Рішення № 140427068, 08.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа №160/26104/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.07.2026 № 046550005902 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в радгоспі «Зарічному» Кокчетавської області Казахської РСР з 10.02.1983 по 04.07.1984; в Ємільчинському лісгоспі з 15.01.1985 по 27.05.1985; в колгоспі підприємстві ім. о «Енгельса», в колективному ім. «Енгельса» П`ятихатського сільськогосподарському району Дніпропетровської області з 10.05.1990 по 05.07.1998;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 15.07.2026 з урахуванням вищезазначеного трудового стажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.07.2026 у зв`язку із досягненням 60-річного віку він звернувся до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

22.07.2026 рішенням № 046550005902 відповідач відмовив позивачу у призначені пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу праці, зауваживши, що до страхового стажу не враховано період роботи в республіці Казахстан за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.02.1983 з 10.02.1983 по 04.07.1984, оскільки не виконано умови Постанови № 562.

Тобто фактично відповідачем не враховано період трудового стажу позивача в республіці Казахстан, оскільки не надано підтверджуючі документи, щодо не отримання позивачем пенсії в зазначеній державі.

Також до страхового стажу позивача не враховано період його праці в колгоспі ім. Енгельса П`ятихатського району Дніпропетровської області з 10.05.1990 по 05.07.1998, який з 15.04.1993 реорганізовано в КСП ім. Енгельса. В обґрунтування цього зазначено, що не взято до уваги довідки № 728, № 729 від 30.08.2022, оскільки зазначене в первинних документах прізвище ОСОБА_2 не відповідає моїм паспортним даним ОСОБА_3 .

Окрім цього, до страхового стажу позивача не враховано період його праці сортувальником деревини в «Ємільчинському лісгоспі з 15.01.1985 по 27.05.1985, при цьому підстави не врахування цього періоду роботи позивача взагалі не наведені.

Позивач вважає протиправною таку відмову відповідача у призначенні йому пенсії за віком, у зв`язку з чим звертається до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 31.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі надіслати (надати) суду: відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів; пенсійну справу позивача (електронну пенсійну справу) в межах предмету позову; детальний розрахунок страхового стажу позивача; документи (відомості), що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчинення дій, з приводу яких подано позов.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету відповідача 31.08.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав, про причини неподання відзиву та доказів до суду не повідомив.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на викладене суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до паспорта серії НОМЕР_3 , виданого П`ятихатським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 04.04.2001, прізвище, ім`я та по батькові позивача українською мовою зазначено як « ОСОБА_1 », російською мовою « ОСОБА_4 », дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження с. Параніно Ємільчинського району Житомирської області. Аналогічні відомості про прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження позивача (російською мовою « ОСОБА_4 ») містяться у свідоцтві про народження серії НОМЕР_4 від 27.07.1966 та військовому квитку серії НОМЕР_5 .

Відповідно до картки фізичної особи платника податків позивачу ( ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Трудова книжка серії НОМЕР_6 заповнена 10.02.1983 на ім`я « ОСОБА_4 », дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із записами № 1 3 трудової книжки позивач 10.02.1983 прийнятий у штат радгоспу «Зарічний» Кокчетавської області учнем зварювальника (наказ № 6 від 10.02.1983), 25.08.1983 переведений зварювальником 3 розряду (наказ № 2-577 від 25.08.1983), 04.07.1984 звільнений за власним бажанням (наказ № 55 від 04.07.1984).

Відповідно до запису № 4 трудової книжки 15.01.1985 позивач прийнятий до Ємільчинського ЛХЗ тимчасово строком на два місяці сортувальником нижнього складу (наказ № 7/к від 15.01.1985). Запис про звільнення позивача з цієї роботи у трудовій книжці відсутній. Наступним записом № 5 внесено відомості про службу позивача в рядах Радянської Армії з 28.05.1985 по 25.06.1987 на підставі військового квитка НОМЕР_5 . Згідно з військовим квитком НОМЕР_5 позивач призваний на строкову військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 28.05.1985.

Згідно із записами № 12 20 трудової книжки позивач 10.05.1990 прийнятий у члени колгоспу ім. Енгельса П`ятихатського району (протокол № 9 від 10.05.1990); протягом 1990 1998 років працював скотарем, при цьому за кожен рік у трудовій книжці зазначено кількість відпрацьованих людино-днів та суму нарахованої оплати праці на підставі особових рахунків; 05.07.1998 виключений з членів КСП ім. Енгельса П`ятихатського району Дніпропетровської області за ст. 38 КЗпП України (протокол № 8 від 08.09.1998). Записи засвідчені підписом голови КСП.

Розпорядженням представника Президента України в П`ятихатському районі від 15.04.1993 № 183 перереєстровано статут колективного сільськогосподарського підприємства (колгоспу) ім. Енгельса.

Відповідно до архівних довідок Комунальної архівної установи «П`ятихатський трудовий архів» від 30.08.2022 № 728, № 729, № 730, № 731 у книгах обліку оплати праці членів колгоспу ім. Енгельса, з 1993 року КСП ім. Енгельса, з 2000 року ДП «Вільне» ТОВ «Сереал» значиться КМЕЦ ім`я ОЛЕКСАНДР по батькові ОСОБА_5 (так у документах), наведено кількість відпрацьованих ним людино-днів та суму нарахованої заробітної плати помісячно за період з травня 1990 року по 1998 рік. При цьому в архівних довідках № 729 та № 731 зазначено, що у 1998 році в документах вказано код НОМЕР_2 , а встановлений мінімум трудової участі в довідках зазначено як «не вказано».

15.07.2026 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.07.2026 №046550005902 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.

В обґрунтування рішення зазначено, що на дату звернення вік заявника становить 60 років 0 місяців 11 днів; необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 33 роки; страховий стаж заявника становить: 27 р. 05 м. 10 дн. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, зокрема станом на 01.01.1993 складає 02 р. 09 м. 25 дн. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано період роботи в Казахстані згідно трудової книжки НОМЕР_7 від 10.02.1983 з 10.02.1983 по 04.07.1954, оскільки не виконано умови Постанови № 562. Не взято до уваги довідки №725, 729 від 30.08.2022, оскільки зазначене в первинних документах прізвище ОСОБА_2 не відповідає паспортним даним ОСОБА_3 .

До періодів проживання зараховано всі періоди до наданих документів.

Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) до страхового стажу позивача зараховано періоди: з 28.05.1985 по 24.06.1987 (строкова військова служба), з 26.11.1987 по 04.04.1988, з 08.04.1988 по 12.12.1988, з 18.04.1989 по 04.04.1990 та періоди роботи і отримання допомоги по безробіттю з 22.09.1998 по 14.06.2022; загальний страховий стаж становить 27 років 5 місяців 10 днів. Періоди з 10.02.1983 по 04.07.1984, з 15.01.1985 по 27.05.1985 та з 10.05.1990 по 05.07.1998 до страхового стажу не зараховано.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058).

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами статті 1 Закону № 1788 визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону № 1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналогічно пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність надання додаткових документів виникає лише у разі відсутності в трудовій книжці необхідних записів або наявності в ній неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Щодо періоду роботи позивача в колгоспі ім. Енгельса (з 15.04.1993 КСП ім. Енгельса) з 10.05.1990 по 05.07.1998 суд зазначає таке.

Як установлено судом, трудова книжка позивача містить записи № 12 20 про прийняття його 10.05.1990 у члени колгоспу ім. Енгельса П`ятихатського району, про роботу скотарем протягом 1990-1998 років із зазначенням щорічної кількості відпрацьованих людино-днів та нарахованої оплати праці, а також про виключення з членів КСП ім. Енгельса 05.07.1998. Записи містять посилання на документи, на підставі яких їх внесено, та засвідчені підписом голови КСП.

Відомості трудової книжки щодо цього періоду підтверджуються архівними довідками Комунальної архівної установи «П`ятихатський трудовий архів» від 30.08.2022 № 728, № 729, № 730, № 731, складеними на підставі книг обліку оплати праці членів колгоспу ім. Енгельса (КСП ім. Енгельса).

Відповідач в оскарженому рішенні не навів жодних зауважень щодо записів трудової книжки позивача про роботу в колгоспі (КСП) ім. Енгельса, не поставив під сумнів їх достовірність, а єдиною підставою для неврахування архівних довідок № 728, № 729 визначив розбіжність у написанні прізвища позивача (« ОСОБА_2 » у первинних документах та « ОСОБА_3 » у паспорті).

Суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на те, що прізвище « ОСОБА_2 » є написанням прізвища позивача російською мовою, якою на той час велися первинні документи колгоспу. Саме так (« ОСОБА_4 ») прізвище, ім`я та по батькові позивача зазначено російською мовою в його паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 , у свідоцтві про народження, військовому квитку та трудовій книжці. Ім`я та по батькові особи, зазначеної в архівних довідках (« ОСОБА_6 »), повністю збігаються з паспортними даними позивача, а в архівних довідках № 729 та № 731 зазначено, що у 1998 році в документах колгоспу вказано код НОМЕР_2 , який відповідає реєстраційному номеру облікової картки платника податків позивача. Період, за який в архівних довідках наведено відомості про відпрацьовані людино-дні та заробітну плату, відповідає періоду роботи позивача в колгоспі (КСП) ім. Енгельса за записами трудової книжки.

Крім того, суд звертає увагу, що трудову книжку позивача також заповнено російською мовою на прізвище « ОСОБА_2 », проте це не стало перешкодою для зарахування відповідачем на підставі цієї ж трудової книжки інших періодів роботи позивача (з 26.11.1987 по 04.04.1988, з 08.04.1988 по 12.12.1988, з 18.04.1989 по 04.04.1990, з 22.09.1998 по 20.05.2005 тощо).

Сукупність наведених доказів дає суду підстави для висновку, що архівні довідки № 728, № 729, № 730, № 731 від 30.08.2022 видані саме щодо позивача, а розбіжність у написанні його прізвища зумовлена мовою ведення документів і не спростовує факту його роботи в колгоспі (КСП) ім. Енгельса.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 зазначив, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. У постанові від 06 березня 2018 року у справі № 754/14989/15-а Верховний Суд виснував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у книжці, і право особи на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за ведення трудової книжки.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідач у разі сумнівів щодо трудової діяльності позивача міг витребувати відповідні документи, проте не зробив цього.

За таких обставин суд дійшов висновку, що період роботи позивача в колгоспі ім. Енгельса, КСП ім. Енгельса П`ятихатського району Дніпропетровської області з 10.05.1990 по 05.07.1998 належним чином підтверджений записами трудової книжки та архівними довідками і безпідставно не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача.

Щодо періоду роботи позивача в Ємільчинському ЛХЗ з 15.01.1985 по 27.05.1985 суд зазначає таке.

Як установлено судом, згідно із записом № 4 трудової книжки позивач 15.01.1985 прийнятий до Ємільчинського ЛХЗ сортувальником нижнього складу (наказ № 7/к від 15.01.1985). Запис про звільнення позивача з цієї роботи у трудовій книжці відсутній, а наступний запис № 5 стосується проходження ним строкової військової служби з 28.05.1985, що узгоджується з відомостями військового квитка НОМЕР_5 про призов позивача на військову службу 28.05.1985. Період військової служби з 28.05.1985 відповідачем зараховано до страхового стажу.

В оскарженому рішенні відповідача підстави незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 15.01.1985 по 27.05.1985 взагалі не наведено, а в розрахунку стажу (форма РС-право) цей період просто не врахований. Відзиву на позовну заяву, в якому б було наведено мотиви незарахування цього періоду, а також доказів, які б спростовували факт роботи позивача у вказаний період, відповідач до суду не надав.

Відсутність у трудовій книжці запису про звільнення позивача є недоліком ведення трудової книжки роботодавцем, який з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування періоду роботи до страхового стажу. Та обставина, що позивача було прийнято на роботу тимчасово строком на два місяці, за відсутності запису про припинення трудових відносин після закінчення цього строку та будь-яких інших доказів їх припинення до призову на військову службу, не спростовує факту продовження позивачем роботи до 27.05.1985.

Таким чином, суд дійшов висновку, що період роботи позивача в Ємільчинському ЛХЗ (Ємільчинському лісгоспі) з 15.01.1985 по 27.05.1985 підтверджений записом трудової книжки та безпідставно не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача.

Щодо періоду роботи позивача в радгоспі «Зарічний» Кокчетавської області Казахської РСР з 10.02.1983 по 04.07.1984 суд зазначає таке.

Законом України від 25 квітня 2024 року № 3674-IX Закон № 1058 доповнено статтею 24-1 «Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу».

Відповідно до частини першої статті 24-1 Закону № 1058 періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною другою цієї статті періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

На виконання частини другої статті 24-1 Закону № 1058 постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 року № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу» затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі Порядок № 562).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 562 цей Порядок визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, періоди трудової діяльності особи в будь-якій республіці колишнього Союзу РСР (крім Української РСР) зараховуються до страхового стажу на умовах міжнародного договору.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 562 у цьому Порядку термін інші держави означає держави з числа республік колишнього Союзу РСР, до яких належать Азербайджанська РСР, Вірменська РСР, Білоруська РСР, Грузинська РСР, Казахська РСР, Киргизька РСР, Латвійська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Російська РФСР, Таджицька РСР, Туркменська РСР, Узбецька РСР, Естонська РСР.

За пунктом 3 Порядку № 562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 562 у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

У разі укладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит щодо підтвердження нездійснення пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, а в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для обчислення розміру пенсії.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України Про інформацію та Про захист персональних даних, і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Отже, частина друга статті 24-1 Закону № 1058, яка є спеціальною нормою щодо періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 року в республіках колишнього Союзу РСР і була чинною на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, не виключає можливості зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 року в республіках колишнього Союзу РСР, а встановлює умову такого зарахування нездійснення іншою державою пенсійних виплат за ці періоди, а також визначає порядок дій особи у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення та неможливості документального підтвердження цієї умови. З огляду на це посилання позивача на положення Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не мають визначального значення для вирішення спору в цій частині.

Як слідує зі спірного рішення відповідача, підставою для незарахування періоду роботи позивача з 10.02.1983 по 04.07.1984 зазначено лише те, що «не виконано умови Постанови № 562». Водночас у рішенні не конкретизовано, яку саме з умов Порядку № 562 не виконано позивачем: чи не зазначено ним у заяві інформації про отримання (неотримання) пенсійних виплат в іншій державі, чи не надано документів про неотримання таких виплат, чи не зазначено причин неможливості їх отримання, чи не повідомлено органи Пенсійного фонду про відсутність обміну інформацією та неможливість документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат, як це передбачено абзацом другим частини другої статті 24-1 Закону № 1058. Так само рішення не містить жодних відомостей про те, чи налагоджено обмін інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Республіки Казахстан, чи надсилав відповідач у строк, визначений абзацом четвертим пункту 4 Порядку № 562, запит до МЗС або до органу пенсійного забезпечення Республіки Казахстан, чи отримано на нього відповідь, і чи не підпадає ситуація позивача під випадок, за якого пенсія обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.

Заяву позивача про призначення пенсії від 15.07.2026 та матеріали пенсійної справи, які були витребувані судом, відповідач не надав, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити, які саме відомості було зазначено позивачем у заяві та чи вчинялися відповідачем дії, передбачені пунктом 4 Порядку № 562. Доказів надіслання відповідачем запиту щодо підтвердження нездійснення Республікою Казахстан пенсійних виплат позивачу матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості рішення в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 10.02.1983 по 04.07.1984. Водночас з`ясування обставин, з якими Порядок № 562 пов`язує можливість зарахування цього періоду (зокрема, наявності можливості обміну інформацією з органами пенсійного забезпечення Республіки Казахстан, отримання підтвердних документів або відповіді на запит), належить до компетенції органу Пенсійного фонду України, а наявні у справі матеріали не дозволяють суду встановити дотримання (недотримання) зазначених умов. За таких обставин суд не може підмінити собою орган Пенсійного фонду України та зобов`язати його зарахувати вказаний період до страхового стажу позивача; питання щодо зарахування цього періоду підлягає вирішенню відповідачем під час повторного розгляду заяви позивача з дотриманням вимог частини другої статті 24-1 Закону № 1058, Порядку № 562 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Суд також зазначає, що питання зарахування періоду роботи з 10.02.1983 по 04.07.1984 не впливає на наявність у позивача права на пенсію за віком, а може мати значення лише для обчислення її розміру.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що на дату звернення із заявою про призначення пенсії (15.07.2026) позивач досяг віку 60 років. З урахуванням зарахованого відповідачем страхового стажу тривалістю 27 років 5 місяців 10 днів та безпідставно не зарахованого періоду роботи в колгоспі ім. Енгельса, КСП ім. Енгельса з 10.05.1990 по 05.07.1998 (8 років 1 місяць 26 днів) страховий стаж позивача перевищує 35 років, тобто є більшим за необхідні 33 роки, передбачені частиною першою статті 26 Закону № 1058 для призначення пенсії за віком у 2026 році.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу є протиправною.

Посилання в оскарженому рішенні на статтю 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не впливає на висновки суду, оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії за віком після досягнення загального пенсійного віку 60 років, а не за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку, тоді як оскаржене рішення є єдиним індивідуальним актом про відмову в призначенні позивачу пенсії.

У відповідності до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідачем не доведено правомірності оскарженого рішення, тому суд дійшов висновку, що рішення відповідача, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, було прийнято з порушенням принципів, визначених частиною другою статті 2 КАС України, а тому воно належить до скасування як протиправне.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058 передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Водночас зарахування до страхового стажу періодів роботи, факт яких підтверджений належними доказами, не є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду, оскільки за наявності відповідних документів закон не надає йому можливості обирати між кількома юридично допустимими варіантами поведінки.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від 22.07.2026 № 046550005902 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування вказаного рішення, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, в тому числі щодо періоду роботи в радгоспі «Зарічний» Кокчетавської області Казахської РСР з 10.02.1983 по 04.07.1984, та зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи в Ємільчинському лісгоспі з 15.01.1985 по 27.05.1985 та в колгоспі ім. Енгельса, колективному сільськогосподарському підприємстві ім. Енгельса П`ятихатського району Дніпропетровської області з 10.05.1990 по 05.07.1998.

Разом з тим позовна вимога про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в радгоспі «Зарічний» Кокчетавської області Казахської РСР з 10.02.1983 по 04.07.1984 задоволенню не підлягає з наведених вище підстав, оскільки вирішення питання про наявність умов для зарахування цього періоду відповідно до статті 24-1 Закону № 1058 та Порядку № 562 належить до компетенції відповідача, і відповідач має вирішити це питання при повторному розгляді заяви позивача.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та належать до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 1331,20 грн судового збору, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» від 21.08.2026.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі, визначеному для однієї вимоги немайнового характеру, позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення відповідача задоволено повністю, а часткова відмова у задоволенні позову стосується лише обраного позивачем способу захисту щодо одного з періодів роботи, суд дійшов висновку, що судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в сумі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 159, 162, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код за ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.07.2026 № 046550005902 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Ємільчинському лісгоспі (Ємільчинському ЛХЗ) з 15.01.1985 по 27.05.1985 та в колгоспі ім. Енгельса, колективному сільськогосподарському підприємстві ім. Енгельса П`ятихатського району Дніпропетровської області з 10.05.1990 по 05.07.1998.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун