Рішення № 140460597, 09.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа №160/11918/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій позивач просить:

визнати протиправними та скасувати рішення від 24.02.2026 № 262240035927 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо відмови у призначенні пенсії за віком, ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, призначити пенсію за віком, ОСОБА_1 , з врахування до страхового стажу періоду роботи від 14.10.1983 - 14.05.1986, 22.05.1986 - 14.08.1989 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1983.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що при досягненні пенсійного віку вона звернулася до Пенсійного фонду України через вебпортал електронних послуг із заявою про призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду заяви прийнято рішення від 24.02.2026 № 262240035927 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, при цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 14.10.1983 по 14.05.1986 та з 22.05.1986 по 14.08.1989 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.10.1983 через відсутність на її титульній сторінці печатки підприємства, яке заповнювало трудову книжку. Відмову позивач вважає протиправною, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів, обов`язок ведення яких покладено на роботодавця, а з урахуванням спірних періодів тривалість її стажу є достатньою для призначення пенсії за віком. На підтвердження наведених обставин позивач долучила до позовної заяви копії трудової книжки, оскаржуваного рішення, довідки Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 12.12.2025 № 120, свідоцтв про народження дітей та документів, що посвідчують особу.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися, відзив до суду не надійшов, у зв`язку з чим суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому неподання відзиву саме по собі не є підставою для задоволення позову: суд зобов`язаний перевірити заявлені позивачем вимоги на відповідність нормам чинного законодавства та оцінити наявні у справі докази.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , документована паспортом громадянки України НОМЕР_3 , виданим Харківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 20.02.1996; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

17.02.2026 позивач звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності органом, що розглядав заяву, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.02.2026 № 262240035927 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Означене рішення обґрунтоване тим, що пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років, необхідний страховий стаж відповідно до цієї ж статті становить 33 роки, тоді як загальний стаж особи становить 31 рік 10 місяців 11 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи 14.10.1983 - 14.05.1986, 22.05.1986 - 14.08.1989 згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1983, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка підприємства, яке заповнювало трудову книжку, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 162 від 20.06.1974. У додатковому коментарі до рішення зазначено, що на даний час у призначенні пенсії відмовлено згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно з приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Єдиною підставою незарахування спірних періодів до страхового стажу відповідач в оскаржуваному рішенні визначив відсутність на титульній сторінці трудової книжки печатки підприємства, яке її заповнювало.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок покладено саме на роботодавця.

Так, на момент заповнення трудової книжки позивача (17.10.1983) була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), на яку і посилається відповідач.

Відповідно до пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. Згідно з пунктом 2.11 розділу 2 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи печатка відділу кадрів), яким вперше заповнювалась трудова книжка.

Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», за змістом пункту 4 якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На виконання цієї постанови наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58), з прийняттям якої Інструкція № 162 не застосовується. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. За змістом пунктів 2.2 та 2.4 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше, а також внесення усіх записів про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення здійснюються власником або уповноваженим ним органом.

З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов`язок ведення трудових книжок (заповнення титульної сторінки, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17, зазначивши також, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком. Такої ж позиції Верховний Суд дотримався у постанові від 12.09.2022 у справі № 569/16691/16-а.

За таких обставин неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

Разом з цим суд звертає увагу, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження стажу роботи для призначення пенсії іншими документами з відсутністю трудової книжки, відсутністю відповідних записів у ній, а також з тими випадками, коли в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи. Відсутність на титульній сторінці трудової книжки печатки підприємства, яке її заповнювало, не є ані відсутністю трудової книжки, ані відсутністю чи неправильністю записів про спірні періоди роботи у розумінні пункту 3 Порядку № 637.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 17.10.1983, у спірні періоди позивач працювала на наступних посадах та у таких підприємствах:

з 14.10.1983 по 14.05.1986 - у Севастопольському гарнізонному комбінаті побутового обслуговування, де була прийнята ученицею пошиття в ательє № 6 (наказ від 10.10.1983 № 64-л), 01.11.1984 їй присвоєно 2-й кваліфікаційний розряд кравця (наказ від 15.11.1984 № 96-л), а 14.05.1986 звільнена за власним бажанням за статтею 38 Кодексу законів про працю УРСР (наказ від 14.05.1986 № 43-л) (записи № 1-3);

з 22.05.1986 по 14.08.1989 - у Виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства № 1 м. Севастополя, де була прийнята оператором на решітках каналізаційних очисних споруд № 2 (наказ від 21.05.1986 № 205), 01.08.1986 переведена лаборантом 1 розряду на очисні споруди № 1 (наказ від 07.08.1986 № 238-л), 04.05.1987 переведена за 2 розрядом (наказ від 04.05.1987 № 140-л/с), 01.07.1988 їй присвоєно 3 розряд лаборанта (наказ від 18.07.1988 № 238-л/с), а 14.08.1989 звільнена за власним бажанням за статтею 38 Кодексу законів про працю УРСР (наказ від 14.08.1989 № 265) (записи № 4-8).

Трудова книжка серії НОМЕР_1 в частині вказаних періодів оформлена у відповідності до вимог законодавства: записи містять дати та номери наказів про прийняття на роботу, переведення та звільнення, підписи уповноважених працівників і засвідчені печатками (штампами) відповідних підприємств. Крім того, у розділі трудової книжки, що містить відомості про заохочення, за обома підприємствами наявні засвідчені їх штампами записи про оголошення позивачу подяки та нагородження почесною грамотою у 1985 році і про преміювання за підсумками соціалістичного змагання у 1987-1989 роках, які узгоджуються із записами про роботу за спірні періоди.

Відповідачем не надано, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості щодо спірних періодів трудової діяльності. Належність трудової книжки позивачу сумнівів не викликає: зазначені на титульній сторінці ім`я, по батькові та дата народження відповідають паспортним даним позивача, а зміну прізвища внесено уповноваженою особою з посиланням на свідоцтво про одруження. Тому зазначений відповідачем недолік, як-то відсутність на титульній сторінці трудової книжки печатки підприємства, яке її заповнювало, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача до страхового стажу, що враховується у призначенні пенсії.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки оформлення трудової книжки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність оформлення трудової книжки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів її роботи згідно із записами трудової книжки, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло протиправно, тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати цього відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.10.1983: з 14.10.1983 по 14.05.1986, з 22.05.1986 по 14.08.1989.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимога про зобов`язання призначити пенсію за віком заявлена позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Водночас порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з абзацом чотирнадцятим пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відповідно до абзацу першого пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, компетентним органом для розгляду заяви позивача від 17.02.2026 про призначення пенсії за віком є саме той орган, який розглядав її за принципом екстериторіальності, тобто Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, тоді як передання пенсійної справи до органу за місцем фактичного проживання особи здійснюється лише після призначення пенсії і має на меті її виплату. Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву позивача не розглядало, рішення за результатами її розгляду не приймало і прав позивача у спірних правовідносинах не порушувало, а тому позовні вимоги, заявлені до цього відповідача, задоволенню не підлягають.

Суд зазначає також, що обрахунок стажу, який враховується у призначенні пенсії, та вирішення питання про призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві в призначенні пенсії за віком, що встановлено судом, поряд з цим на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку страхового стажу з урахуванням зобов`язальних вимог суду, зважаючи також на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 17.02.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням зобов`язальних вимог суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Натомість позовні вимоги в частині зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком, а також позовні вимоги, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, задоволенню не підлягають.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.02.2026 № 262240035927 про відмову у призначенні пенсії не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі відзиву на позовну заяву не подали, правомірності оскаржуваного рішення у спірних правовідносинах не довели.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно згідно ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у відповідному до задоволених вимог розмірі.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) від 24.02.2026 № 262240035927 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) наступні періоди її роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.10.1983: з 14.10.1983 по 14.05.1986, з 22.05.1986 по 14.08.1989.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 17.02.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням зобов`язальних вимог суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова