Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/17813/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 44069166), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65001, м. Одеса, вул. Садова, 1а; код ЄДРПОУ 37607526) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №Ф-149339-50 від 22.09.2021 року,
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 44069166), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65001, м. Одеса, вул. Садова, 1а; код ЄДРПОУ 37607526), у якій представник позивача просив суд:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 22 вересня 2021 року № Ф-149339-50, сформовану щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на суму 37 788,74 грн.;
визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування, розрахунку та/або обліку штрафних санкцій, пені та інших похідних фінансових нарахувань на суму заборгованості з єдиного внеску, визначену вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 22 вересня 2021 року № Ф-149339-50;
стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65001, м. Одеса, вул. Садова, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 37607526) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 37 788,74 грн (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки), сплачені на підставі протиправної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Ухвалою суду від 18.06.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог та у відповідях на відзив зазначено, що Головне управління вимогою від 22 вересня 2021 року № Ф-149339-50 визначив позиваці суми зобов`язань зі сплати єдиного внеску із розміру мінімального страхового внеску у період реєстрації позивача, як фізичної особи-підприємця, за який мав обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску.
Однак, протягом періоду, за який контролюючим органом донараховано недоїмки також був офіційно працевлаштований, тобто був найманим працівником, а саме застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець.
Від відповідача Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, в яких, в обґрунтування правової позиції, зокрема, зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Від представника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти позовних вимог щодо стягнення сум, наголосивши:
по-перше, позовні вимоги напряму направлені на рішення податкового органу, що означає, що казначейство не має виступати у даній справі у якості відповідача;
по-друге, покладення відповідальності за дії податкових органів на ГУ ДКСУ в Одеській області та зазначення шляху виконання судового рішення не відповідають положенням чинного законодавства. При цьому, пряме стягнення спірних сум суперечить встановленому порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 №417.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 вересня 2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-149339-50, якою повідомлено, що станом на 31 січня 2021 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37 788,74 грн.
Встановивши наявність заборгованості, яка станом на 31.03.2026 року за ОСОБА_1 становила 37 788,74 грн, її було погашено платіжним дорученням від 30.04.2026. Відповідно до даних ІКС ДПС станом на 02.06.2026 заборгованість, переплата, пеня та штрафні санкції за єдиним внеском відсутні.
З метою встановлення обставин нарахування зобов`язань, позивачка звернулась до податкового із запитом про роз`яснення, у відповідь на що отримала лист ГУ ДПС в Одеській області вих. № 19335/6/15-32-13-05-06 від 02.06.2026 року із посиланням на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-149339-50.
У цьому ж листі контролюючий орган зазначив, що за період з 01.01.2017 по 31.12.2020 ОСОБА_1 в автоматичному режимі було нараховано єдиний внесок у загальній сумі 37 788,74 грн, а саме: 09.02.2018 8 448,00 грн за 2017 рік; 19.04.2018 2 457,18 грн за 1 квартал 2018 року; 19.07.2018 2 457,18 грн за 2 квартал 2018 року; 19.10.2018 2 457,18 грн за 3 квартал 2018 року; 21.01.2019 2 457,18 грн за 4 квартал 2018 року; 19.04.2019 2 754,18 грн за 1 квартал 2019 року; 19.07.2019 2 754,18 грн за 2 квартал 2019 року; 21.10.2019 2 754,18 грн за 3 квартал 2019 року; 20.01.2020 2 754,18 грн за 4 квартал 2019 року; 21.04.2020 2 078,12 грн за 1 квартал 2020 року; 20.07.2020 1 039,06 грн за 2 квартал 2020 року; 19.10.2020 3 178,12 грн за 3 квартал 2020 року; 19.01.2021 2 200,00 грн за 4 квартал 2020 року.
Не погоджуючись із підставами нарахування зобов`язань з ЄСВ, позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Відповідно до положень ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За змістом приписів статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI (в редакції Закону № 77-VIII від 28.12.2014) з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Відтак, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застрахованої особи, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19).
Як встановлено судом, позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця.
Згідно з ч. 3 ст. 46 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період, за який контролюючим органом донараховано недоїмку, позивачка була офіційно працевлаштована, тобто була найманим працівником, а саме застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець (код ЄДРПОУ 14321920, ОДЕСЬКИЙ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНИЙ КЛІНІЧНИЙ ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_2 ), що підтверджується довідками з Державного реєстру застрахованих осіб (форми ОК-5).
Відтак, позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22 вересня 2021 року № Ф-149339-50 підлягають задоволенню.
Оперативний облік податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування контролюючими органами здійснюється відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 12.01.2021 р. № 5.
Приписами пункту 4 розділу V Порядку встановлено, що працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних ІКС ДПС вносять дані до ІКС ДПС, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених ІКС ДПС із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.
Відображенню в ІКС ДПС підлягають матеріали, які зареєстровані в ІКС ДПС, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій. Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.
Статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд»).
У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на «Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд».
У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення первинних показників оперативного обліку щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.
Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до ІКС ДПС податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та ІКС ДПС податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.
Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з ІКС ДПС, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.
Відтак, в силу положень вищевказаного порядку, працівники контролюючого органу можуть виключати з ІКП суми донарахувань та змінювати стан рішень контролюючого органу, якими визначено вказані суми зобов`язань.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 805/4374/15-а, від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18, від 28 жовтня 2022 року у справі № 200/5487/21, від 02 березня 2023 року у справі № 826/23604/15.
Стосовно позовних вимог про стягнення суми, яка була внесена позивачкою на погашення спірного боргу, суд зазначає наступне.
Механізм повернення (перерахування) єдиного соціального внеску визначений Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 23.07.2021 №417, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.09.2021 за №1185/36807 (далі Порядок 417).
Зокрема, відповідно до пункту 13 Порядку 417, ГУ ДКСУ в Одеській області здійснює повернення коштів на підставі розрахункових документів територіального органу ДПС.
Відповідно до пункту 6 Порядку 417, повернення здійснюється на підставі заяви Платника про повернення коштів. У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, заява про повернення коштів з рахунків 3556 (далі - Заява) подається до територіального органу ДПС за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених коштів, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.
Повернення єдиного внеску у випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 цього Порядку, здійснюється відповідно до вимог статті 43 Податкового кодексу України. Заява може бути подана Платником до територіального органу ДПС в електронній формі через електронний кабінет та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації, електронних довірчих послуг та електронного документообігу.
До Заяви Платник обов`язково додає копію розрахункового документа (квитанції, платіжного доручення тощо), що підтверджує сплату коштів на рахунок 3556 (до Заяви в електронній формі - електронну копію зазначеного документа). Копія цього документа завіряється Платником особисто.
Відповідно до пункту 12 Порядку 417, у разі якщо за результатами розгляду Заяви встановлено правомірність повернення коштів самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, вносить до Журналу відмітку про правомірність повернення відповідної суми коштів, формує та реєструє в Журналі Висновок.
Відповідно до пункту 13 Порядку 417, на підставі Висновку та за умови наявності поточних надходжень за день на рахунку 3556 за відповідним символом звітності, у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його отримання самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію ведення бухгалтерського обліку, засобами системи дистанційного обслуговування «Клієнт казначейства - Казначейство» (далі - система Казначейства) формує у встановленому порядку розрахунковий документ на повернення коштів з рахунку 3556, на який їх було сплачено, та подає його до відповідного головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, Севастополі (далі - головне управління Казначейства).
Головне управління Казначейства виконує розрахунковий документ територіального органу ДПС за рахунок поточних надходжень за день на відповідний рахунок 3556.
Вказане свідчить про те, що повернення помилково або надміру сплачених коштів це окрема процедура і повернення коштів у разі скасування вимоги не є автоматичним наслідком.
При цьому, надлишково сплачені кошти можуть обліковуватись за платником податку без їх повернення.
Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є виключно нарахування податкового зобов`язання з ЄСВ за період, коли позивач, маючи статус фізичної особи-підприємця, також перебував у трудових відносинах. І цей спір судом вирішено.
Питання ж стягнення коштів не є спірним, адже податковим органом в порядку звернення заявника із заявою про повернення надміру сплачених коштів питання ще не ініціювалось. Тобто порушення з боку податкового органу чи казначейства в питанні повернення коштів не допускались.
Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31 травня 2021 року у справі №420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
Отже, суд вважає вимоги позивачки про стягнення сплаченої суми коштів передчасними, оскільки висновок про протиправність вимоги здійснена судом лише у цьому рішенні. Питання щодо повернення тепер надлишкової суми (переплати) ще не вирішувалось податковим органом. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що при зверненні позивачки із заявою про повернення надміру сплачених коштів відповідачем буде порушено право позивача в цій частині.
Отже, в цій частині позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1065 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 75-78, 90, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ 44069166), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (місцезнаходження: 65001, м. Одеса, вул. Садова, 1а; код ЄДРПОУ 37607526) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №Ф-149339-50 від 22.09.2021 року - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 22 вересня 2021 року № Ф-149339-50, сформовану щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на суму 37 788,74 грн.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування, розрахунку та/або обліку штрафних санкцій, пені та інших похідних фінансових нарахувань на суму заборгованості з єдиного внеску, визначену вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 22 вересня 2021 року № Ф-149339-50.
Стягнути з Головного управління ДПС у Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1065 грн. (одна тисяча шістдесят п`ять грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили у строк і порядок визначені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.10.2026 р.
Суддя О.М. Тарасишина
Судове рішення № 140463818, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 09.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/17813/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: