації до зміненого контексту. Ризик полягає не обов`язково у прямому порушенні закону, а у поступовій формалізації судового контролю.

Застосування відповідних обмежень повинно містити належний рівень індивідуалізації ризиків та здатність слідчого судді продемонструвати, що контроль є реальним, а не формальним.

В цьому контексті послідовно приймаю до уваги обставини встановлені при розгляді питання застосування відповідних запобіжних заходів до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), зокрема наступне:

- органам прокуратури України та уповноваженому органу виконавчої влади відомо про обставини перебування на території України ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) та необхідність проведення процедури екстрадиційної перевірки ще з 2017 року, що засвідчується наданими слідчому судді рішеннями судів (слідчих суддів);

- громадянин ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ), перебуваючи на території України щонайменше з 2017 року, не вчинив жодного правопорушення, зокрема кримінального чи адміністративного, тобто не встановлено належних даних про суспільну небезпеку цієї особи та доцільність ізоляції його від суспільства;

- ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) має в Україні місце проживання;

- до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) вже двічі застосовувався екстрадиційний арешт, який в подальшому скасовувався судом та припиняв свою дію, що вказує на обізнаність даного громадянина про відповідний запит стосовно нього з країни його походження. Натомість, об`єктивних даних про те, що ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) свідомо ухилявся від процедури перевірки чи екстрадиції в ході розгляду клопотання не встановлено;

- дія паспортного документу ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) завершилась, що свідчить про об`єктивні перешкоди для нього залишити межі України та виїхати до іншої країни;

- в Україні ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) зареєстрований як платник податків, що засвідчується копією відповідної картки;

- ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) в Україні проводив дії щодо обліку своєї підприємницької діяльності відповідними державними органами, що засвідчується дозволом на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, а також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про входження ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) до засновників (учасників) ТзОВ «Галіція Енерджі».

13.04.2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду, скасувавши ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 02.04.2020 про тимчасовий арешт ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) та звільнивши його з-під варти в залі суду, серед іншого, зазначила наступне:

«Таким чином, колегією суддів робиться висновок про те, що ОСОБА_17 на законних підставах проживає і працює на території України та в розшуку не перебуває, а отже відсутні ризики ухилення від явки до суду.»

Даних про те, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) на даний час перебуває на території України незаконно в ході розгляду клопотання не встановлено.

Окремо, в контексті зазначених вище фактів, слід звернути увагу на наступне.

Не можу залишити поза увагою доводи прокурора ОСОБА_3 озвучені нею в процесі розгляду заяви про відвід. При цьому, вважаю за необхідне відзначити, що обґрунтованості цієї заяви слідчий суддя не оцінює, адже це питання вирішувалось іншим суддею і з цього приводу у матеріалах клопотання наявне відповідне процесуальне рішення про відмову у задоволенні заяви про відвід.

Так, прокурор ОСОБА_3 звертала увагу на те, що зазначені вище факти, які стосуються даних про перебування ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) на території України є неактуальними і не повинні враховуватись при ухваленні рішення за відповідним клопотанням.

Як наведено вище, право на справедливий розгляд є ефективним лише за умови, що доводи сторін не лише формально заслухані, але й дійсно враховані судом. Отже, слідчий суддя не може на прохання прокурора ігнорувати дані про особу щодо якої подане клопотання, адже такі обставини зазначені у запереченнях сторони захисту і не можуть бути залишені поза увагою. Крім того, той факт, що на даний час ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) не відображений як засновник (учасник) ТзОВ «Галіція Енерджі» не спростовує того, що раніше він до такого переліку входив, що прямо зазначено у відповідному документі наданому слідчому судді прокурором (витяг з Опендатабот). Слід також відзначити, що прокурор ОСОБА_3 стверджуючи про неактуальність документів щодо ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), виходячи з дати їх складання або періоду який вони охоплюють, фактично ігнорує той факт, що до клопотання яке вона підтримує прокурором долучено документи які датовані лютим та березням поточного року. Такі дії прокурора містять ознаки маніпуляцій фактами з метою ухвалення рішення про яке клопоче прокурор.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 585 КПК України, за наявності обставин, які гарантують запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі, слідчий суддя може обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом).

При вирішенні питання про можливість застосування запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов`язково враховує:

1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень;

2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;

3) вік та стан здоров`я особи, видача якої запитується;

4) міцність соціальних зв`язків особи, у тому числі наявність у неї родини та утриманців.

У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи.

Отже, вирішуючи клопотання, виходжу з оцінки відомостей про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень, зокрема приймаю до уваги долучені до клопотання матеріали. Також, враховую тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження (у даному випадку відбування призначеного покарання) та обставини встановлені під час заявленого кримінального правопорушення, зокрема дані про підстави звільнення ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), положення закону України про кримінальну відповідальність і усталену судову практику, в тому числі наведену у цьому судовому рішенні практику ЄСПЛ.

Крім того, слідчим суддею приймаються до уваги надані прокурором документи, а саме відомості щодо набрання наказом наведеного вище центрального органу виконавчої влади законної сили. Водночас, зазначені матеріали самі по собі не можуть слугувати належною та законною підставою для застосування найбільш тяжкого запобіжного заходу.

Встановлені в ході розгляду клопотання вказують на те, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) на даний момент фактично не має можливості перешкоджати діям уповноважених представників прокуратури області у реалізації виконання процедури екстрадиції.

Слідчим суддею також послідовно приймаються до уваги відомості про вік та стан здоров`я особи, видача якої запитується.

Також, враховую встановлені відомості щодо міцності соціальних зв`язків ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), зокрема враховую дані, які свідчать про дії останнього стосовно реєстрації у відповідних державних органах та установах України, а також наявність відомостей про його місце проживання на території України.

Таким чином, сукупність наведених вище обставин встановлених в ході розгляду клопотання свідчить про те, що на даний час прокурором не доведено доцільності застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як належної гарантії запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі.

У свою чергу, положення частини 3 ст. 585 КПК України встановлюють, що у разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи, що є адекватним запобіжником та важелем впливу на поведінку особи, адже ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) повинен розуміти наведені негативні наслідки у разі порушення умов запобіжного заходу чи здійснення спроб втечі.

Варто наголосити на тому, що переважна більшість наведених вище доводів, мотивів та фактів була доведена до відома автора клопотання та прокурора ОСОБА_3 шляхом їх зазначення у відповідних рішеннях слідчого судді, які стосувались питань застосування запобіжних заходів до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ). Натомість, як встановлено в ході розгляду клопотання ці доводи, мотиви та факти залишились без належної уваги автора клопотання та прокурора ОСОБА_3 .

По суті на питання слідчого судді щодо того, що змінилось з моменту розгляду останнього клопотання щодо ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) (справа №461/2460/26, провадження №11-сс/811/2022/26), прокурор ОСОБА_3 послалася лише на наведений вище лист Офісу Генерального прокурора (ВО Генерального прокурора) від 21.09.2026 №19/1/2-23841-17 адресований, зокрема, до Львівської обласної прокуратури (її керівнику) щодо доручення забезпечення фактичної передачі ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) компетентним органам Республіки Польща до 05.10.2026, узгодивши з ними місце та спосіб передання каналами Інтерполу.

Однак, такий лист не може вважатись належною підставою для застосування запропонованого запобіжного заходу.

Крім того, посилаючись на відповідний лист прокурор ОСОБА_3 не навела жодних даних щодо виконання прокуратурою зазначеного доручення в частині узгодження місця та способу передання ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) каналами Інтерполу.

Слід також відзначити, що посилаючись на необхідність виконання Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року, автор клопотання та прокурор ОСОБА_3 залишає поза увагою необхідність дотримання уповноваженими органами та особами в України положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.97.

Не може залишитись поза увагою і те, що клопотання про застосування запобіжного заходу датовано 22.09.2026 року, тобто в той час коли щодо ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) ще діяв запобіжний захід у виді особистого зобов`язання. Більше того, саме 22.09.2026 колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду відхилила апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді від 11.09.2026 визнавши її необґрунтованою, чим фактично підтвердила відсутність законних підстав для застосування до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Окремої уваги заслуговує те, як діяли представники прокуратури звертаючись до суду. Так, прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні наголошувала на наявності ризику переховування ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) від застосування процедури екстрадиції. Водночас, погодивши та виготовивши відповідне клопотання 22.09.2026 року, представники прокуратури подали його до суду лише 01.10.2026 року.

Таким чином, зазначені дії уповноважених осіб прокуратури призвели до того, що по відношенню до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) на момент звернення до суду не діяв жодний запобіжний захід.

Крім того, незрозумілим є те, чому до суду подане клопотання про застосування, а не зміну запобіжного заходу, адже таке датовано 22.09.2026, тобто на той час коли ще діяв запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

Також виходить за межі розуміння слідчого судді твердження прокурора ОСОБА_3 , яка в судовому засіданні на питання слідчого судді з приводу того, з якого часу органам прокуратури України стало відомо про розшук і перебування ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) на території України, відповіла, що вона «не має права» наводити відповідну інформацію. Натомість, на уточнююче питання слідчого судді щодо наведення будь-якого нормативного акту, який покладає відповідні обмеження на прокурора, ОСОБА_3 відповіді не надала.

Окремо, з огляду на репліки прокурора ОСОБА_3 озвучені в ході провадження у справі, які стосувалися обставин, що були предметом судового розгляду у зазначеній вище справі №461/2460/26 (провадження №11-сс/811/2022/26), вважаю за необхідне довести до її відома те, що згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання.

Слідчий суддя вважає за доцільне наголосити у цьому судовому рішенні також на наступному.

Договірні держави, які приєдналися до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод несуть відповідальність за організацію своїх правових систем таким чином, щоб уникнути ухвалення суперечливих рішень.

За переконанням слідчого судді, вирішення питання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою, на підставі клопотання, яке датовано днем коли суд апеляційної інстанції встановив відсутність підстав для застосування такого запобіжного заходу до відповідної особи, за відсутності належних та обґрунтованих підстав суперечитиме як положенням згаданої Конвенції, так і положенням Конституції України та Кримінального процесуального кодексу.

Таким чином, оцінюючи матеріали клопотання, доводи учасників процесу та обставини справи в їх сукупності, приходжу до висновку про відсутність законних підстав для задоволення клопотання, недоведення прокурором обставин які виправдовують застосування запропонованого запобіжного заходу по відношенню до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ).

На підставі викладеного, керуючись Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року, ст. 176-178, 181, 183, 184, 584-586 КПК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод,

постановив:

У задоволенні клопотання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1