Рішення № 140450941, 09.10.2026, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 947/14830/26

Провадження № 2/947/3856/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Петрової А.М.,

представника відповідача (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Служби зовнішньої розвідки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксана Геронівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування квартири з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2026 року зареєстровано позовну заяву, що надійшла через систему «Електронний суд», в якій представник позивача просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , виданий 09.12.2024 року за АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. та скасувати його державну раєстрацію.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 02.07.2025 року по справі №947/18931/23 визнано за ОСОБА_3 право власності по 1/2 квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом. Постановою Одеського апеляційного суду від 22.01.2026 року вищевказане рішення Київського районного суду м. Одеси залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що 04.02.2026 року позивач звернувся до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно для державної реєстрації права власності на вищевказану квартиру, однак, отримав відмову у вигляді відповідної інформаційної довідки №462893454 від 04.02.2026, в якій вказано, що новим власником є Служба зовнішньої розвідки України на підставі договору купівлі-продажу №692 від 09.12.2024 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г.

Зазначає, що Постановою Одеського апеляційного суду від 14.07.2022 року по справі №947/5473/22 було задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладання арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . На думку позивача, відповідач, зловживаючи своїм правом, зробила відчуження вищевказаної квартири, хоча справа про визнання права власності №947/18931/23 була відкрита ще 12.06.2023 року.

Указані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 10.04.2026 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та Служби зовнішньої розвідки України про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, залишено без руху.

13.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з квитанцією про оплату судового збору.

Ухвалою судді від 14 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання. на 26.05.2025 року на 11.30 год.

29.04.2026 року зареєстровано Відзив на позовну заяву, що надійшов через систему «Електронний суд» від представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України, в якому останній просив у задоволенні позову відмовити.

29.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України надійшло клопотання, в якому просив: витребувати у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксани Геронівни Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформовану шляхом безпосереднього доступу нею 09 грудня 2024 року при здійсненні нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу № 692 від 09.12.2024.

29.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України Орлюка Володимира Миколайовича надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Служби зовнішньої розвідки України приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксани Геронівни.

30.04.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_5 .

06.05.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 надійшла Відповідь на відзив.

06.05.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України надійшли Заперечення на відповідь на відзив.

08.05.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 надійшла заява про зміну предмету позову, в якій просив: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 від 04.04.2023 року, яка розташована за адресою АДРЕСА_4 та витребувати дану квартиру у відповідача Служби зовнішньої розвідки України з чужого незаконного володіння.

18.05.2026 року зареєстровано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, що надійшло через систему «Електронний суд» від представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України Орлюка Володимира Миколайовича.

20 травня 2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд», від представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про відвід судді по цивільній справі №947/14830/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та Служби зовнішньої розвідки України про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Ухвалою суду від 20.05.2026 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про відвід судді по цивільній справі №947/14830/26, відмовлено. Передано заяву представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про відвід судді Київського районного суду м. Одеси Куриленко Оксани Михайлівни для розгляду іншому судді того ж суду, визначеному у порядку, встановленому частиною першої статті 33 ЦПК України.

Ухвалою суду від 21.05.2026 року відмовлено в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 про відвід головуючому судді Куриленко Оксані Михайлівні у цивільній справі №947/14830/26.

22.05.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України Орлюка Володимира Миколайовича надійшли Додаткові пояснення по справі та клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

22.05.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, в якому зазначала, що стороні відповідача потрібний час для підготовки та подання відзиву на позовну заяву, крім того представник відповідача зайнята в іншому судовому процесі.

25.05.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Протокольною ухвалою суду від 26.05.2026 року задоволено клопотання представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України про залишення без розгляду клопотання про витребування доказів; задоволено клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 26.05.2026 року прийнято до розгляду заяву про зміну предмету позову від 07.05.2026 року, відповідно до якої позивач ОСОБА_3 , відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Служби зовнішньої розвідки України. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксану Геронівну. Зобов`язано ОСОБА_3 протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали направити залученій до участі в справі третій особі та відповідачу ОСОБА_5 копію позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду. Залученій до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_5 запропоновано протягом 15-ти календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду Відзив та на позовну заяву. Залученій до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксані Геронівні запропонувано протягом 15-ти календарних днів з дня отримання цієї ухвали надати суду Пояснення щодо позовної заяви. Підготовче судового засідання відкладено до 06 липня 2026 року до 14.00 годині.

10.06.2026 року зареєстровано Відзив на позовну заяву, що надійшов через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 , в якому остання просила у задоволенні позову відмовити.

11.06.2026 року зареєстровано Відповідь на відзив, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6

23.06.2026 року засобами поштового зв`язку від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксани Геронівни надійшли Пояснення щодо позовної заяви, в яких просила розглянути позовну заяву без її участі та відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.06.2026 року до канцелярії суду від відповідача ОСОБА_5 надійшов Відзив на позовну заяву, в якому вона просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

02.07.2026 року через систему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням її адвоката у відпустці.

Протокольною ухвалою суду від 06.07.2026 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до розгляду по суті у судове засідання на 19.08.2026 року о 14.00 год.

У зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_5 судове засідання, призначене на 19.08.2026 року на 14.00 год., було відкладено до 30.09.2026 року до 11.15 год.

24.09.2026 року зареєстровано заяву, що надійшла через систему «Електронний суд» від представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України Орлюка Володимира Миколайовича про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 25.09.2026 року забезпечено участь представника відповідача Служби зовнішньої розвідки України Орлюка Володимира Миколайовича в судових засіданнях по цивільній справі №947/14830/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника відповідача у підсистемі відеоконференцзв`язку сайту vkz.court.gov.ua.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_3 у судове засідання, призначене на 30.09.2026 року не з`явився, повідомлений належним чином; представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 звернувся з заявою про розгляд справи за їх відсутності (Т.1, а.с. 148).

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Служби зовнішньої розвідки України Орлюк Володимир Миколайович приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилася, сповіщалась належним чином, причини неявки суду не повідомила

Повідомлення відповідача ОСОБА_5 здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідач у відповідності до приписів ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважаються повідомленим належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксана Геронівна у судове засідання не з`явилася, звернулася з заявою про розгляд справи за її відсутності (Т.1, а.с. 183).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, після судових дебатів, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 09.10.2026 року до 12 год. 00 хв.

На підставі вимог, передбачених ч.ч. 9, 10 ст. 14 ЦПК України, п. 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21, п. 1 розділу VII Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814, в редакціях чинних на час вчинення процесуальної дії, зважаючи на те, що матеріали вказаної справи створені в паперовій та електронній формі, з метою процесуальної економії суд дійшов висновку про можливість розгляду (формування та зберігання) судової справи в змішаній (паперовій та електронній) формі.

Дослідивши матеріали справи (в паперовому та електронному вигляді) та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_5 , 15 лютого 2012 року на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 30.01.2012 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради, було зареєстровано за ОСОБА_4 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 09.03.2023 року по справі № 947/5473/22 встановлено факт спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_7 (батька позивача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 протягом періоду часу з 01.01.2010 року по 31.12.2018 року. В частині позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_3 права на частину квартири за адресою: АДРЕСА_6 в порядку спадкування було відмовлено.

04.04.2023 року між ОСОБА_4 та її донькою ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_5 . Договір посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Гребенюк І.М. В абзаці 2 п.4 укладеного договору зазначається про те, квартира на момент укладення договору в спорі і під забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї не має. Того ж дня, відомості щодо права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру були внесені до Державного реєстру речових прав під індексним номером 67063787 від 04.04.2023 р.

Згідно довідки Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чорномор-5» від 15.08.2023 р. за № 15/08, ОСОБА_5 стала співвласником ОСББ «Чорномор-5» з 04.04.2023 року (договір дарування № НСК 261171), мешкала та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_5 .

Таким чином, ОСОБА_5 фактично набула дар та відкрито володіла та користувалася набутим майном.

У червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_4 про визнання за ним права на частину квартири за адресою: АДРЕСА_6 в порядку спадкування. 12.06.2023 року було відкрито провадження по справі №947/18931/23.

Згідно вищевикладених обставин, вбачається, що на час звернення до суду, відкриття провадження по справі №947/18931/23 та розгляду справи предмет позову, а саме спірна квартира вже не належала ОСОБА_4 , однак, вказана обставина судом досліджена та врахована під час винесення рішення не була.

Надалі, ОСОБА_5 було відчужено спірну квартиру на користь відповідача Служби зовнішньої розвідки України.

Відповідно до статті 12 Закону Украі?ни «Про соціальнии? і правовии? захист віи?ськовослужбовців та членів і?х сімеи?» держава забезпечує віи?ськовослужбовців житлом або за і?хнім бажанням грошовою компенсацією за належне і?м для отримання житло відповідно до цього Закону та інших законів Украі?ни.

На виконання зазначеного положення, відповідачем, Службою зовнішньоі? розвідки Украі?ни відповідно до вимог Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництво (придбання) житла для віи?ськовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 16 лютого 2011 року № 147, було надано оголошення про проведення конкурсу на придбання квартир з кінцевим терміном подання конкурсних пропозицій 29.11.2024 року. Інформація про проведення конкурсу Службою зовнішньоі? розвідки Украі?ни офіційно оприлюднювалася в засобах масовоі? інформаціі? та на офіціи?ному веб-саи?ті, тобто була загальнодоступною.

Пунктом 33 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництво (придбання) житла для віи?ськовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 16 лютого 2011 року № 147 визначено перелік документів, обов`язкових до подання для участі в конкурсі, серед яких: інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме маи?но та нотаріально засвідчена копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме маи?но про проведену державну реєстрацію (у разі придбання житла на вторинному ринку).

За результатами проведення конкурсу на придбання за державні кошти житла для віи?ськовослужбовців, одним із переможців визнано ОСОБА_5 . Рішення за результатами конкурсу прийнято 04.12.2024 року.

09.12.2024 року між ОСОБА_5 , як переможцем конкурсу, та органом державної влади Службою Зовнішньої Розвідки України було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири. Договір було посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Атаманчук О.Г. З відрахуванням податків, покупцем було перераховано ОСОБА_5 безготівкові кошти в сумі 2 963 681,00 грн.

Згідно п.1.4 зазначеного Договору купівлі-продажу, на час укладення угоди, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна квартира під забороною або арештом, в іпотеці не перебувала.

На запит приватного нотаріусу ОМНО Атаманчук О.Г., шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, були сформовані Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 09 грудня 2024 року під № 407247787 та № 407248048, а також Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта від 09 грудня 2024 року під №407248352. Отримана Інформація не містила будь-яких відомостей, які свідчили б про наявність належним чином зареєстрованого обтяження зазначеної квартири.

Актом приймання-передачі квартири від 09.12.2024 року, ОСОБА_5 передала, а Служба Зовнішньої розвідки України прийняла у власність квартиру АДРЕСА_5 .

28 січня 2025 року Розпорядженням Київської районної адміністрації № 64, квартира АДРЕСА_5 була включена до числа службових жилих приміщень Служби Зовнішньої розвідки України. 6 червня 2025 року військовослужбовцю Служби Зовнішньої Розвідки України ОСОБА_8 , на склад сім?ї із 5 осіб, було видано ордер на вказане службове приміщення за № 3080 серії КР.

02.07.2025 року Рішенням Київського районного суду по справі № 947/18931/23 за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 22.01.2026 року рішення суду залишено без змін. Таким чином, на час визнання за ОСОБА_3 права на 1/2 частину спірної квартири, остання вже належала Службі Зовнішньої розвідки України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись з позовом, позивач зазначає, що договір дарування, укладений 04.04.2023 року між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є фіктивним та фраудаторним правочином, тобто правочином, укладеним з метою унеможливити виконання рішення суду про встановлення факту проживання однією сім?єю без шлюбу його батька та ОСОБА_4 та визнання права власності на спірну квартиру.

Щодо фіктивності оспорюваної угоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Позивач не довів наявність підстав для визнання правочину фіктивним, оскільки договір було реально виконано.

Так, згідно довідки Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чорномор-5» від 15.08.2023 р. за № 15/08, ОСОБА_5 з 04.04.2023 року. мешкала та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_5 та стала співвласником ОСББ «Чорномор-5».

Таким чином, доведеним є факт реальності виконання умов договору дарування та відкритості володіння ОСОБА_5 спірною квартирою.

Щодо фраудаторності оспорюваного правочину.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним та порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (Постанова Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17)

Підставами для визнання правочину фраудаторним є недобросовісні дії боржника, здійснені з наміром уникнути виконання існуючого боргу чи наявного судового рішення про права особи, яка звертається до суду за захистом порушеного права чи після звернення особи до суду із вимогами.Якщо на час укладення угоди були відсутні зазначені обставини, відсутній і умисел шкодити кредитору та ознаки фраудаторності.

Стаття 81 ЦПК України покладає на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимогита спростовує презумпцію правомірності правочину.

Разом з тим, кредитор (особа, яка заявляє про порушення її прав оспорюваним правочином) не може вимагати від боржника (особи, яка уклала оспорюваний правочин) щоб останній з моменту виникнення будь-якої гіпотетичної заборгованості чи потенційного спору до вирішення такого спору утримувався від здійснення будь-яких дій та пов`язаних з цим операцій, адже таке становитиме надмірне та непропорційне втручання в майнові права боржника. Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у Постановах від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23, від 18.02.2025 р. по справі № 916/5751/23.

Суд приймає до уваги, що Постановою Одеського апеляційного суду від 09.03.2023 року по справі № 947/5473/22 було встановлено факт спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 протягом періоду часу з 01.01.2010 року по 31.12.2018 року.

Станом на 04.04.2023 року, час укладення оспорюваного договору дарування, позивач не був власником частину квартири, а з позовом до суду він звернувся лише в червні 2023 року.

Таким чином, на час укладення оспорюваного договору дарування, ОСОБА_4 з правової точки зору не була боржником ані померлого ОСОБА_7 , ані позивача ОСОБА_3 тобто не існувало ніякого існуючого боргу між ними.

Таким чином, оспорюваний договір дарування не містить ознак фраудаторності, так як укладений в період відсутності у відповідача ОСОБА_4 зобов?язань перед позивачем.

Щодо підстав недійсності правочину, в зв?язку з наявністю арешту спірної квартири

Постановою Одеського апеляціи?ного суду від 14.07.2022 року по справі №947/5473/22 було задоволено заяву ОСОБА_3 ?овича про забезпечення позову шляхом накладання арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Зазначена Постанова була ухвалена за відсутності ОСОБА_4 чи її представника, про що зазначено в мотивувальній частині Постанови.

04.04.2023 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Гребенюк І.М.

При укладенні правочину 04.04.2023 р. приватним нотаріусом ОМНО Гребенюк І.М. було встановлено, що спірна квартира під забороною (арештом) не перебуває, про що зазначено у п.4 Договору дарування від 04.04.2023 р.

09.12.2024 року між ОСОБА_5 та Службою зовнішньої розвідки України було укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Атаманчук О.Г.

При укладенні правочину 09.12.2024 р. приватним нотаріусом ОМНО Атаманчук О.Г. шляхом безпосереднього доступу до ДРРП було встановлено, що за даними Державного реєстру речових прав Нерухоме майно під забороною або арештом, в іпотеці не перебуває, що відображено у п.1.4 Договору купівлі-продажу.

Таким чином, при укладенні та нотаріальному посвідчені, як Договору дарування спірної квартири від 04.04.2023 року, так і Договору купівлі-продажу від 09.12.2024 приватними нотаріусами було виконано комплекс дій нотаріального процесу, внаслідок яких будь-яких обставин, що свідчить про неможливість відчуження власником належної йому квартири встановлено не було.

Державнии? реєстр речових прав на нерухоме маи?но єдина державна інформаціи?на система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостеи? про зареєстровані речові права на нерухоме маи?но та і?х обтяження.

Державна реєстрація обтяжень нерухомого майна це офіційне визнання й підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення обмежень щодо розпорядження чи користування нерухомістю (ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до частини другоі? статті 27 Закону державна реєстрація обтяжень проводиться, зокрема, на підставі судового рішення щодо набуття обтяження речових прав на нерухоме маи?но, що набрало законноі? сили.

Таким чином обтяження нерухомого маи?на підлягають державніи? реєстраціі? відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обтяження виникають з моменту їх державної реєстрації в Державному реєстрі. Датою і часом державної реєстрації обтяження вважається дата й час реєстрації відповідної заявив Державному реєстрі.

Сторони справи мають повну свободу у виборі процесуальної поведінки. Держава через суд не нав`язує сторонам, як саме захищати свої інтереси.

Частиною 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд враховує, що ОСОБА_3 , будучи позивачем по справі № 947/5473/22 та зацікавленою особою, яка ініціювала в суді застосування обтяження на спірну квартиру, повинен був здійснити активні дії щодо її реалізації, а саме подати Постанову Одеського апеляційного суду від 14.07.2022 року про накладення арешту на спірну квартиру на виконання у виконавчу службу чи подати заяву державному реєстратору задля внесення відомостей про обтяження до ДРРП.

Тобто отримання самого рішення про накладення арешту на маи?но автоматично не створює обтяження. Виникнення такого обтяження законодавець чітко пов`язує із моментом и?ого державноі? реєстраціі?.

Учасник справи самостійно несе ризики настання наслідків вчинення чи невчинення процесуальних дій.

За встановлених обставин, недопустимим є перекладання позивачем тягарю відповідальності за наслідки обраної ним процесуальної бездіяльності на відповідачів по справі.

Щодо вибраного способу захисту.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України (постановаВС від 08.11.2023 по справі № 607/15052/16-ц).

Якщо власник не є особою, чиє волевиявлення на відчуження майна втілене у відповідному правочині, не є зобов`язаною стороною за цими правочинами, він не має вимагати визнати їх недійсними, не може втручатись у відповідне договірне зобов`язання, а натомість має лише витребовувати у володільця належне йому майно, якщо існують підстави для його витребування.

Стосовно ситуації, у якій власник домагається у суді повернення йому майна, яке вибуло з його володіння поза його волею, стало предметом правочинів з відчуження, стороною яких він не був, Верховний Суд послідовно висновував, що належним способом захисту є лише витребування цього майна.

Саме у такій категорії справ Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 147), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (пункт 196) та інші).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Втручання у право особи на мирне володіння майном має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» заява № 8863/06, § 44).

Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заяви № 7151/75, № 7152/75).

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Отже, суд має як надавати адекватне обґрунтування для відхилення аргументів стосовно застосування норм права, так і надавати оцінку витребування в контексті принципу пропорційності (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 13 листопада 2013 року у справі № 6-115 цс 13).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 року (справа №925/1351/19) зазначає: критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17.

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Отже, при розгляді справи по суті необхідно дотримуватися балансу між захистом права власності позивача ОСОБА_3 та правом відповідача Служби зовнішньої розвідки України на нерухоме майно, а саме квартиру, яка придбана останньою за відплатним договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 має право на частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після смертісвого батька ОСОБА_7 , на цей час спірна квартира, в цілому, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна за відповідачем Службою зовнішньої розвідки, придбана останньою за відплатним договором, про наявні ризики добросовісний набувач не знав і не міг знати.

Згідно висновків, викладених в Постанови Великоі? Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 добросовіснии? набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів маи?на, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

При придбанні майна, за встановленою Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництво (придбання) житла для віи?ськовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 16 лютого 2011 року № 147, процедурою, Служба зовнішньої розвідки України дотрималась розумного аналізу відповідності документів на нерухоме майно та вимогам закону.

Посилання позивача на недостатню обачність при укладенні договору купівлі-продажу від не відповідають фактичним обставинам та безпідставні.

Безпідставними є доводи позивача про те, що Служба зовнішньої розвідки України, будучи розумно обачною, повинна була перевірити відомості Єдиного державного реєстру судових рішень.

Так, відповідачі, як ОСОБА_5 , так і Служба зовнішньої розвідки України, не були учасниками справи № 947/5473/22, в рамках якої був накладений арешт на спірну квартиру, та справи № 947/18931/23, в рамках розгляду якої вирішувалося питання щодо визнання за ОСОБА_3 право на частину спірної квартири в порядку спадкування.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Неправомірним є покладання на відповідача додаткового обов`язоку, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача (постанова ВП ВС від 2.11.2021 р. по справі 925/1351/19.

Судом враховується суспільно значуща мета придбання спірної квартири відповідачем Службою зовнішньої розвідки забезпечення житлом військовослужбовця. Розпорядженням Київської районної адміністрації № 64 від 28 січня 2025 року, спірна квартира АДРЕСА_5 включена до числа службових жилих приміщень Служби Зовнішньої розвідки України. Наразі, на підставі ордера на службове приміщення від 6 червня 2025 року № 3080 серії КР, в квартирі проживає військовослужбовець Служби Зовнішньої Розвідки України з сім`єю в складі 5 осіб.

Як державнии? орган, відповідно до частини другоі? статті 19 Конституціі? Украі?ни Служба зовнішньоі? розвідки Украі?ни діяла на підставі та в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами Украі?ни. Відповідно до статті 12 Закону Украі?ни «Про соціальнии? і правовии? захист віи?ськовослужбовців та членів і?х сімеи?» держава забезпечує віи?ськовослужбовців житлом.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

При ухваленні судового рішення, вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» втручання в право особи на мирне володіння, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

При ухваленні рішення судом враховуються встановлені обставини відсутності в Державному реєстрі речових прав відомостей щодо наявного обтяження, зокрема, те, що після прийняття Одеським апеляційним судом Постанови від 14.07.2022 р. по справі № 947/5473/22 щодо забезпечення позову та накладення арешту на спірну квартиру, ОСОБА_3 не було здійснено заходів щодо легалізації арешту, а саме не отримано та не подано зазначену Постанову до Державного реєстратора задля внесення відомостей до ДРРП, тобто не було вчинено активних дій, направлених на обтяження майна, внаслідок цієї бездіяльності, на час укладення 04.04.2023 року оспорюваного правочину дарування та 09.12.2024 року договору купівлі-продажу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень були відсутні відомості щодо обтяження спірної квартири.

Проаналізувавши закріплені ст.388 ЦК України підстави для витребування майна від добросовісного набувача, з урахуванням встановлених обставин справи, суд доходить до висновку щодо неможливості витребування маи?на від Служби зовнішньоі? розвідки Украі?ни, оскільки це покладе на нього надмірний індивідуальний тягар та порушить принцип правової визначеності.

Разом з тим, слід зазначити, що відмова у задоволенні віндикаційного позову за даних обставин не призводить до порушення права Позивача на справедливий судовий захист та не позбавляє його права на відновлення свого майнового стану в інший спосіб.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, у випадку, коли майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, належним та ефективним способом захисту прав особи, яка вважає себе первісним власником (чи спадкоємцем), є пред`явлення вимоги про стягнення збитків або отримання грошової компенсації за рахунок особи, яка безпідставно розпорядилася цим майном (ст. 22, 1166, 1212 ЦК України).

Таким чином, у задоволенні позову про витребування майна слід відмовити, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду з позовом про стягнення грошової компенсації вартості належної йому частки спадкового майна.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року ), постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі №465/3586/17, від 08.10.2020 у справі №712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року), Постанови КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 року №161/4641/17, 20.10.2020 року у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 року у справі №585/2958/17, від 12.101.2020 року у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 року у справі №161/7515/15-ц.

Враховуючи наведене та характер даного рішення, суд вважає за можливе не наводити відповіді на кожен аргумент позивача. Більше того, наведення відповідних відповідей суд вважає неможливим з огляду на те, що такі відповіді, які не мають жодного значення для вирішення даної справи, можуть обмежити у встановленні певних обставин суд в межах вказаної справи.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи, що даним судовим рішенням відмовлено в позові, тому понесені позивачем судові витрати необхідно віднести на його рахунок.

Керуючись статтями 22, 202, 203, 234, 387, 388, 717, 718, 719, 722, 1166, 1212 ЦК України, 3, 12, 13, 76-83, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та Служби зовнішньої розвідки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Атаманчук Оксана Геронівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування квартири з чужого незаконного володіння, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. М. Куриленко