Ухвала суду № 140428318, 07.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/30070/26

УХВАЛА

07 жовтня 2026 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Василяка Д.К., розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю третьої особи Державне підприємство «Інфоресурс» в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.09.2026 року (протокол № 37) про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; зобов`язати Комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням висновків суду та прийняти рішення про надання відстрочки.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження у справі.

07 жовтня 2026 року від представника позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову в якій просить забезпечити позов шляхом зупинення дії Рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.09.2026 року (протокол № 37) про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі; забезпечити позов шляхом зупинення дії розпорядження (мобілізаційного розпорядження/повістки на відправку/"бойової повістки"), виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов військовозобов`язаного ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією та направлення до військової частини, до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі; забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 та його посадовим особам вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, його направлення до місць проходження військової служби, навчальних центрів чи військових частин, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Заяву про забезпечення позову представник позивача обґрунтовує виникненням нових обставин та вчиненням відповідачем активних дій, які, на його думку, створюють реальну загрозу порушення прав позивача до вирішення спору по суті. Зазначає, що 06 жовтня 2026 року в електронному військово-обліковому документі позивача у мобільному застосунку «Резерв+» з`явився статус «Наявна інформація про звернення ТЦК до Національної поліції». Також вказує, що відповідно до офіційного сповіщення від 06 жовтня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_3 направив до органів Національної поліції звернення про затримання та доставку позивача до ТЦК та СП для складення протоколу за неявку за повісткою. Представник позивача зазначає, що такі дії, на його думку, свідчать про ініціювання процедури примусового приводу позивача та створюють можливість його подальшого призову на військову службу під час мобілізації у період розгляду цієї справи, предметом якої є оскарження рішення Комісії від 16 вересня 2026 року про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У зв`язку з цим вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити ефективний захист та поновлення прав позивача у разі задоволення позову. Крім того, представник посилається на правові позиції Верховного Суду щодо необхідності забезпечення ефективності судового захисту та зазначає, що у разі призову позивача на військову службу під час розгляду справи подальше задоволення позову, на його думку, не забезпечить належного відновлення порушених прав. З огляду на викладене представник вважає наявними підстави для вжиття заходів забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне: інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання постанови адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Згідно з частиною другою статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За приписами частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Отже, забезпечення позову - це надання позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Таким чином, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

З аналізу наведених норм слідує, що законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав.

Тобто необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім того, у питаннях забезпечення позову суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших суб`єктів, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог заяви про забезпечення позову із заявленими позовним вимогам та обставинам справи.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача посилається на виникнення нових обставин після постановлення ухвали суду від 28 вересня 2026 року про відмову у задоволенні попередньої заяви про забезпечення позову, а саме на вчинення відповідачем дій, які, на його думку, свідчать про реальну загрозу призову позивача на військову службу під час мобілізації до вирішення спору по суті.

Як зазначає представник позивача, 06 жовтня 2026 року в електронному військово-обліковому документі позивача у мобільному застосунку «Резерв+» з`явилася інформація про звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 до органів Національної поліції. На думку представника, зазначена обставина свідчить про вчинення відповідачем активних дій щодо позивача та створює ризик його примусового доставлення до ТЦК та СП з подальшим призовом на військову службу під час мобілізації.

Втім, суд вказує, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на чому наголошує представник позивача у заяві про забезпечення позову, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

З аналізу норм Порядку № 560 вбачається, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.

У свою чергу документальне оформлення призову включає в себе, зокрема, прийняття наказу про призов військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Представником позивача до заяви про забезпечення позову не додано жодних документів на підтвердження того, що відповідач вживає заходи щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, як то копія повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, чи вручення йому мобілізаційного розпорядження тощо.

Внесення відомостей про порушення позивачем правил військового обліку у зв`язку з його неявкою по повістці підтверджує виключно те, що позивач порушив правила військового обліку, про що внесено відповідний запис до системи "Резерв+".

Суд звертає увагу, що відповідно до правил ведення військового обліку в разі виявлення порушення правил військового обліку районні ТЦК та СП звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, з метою складення протоколу про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку.

Після отримання такого звернення органи поліції здійснюють розшук та доставлення особи до ТЦК та СП для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.

Отже, відмітка в електронному військово-обліковому документі про порушення правил військового обліку означає, що ТЦК звернувся до органів поліції щодо доставлення громадянина за вчинення адміністративного правопорушення для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та винесення постанови про притягнення до відповідальності, а не з метою доставлення до центру задля подальшої мобілізації, як про це заявляє представник позивача у заяві про забезпечення позову.

Доводи заяви про забезпечення позову, що перебування позивача у розшуку спричинить виникнення загрози істотного ускладнення чи неможливості виконання рішення суду у даній справі, оскільки він може бути призваний на військову службу і втратить статус військовозобов`язаного та, відповідно, право на відстрочку, ґрунтуються виключно на припущеннях заявника і не підтверджуються жодними належними доказами.

Суд зауважує, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на його доводах про ймовірність призову його на військову службу під час мобілізації, якщо факти вчинення таких дій не підтверджені жодними належними (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України), достовірними (стаття 75 Кодексу адміністративного судочинства України) та достатніми (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України) доказами.

Звертаючись до суду з цією заявою про забезпечення позову, позивачем не доведено належним чином факту існування ризиків настання для нього певних невідворотних негативних наслідків у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Самі по собі суб`єктивні переконання заявника у можливому вчиненні відносно нього протиправних дій щодо призову на військову службу у зв`язку з перебуванням позивача у розшуку не можуть свідчити про безумовну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, про які він просить у своїй заяві.

Також суд зазначає, що адміністративний позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Посилання заявника на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, суд вважає необгрунтованими, оскільки правовідносини у справі №160/2592/23 не є подібними із цією справою, ухвалені за інших фактичних обставин справи, з урахуванням іншої нормативної бази та до заяви про забезпечення позову не надано доказів того, що відповідачем вчиняються мобілізаційні заходи по відношенню до позивача.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, а саме, щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.10.2023 у справі №300/5005/22.

В цій справі наявні обставини не вказують на очевидну протиправність спірного рішення про відмову у наданні відстрочки, а перевірка відповідних доводів потребує встановлення фактичних обставин справи та доведення на підставі відповідних доказів, що не може характеризувати оскаржуване рішення, як очевидно протиправне.

Суд зауважує, що такі обставини підлягають доказуванню в межах адміністративного процесу під час розгляду адміністративної справи по суті з дотриманням вимог процесуального закону стосовно оцінки доказів, з наданням можливості реалізації прав та виконання обов`язків усіх його учасників й не свідчать про очевидність ознак протиправності дій суб`єкта владних повноважень, охопленого предметом спору, та про порушення такими діями прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 10.10.2023 у справі №120/2284/23.

Наявність очевидної протиправності спірного правового акту в даному випадку може бути виявлена судом при розгляді справи по суті, на підставі з`ясування фактичних її обставин, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їхній сукупності.

Аналогічні правові висновки міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 13.07.2023 у справі №640/16003/22, від 24.05.2023 у справі №640/10883/22.

Наявні обставини справи не дають підстав вважати існуючими підстави для забезпечення позову, оскільки наразі доводи позивача про дійсне настання подій, якими обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не підтверджені жодним чином.

Відтак, правомірність та оцінка дій відповідачів підлягає з`ясуванню під час розгляду справи по суті та буде надана судом за результатами розгляду справи.

Враховуючи зазначене, зважаючи, що заявником не доведено існування обставин, вказаних у частині другій статті 150 КАС України, суд не вбачає підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів заявника.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 420/30070/26 - відмовити.

Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.

Суддя Д.К.Василяка