Рішення № 140457169, 06.10.2026, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.10.2026 Справа № 27/89б (905/284/26)

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Левкович Ю.Р., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України, м. Київ

та Закритого акціонерного товариства Донецькбланкіздат, м. Донецьк, в інтересах якого діє ліквідатор - арбітражний керуючий Леонов Костянтин Юрійович

до відповідача 1: ОСОБА_1 , м. Київ

та до відповідача 2: ОСОБА_2 , м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво Восток Україна, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , м. Донецьк

про витребування нерухомого майна та скасування рішення державного реєстратора

в межах справи про банкрутство №27/89б

за заявою ініціюючого кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю Сервісоптторг, м. Дніпро

до боржника: Закритого акціонерного товариства Донецькбланкіздат, м. Донецьк

ліквідатор арбітражний керуючий Леонов Костянтин Юрійович

Присутні представники (в режимі відеоконференції):

від позивача 1 АТ Державний експортно-імпортний банк України: адвокат Ільїнова І.В.

від позивача 2 ЗАТ Донецькбланкіздат: ліквідатор арбітражний керуючий Леонов К.Ю.

від відповідача 1: адвокат Панченко А.В.

від відповідача 2: адвокат Войнаровський О.В.

від третьої особи ТОВ Видавництво Восток Україна: не з`явився

третя особа ОСОБА_3 : не з`явилася

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Донецької області на стадії ліквідаційної процедури перебуває справа №27/89б про банкрутство Закритого акціонерного товариства Донецькбланкіздат (далі ЗАТ Донецькбланкіздат, банкрут).

Через підсистему Електронний суд до Господарського суду Донецької області 30.04.2026 в межах справи про банкрутство №27/89б надійшла позовна заява АТ Державний експортно-імпортний банк України та ЗАТ Донецькбланкіздат, в інтересах якого діє ліквідатор - арбітражний керуючий Леонов К.Ю., до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про витребування нерухомого майна та скасування рішення державного реєстратора. Разом з позовною заявою позивачами до суду подано заяву про забезпечення позову.

У позовній заяві заявлено позовні вимоги:

1.Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 таке нерухоме майно: групу нежитлових приміщень № 47, загальною площею 115,8 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034708480000) на користь ЗАТ Донецькбланкіздат;

2.Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 таке нерухоме майно: групу нежитлових приміщень № 47а, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034686580000) на користь ЗАТ Донецькбланкіздат;

3.Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42788292 від 31.08.2018 13:02:07, приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ, Номер запису про іпотеку: 27719190;

4.Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42789909 від 31.08.2018 13:58:33, приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ, Номер запису про обтяження: 27720381.

Позов обґрунтовується тим, що спірне нерухоме майно, яке належало ЗАТ «Донецькбланкіздат» (позивач 2 у цій справі) та є предметом забезпечення кредиторських вимог - АТ „Укрексімбанк" (позивач 1 у цій справі) згідно з іпотечним договором від 09.09.2008 №51308Z9, укладеним між Банком та ЗАТ «Донецькбланкіздат», вибуло із володіння останнього на підставі повторного аукціону від 17.01.2014 із продажу майна банкрута (Лот - нерухоме майно - нежилі приміщення групи приміщень №47 (в літ.-А), загальною площею 300 кв.м., розташовані на першому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ), проведеного в межах справи №27/89б про банкрутство ЗАТ «Донецькбланкіздат». За результатами проведення повторного аукціону від 17.01.2014 із продажу майна банкрута 17.01.2014 з переможцем аукціону - Благодійною організацією «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» в особі виконавчого директора ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу спірного майна №б/н від 17.01.2014. Результати вказаного аукціону та договір купівлі-продажу, укладений за результатами такого аукціону, визнано недійсними ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.12.2017, залишеною в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2018. В подальшому, зазначене нерухоме майно поділено, в результаті чого утворилось два окремі об`єкти нерухомого майна, які наразі належать на праві власності відповідачам. Наявні в державному реєстрі записи про іпотеку та про обтяження частини спірного нерухомого майна порушують право позивача 2 як власника нерухомого майна у здійсненні самостійного розпорядження своєю власністю.

Ухвалою від 04.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №27/89б (905/284/26) за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 21.05.2026. Залучено до участі у спорі, Товариство з обмеженою відповідальністю Видавництво "Восток Україна (боржника за кредитним договором №51308К6 від 09.09.2008, укладеним з АТ Державний експортно-імпортний банк України) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів та ОСОБА_3 (учасника правовідносин за реєстраційними записами, що оскаржуються) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Також, 04.05.2026 судом постановлено ухвалу про задоволення заяви позивачів про забезпечення позову.

21.05.2026 та 25.05.2026 до суду від представників відповідача 1 та відповідача 2 надійшли відзиви на позовну заяву. У поданих відзивах заявники заперечують проти задоволення позовних вимог та просять суд застосувати позовну давність до вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також 25.05.2026 до суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи як доказу заяви свідка в порядку статті 90 ГПК України.

Від ліквідатора ЗАТ Донецькбланкіздат - арбітражного керуючого Леонова К.Ю. 25.05.2026 до суду надійшла відповідь на відзив відповідача 2 ОСОБА_2 , у якій заявлені клопотання про визнання причин пропуску строків позовної давності поважними, у випадку встановлення судом пропуску строку позовної давності, та зменшення розміру судових витрат ОСОБА_2 у випадку відмови у позові. У відповіді ліквідатором зазначено, що вказаний документ подається від імені обох позивачів.

01.06.2026 до суду надійшли:

від представника відповідача 1 ОСОБА_1 - клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України;

від позивача АТ Державний експортно-імпортний банк України - відповідь на відзив відповідача 1 ОСОБА_1 , у якому позивач просить задовольнити позов у повному обсязі, визнати причини пропуску строків позовної давності поважними, у випадку встановлення судом пропуску строку позовної давності.

До відповіді на відзив додано клопотання про витребування доказів.

02.06.2026 до суду від представника відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, яка подана 25.05.2026 через підсистему "Електронний суд" ліквідатором ЗАТ Донецькбланкіздат - арбітражним керуючим Леоновим К.Ю.

03.06.2026 до суду від третьої особи ТОВ "Видавництво "Восток Україна" надійшли письмові пояснення по суті спору.

08.06.2026 до суду від представника позивача АТ Державний експортно-імпортний банк України надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді відповідача 1 ОСОБА_1 на питання позивачів, викладених у позовній заяві та ухвалі суду від 04.05.2026.

Ухвалою від 18.08.2026 підготовче засідання відкладено на 08.09.2026.

01.08.2026 до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: ТОВ Видавництво Восток Україна, надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №27/89б(905/284/26) на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України до набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.01.2026 у справі №27/89б про банкрутство ЗАТ Донецькбланкіздат.

07.09.2026 до суду від відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №27/89б (905/284/26) до вирішення Східним апеляційним господарським судом справи №27/89б за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.01.2026 та набрання судовим рішенням апеляційної інстанції законної сили.

Ухвалою за результатами підготовчого засідання від 08.09.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача 1 про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, задоволено клопотання представника відповідача 1 про долучення доказів; залишено без розгляду клопотання позивача 1 АТ Державний експортно-імпортний банк України про витребування доказів, відмовлено у задоволенні клопотань відповідача 1 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: ТОВ Видавництво Восток Україна про зупинення провадження у справі №27/89б(905/284/26); закрито підготовче провадження та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні 06.10.2026.

У судовому засіданні 06.10.2026 в режимі відеоконференції приймають участь представники позивачів та відповідачів. Від третіх осіб заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не надходило. Про місце, час та дату слухання справи у судовому засіданні всі учасники справи були повідомлені належним чином та своєчасно, тому не були обмежені у можливості завчасно забезпечити явку особисто або за участю представників у визначену дату та час. Водночас явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов`язковою. Неявка сторін або інших учасників справи, у даному випадку, не перешкоджає розгляду справи.

Представники позивачів підтримали позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позові та в подальшому у заявах по суті спору, на задоволенні позову наполягали у повному обсязі.

Представники відповідачів надали пояснення, висловили заперечення щодо вимог та доводів позивачів.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, висловлення власної правової позиції у спорі, доводів та заперечень, а також надання відповідних доказів, суд вважає можливим розглянути справу у судовому засіданні 06.10.2026 за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об`єктивно дослідивши та оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 09.12.2010 у справі №27/89б визнано грошові вимоги ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ „Укрексімбанк" в м. Донецьку, вимоги у суму основного боргу 12169210,67 грн включено до першої черги, які забезпечені заставою майна боржника.

Згідно з іпотечним договором №51308Z9 від 09.09.2008, укладеним між кредитором АТ «Укрексімбанк» та ЗАТ «Донецькбланкідзат» в іпотеці АТ "Укрексімбанк" перебувало нерухоме майно ЗАТ Донецькбланкіздат, а саме: нежилі приміщення групи приміщень №47 (в літ.-А), загальною площею 300 кв.м., розташовані на першому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: м. Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 6-Б. Майно передано ЗАТ Донецькбланкіздат Банку в забезпечення виконання грошових зобов`язань ТОВ Видавництво Восток Україна за кредитним договором №51308К6 від 09.09.2008. При цьому, ТОВ Видавництво Восток Україна також є кредитором у справі про банкрутство №27/89б.

Отже, АТ "Укрексімбанк" є заставним кредитором боржника ЗАТ «Донецькбланкіздат» у справі №27/89б, вимоги якого забезпечені заставою нерухомого майна, що є предметом спору у цій справі.

У справі №27/89б про банкрутство ЗАТ «Донецькбланкіздат» 17.01.2014 проведено повторний аукціон з продажу майна банкрута ЗАТ Донецькбланкіздат - нежилі приміщення групи приміщень №47 (в літ.-А), загальною площею 300 кв.м., розташовані на першому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: м. Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 6-Б.

За результатами проведеного 17.01.2014 аукціону, з переможцем аукціону - Благодійною організацією «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» в особі виконавчого директора Саленко Сергія Михайловича укладено договір купівлі-продажу такого майна №б/н від 17.01.2014.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.12.2017, залишеною в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2018, визнано недійсними результати, проведеного 17.01.2014 повторного аукціону з продажу майна ЗАТ Донецькбланкіздат - нежилих приміщень групи приміщень №47 (в літ.-А), загальною площею 300 кв.м., розташованих на першому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: м. Київ, Печерський р-н, вул. Старонаводницька, 6Б. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №б/н від 17.01.2014, укладений між ЗАТ Донецькбланкіздат в особі ліквідатора Гриневицької І.В. та Благодійною організацією «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій».

Вирішуючи спір за заявою кредитора - АТ "Укрексімбанк" про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна та відповідного договору купівлі-продажу такого майна, господарський суд встановив такі фактичні обставини справи:

- ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.05.2014 у справі №27/89б визнано неналежним виконання арбітражним керуючим ліквідатором Гриневицькою І.В. обов`язків, покладених на неї законодавством, щодо проведення 17.01.2014 аукціону;

- нерухоме майно вибуло із володіння ЗАТ Донецькбланкіздат шляхом його відчуження на аукціоні з продажу майна банкрута 17.01.2014, переможцем якого стала Благодійна організація «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій»;

- в подальшому нерухоме майно вибуло із володіння Благодійної організації «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» шляхом його відчуження гр. ОСОБА_3 (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 18.10.2017 №100587304, згідно з якою власником об`єкта нерухомого майна, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31526781 від 22.09.2016, є ОСОБА_3 );

- генеральний директор переможця аукціону - Благодійна організація «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» ОСОБА_4 , та останній набувач спірного майна громадянка ОСОБА_3 , одночасно є кредиторами банкрута та учасниками товарної біржі, що свідчить про те, що вказані особи є зацікавленими в протиправних діях ліквідатора, а договір купівлі-продажу від 17.01.2014, є угодою, щодо якої є заінтересованість. В даному випадку має місце також комерційне посередництво між продавцем та покупцем спірного майна, про що правомірно зазначено банком.

- порушення порядку організації та проведення торгів з реалізації ліквідаційної маси банкрута, є навмисними, узгодженими з вказаними кредиторами діями з метою отримання ліквідаційної маси за заниженою вартістю та заздалегідь визначеним покупцем без створення визначених законодавством про банкрутство об`єктивних умов реалізації ліквідаційної маси з метою максимального задоволення вимог кредиторів банкрута.

Судові рішення у справі про банкрутство №27/89б (ухвала від 15.05.2014 та від 14.12.2017), виходячи з вимог статті 75 ГПК України мають для цієї справи преюдиційне значення в частинах щодо вищенаведених фактів.

Водночас суд зауважує, що за змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Попри інший склад сторін, рішення про визнання недійсними результатів аукціону є єдиним юридичним фактом, який констатує, що майно вибуло з володіння боржника (власника) з дефектами правової підстави. При розгляді позову про витребування майна у нових власників це рішення виконує ключову роль. Позивачу вже не потрібно ініціювати дослідження процедури торгів сам факт недійсності первинного правочину (аукціону) вже підтверджений судовим актом, що набрав чинності.

Суд відзначає, що встановлена судовим рішенням недійсність торгів і правочину має матеріально-правове значення для вирішення цього спору про витребування майна з чужого незаконного володіння. Саме після ухвалення судового рішення про визнання недійсними результатів аукціону та правочину з продажу спірного майна у боржника виникло право подати позов про витребування, адже лише тоді суд офіційно вказав на незаконність вибуття майна.

Отже, суд враховує, що незаконність первинного продажу майна (дефекту аукціону) є фактом, але він не звільняє суд від обов`язку досліджувати добросовісність нових власників.

Станом на момент проведення Товарною біржею на замовлення ліквідатора Гриневицької І.В. аукціону з продажу нерухомого майна та укладення договору купівлі-продажу майна від 14.01.2014 між ЗАТ Донецькбланкіздат в особі ліквідатора Гриневицької І.В. та Благодійною організацією «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» в особі генерального директора ОСОБА_4 , Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містив відомості про права власності на спірне нерухоме майно, зареєстроване за ЗАТ Донецькбланкіздат.

За твердженнями позивачів відповідно до інформації, яка наявна в Державному реєстрі речових прав, нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 6-Б, група приміщень 47 з реєстраційним номером 319935480382 було поділено, а об`єкт нерухомого майна закрито (рішення про закриття розділу ДРРП та реєстраційної справи, серія та номер 31527006, виданий 22.09.2016 ОСОБА_5 , ПНКМНО).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав, в результаті поділу об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 319935480382 утворилося два окремі об`єкти нерухомого майна (з відкриттям нових розділів):

1.Група нежитлових приміщень № 47а, загальною площею 184,2 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034686580000). В результаті неодноразового відчуження право власності зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_2 .

2.Група нежитлових приміщень № 47, загальною площею 115,8 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034708480000). В результаті відчуження право власності перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_1 (мати ОСОБА_6 , учасник справи про банкрутство ЗАТ «Донецькбланкіздат»).

Так, з матеріалів цієї справи позовного провадження убачається, що в подальшому спірне майно (група нежитлових приміщень №47, загальною площею 300 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ), яке було предметом договору купівлі-продажу майна на аукціоні від 17.01.2014, укладеного між ЗАТ Донецькбланкіздат в особі ліквідатора Гриневицької І.В. та Благодійною організацією «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» в особі генерального директора ОСОБА_4 , вибуло з володіння Благодійної організації «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» шляхом його відчуження на користь гр. ОСОБА_1 за ціною 250421,22 грн на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2015, укладеному між Благодійною організацією «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» в особі генерального директора ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_3 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 02.09.2015 та зараєстроваий в реєстрі за №2109.

Згодом частина майна вибула із володіння гр. ОСОБА_1 , а саме:

- на підставі договору дарування від 27.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1313, до гр. ОСОБА_3 перейшло право власності на нежитлові приміщення площею 115,8 кв.м. від загальної площі 300 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

20.09.2016 між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 укладений договір про поділ групи нежитлових приміщень №47, що є спільною частковою власність. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за №2269.

За умовами вказаного договору:

- предмет договору група нежитлових приміщень №47, загальною площею 300,00 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

- в приватну власність ОСОБА_1 переходить частина нерухомого майна - група нежитлових приміщень №47-А, загальною площею 184,2 кв.м.,

- в приватну власність ОСОБА_3 переходить частина нерухомого майна - група нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 31526781 від 22.09.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про реєстрацію права приватної власності на майно за ОСОБА_3 .

01.10.2016 між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Магомедовою М.Г. та зареєстрований в реєстрі за №2785, на підставі якого до гр. ОСОБА_7 перейшло право власності на нежитлові приміщення площею 184,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

30.08.2018 між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 укладений договір позики грошових коштів в сумі 3500000,00 грн.

В забезпечення виконання своїх зобов`язань за цим договором позики, на підставі договору іпотеки від 30.08.2018, укладеного між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2193, ОСОБА_3 передано в іпотеку належне їй майно група нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість майна визначена в договорі становить 3500000,00 грн.

22.01.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. при примусовому виконанні виконавчого напису №2836, виданого 26.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. про звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, а саме: на групу нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані в будинку АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 , що є спільною частковою власністю, складено Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Згідно свідоцтва від 24.01.2020, виданого приватним нотаріусом Михайленко С.А. та зареєстрованим в реєстрі за №94, право власності на групу нежитлових приміщень №47, загальною площеб 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , належить гр. ОСОБА_1 , що раніше належало ОСОБА_3 на підставі договору про поділ групи нежитлових приміщень №47, що є спільною частковою власністю, посвідченого 20.09.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лященко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2269.

На підставі договору дорування частки групи нежитлових приміщень від 18.12.2017, укладеному між гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. та зареєстрований в реєстрі за №1435, гр. ОСОБА_9 набув безоплатно у власність майно частку групи нежитлових приміщень загальною площею 184,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 Б, приміщення №47-А.

06.03.2019 між гр. ОСОБА_10 та гр. ОСОБА_8 укладений договір поділу майна подружжя. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за №500, за умовами якого в особисту приватну власність ОСОБА_11 переходить і визнається особистою приватною власністю частка нежитлового приміщення 47-А, загальною площею 184,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

04.02.2022 між гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі за №489, за умовами якого покупцем гр. ОСОБА_2 придбано майно група нежитлових приміщень 47-А, загальною площею 184,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Відомості про реєстраційну дію, відповідно до якої об`єкт - група нежитлових приміщень №47 (в літ.-А), загальною площею 300,00 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 закрито, у зв`язку з поділом в натурі, містяться в інформацій довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 14.01.2021 №240439206 (рішення про закриття розділу ДРРП та реєстраційної справи, серія та номер 31527006, виданий 22.09.2016 ОСОБА_5 , ПНКМНО).

Вказані обставини встановленні зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.03.2026 у цій справі.

Таким чином, частина майна (група нежитлових приміщень 47-А, загальною площею 300 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ) площею 184,2 кв.м. вибула із володіння гр. ОСОБА_11 та станом на час розгляду справи перебуває у власності ОСОБА_2 . Частина вказаного майна площею 115,8 кв.м перебуває у власності ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав наявні обтяження групи нежитлових приміщень № 47, загальною площею 115,8 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034708480000):

- Номер запису про іпотеку: 27719190. Дата, час державної реєстрації: 30.08.2018 17:32:18. Державний реєстратор: приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ Документи, подані для державної реєстрації: Підстава внесення запису: Відомості про основне зобов`язання: Відомості про суб`єктів: договір іпотеки, серія та номер: 2193, виданий 30.08.2018, видавник: Ляшенко В.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42788292 від 31.08.2018 13:02:07, приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ. Строк виконання основного зобов`язання: 30.08.2021, розмір основного зобов`язання: 3500000,00 гривня, правочин, в якому встановлено основне зобов`язання: Договір позики грошових коштів, серія та номер: б/н, виданий 30.08.2018, видавник: Сторони, Іпотекодержатель: ОСОБА_1 Іпотекодавець: ОСОБА_3 ;

- Номер запису про обтяження: 27720381. Дата, час державної реєстрації: 30.08.2018 17:40:49. Державний реєстратор: приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ Документи, подані для державної реєстрації: Підстава внесення запису: Вид обтяження: Відомості про суб`єктів обтяження: договір іпотеки, серія та номер: 2194, виданий 30.08.2018, видавник: Ляшенко В.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42789909 від 31.08.2018 13:58:33, приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ заборона на нерухоме майно Обтяжувач: ОСОБА_1 Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_3 .

Позивачі зазначають, що оскільки судом (ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.12.2017 у справі №27/89б , залишеною в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2018) визнано недійсними результати повторного аукціону з продажу майна банкрута ЗАТ «Донецькбланкіздат», та укладений за результатами аукціону договір купівлі-продажу, відповідно відсутні підстави стверджувати про наявність волі на відчуження спірного майна у банкрута (відчужувач за першим правочином) у ланцюгу договорів та наявні всі підстави для витребування із чужого незаконного володіння відповідачів на користь ЗА «Донецькбланкіздат» нерухомого майна та скасування рішення державного реєстратора. Таке майно підлягає витребуванню на користь банкрута, в порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Крім наведеного, позивачі наголошують, що відповідачі не є добросовісними набувачами майна, оскільки фізичні особи відповідачі є пов`язаними між собою, зокрема але не виключно родинними зв`язками, ними вчинено ряд послідовних дій з метою незаконного заволодіння майновими активами банкрута. Наявні в державному реєстрі записи про іпотеку та про обтяження спірного нерухомого майна в інтересах відповідача 1 порушують право позивача 2 як власника нерухомого майна, тобто незаконна державна реєстрація за відповідачем 1 права іпотеки створює позивачу 2 перешкоди у здійсненні самостійного розпорядження своєю власністю, у тому числі внесенню записів до державних реєстрів про дійсного власника цього майна. Іпотекодавець ОСОБА_3 не була власником спірного нерухомого майна, який є предметом іпотеки, і не мала права на розпорядження цим майном, зокрема, передавати його в іпотеку. Спірне нерухоме майно вибуло у власника (позивача 2) без законних на це підстав, про що іпотекодавець достеменно знав, проте уклав з відповідачем 1 договір іпотеки з метою уникнення виконання судових рішень щодо передачі спірного нерухомого майна у володіння дійсного власника ЗАТ «Донецькбланкіздат».

Відповідачі проти доводів позивачів заперечують, вважають їх безпідставними, необґрунтованими та незаконними, оскільки на їх думку, заявлені позовні вимоги не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. До позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння просять застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні таких вимог.

Позиція відповідача 1 ОСОБА_1

Відзив мотивовано тим, що індивідуально визначене нерухоме майно, що перебувало у власності ЗАТ «Донецькбланкіздат» та вподальшому буо відчужене 17.01.2014 за результатами аукціону, припинило існування як об`єкт цивільних прав 20.09.2016 у зв`язку з прийняттям приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лященко В.В. рішення №31527006 про закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу щодо спірного нерухомого майна. Договір про поділ майна від 20.09.2016 є дійсним. Спірне майно вибуло з власності позивача 2 ЗАТ «Донецькбланкіздат» за волею ліквідатора, тому твердження позивачів про вибуття цього майна поза волею ЗАТ «Донецькбланкіздат» є безпідставним. Обставини, встановлені судом в ухвалі від 14.12.2017 у справі №27/89б для відповідача ОСОБА_1 не можуть мати преюдиційного значення під час розгляду цієї справи №905/284/26. Безпідставним також на думку відповідача 1 є доводи позивачів про недобросовісність відповідача 1, як набувача майна, оскільки сам по собі факт наявності родинних відносин у ОСОБА_1 з ОСОБА_3 не свідчить про її недобросовісність, як набувача спірного майна. На перконання відповідача 1, оскільки договір іпотеки від 30.08.2019 є чинним як і Виконавчий напис №2836 від 26.11.2019, набуття ОСОБА_1 спірного майна в порядку встановленому для виконання судових рішень, унеможливлює його витребування у неї, як добросовісного набувача. Поважні причини, що зумовили пропуск позивачем 2 строку звернення до суду з вимогами про витребування спірного майна, на переконання відповідача 2 відсутні.

Позиція відповідача 2 ОСОБА_2

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна в розумінні частини 1 статті 388 ЦК України, оскільки вона не знала і не могла знати, що не прибдає спірне майно за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати. За твердженнями представника відповідача 2, інформація щодо спірного майна була перевірена приватним нотаріусом при укладанні договору купівлі-продажу, жодних перешкод у вчиненні правочину не було встановлено, а з відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень відповідач 2 не могла встановити незаконність відчуження спірного майна.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: ТОВ Видавництво Восток Україна

ТОВ Видавництво Восток Україна вважає, що для осіб, які були набувачами спірного майна проте не залучені до участі у розгляді цієї справи в якості третіх осіб, обставини встановлені ухвалою суду від 14.12.2017 у справі №27/89б про банкрутство ЗАТ «Донецькбланкіздат» не можуть мати жодного преюдиційного значення. Такі особи не можу нести жодних негативних правових наслідків, пов`язаних з визнанням недійсними результатів аукціону від 17.01.2014 та укладеного з його переможцем договору купівлі-продажу від 17.01.2014.

Доводи позивачів на заперечення відповідачів

Позивачі наполягають на доведенності наявності усіх підстав, які дозволяють витребувати спірне майно з володіння відповідачів як на підставі статті 387, так і на підставі пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК Украни, а саме: доведено, що позивач 2 є законним власником спірного майна; це майно вибуло з його володіння не з його волі; відповідачі є недобросовісними набувачами спірного майна; спірне майно збереглося в натурі як індивідуально визначена річ.

Також позивачі просять визнати причини пропуску строків позовної давності поважними, у випадку встановлення судом пропуску строку позовної давності.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суду виходить з такого:

Предметом цього спору є витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, що було відчужено за наслідками проведення аукціону, результати якого згодом було визнано недійсними в судовому порядку з підстав його проведення з порушенням законодавства, а також скасування рішення державного реєстратора.

Отже, на розгляд суду постало питання правомірності вибуття з власності позивача 2 нерухомого майна та наявності підстав для його витребування з чужого незаконного володіння останніх набувачів (відповідача 1 та відповідача 2), а також скасування відповідних рішень державного реєстратора.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

(1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

(2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

(3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Також критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:

- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.

Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (ЦК України), яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України визначає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Верховний Суд неодноразово вказував, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц (пункт 37), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20(пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (постанови від 09.08.2018 у справі №927/876/17, від 11.09.2018 у справі №910/9555/16 та ін.) власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статі 388 ЦК України).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 338 ЦК України), власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 338 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 викладено правові висновки, відповідно до яких у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:

- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;

- якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);

- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статями 387, 388 ЦК України.

У процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником. Отже, вибуття майна з володіння власника відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією України та законодавством про банкрутство. Отже, встановлення судом недійсності аукціону з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі та правочину, укладеного за наслідками такого аукціону, очевидно підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності і законності та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.07.2025 у cправі № 914/1875/16(914/345/24).

У п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 14/5026/1020/2011 зазначено, що з`ясування "заінтересованості", "контролю", "пов`язаності" набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) у межах справи про банкрутство безпосередньо пов`язане з визначенням критерію добросовісності/недобросовісності набувача та повинно досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ із питання втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 674/31/15-ц). Наприклад, наявність оплати з боку добросовісного набувача за спірне майно, з огляду на зміст статті 388 ЦК України, не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України, недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужував, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати; добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Добросорвісність здійснення права завжди проявляється в поведінці особи носія такого права, яка знала (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, та вжила доступні їй заходи для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків. Набувач із великим ступенем зацікавленості повинен оцінювати обставини укладання правочину. Подібного висновку дійшов Верховнеий Суд, зокрема, у постановах від 16.01.2025 у справі №922/405/24, від 28.05.2026 у справі №920/214/23(920/1185/25), від 10.02.2026 у справі № 911/2308/23 (911/654/24).

Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на момент її відчуження не має права.

Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати".

За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це.

Статтею 1 КУзПБ визначено, що заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника.

У статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» міститься поняття «контроль» - можливість однієї чи декількох юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами. Можливість однієї чи більше (декількох) пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив - спосіб відносин між суб`єктами господарювання, що характеризується відсутністю в особи, стосовно якої здійснюється вплив, здатності завжди незалежно (самостійно) визначати свою господарську поведінку на ринку.

За встановленими судом у цій справі обставинами, незаконність реалізації спірного майна на аукціоні в межах процедури банкрутства вже була предметом судової перевірки та підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили. Визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута та договору купівлі-продажу майна слугують вихідною фактичною основою спору у цій справі.

Згідно з судовими рішеннями у справі №27/89б, 17.01.2014 Донецькою товарною біржею проведено аукціон з продажу групи нежитлових приміщень №47, загальною площею 300 кв.м., що розташовані за адресою: м.Київ, вул. Старонаводницька, буд. 6 Б.

Покупцем спірного майна банкрута на аукціоні, що відбувся 17.01.2014 визначено Благодійну організацію «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій», з яким укладений договір купівлі-продажу майна.

02.09.2015 переможець аукціону відчужив придбане майно гр. ОСОБА_1 за ціною 250421,22 грн на підставі договору купівлі-продажу, укладеному між переможцем аукціону Благодійною організацією «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» та гр. ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діє ОСОБА_3 .

Згодом частина майна вибула із володіння гр. ОСОБА_1 , а саме:

- на підставі договору дарування від 27.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1313, до гр. ОСОБА_3 перейшло право власності на нежитлові приміщення площею 115,8 кв.м. від загальної площі 300 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, ОСОБА_3 отримала право власності на вказане нерухоме майно безоплатно, шляхом дарування.

У подальшому відбувся поділ спірного майна та таке майно було продано окремим фізичним особам.

Так, на підставі договору від 20.09.2016 про поділ групи нежитлових приміщень №47, що є спільною частковою власність, укладеного між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за №2269,

-в приватну власність ОСОБА_1 переходить частина нерухомого майна - група нежитлових приміщень №47-А, загальною площею 184,2 кв.м.,

-в приватну власність ОСОБА_3 переходить частина нерухомого майна - група нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м.

ОСОБА_3 на момент придбання цього майна була кредитором у справі про банкрутство ЗАТ «Донецькбланкіздат» та перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , який також є кредитором у справі про банкрутство ЗАТ Донецькбланкіздат.

Вказані обставини встановлені в ухвалі від 14.12.2017, згідно з якою генеральний директор переможця аукціону - Благодійна організація «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» ОСОБА_4 , та набувач спірного майна громадянка ОСОБА_3 , одночасно є подружжям, кредиторами банкрута та учасниками товарної біржі, а відтак заінтересовані особи щодо боржника.

В свою чергу, ОСОБА_3 в забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором від 30.08.2018 позики грошових коштів в сумі 3500000,00 грн, укладеного між нею та гр. ОСОБА_1 , передача належне їй майно група нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 30.08.2018, укладеного між нею та гр. ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 . Оцінка майна, переданого в іпотеку визначена сторонами в сумі 3500000,00 грн.

22.01.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. при примусовому виконанні виконавчого напису №2836, виданого 26.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшенко В.В. про звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, а саме: на групу нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані в будинку АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_3 , що є спільною частковою власністю, складено Акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Згідно свідоцтва від 24.01.2020, виданого приватним нотаріусом Михайленко С.А. та зареєстрованим в реєстрі за №94, право власності на групу нежитлових приміщень №47, загальною площеб 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , належить гр. ОСОБА_1 , що раніше належало ОСОБА_3 на підставі договору про поділ групи нежитлових приміщень №47, що є спільною частковою власністю, посвідченого 20.09.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лященко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2269.

На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 01.10.2016, укладеного між гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_7 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Магомедовою М.Г. та зареєстрований в реєстрі за №2785, право власності на нежитлові приміщення площею 184,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до гр. ОСОБА_7 .

На підставі договору дорування частки групи нежитлових приміщень від 18.12.2017, укладеному між гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_8 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. та та зареєстрований в реєстрі за №1435, гр. ОСОБА_9 набув безоплатно у власність майно частку групи нежитлових приміщень загальною площею 184,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору поділу майна подружжя від 06.03.2019, укладеному між гр. ОСОБА_10 та гр. ОСОБА_8 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за №500, в особисту приватну власність ОСОБА_11 перейшла частка нежитлового приміщення 47-А, загальною площею 184,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі договору купівлі-продажу групи нежитлових приміщень від 04.02.2022, укладеного між гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі за №489 право власності на майно група нежитлових приміщень 47-А, загальною площею 184,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , перейшло до гр. ОСОБА_2 . Ціна нерухомого майна становить 4595763,67 грн.

Однак, докази на підтвердження оплатності угоди купівлі-продажу майна (первинні фінансові документи, що підтверджують оплату за договором) матеріали справи не містять.

При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2026 у справі №920/214/23(920/1185/25) в процедурах банкрутства оплата за придбане майно (особливо в контексті встановлення судом подальшого відчуження спірного майна) сама по собі не може бути самостійним критерієм для визначення добросовісності чи недобросовісності набуття права власності на спірне майно.

Таким чином, спірне майно неодноразово змінило декілька власників та у підсумку кінцевим набувачем частини спірного нерухомого майна 115,8 кв.м. є ОСОБА_1 та кінцевим набувачем частини спірного нерухомого майна 184,2 кв.м. є ОСОБА_2 , які є відповідачами як останні набувачі та актуальні власники такого майна.

Суд наголошує на тому, що обставини придбання спірного майна, з огляду на швидку та неодноразову зміну власників, спосіб набуття права, ставлять під сумнів добросовісність відповідачів.

Як встановлено судом фізичні особи - кредитори у справі про банкрутство ВАТ «Донецьбланкіздат» ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , перебувають у родинних стосунках з відповідачкою 1 ОСОБА_1 .

Так, ОСОБА_3 є донькою відповідачки 1 ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 , який є чоловіком ОСОБА_3 , зять ОСОБА_1 . Факт родинних зв`язків підтверджений гр. ОСОБА_12 у заяві свідка.

Суд зазначає, що на момент вчинення ОСОБА_3 30.08.2018 дій з укладання договору іпотеки щодо спірного майна існувало судове рішення від 14.12.2017, яке набрало законної сили та підтверджувало, що правочин, за яким гр. ОСОБА_1 придбала спірне майно у переможця аукціону не відповідає ознакам дійсності правочину.

Отже, ОСОБА_3 як кредитор у справі про банкрктство та як учасник організатора аукціону товарної біржи яка здійснювала реалізацію спірного майна, а також як сторона угод у ланцюгу правочинів щодо відчуження спірного майна достеменно знала про наявність дефектів як при відчуженні майна позивачем ЗАТ «Донецькбланкіздат» на аукціоні у 2014 році, так і при його відчуженні переможцем аукціону на користь ОСОБА_1 яка є матірю ОСОБА_3 , та відповідно в подальшому при відчуженні ОСОБА_1 .

Водночас, з огляду на встановлені обстави наявності родинних зв`язків, набуваючи вказане майно у власність від ОСОБА_3 (дочки), ОСОБА_1 знала про відсутність у її дочки права на відчуження нерухомого майна та про обставини, які свідчать про недобросовісність поведінки її дочки з розпорядження спірним майном.

У зв`язку з чим, суд зазначає, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не були належними власниками спірного майна та відповідно не мали права на подальше його відчуження.

Разом з цим укладання

-договору від 02.09.2015 купівлі-продажу майна (групи нежитлових приміщень №47, загальною вартість 300 кв.м.) гр. ОСОБА_1 за ціною 250421,22 грн,

-договору іпотеки від 30.08.2018, згідно якого вартість частини такого майна (групи нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м) визначена сторонами договору гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 в сумі 3500000,00 грн, а також

-договору від 04.02.2022 купівлі-продажу групи нежитлових приміщень (група нежитлових приміщень 47-А, загальною площею 184,2 кв.м.), укладеного між гр. ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_2 , за ціною 4595763,67 грн,

свідчить про придбання гр. ОСОБА_1 за договором від 02.09.2015, укладеним з переможцем аукціону, майна - групи нежитлових приміщень №47, загальною вартість 300 кв.м. за заниженою ціною.

Ретельно проаналізували хронологію дій та вчинених щодо спірного майна правочинів суд вважає, що встановленими обставинами спростовуються твердження відповідачів про об`єктивну неможливість дізнатися про можливу незаконність вибуття майна з володіння Боржника, недобросовісну поведінку попередніх набувачів у ланцюгу правочинів з відчуження спірного майна, тощо. Адже встановлення продажу майна за ціною, істотно нижчою від його реальної вартості, за відсутності обґрунтованих причин такої різниці, така обставина мала б викликати у добросовісного покупця мотивований сумнів щодо добросовісності такого продажу, зумовити необхідність проявити розумну обачність та звичайну зацікавленість особою контрагента, станом його прав щодо такого майна.

При цьому, як вже зазначалося вище, після визнання недійсними результатів аукціону ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.12.2017 у справі № 27/89б, між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , було укладено договір іпотеки від 30.08.2018 року (зареєсровано у реєстрі за №2193 приватним нотаріусом Ляшенко В.В.), предметом якого є нерухоме майно: група нежитлових приміщень № 47, загальною площею 115,8 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034708480000).

За наведених обставин, суд наголошує, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що набули у власність майно, не мали б обмежитися лише формальною перевіркою наявних на момент придбання реєстраційних записів, а мали б проявити розумну обачність та належну дбайливість, зокрема поцікавитися історією переходу права власності на спірне майно, підставами його відчуження та обставинами зміни кількох власників. В умовах сучасних суспільно-економічних реалій, де обіг нерухомого майна об`єктивно пов`язаний із необхідністю ретельної перевірки юридичної чистоти активу, така поведінка не є надмірним тягарем для потенційного набувача, а становить звичайний прояв розумної обачності, очікуваної від добросовісного учасника цивільного обороту, зокрема й з погляду стороннього розсудливого спостерігача. Особливо це стосується випадків, коли майно неодноразово змінює власників, а підстави такого переходу пов`язані з відчуженням через аукціон. Такі обставини об`єктивно мали викликати обґрунтовані сумніви щодо безспірності походження майна та вимагали від покупця більш ретельної перевірки правових підстав його відчуження.

З урахуванням наведених норм та встановлених обставин, за висновком суду відповідач 1 ОСОБА_1 та відповідач 2 ОСОБА_2 не є добросовісними набувачами спірного майна нерухомого майна банкрута.

Враховуючи викладене та беручи до увагу встановлені обставини, господарський суд із застосуванням положень статей 387, 388 ЦК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування із чужого незаконного володіння відповідача 1 ОСОБА_1 та відповідача 2 ОСОБА_2 , які, як встановлено, є недобросовісними набувачами спірного майна банкрута, що свідчить про порушення права власності боржника у справі №27/89б на таке майно.

У цій справі спірне майно має істотне значення, оскільки є активом, за рахунок якого потенційно можливе задоволення вимог кредиторів у межах процедури банкрутства. Позбавлення позивачів можливості витребувати це майно фактично означатиме остаточну втрату активу, який має увійти до ліквідаційної маси, що, своєю чергою, перешкодить чи унеможливить досягнення цілей процедур банкрутства.

Витребування майна не становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки:

- національний закон, а саме статті 387, 388, 400 ЦК України передбачають можливість витребування майна з чужого незаконного володіння;

- витребування спірного майна становить легітимну мету - повернення спірного майна до ліквідаційної маси ЗАТ "Донецькбланкіздат" з метою захисту прав кредиторів ЗАТ "Донецькбланкіздат",

- витребування майна у відповідачів є пропорційним втручанням у їх право володіння спірним майном, адже ці особи є недобросовісними набувачами цього майна і придбаваючи його, вони могли, проявивши розумну обачність, знати про те, що придбавають його в особи, яка не має права відчужувати їм це майно.

Доводи представників відповідачів щодо неправомірності позбавлення права власності відповідачів як добросовісних набувачів суд відхиляє з підстав необґрунтованості, як і пов`язані з ними аргументи про неврахування правових висновків Верховного Суду, на які посилаються представникм відповідачів.

Щодо доводів про те, що воля банкрута формувалася в особі арбітражного керуючого, а останній несе самостійну відповідальність за свої дії, судом враховано, що передбачена законодавством відповідальність арбітражного керуючого за заподіяну шкоду є самостійним інститутом права і жодним чином не позбавляє законного власника права на захист свого права власності шляхом пред`явлення віндікаційного позову. Посилання на неможливість витребування майна «за критерієм поза волею» є безпідставним, оскільки судом встановлений факт недобросовісності кінцевих набувачів, зокрема і у ланцюгу пов`язаних осіб. Натомість положення щодо аналізу волевиявлення власника застосовуються виключно до відносин із добросовісним набувачем, тоді як у недобросовісного набувача майно підлягає витребуванню на підставі статті 387 ЦК України в усіх випадках.

Щодо доводів третьої особи ТОВ «Видавництво «Восток» про те, що для осіб, які були проміжними набувачами спірного майна проте не залучені до участі у розгляді цієї справи в якості третіх осіб, обставини встановлені ухвалою суду від 14.12.2017 у справі №27/89б про банкрутство ЗАТ «Донецькбланкіздат» не можуть мати жодного преюдиційного значення, та такі особи не можу нести жодних негативних правових наслідків, пов`язаних з визнанням недійсними результатів аукціону від 17.01.2014 та укладеного з його переможцем договору купівлі-продажу від 17.01.2014.

Суд наголошує, що для вирішення віндикаційного позову має значення лише наявність права власності у позивача та законність володіння майном у кінцевого набувача. Предметом цього спору є право на майно, яке зараз перебуває виключно у володінні останніх набувачів. Рішення суду про витребування майна вплине на права та обов`язки лише кінцевих володільців. Те, що проміжні набувачі не пов`язані преюдицією ухвали від 14.12.2017 у справі №27/89б, жодним чином не скасовує юридичного факту - перший договір у ланцюгу є недійсним. Оскільки він недійсний, усі наступні проміжні продавці юридично не мали права відчужувати це майно, адже не можна передати право, якого ти сам не маєш (nemo plus iuris...). Проміжні набувачі вже не є власниками майна, тому рішення про витребування майна у поточних відповідачів позбавляє безпосередньо їхніх майнових прав.

Щодо збереження спірного майна в натурі з моменту його вибуття з володіння позивача 2 ЗАТ "Донецькбланкіздат", судом було встановлено таке.

- нерухоме майно, під час його незаконного перебування у володінні ОСОБА_1 , було поділене у розумінні статті 14 Закону України «Про державу реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,

- об`єкт поділений на 2 об`єкти нерухомості: - в приватну власність ОСОБА_1 переходить частина нерухомого майна - група нежитлових приміщень №47-А, загальною площею 184,2 кв.м., -в приватну власність ОСОБА_3 переходить частина нерухомого майна - група нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м.

Будь-якої добудови чи реконструкції спірної нерухомості у встановленому законом порядку учасниками справи не проводились, адже відомості про документи про прийняття спірного нерухомого майна як реконструйованого об`єкта в експлуатацію матеріали справи не містять. Жодних доказів на проведення добудови чи реконструкції спірного майна, які б могли призвести до створення нового об`єкта нерухомості під час перебування спірного майна у володінні учасників справи (проміжних володільців) не надано.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наявні в матеріалах справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували, що спірні приміщення є фактично знищеними. Жодна зі змін у характеристиках спірного майна упродовж незаконного володіння відповідачами, не є доказом знищення належного ЗАТ «Донецькбланкіздат» спірного майна, тобто припинення його фактичного існування в натурі. Також у матеріалах справи відсутні докази звернення власників/набувачів спірних приміщень щодо припинення права власності через знищення майна, що є однією із обов`язкових підстав для суду вважати, що спірні приміщення знищені.

Щодо позовних вимог про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію іпотеки та обтяження спірного нерухомого майна

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наявність обтяження належного позивачу 2 майна іпотекою, стосовно якої відсутні правові підстави, порушує права позивача 2 щодо розпорядження цим майном.

Як встановлено судом та зазначено вище, 30.08.2018 між ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , укладено договір іпотеки (предмет іпотеки спірне майно група нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ) з метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором від 30.08.2018 про надання позики в сумі 3500000,00 грн.

На підставі договору іпотеки від 30.08.2018 нотаріус наклав заборону відчуження зазначеного у договорі спірного майна групи нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав наявні обтяження групи нежитлових приміщень № 47, загальною площею 115,8 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034708480000):

- Номер запису про іпотеку: 27719190. Дата, час державної реєстрації: 30.08.2018 17:32:18. Державний реєстратор: приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ Документи, подані для державної реєстрації: Підстава внесення запису: Відомості про основне зобов`язання: Відомості про суб`єктів: договір іпотеки, серія та номер: 2193, виданий 30.08.2018, видавник: Ляшенко В.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42788292 від 31.08.2018 13:02:07, приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ. Строк виконання основного зобов`язання: 30.08.2021, розмір основного зобов`язання: 3500000,00 гривня, правочин, в якому встановлено основне зобов`язання: Договір позики грошових коштів, серія та номер: б/н, виданий 30.08.2018, видавник: Сторони Іпотекодержатель: ОСОБА_1 Іпотекодавець: ОСОБА_3 ;

- Номер запису про обтяження: 27720381. Дата, час державної реєстрації: 30.08.2018 17:40:49. Державний реєстратор: приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ Документи, подані для державної реєстрації: Підстава внесення запису: Вид обтяження: Відомості про суб`єктів обтяження: договір іпотеки, серія та номер: 2194, виданий 30.08.2018, видавник: Ляшенко В.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42789909 від 31.08.2018 13:58:33, приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ заборона на нерухоме майно Обтяжувач: ОСОБА_1 Особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_3 .

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості (частина 1 статті 575 ЦК України).

Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина 2 статті 583 ЦК України).

Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель (абзац 6 статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

У частині 4 статті 26 Закону України «Про іпотеку» згадується про добру совість і її врахування в іпотечних відносинах.

У практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція «добросовісного іпотекодержателя» і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість (постанови Верховного Суду у від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14, від 18.12.2019 у справі № 718/2468/18, від 09.12.2020 у справі № 715/32/18, від 29.09.2021 у справі 509/1157/18, від 14.09.2022 у справі № 707/807/21, на які посилається скаржник).

Конструкція «добросовісного іпотекодержателя» (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із «не власником»), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком.

До обставин, які можуть свідчити, що недобросовісність іпотекодержателя відноситься, зокрема: момент вчинення правочину; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір іпотеки (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб). Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю. Конструкція «добросовісного іпотекодержателя», зокрема, має виключатися в тому разі, коли майно було вкрадене у власника або в особи, якій власник передав майно у володіння (постанова Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21, на яку посилається заявник касаційної скарги).

За встановленими у цій справі обставинами позивач 2 ЗАТ «Донецькбланкіздат» є власником спірного майна групи нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

За наслідком розгляду позовної вимоги про витребування спірного майна, зокрема і майна групи нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , суд встановив протиправне вибуття спірного із володіння дійсного власника ЗАТ «Донецькбланкіздат» не з його волі та дійшов висновку витребувати на користь останнього такого майна з незаконного володіння гр. ОСОБА_1 , яка діючи недобросовісно, відчужила належне позивачу 2 майно на користь гр. ОСОБА_3 згідно з договором дарування. У свою чергу гр. ОСОБА_3 уклала договір іпотеки з гр. ОСОБА_1 від 30.08.2018, на підставі якого до державного реєстру булі внесені оспорювані реєстраційні записи про обтяження майна позивача 2.

Укладаючи договір іпотеки від 30.08.2018 гр. ОСОБА_3 діяла недобросовісно та розпорядилося нерухомим майном, що їй не належало.

Ураховуючи послідовність дій щодо спірного майна, у тому числі з передачі його в іпотеку, суд дійшов висновку про те, що відповідач 1 гр. ОСОБА_1 була обізнана про недобросовісність гр. ОСОБА_3 , а відповідно гр. ОСОБА_3 про недобросовісність гр. ОСОБА_1 , особи усвідомлювали протиправність своїх дій, які фактично призвели до унеможливлення ЗАТ «Донецькбланкіздат» розпоряджатися належним йому майном. Отже, встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що відповідач 1 гр. ОСОБА_1 є недобросовісним іпотекодержателем.

Відсутність у іпотекодержателя доброї совісті не «лікує» ваду набуття ним права іпотеки за договором, укладеним не з власником нерухомого майна (постанова Верховного Суду від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21).

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., постанову від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Разом із тим між позивачем 2 та відповідачем 1 відсутні будь-які договірні правовідносини (зобов`язання), будучи дійсним власником майна позивач 2 не обтяжував його укладенням із відповідачем 1 договору іпотеки. Жодних зобов`язальних правовідносин між позивачем 2 та відповідачем 1 немає. Отже укладення договору іпотеки між відповідачем 1 та гр. ОСОБА_3 не створило для позивача 2, як дійсного власника спірного майна, жодних правових наслідків.

Оскільки державна реєстрація права іпотеки на спірне майно - групу нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , за відповідачем 1 - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, то відповідні записи в державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації правоможності дійсного власника на розпорядження цим нерухомим майном. Близькі за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/4556/16-ц, від 10.04.2024 у справі №496/1059/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2026 у справі № 916/1567/25).

Враховуючи викадене, оскільки за висновком суду внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в інтересах відповідача 1 спірні записи про іпотеку та про обтяження порушують права позивача 2 - ЗАТ «Донецькбланкіздат» як власника майна - групи нежитлових приміщень №47, загальною площею 115,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, будинок 6 Б, позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію іпотеки та обтяження спірного нерухомого майна є обґрунтованими як такі, що спрямовані на усунення створених спірними реєстраційними записами перешкод позивачу у реалізації правоможностей власника спірного комплексу.

Заперечення відповідачів щодо позовних вимог в цій частині судом відхиляються, оскільки наведені доводи та аргументи відповідачів в обгрунтування своїх заперечень не знайшли свого підтвердження, позаяк спростовуються встановленими фактичними обставиними справи та правовими висновками, що узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у зазначених постановах.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у відзивах на позовну заяву та в подальшому у заявах по суті спору, не спростовують вказаного висновку суду про обґрунтованість позовних вимог.

Щодо заявлення відповідачами клопотань про застосування позовної давності до вимог про витребування майна, суд зазначає про таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки (стала правова позиція Великої Палати Верховного Суду, наведена у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, тощо а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, від 08.03.2023 у справі № 904/3214/18 (922/2714/20), від 22.01.2026 у справі № 911/101/21 (911/553/25) тощо).

Отже, для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

За загальним правилом згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції та практики ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07.12.2010 у справі "Seal v. The United Kingdom" за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18.03.2008 у справі "Dacia S.R.L. v/ Moldova" за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20.05.2010 у справі "Lelas v. Croatia" за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20.12.2007 у справі "Phinikaridou v. Cyprus" за заявою № 23890/02).

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд зазначає, що і разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.

Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником).

Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, а також у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №922/1362/17 та від 02.12.2021 у справі № 922/1362/17.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Така Правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15, від 26.09.2019 у справі №924/1114/18.

Водночас відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем 1 Банком зазначено про те, що попередні ліквідатори нехтували своїм обов`язком щодо вчинення дій по повернення нерухомого майна банкрута у його власність. Вказане підтверджується, зокрема, ухвалою суду від 27.03.2023 у справі №27/89б про задоволення скарги кредитора Банку на бездіяльність ліквідатора Шуби В.І. та визнання протиправною бездіяльності ліквідатора Шуби В.І. щодо не вчинення дій по витребуванню нерухомого майна, що було відчужено за результатами аукціону 17.01.2014. Разом з цим, з посилання на висновок Верховного Суду у постанові від 14.05.2024 у справі №910/2128/20(910/16719/21), представник позивача 1 Банку вважає, що заявлення відповідачем, який є недобросовісним набувачем майна банкрута про сплив позовної давності у цій справі, не узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Судом встановлено обставини, зокрема, щодо:

- вибуття спірного майна з володіння власника 17.01.2014,

- спір про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу майна від 17.01.2014 фактично завершився із ухваленням Верховним Судом постанови від 24.07.2018,

- позивачем Банком було обрано інший спосіб захисту порушених прав банкрута шляхом подання заяви про визнання права іпотекодержателя за іпотечним договором №51308Z9 від 09.09.2008 на групу нежитлових приміщень та звернення стягнення на вказане майно, розгляд якої фактично завершився із ухваленням 17.12.2024 рішення про відмову у задоволенні позову;

- звернення Банку до суду зі скаргою від 30.12.2020, в якій останній просив: 1) визнати протиправною бездіяльність ліквідатора ЗАТ Донецькбланкіздат Шуби В.І. щодо нездійснення дій по поверненню нерухомого майна групи приміщень №47 (в літ. А), загальною площею 300 кв. м., розташованих на першому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька, 6Б у власності ЗАТ Донецькбланкіздат; 2) зобов`язати ліквідатора Шубу В.І. протягом одного календарного місяця з дати визнання бездіяльності протиправною здійснити дії щодо встановлення власників такого нерухомого майна; 3) зобов`язати ліквідатора Шубу В.І. в межах строків позовної давності подати позов про витребування майна (групи приміщень №47 (в літ. А), загальною площею 300 кв. м., розташованих на першому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька, 6Б або власників нерухомого майна, що утворились в результаті поділу нерухомого майна - групи приміщень №47 (в літ. А), загальною площею 300 кв. м., розташованих на першому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька, 6Б) з чужого незаконного володіння на користь ЗАТ Донецькбланкіздат;

- задоволення скарги кредитора Банку на бездіяльність ліквідатора Шуби В.І. та визнання ухвалою суду від 27.03.2023 у справі №27/89б протиправною бездіяльності ліквідатора Шуби В.І. щодо не вчинення дій по витребуванню нерухомого майна, що було відчужено за результатами аукціону 17.01.2014. При цьому суд враховує, що станом на час звернення Банку зі скаргами на бездіяльність ліквідатора, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною зокрема у постановиі від 06.10.2022 у справі №925/593/21, саме ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу, тоді як кредитор відповідно до положень КУзПБ не наділений таким правом з метою повернення майна у ліквідаційну масу банкрута. Таке регулювання пояснюється тим, що повноваження звертатися з відповідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Таким суб`єктом в цьому разі є ліквідатор банкрута. Натомість відповідно до частини 6 статті 61 Кодексу дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушені такими діями / бездіяльністю (Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц).

- звернення ліквідатора Заріцького Ю.М. до суду із заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння від 15.03.2024, яка була повернута заявнику без розгляду ухвалою від 10.05.2024;

- визнання заінтересованими особами стосовно боржника ЗАТ Донецькбланкіздат кредиторів, зокрема, ТОВ Видавництво Восток Україна згідно з ухвалою суду 15.01.2026 у справі № 27/89б, залишеною в силі постановою Східного апеляційного господарського суду 01.07.2026, відповідно до якої боржник та кредитор ТОВ Видавництво Восток Україна, перебувають під контролем однієї особи гр. ОСОБА_4 (засновник, уповноважена особа (керівник/підписант) ЗАТ Донецькформіздат та ТОВ Видавництво Восток Україна), який є їх кінцевим бенефіціарним власником (контролером);

- тривале зволікання раніше призначених ліквідаторів із вчиненням дій по витребуванню нерухомого майна, що було відчужено за результатами аукціону 17.01.2014;

- звернення позивачами із позовом у цій справі 30.04.2026 про витребування майна та скасування рішення державного реєстратора,

- подання позову банкрутом в особі арбітражного керуючого Леонова К., який відповідно до ухвали суду від 15.01.2026 діє у цій справі як ліквідатор,

- подано позову кредитором Банком, який не є стороною правочину, визнаного недійсним, на підставі якого спірне майно вибуло з володіння влсника;

- встановлення у цій справі обставин, які свідчать про недобросовісність відповідачів.

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 зазначила, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові ВП ВС від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16).

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно - висновок наведено в постанові КГС ВС від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743.

Щодо доводів про звернення позивача Банку до суду з іншим позовом, суд зазначає, що самі по собі загальні обставини щодо обрання позивачем спершу іншого способу захисту прав банкрута та кредиторів, вчинення дій для підготовки до подання цього позову можуть оцінюватися судом в розрізі частини 5 статті 267 ЦК України лише тоді, коли доведено їхній прямий, тривалий та непереборний вплив на можливість звернення до суду.

З урахуванням наведених положень норм Цивільного Кодексу України та висновків про застосування норм права, господарський суд у цій справі вважає, що в даному випадку початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли позивачі дізналися або могли дізнатись про вибуття спірного майна до іншої особи, яка згодом його відчужила на користь третіх осіб, а саме: з 17.01.2014 - дати проведення аукціону з продажу спірного майна та договору купівлі-продажу майна №б/н від 17.01.2014, укладеного між ЗАТ Донецькбланкіздат в особі ліквідатора Гриневицької І.В. та переможцем аукціону - Благодійною організацією «Український благодійний фонд прямих спортивних інвестицій» в особі виконавчого директора Саленко Сергія Михайловича, предметом якого є продаж спірного нерухомого майна, який враховуючи недотримання вимоги законодавства визнаний недійсним, про що позивачі (Банк та боржник) могли знати з дати його підписання сторонами.

Таким чином, враховуючи, що з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідачів позивачі звернулись 30.04.2026, строк позовної давності про застосування якого заявлено відповідачами сплив.

При цьому, відповідно до висновків про застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини 5 статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв`язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2026 у справі № Б8/065-12 (911/552/23), суд касаційної інстанції, зазначив про те, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав»), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання, надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо (аналогічна позиція викладена у пункті 10.20 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012).

Застосування норм про позовну давність підпорядковується загальним засадам матеріального цивільного права, які мають фундаментальний характер і є нормами прямої дії, включаючи й загальні положення щодо справедливості, добросовісності та розумності як загального стандарту поведінки учасників цивільних правовідносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.01.2021 у справі №758/10761/13-ц).

З урахуванням того, що застосування строку позовної давності заявлено відповідачами, які є недобросовісними набувачами спірного майна, крім цього, ними було вчинено значну кількість заходів, зокрема передано в іпотеку частину майна, а також зважаючи на те, що вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав»), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, суд дійшов висновку, про те, що відсутні правові підстави для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачами у даній справі.

Доводи представників відповідачів спростовуються вищезазначеними положеннями норм права та вищевказаними висновками про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, про які зазначено судом вище.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані із розглядом срави, покладається на відповідачів, оскільки позов задоволено повністю.

Судовий збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову покладається на відповідачів у рівних частинах.

Щодо заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.05.2026

Відповідно до частини 7 та частини 8 статті 145 Господарського процесуального кодексу України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Отже, задоволення позову саме по собі не є передбаченою законом підставою для автоматичного скасування заходів забезпечення позову одночасно з ухваленням рішення.

Навпаки, процесуальний закон прямо встановлює збереження їх дії після задоволення позову протягом визначеного законом строку, якщо суд за вмотивованим клопотанням учасника справи не вирішить питання про їх скасування.

У цій справі необхідність збереження застосованих заходів додатково обумовлена тим, що станом на момент ухвалення судового рішення права позивача 2 як власника витребуваного майна не поновлено, тому відсутні підстави для скасування застосованих в ході судового розгляду заходів забезпечення позову.

Таким чином, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.05.2026, продовжують діяти в порядку та протягом строку, визначеного статтею 145 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 4, 12, 13, 73-79, 86, 129, 145, 232, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України та Закритого акціонерного товариства Донецькбланкіздат, в інтересах якого діє ліквідатор - арбітражний керуючий Леонов К.Ю. до відповідача 1: ОСОБА_1 та до відповідача 2: ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво Восток Україна, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , про витребування нерухомого майна та скасування рішення державного реєстратора, задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 (д.н. 11.10.1952, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) із чужого незаконного володіння на користь Закритого акціонерного товариства Донецькбланкіздат (83054, Україна, Донецька обл., місто Донецьк, проспект Київський, будинок 48; код ЄДРПОУ 22007712) нерухоме майно: групу нежитлових приміщень № 47, загальною площею 115,8 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034708480000).

Витребувати у ОСОБА_2 (д.н. 30.07.1963, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_4 ) із чужого незаконного володіння на користь Закритого акціонерного товариства Донецькбланкіздат (83054, Україна, Донецька обл., місто Донецьк, проспект Київський, будинок 48; код ЄДРПОУ 22007712) нерухоме майно: групу нежитлових приміщень № 47 а, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 6 Б, приміщення 47 а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034686580000).

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42788292 від 31.08.2018 13:02:07, приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ, Номер запису про іпотеку: 27719190;

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42789909 від 31.08.2018 13:58:33, приватний нотаріус Ляшенко Віталій Володимирович, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ, Номер запису про обтяження: 27720381.

Стягнути з ОСОБА_1 (д.н. 11.10.1952, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України (адреса: 03150, м Київ, вул. Антоновича, 127; код ЄДРПОУ: 00032112) 50% судового збору у розмірі 43486,4 грн та 50% судового збору у розмірі 665,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (д.н. 30.07.1963, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_4 ) на користь Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України (адреса: 03150, м Київ, вул. Антоновича, 127; код ЄДРПОУ: 00032112) 50% судового збору у розмірі 43486,4 грн та 50% судового збору у розмірі 665,60 грн.

Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний тест рішення складено та підписано 09.10.2026.

Суддя М.О. Лейба