Ухвала суду № 140426864, 07.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

07 жовтня 2026 рокуСправа №160/31589/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.10.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у присвоєнні спеціального звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» відповідно до співвідношення з раніше присвоєним спеціальним званням «радник митної служби ІІ рангу», викладеної в листі від 18.09.2026 року №1840/0/12;

- визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316) щодо неприсвоєння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) спеціального звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» відповідно до співвідношення з раніше присвоєним спеціальним званням «радник митної служби ІІ рангу»;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316) відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2026 №66 присвоїти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.12.2022 спеціальне звання старшого начальницького складу «підполковник Бюро економічної безпеки України» із зарахуванням до строку вислуги в цьому званні строку вислуги у спеціальному званні «радник митної служби ІІ рангу» (4 місяці 10 днів), шляхом внесення відповідних змін до наказу від 01.12.2022 № 606-к «Про присвоєння спеціальних звань Бюро економічної безпеки України» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316) привести у відповідність до пункту 5 прохальної частини наказ від 28.11.2024 №456-к/ДСК-ДП, наказ від 21.11.2025 №231-к/ДСК-ДП і послужний список ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в частині зазначення його спеціального звання та видати йому новий грошовий атестат;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю між доплатою за спеціальне звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» і фактично виплаченою доплатою за спеціальні звання «лейтенант» і «старший лейтенант Бюро економічної безпеки України» за період з 01.12.2022 по 25.11.2025, а також перерахувати і виплатити ті виплати, до розрахунку яких входить доплата за спеціальне звання (зокрема грошову компенсацію за невикористані дні відпустки та, якщо до її розрахунку входить доплата за спеціальне звання, одноразову грошову допомогу при звільненні), з урахуванням раніше проведених виплат.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.

Відповідно до частин 1, 2 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.161 КАС України.

Так, у поданій позовній заяві позивачем висловлено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, в якому позивач просить суд визнати причини пропуску ним строку звернення до суду поважними та поновити йому пропущений строк, посилаючись на те, що, по-перше, на думку позивача, фактично такий строк пропущено не було, оскільки предметом позову є оскарження відмови відповідача у присвоєнні позивачеві спеціального звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» відповідно до співвідношення з раніше присвоєним спеціальним званням «радник митної служби ІІ рангу», викладеної в листі від 18.09.2026 року №1840/0/12, а не оскарження наказу відповідача від 01.12.2022 року №606-к «Про присвоєння спеціальних звань Бюро економічної безпеки України» як окремого індивідуального акта, водночас, позовна вимога про внесення змін до наказу №606-к є способом виконання обов`язку, невиконання якого відповідачем є предметом оскарження, тому строк звернення до суду щодо оскарження вказаної відмови та бездіяльності обчислюється не від дати видання наказу №606-к (01.12.2022 року). Обов`язок, невиконання якого оскаржується позивачем, виник лише 31.01.2026 року у зв`язку із набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2026 року № 66 «Питання присвоєння спеціальних звань Бюро економічної безпеки та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями» (далі Постанова № 66), яка набрала чинності 31.01.2026 року і пунктом 2 якої вперше встановлено прямий обов`язок відповідача присвоїти звання за співвідношенням особам, уже прийнятим на службу. Невиконання цього обов`язку не могло розпочатися раніше дати, з якої він існує. До 2026 року право на співвідношення не мало нормативно визначеного механізму реалізації, а відповідач його не визнавав. Крім того, позов подано в межах місяця з дня отримання першого і єдиного рішення відповідача (листа від 18.09.2026 року №1840/0/12). Під час служби позивач не подавав відповідачу жодних рапортів чи заяв щодо спеціального звання і відповідач це питання щодо позивача не вирішував. 19.08.2026 року позивач вперше звернувся із такою заявою. Відповідач розглянув її по суті як самостійне звернення, без посилання на будь-яке попереднє рішення, і відмовив листом від 18.09.2026 № 1840/0/12, який надійшов на електронну пошту позивача 18.09.2026 року о 16:06 з офіційної адреси відповідача esbu@esbu.gov.ua. Позов подано до спливу місяця з цієї дати. Також позивач посилався на те, що оскаржувана бездіяльність відповідача є триваючим правопорушенням, тому така протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває, оскільки строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. При цьому позивач просив врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 у справі №990/29/22, оскільки вважає їх релевантним до цієї справи, бо його випадок відповідає критеріям, наведеним у вказаній постанові Верховного Суду, а саме: відповідач не виконує конкретний обов`язок, встановлений пунктом 2 Постанови № 66, і цей обов`язок звільненням позивача зі служби 25.11.2025 року не припинився. При цьому триваючий характер бездіяльності не залежить від того, чи перебуває особа на службі, бо у справі №990/29/22 позивачка взагалі не перебувала на посаді, щодо якої тривала бездіяльність. З тих самих підстав Київський окружний адміністративний суд у справі №320/3826/26 відхилив клопотання відповідача про пропуск строку в спорі про звання за співвідношенням. У справі №320/11726/25 за позовом ОСОБА_1 до БЕБ України відповідач стверджував, що позивач знав про порушення з 01.12.2022 з наказу № 609-к, проте суд відхилив цей довід, оскільки саме по собі ознайомлення з наказом не легалізує неправомірне незарахування періодів, які відповідно до закону підлягають врахуванню. Так само ознайомлення з наказом №606-к не легалізує неприсвоєння звання, яке мало бути присвоєне за співвідношенням. Крім цього, позивачем зауважено, що вимога про виплату різниці доплати є похідною від вимоги про визначення спеціального звання. Право на доплату за званням «підполковник БЕБ» не може бути реалізоване, доки це звання позивчаеві не визначене, тому строк щодо похідної вимоги не може спливти раніше, ніж щодо основної. Водночас, позивачем зазначено, що у разі якщо суд дійде висновку, що строк пропущено, то він просить визнати причини пропуску поважними і поновити строк на підставі статті 121 КАС України, з урахуванням наступного: 1) механізм реалізації права на співвідношення звань встановлено лише Постановою №66, яка набрала чинності 31.01.2026, тобто після звільнення позивача зі служби. До 18.09.2026 відповідач жодного рішення щодо звання позивача за співвідношенням не ухвалював, тож предмета для оскарження не існувало; 2) після набрання чинності Постановою № 66 позивач діяв активно і послідовно: 19.08.2026 подав заяву про присвоєння звання, 25.08.2026 отримав у митному органі довідку про його спеціальні звання, а після відмови від 18.09.2026 без зволікань звернувся до суду; 3) відмова в поновленні строку за таких обставин була б надмірним формалізмом, який, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є порушенням права на справедливий судовий захист (постанова від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18), і позбавила б позивача доступу до суду, тоді як особа, якій звання присвоєно тим самим наказом № 606-к, свого права вже досягла (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Розглядаючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом приписів п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, служба у Бюро економічної безпеки України є різновидом публічної служби.

Частинами першою та другою статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Аналіз наведених норм КАС України свідчить, що, в разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Отже, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Суд зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Як слідує з позовної заяви, позивачем фактично оспорюється бездіяльність відповідача, наслідком якої є те, що позивачеві не присвоїли звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» з 01.12.2022 року.

З позовної заяви також встановлено, що позивач проходив службу у БЕБ України з 10.11.2022 року по 25.11.2025 року.

Так, наказом БЕБ від 09.11.2022 року №508-к ОСОБА_1 як переможця конкурсу прийнято на службу з 10.11.2022 на посаду гласного штатного працівника, який має спеціальне звання, старшого аналітика Департаменту аналізу інформації та управління ризиками.

Наказом БЕБ від 01.12.2022 року №606-к позивачеві присвоєно спеціальне звання «лейтенант Бюро економічної безпеки України».

Наказами БЕБ від 01.02.2023 року №22-к/ДСК-ДП і від 17.04.2023 року №106-к/ДСК-ДП позивача переведено на інші посади старшого аналітика.

Наказом БЕБ від 29.06.2024 року №355-к/ДСК-ДП позивача з 01.07.2024 року призначено в порядку просування по службі керівником відділу.

Наказом БЕБ від 28.11.2024 року №456-к/ДСК-ДП позивачеві з 01.12.2024 присвоєно чергове звання «старший лейтенант БЕБ».

Наказом БЕБ України від 21.11.2025 року №231-к/ДСК-ДП старшого лейтенанта БЕБ України ОСОБА_1 звільнено зі служби в БЕБ України 25.11.2025 року за угодою сторін.

Відповідно до долучених до матеріалів справи Витягу з послужного списку ОСОБА_1 від 24.11.2025 року, Довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №80/1 від 25.11.2025 року та Грошового атестат №80 від 25.11.2025 року, виданих БЕБ України позивачеві при звільненні зі служби 25.11.2025 року, позивач був звільнений зі служби в БЕБ України 25.11.2025 року саме у спеціальному званні «старший лейтенант БЕБ».

Отже, на день звільнення зі служи в БЕБ України - 25.11.2025 року ОСОБА_1 був безпосередньо обізнаний з присвоєним йому спеціальним званням «старший лейтенант БЕБ» та, відповідно, із не вчиненням відповідачем дій щодо присвоєння позивачеві звання «підполковник Бюро економічної безпеки України», право на присвоєння якого позивач, за його твердженням, мав вже з 01.12.2022 року.

Оскільки спірні правовідносини виникли з питань проходження позивачем публічної служби, тому строк звернення до адміністративного суду з цим позовом становить один місяць, який слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.

Водночас, з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 02.10.2026 року, тобто через понад 10 місяців з дня звільнення зі служби в БЕБ України (25.11.2025 року), а, отже, з пропуском встановленого ч.5 ст.122 КАС України місячного строку звернення до суду, який у даному випадку є таким, що сплинув 25.12.2025 року.

Позивачем висловлено свої міркування щодо строків звернення до суду у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, заявленому у позовній заяві, які зводяться до того, що строк звернення до суду з цим позовом фактично пропущено не було, позаяк про порушення своїх прав позивачеві стало відомо лише з листа Бюро економічної безпеки України від 18.09.2026 року №1840/0/12, яким відмовлено у присвоєнні позивачеві спеціального звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» відповідно до співвідношення з раніше присвоєним спеціальним званням «радник митної служби ІІ рангу», бо раніше під час служби позивач не подавав відповідачу жодних рапортів чи заяв щодо спеціального звання і відповідач це питання щодо позивача не вирішував.

Надаючи правову оцінку вказаним аргументам позивача, суд зазначає, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його звернення з приводу спірного питання не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

За встановленими обставинами, позивач звільнений зі служби в БЕБ України 25.11.2025 року у спеціальному званні «старший лейтенант БЕБ», а не у званні «підполковник Бюро економічної безпеки України», право на присвоєння якого позивач, за його твердженням, мав вже з 01.12.2022 року, отже, на день звільнення 25.11.2025 року позивач міг та повинен був дізнатися про порушення своїх прав оскаржуваною бездіяльністю відповідача щодо неприсвоєння ОСОБА_1 спеціального звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» відповідно до співвідношення з раніше присвоєним спеціальним званням «радник митної служби ІІ рангу». Водночас, до суду позивач звернувся із цим адміністративним позовом лише 02.10.2026 року, не навівши достатніх і переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду впродовж встановленого законом місячного строку.

Суд зауважує, що за усталеною практикою Верховного Суду поняття «повинна» (яке міститься у статті 122 КАС України) слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Схожий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 140/2513/19, від 17 вересня 2021 року у справі № 160/3121/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 420/3978/22 та багатьох інш, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №990/115/22, який у подальшому підтриманий у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23.

Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

У даному випадку строк подання позовної заяви був пропущений через відсутність максимальних зусиль позивача та належної старанності щодо реальної обізнаності з фактами порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли останнього можливості звернутись до суду з цим позовом у встановлені КАС України строки. Звернення позивача до відповідача та листування з ним щодо присвоєнні позивачеві спеціального звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» у вересні 2026 року, на думку суду, не може бути поважною причиною пропуску строку, оскільки позивачем не вказано на будь-які інші об`єктивні чи суб`єктивні обставини, що могли позбавити можливості позивача звернутися в межах строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічні висновки щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами про присвоєння спеціального звання після звільнення зі служби викладені Верховним Судом у постанові від 27.11.2023 року у справі №500/3748/23.

Щодо посилання позивача на те, що строк звернення до суду у цій справі не є пропущеним, оскільки предметом позову є оскарження відмови відповідача у присвоєнні позивачеві спеціального звання, викладеної в листі від 18.09.2026 року №1840/0/12, а не оскарження наказу відповідача від 01.12.2022 року №606-к «Про присвоєння спеціальних звань Бюро економічної безпеки України», водночас, обов`язок, невиконання якого оскаржується позивачем, виник лише 31.01.2026 року у зв`язку із набранням чинності Постановою №66, пунктом 2 якої вперше встановлено прямий обов`язок відповідача присвоїти звання за співвідношенням особам, уже прийнятим на службу, отже, невиконання цього обов`язку не могло розпочатися раніше дати, з якої він існує, при цьому до 2026 року право на співвідношення не мало нормативно визначеного механізму реалізації, а відповідач його не визнавав, суд зазначає таке.

Наведені доводи клопотання про поновлення строку звернення до суду, по-перше, не узгоджуються з заявленими позовними вимогами, позаяк, хоча позивачем і не оскаржується сам наказ відповідача від 01.12.2022 року №606-к «Про присвоєння спеціальних звань Бюро економічної безпеки України», яким позивачеві присвоєне не те спеціальне звання, яке він вважає правильним, проте позивачем безпосередньо оскаржується бездіяльність відповідача щодо не присвоєння позивачеві спеціального звання «підполковник Бюро економічної безпеки України» відповідно до співвідношення з раніше присвоєним спеціальним званням «радник митної служби ІІ рангу» з 01.12.2022 року; по-друге, такі доводи суперечать наведеним самим позивачем у позовній заяві підставам позову, в яких позивач наголошує, що відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку присвоєння спеціальних звань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців не може звужувати наявне право особи і, з посиланням на судову практику, що існувала з серпня 2025 року (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 у справі №140/7345/25; рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі №260/7451/25 та від 21.08.2025 у справі №260/5045/25), тобто ще станом на час проходження позивачем служби в БЕБ України та до набрання чинності Постановою №66 (31.01.2026 року), наполягає, що право на звання за співвідношенням у нього існувало вже на момент видання наказу №606-к і присвоєння найнижчого звання без урахування його спеціального звання це право порушило. Постанова №66 не створила цього права, а підтвердила його і встановила для відповідача прямий обов`язок його реалізувати.

Таким чином, вищевказані доводи клопотання про поновлення строку звернення до суду не є достатніми для висновку про підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду впродовж встановленого законом строку.

Також за наведених вище підстав необґрунтованими є й посилання позивача як на поважність причин пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом на те, що після набрання чинності Постановою №66 позивач діяв активно і послідовно, а саме: 19.08.2026 року подав заяву про присвоєння звання, 25.08.2026 року отримав у митному органі довідку про його спеціальні звання, а після відмови від 18.09.2026 року без зволікань звернувся до суду; тим більше, що навіть наведені позивачем у цьому контексті обставини щодо дат вчинених ним після набрання чинності Постановою №66 (31.01.2026 року) дій самі по собі свідчать про те, що такі дії вчинялися не без зайвих зволікань та не в межах встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку, а навпаки лише майже через 7 місяців після 31.01.2026 року.

Щодо посилання позивача на те, що оскаржувана бездіяльність відповідача є триваючим правопорушенням, тому така протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває, оскільки строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності, а також прохання врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 року у справі №990/29/22, суд зазначає таке.

Так, у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №440/3647/18, в якій Верховним Судом також викладено висновки щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами про присвоєння спеціального звання після звільнення зі служби, тобто за аналогічних з цією справою обставин, Верховний Суд, зокрема, зауважив таке: «Аргументи позивача про триваюче порушення та, як наслідок, відсутність підстав для обмеження строком звернення до суду з цим позовом теж основуються на хибному трактуванні суті спірних правовідносин. Спір у цій справі стосується проходження публічної служби. Водночас, правовідносини, з яких виник цей спір, припинилися у жовтні 2000 року, після звільнення позивача з органів внутрішніх справ. За описаних у справі обставин трактувати неприсвоєння чергового звання «полковник міліції» як триваюче правопорушення немає підстав.».

Суд також вважає за необхідне зазначити, що звільнення особи зі служби повністю припиняє дію її службового статусу, отже, з дати звільнення цієї особи у суб`єкта владних повноважень об`єктивно припиняється обов`язок вирішувати питання про просування по службі такої особи, зокрема, й щодо присвоєння їй чергових або первинних спеціальних звань, відтак, після цієї дати бездіяльність перестає бути триваючою, а строк на її оскарження у судовому порядку, встановлений ч.5 ст.122 КАС України, починає обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення (коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про остаточне невиконання обов`язку роботодавцем на момент розрахунку та звільнення).

У цьому зв`язку покликання позивача на постанову Верховного Суду від 06.02.2025 року у справі №990/29/22 є недоречним, позаяк спір у тій справі виник за інших фактичних обставин та правового регулювання спірних відносин, а саме: стосувався оскарження бездіяльності Президента України щодо непризначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва у передбачений законом строк та зобов`язання Президента України видати указ на підставі та в межах рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 10 червня 2021 року №1305/0/15-21 «Про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Печерського районного суду міста Києва». Отже, у справі №990/29/22 Верховним Судом оцінка поняття «триваюче правопорушення» здійснювалося в іншому контексті, що виключає застосування висновків Верховного Суду, викладених у справі №990/29/22, до обставин цієї справи.

Необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Частиною другою статті 44 КАС передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, для чого повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року в справі №809/1087/17, від 22 листопада 2018 року в справі №815/91/18, від 26 лютого 2020 року в справі №826/14417/18, від 27.11.2023 року у справі №500/3748/23.

При цьому, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

Отже, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17.07.2018 року в справі №521/21851/16-а).

При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Оцінивши доводи клопотання позивача в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що позивач не надав достатніх і належних доказів, які б підтверджували, що у період з 25.11.2025 року по 02.10.2026 року існували об`єктивно непереборні, істотні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом.

Таким чином, у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом слід відмовити.

Отже, позивачеві слід надати до суду нову заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку

За приписами ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Зважаючи на наведене, позовна заява подана без додержання вимог, встановлених ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд вважає за необхідне залишити цю позовну заяву без руху.

На підставі викладеного, керуючись статтями 121-123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Встановити позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду:

- нової заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити особі, що звернулася з позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Турова