Рішення № 140424957, 26.08.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 серпня 2026 рокум. ТернопільСправа № 921/771/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Фізичної особи-підприємця Максимчука Тараса Руслановича, АДРЕСА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕЗЕР-ЛЕНД", вул. Білецька, 1а, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості у розмірі 9 313 389,04 грн.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Матула В.Ю. адвокат,

від відповідача: Качур С.В. адвокат.

Судові процедури

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Суть справи.

Фізична особа підприємець Максимчук Тарас Русланович звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕЗЕР-ЛЕНД" про стягнення заборгованості у розмірі 9 313 389,04 грн, з яких: неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення у розмірі 9 000 000,00 грн, 3% річних у розмірі 218 589,04 грн та інфляційні втрати у розмірі 94 800,00 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2025, для розгляду справи №921/771/25 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою суду від 29.12.2025 у задоволені заяви Фізичної особи-підприємця Максимчук Тараса Руслановича про відстрочення сплати судового збору, відмовлено. Позовну заяву Фізичної особи-підприємця Максимчук Тараса Руслановича, залишити без руху, на підставі абзацу 2 частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.

12.01.2026 (документ сформований в системі "Електронний суд") на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява про усунення недоліків (вх. №247), зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 29.12.2025.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 19.01.2026 відкрито провадження у справі №921/771/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.02.2026.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 12.02.2026.

Протокольними ухвалами від 12.02.2026 та від 26.02.2026 підготовче засідання відкладено відповідно на 26.02.2026 та на 17.03.2026.

Ухвалою суду від 17.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/771/25 на 30 днів.

Ухвалою суду від 17.03.2026 відкладено підготовче засідання на 02.04.2026 з підстав, викладених в ній.

Протокольними ухвалами від 02.04.2026 та від 21.04.2026 підготовче засідання відкладено відповідно на 21.04.2026 та на 28.04.2026.

Ухвалою суду від 21.04.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/771/25 на 30 днів, застосувавши ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У підготовчих засіданнях 28.04.2026 та 07.05.2026 оголошено перерву відповідно до 07.05.2026 та до 20.05.2026, про що зазначено у протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 20.05.2026 поновлено строк відповідачу для подання доказів та приєднано їх до матеріалів справи №921/771/25. Відкладено підготовче засідання на 09.06.2026.

Протокольною ухвалою від 09.06.2026 підготовче засідання відкладено на 24.06.2026.

Ухвалою суду від 24.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/771/25 до судового розгляду по суті на 14.07.2026.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 14.07.2026 розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 14.07.2026 оголошено перерву до 18.08.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, вступне та заключне слово; заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 18.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі №921/771/25 та оголосив перерву до 26.08.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 26.08.2026 суд оголосив скорочене рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.

Інші процесуальні дії.

Ухвалами суду від 09.02.2026, від 25.02.2026 та від 18.03.2026 заяви представника ФОП Максимчука Тараса Руслановича адвоката Матули Вікторії Юріївни про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Ухвалою суду від 11.02.2026 заяву (вх. №1072 від 10.02.2026) представника ТОВ "ЛЕЗЕР-ЛЕНД" адвоката Яворського Андрія Васильовичем, повернуто без розгляду.

Ухвалою суду від 16.02.2026 заяву задоволено. Внесено дані РНОКПП НОМЕР_1 Яворського Андрія Васильовича до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи №921/771/25 в підсистемі "Електронний суд", в якості представника відповідача ТОВ "ЛЕЗЕР-ЛЕНД". Надано представнику відповідача ТОВ "ЛЕЗЕР-ЛЕНД" адвокату Яворському Андрію Васильовичу доступ до електронної справи №921/771/25 в підсистемі "Електронний суд".

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 17.03.2026 у задоволенні заяви про забезпечення позову, відмовлено.

Ухвалою суду від 02.04.2026 клопотання представника відповідача - адвоката Яворського А.В. про витребування доказів/оригіналів документів, задоволено. Витребувано у позивача оригінали документів, а саме: договір оренди рухомого майна № 04/04 від 04.04.2024; акт приймання-передачі майна від 04.04.2024 до Договору оренди рухомого майна № 04/04 від 04.04.2024; договір оренди рухомого майна №03/05 від 03.05.2024; акт приймання-передачі майна від 03.05.2024 до Договору оренди рухомого майна № 03/05 від 03.05.2024; документи, що підтверджують право власності позивача на рухоме майно - Екскаватора JCB JS130W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_2 та Екскаватора JCB JS145W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_3 (копії, яких долучені до позовної заяви).

Ухвалою суду від 21.04.2026 продовжено строк позивачу на подання витребуваних доказів/оригіналів документів на 5 днів, з моменту отримання ухвали суду.

28.04.2026 позивачем подано оригінали документів, які витребувані ухвалою суду від 02.04.2026 (вх. № 3248), а саме: Договір оренди нерухомого майна №04/04 від 04.04.2024; Акт прийому передачі майна від 04.04.2024 до Договору оренди нерухомого майна №04/04; Договір оренди нерухомого майна №03/05 від 03.05.2024; Акт прийому передачі майна від 03.05.2024 до Договору оренди нерухомого майна №03/05; Свідоцтво про реєстрацію машини Екскаватор, JCB JS130W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_2 , серії НОМЕР_4 від 30.11.2021 та Свідоцтво про реєстрацію машини Екскаватор колісний, JCB JS145W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_3 , серії НОМЕР_5 від 17.10.2022.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Договорів оренди рухомого майна №04/04 від 04.04.2024 та № 03/05 від 03.05.2024 в частині повернення об`єктів оренди в терміни передбачені умовами Договорів, внаслідок чого позивачем нараховано неустойку, на підставі статті 785 Цивільного кодексу України, у розмірі 9 000 000,00 грн.

А також, згідно статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 218 589,04 грн та інфляційні втрати у розмірі 94 800,00 грн.

В якості правових підстав позову позивач зазначає зокрема статті Цивільного кодексу України.

Представниця позивача в судове засідання з`явилася, підтримала позов та просить задоволити повністю.

Окрім того, позивачем надіслано заяву, в якій стверджує, що Акти прийому-передачі майна (повернення ) від 28.06.2024 та від 30.08.2024, долучені відповідачем, позивачем ніколи не підписувалися.

Крім того, представником позивача надіслано до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн (вх. №6668 від 25.08.2026).

Заперечення відповідача.

Представник відповідача заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№928 від 05.02.2026) та у додаткових поясненнях (вх. №1376 від 23.02.2026), просить суд відмовити у задоволенні позову. Зокрема зазначає, що між сторонами припинені орендні правовідносини, долучивши відповідні Акти прийому-передачі майна (повернення ) від 28.06.2024 та від 30.08.2024, у яких зафіксовано дату фактичної передачі техніки, відсутність визначених зауважень. Стверджує, що вказані Акти підтверджують, що спірне майно вибуло з володіння та користування відповідача, передано позивачу та фактично у відповідача відсутнє.

Відповідь на відзив.

09.02.2026 (документ сформований в системі "Електронний суд") позивачем надіслано відповідь на відзив (вх. №1038 від 10.02.2026), відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якої доводи відповідача вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не спростовують позовні вимоги.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_4 транспортний засіб - Екскаватор JCB JS130W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_2 належить на праві власності Максимчуку Тарасу Руслановичу.

Також, згідно до свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_5 транспортний засіб - Екскаватор колісний JCB JS145W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_3 належить на праві власності Максимчуку Тарасу Руслановичу.

04.04.2024 та 03.05.2024 між Фізичною особою - підприємцем Максимчук Тарасом Руслановичем (Орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕЗЕР-ЛЕНД" (Орендар/відповідач) укладено договори оренди рухомого майна №04/04 та №03/05.

Відповідно до п.1.2 Договору №04/04 Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування на умовах оренди наступне майно: Екскаватор JCB JS130W, 2008 року випуску, Заводський № НОМЕР_2 , який належить Орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію машини Серія НОМЕР_4 виданого ГУ Держпродспоживслужби в Івано-Франківській обл. (Об`єкт оренди).

Згідно п.1.2 Договору №03/05 Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування на умовах оренди наступне майно: Екскаватор колісний JCB JS145W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_3 , який належить Орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію машини Серія НОМЕР_5 виданого ГУ Держпродспоживслужби в Івано-Франківській обл. (Об`єкт оренди) .

Об`єкт оренди передається Орендарю для використання його у відповідності до напрямів його господарської діяльності (п. 1.3. Договорів).

Відповідно до п.1.4. Договорів, сторони погодили, що Об`єкт оренди буде використовуватися в приближеному районі до безпосереднього військового зіткнення та ведення бойових дій Збройних сил України та російської федерації, а саме в м. Покровськ, Донецької області та наближених до нього населених пунктів.

Вступ Орендаря у володіння та користування Об`єктом оренди настає одночасно з підписанням Сторонами Акту про його прийом-передачу (п. 2.1.Договорів).

Передача Об`єкту оренди Орендарю не спричиняє передачу останньому права власності на нього. Орендар володіє й користується ним протягом строку оренди (п. 2.4. Договорів).

Відповідно до п. 2.5. Договорів, Об`єкт оренди підлягає поверненню Орендодавцеві у випадках: закінчення терміну оренди; припинення дії Договору за взаємною згодою Сторін; розірвання Договору; загибелі Об`єкту оренди; оголошення Орендаря банкрутом.

Пунктом 2.6. Договорів, Орендар зобов`язується повернути Об`єкт оренди Орендодавцю не пізніше 5 (п`яти) календарних днів із моменту, коли настала одна з подій, визначених п. 2.5.Договору. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання Сторонами Акту повернення.

Обов`язок по складанню Акту прийому-передачі або повернення покладається на Сторону, яка передає або повертає Об`єкт оренди іншій Стороні Договору (п.2.6 Договорів).

Термін оренди становить два місяці із моменту прийняття Орендарем Об`єкту оренди за Актом прийому-передачі(п.3.1 Договорів).

За користування Об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, у розмірі 150 000,00 грн за один місяць (п. 4.1.Договорів).

Пунктом 5.3 Договорів визначено, що Орендар зобов"язаний у випадках, передбачених п.2.5 Договору у разі припинення або розірвання Договору оренди повернути Орендодавцеві Об"єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду з урахуванням фізичного зношення, відшкодувати збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової ) орендованого майна. Після припинення чинності цього Договору повернути за Актом прийому передачі Об"єкт оренди.

У свою чергу, Орендодавець зобов"язаний прийняти Об"єкт оренди від Орендаря після закінчення строку Договору та в інших випадках, передбачених п.2.5 Договору (п.5.1 Договорів).

Відповідно до пункту 9.4 Договорів, у випадку прострочення терміну повернення об"єкта оренди, Орендар сплачує на користь Орендодавцю неустойку в розмірі подвійної орендної плати за останній місяць строку оренди за весь час прострочення.

Договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами цього Договору і діє протягом усього терміну оренди, встановленому п.3 цього Договору ( п.11.3 Договорів).

На виконання умов договорів оренди рухомого майна позивач передав, а відповідач прийняв в оренду рухоме майно, а саме: Екскаватор JCB JS130W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_2 , який належить Орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію машини Серія НОМЕР_4 виданого ГУ Держпродспоживслужби в Івано-Франківській обл. та Екскаватор колісний JCB JS145W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_3 , який належить Орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію машини Серія НОМЕР_5 виданого ГУ Держпродспоживслужби в Івано-Франківській обл., про що свідчать Акти прийому - передачі майна від 04.04.2024 та 03.05.2024.

Позивач зазначає, що відповідно до платіжних інструкцій №197 від 05.04.2024 на суму 150 000,00 грн, №402 від 07.05.2024 на суму 150 000,00 грн, №465 від 10.05.2024 на суму 150 000,00 грн, №671 від 03.07.2024 на суму 300 000,00 грн, №878 від 29.11.2024 на суму 110 000,00 грн, №879 від 29.11.2024 на суму 83 100,00 грн, №880 від 29.11.2024 на суму 63 300,00 грн, №881 від 29.11.2024 на суму 43 600,00 грн, Орендарем здійснювалась оплата за Об`єкти оренди у повному розмірі.

Як стверджує позивач, що пунктом 3.1. Договору № 04/04 від 04.04.2024 визначено термін оренди два місяці, тобто з 04.04.2024 по 04.06.2024 та пунктом 3.1 Договору №03/05 від 03.05.2024, також встановлено термін оренди два місяці, тобто з 03.05.2024 по 03.07.2024.

Таким чином, зазначені договори після закінчення їх дії, а саме 04.06.2024 та 03.07.2024, пролонговані сторонами не були.

Проте, Орендарем не повернуто Орендодавцю Об`єкти оренди, у термін передбачений умовами Договорів, чим порушив договірні зобов"язання.

У зв"язку з чим, згідно вимог статті 785 Цивільного кодексу України позивачем нараховано відповідачу неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення у розмірі 9 000 000,00 грн.

Також, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 218 589,04 грн та інфляційні втрати у розмірі 94 800,00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договорів оренди рухомого майна №04/04 від 04.04.2024 та №03/05 від 03.05.2024, які за правовою природою є договорами оренди.

Вказані договори є підставою для виникнення у сторін зобов`язань, згідно ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Порядок укладення, зміни, припинення та виконання договорів оренди рухомого майна, який за своєю правовою природою є договорами майнового найму, регулюється нормами Цивільного кодексу України.

Укладені сторонами Договорами оренди рухомого майна, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору оренди рухомого майна №04/04 від 04.04.2024 (відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне володіння та користування на умовах оренди наступне майно: Екскаватор JCB JS130W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_2 , який належить Орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію машини Серія НОМЕР_4 виданого ГУ Держпродспоживслужби в Івано-Франківській обл. (Об`єкт оренди), що підтверджується Актом прийому передачі від 04.04.2024, підписаний повноважними представниками сторін (міститься в матеріалах справи).

Також, на виконання умов договору оренди рухомого майна №03/05 від 03.05.2024 (відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне володіння та користування на умовах оренди наступне майно: Екскаватор колісний JCB JS145W, 2008 року випуску, заводський № НОМЕР_3 , який належить Орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію машини Серія НОМЕР_5 виданого ГУ Держпродспоживслужби в Івано-Франківській обл. (Об`єкт оренди), що підтверджується Актом прийому передачі від 03.05.2024, підписаний повноважними представниками сторін (міститься в матеріалах справи).

Об`єкт оренди передається Орендарю для використання його у відповідності до напрямів його господарської діяльності (п. 1.3. Договорів).

Відповідно до п.1.4. Договорів, сторони погодили, що Об`єкт оренди буде використовуватися в приближеному районі до безпосереднього військового зіткнення та ведення бойових дій Збройних сил України та російської федерації, а саме в м. Покровськ, Донецької області та наближених до нього населених пунктів.

Вступ Орендаря у володіння та користування Об`єктом оренди настає одночасно з підписанням Сторонами Акту про його прийом-передачу (п. 2.1.Договорів).

Передача Об`єкту оренди Орендарю не спричиняє передачу останньому права власності на нього. Орендар володіє й користується ним протягом строку оренди (п. 2.4. Договорів).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі.

За користування Об`єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, у розмірі 150 000,00 грн за один місяць (п. 4.1.Договорів).

Так, відповідачем проведено орендні платежі, що підтверджується платіжними інструкціями №197 від 05.04.2024 на суму 150 000,00 грн, №402 від 07.05.2024 на суму 150 000,00 грн, №465 від 10.05.2024 на суму 150 000,00 грн, №671 від 03.07.2024 на суму 300 000,00 грн, №878 від 29.11.2024 на суму 110 000,00 грн, №879 від 29.11.2024 на суму 83 100,00 грн, №880 від 29.11.2024 на суму 63 300,00 грн, №881 від 29.11.2024 на суму 43 600,00 грн (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 2.5. Договорів, Об`єкт оренди підлягає поверненню Орендодавцеві у випадках: закінчення терміну оренди; припинення дії Договору за взаємною згодою Сторін; розірвання Договору; загибелі Об`єкту оренди; оголошення Орендаря банкрутом.

Згідно пункту 2.6. Договорів, Орендар зобов`язується повернути Об`єкт оренди Орендодавцю не пізніше 5 (п`яти) календарних днів із моменту, коли настала одна з подій, визначених п. 2.5. Договору. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання Сторонами Акту повернення.

Обов`язок по складанню Акту прийому-передачі або повернення покладається на Сторону, яка передає або повертає Об`єкт оренди іншій Стороні Договору (п.2.6 Договорів).

Термін оренди становить два місяці із моменту прийняття Орендарем Об`єкту оренди за Актом прийому-передачі (п.3.1 Договорів).

Пунктом 5.3 Договорів визначено, що Орендар зобов"язаний у випадках, передбачених п.2.5 Договору у разі припинення або розірвання Договору оренди повернути Орендодавцеві Об"єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду з урахуванням фізичного зношення, відшкодувати збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової ) орендованого майна. Після припинення чинності цього Договору повернути за Актом прийому передачі Об"єкт оренди.

У свою чергу, Орендодавець зобов"язаний прийняти Об"єкт оренди від Орендаря після закінчення строку Договору та в інших випадках, передбачених п.2.5 Договору (п.5.1 Договорів).

Позивач зазначає, що пунктом 3.1. Договору № 04/04 від 04.04.2024 визначено термін оренди два місяці, тобто з 04.04.2024 по 04.06.2024 та пунктом 3.1 Договору №03/05 від 03.05.2024, також встановлено термін оренди два місяці, тобто з 03.05.2024 по 03.07.2024.

У зв"язку з чим, на думку позивача, вказані правочини після закінчення їх дії, а саме 04.06.2024 та 03.07.2024, пролонговані сторонами не були, проте Орендарем не повернуто Орендодавцю Об`єкти оренди, у термін передбачений умовами Договорів, чим порушив договірні зобов"язання.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України вказано, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, за відсутності у договорі оренди рухомого майна (транспортних засобів) прямої вказівки про пролонгації, останній може бути автоматично поновлений на той самий строк і на тих самих умовах за принципом "мовчазної згоди" (так звана правова презумпція) та регулюється загальними нормами цивільного законодавства, якщо інше чітко не заборонено текстом правочину.

Таким чином, вказана норма передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача.

Однак, матеріали справи не містять доказів вимоги позивача до відповідача про повернення об`єктів оренди, у зв"язку із закінченням терміну Договорів.

У той же час, тільки 24.12.2025, тобто більше року після закінчення дії договорів позивач звертається до суду з позовом про стягнення неустойки нарахованої у розмірі 3 000 000,00 грн, на підставі статті 785 Цивільного кодексу України, 3% річних у розмірі 218 589,04 грн та інфляційні втрати у розмірі 94 800,00 грн.

Слід зазначити, що після закінчення (на думку позивача) дії спірних правочинів відповідачем проводилися орендні платежі, які позивачем прийняті та не повернуті.

Матеріали справи не містять підтвердження того, що позивачем висловлювалось непогодження з розміром сплаченої орендної плати та повернення чи не прийняття оплати.

Верховний Суд (як Велика Палата, так і касаційні суди - цивільний, господарський і адміністративний) у своїх численних рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. У зв`язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), який базується на давньоримській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Подібний підхід узгоджується також із правовими концепціями, яких дотримуються вищі суди інших демократичних держав із розвинутою ринковою економікою. Зокрема, у країнах загального права діє доктрина estoppel, відповідно до якої сторона не може посилатися на право або вимогу, якщо її попередня поведінка створила в іншої сторони обґрунтоване уявлення про відмову від такого права або про інший правовий стан, і ця інша сторона діяла, покладаючись на таку поведінку. У німецькому праві споріднені висновки випливають із принципу добросовісності (Treu und Glauben) та доктрини Verwirkung, згідно з якою право не підлягає судовому захисту, якщо управнена сторона протягом тривалого часу не здійснювала його, створивши тим самим у зобов`язаної сторони обґрунтоване переконання, що таке право більше не буде реалізоване. Аналогічний зміст має іспанська doctrina de los actos propios, яка виключає можливість діяти всупереч власній попередній поведінці, а також французький принцип loyaute contractuelle, що вимагає від сторін послідовної, чесної та передбачуваної поведінки під час здійснення договірних прав і обов`язків (при цьому Касаційний суд Франції прямо застосовує принцип nul ne peut se contredire au detriment d'autrui - ніхто не може суперечити собі на шкоду іншому). Таким чином, висновок про те, що сторона не може після тривалого прийняття певного правового стану посилатися на протилежну правову позицію, відповідає загальновизнаному в сучасному приватному праві стандарту добросовісності та правової визначеності.

Обов`язки наймача у разі припинення договору найму регулюються статтею 785 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1). Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч.2).

Сплата неустойки саме як правовий наслідок порушення зобов`язання (тобто, неправомірної поведінки боржника) передбачена частиною першою статті 611 ЦК України.

Частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Здійснюючи аналіз статті 785 Цивільного кодексу України, Верховний Суд неодноразово висновував таке:

- неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном;

- законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

У разі невиконання обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої ч. 2 ст. 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Постанова Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Постанови Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 911/255/23, від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18.

Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків). Вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна (постанова від 31.01.2020 у справі №916/2724/18.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позов - це звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

У свою чергу, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Так, у постанові від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду звернув увагу на те, що згідно з положеннями статей 2,4,5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі №908/1879/17.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20.

Щодо позовних вимог в частині стягнення неустойки у розмірі 9 000 000,00 грн, нарахованої на підставі статті 785 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

Так, позивачем заявлено одну із позовних вимог - стягнення неустойки у розмірі 9 000 000,00 грн, нарахованої на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що всупереч норм статті 764 Цивільного кодексу України позивач не звертався до відповідача щодо закінчення строку дії договорів найму транспортних засобів.

У матеріалах справи відсутні заперечення наймодавця щодо пролонгації спірних правочинів.

Як вже зазначалося судом, позивачем приймалися орендні платежі, доказів неприйняття таких оплат матеріали справи не містять. Також відсутні вимоги позивача до відповідача про повернення об`єктів оренди, у зв"язку із закінченням терміну Договорів.

Проте, тільки 24.12.2025, тобто більше року після закінчення дії договорів на думку позивача, останній звертається до суду з позовом про стягнення неустойки нарахованої у розмірі 9 000 000,00 грн, на підставі статті 785 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині вимоги стягнення неустойки у розмірі 9 000 000,00 грн, нарахованої на підставі статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки відсутні докази того, що право позивача порушене.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 218 589,04 грн та інфляційних втрат у розмірі 94 800,00 грн, суд зазначає таке.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Отже, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, норми статті 625 ЦК України поширюються лише на прострочення грошових зобов`язань.

Неустойка не є основним грошовим зобов"язанням.

Отже, чинне законодавство України не передбачає можливості нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суми штрафних санкцій / неустойки. Нарахування "санкцій на санкції" є неправомірним та суперечить загальним принципам цивільного права.

За таких обставин, позовні вимоги в частині щодо стягнення 3% річних у розмірі 218 589,04 грн та інфляційних втрат у розмірі 94 800,00 грн, не підлягають в цій частині до задоволення, як заявлені неправомірно.

Щодо доказів, а саме: Актів прийому-передачі майна (повернення) від 28.06.2024 та від 30.08.2024, слід зазначити.

28.04.2026 відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. №3256) про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: Акту від 28.06.2024 прийому передачі майна (повернення) до Договору оренди рухомого майна №04/04 від 04.04.2024 та Акту від 30.08.2024 прийому передачі майна (повернення) до Договору оренди рухомого майна №03/05 від 03.05.2024 , одночасно заявлено клопотання про поновлення строку на їх подання з підстав, викладених у ньому.

Ухвалою суду від 20.05.2026 клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів, задоволено. Поновлено строк відповідачу для подання доказів та приєднано їх до матеріалів справи №921/771/25.

Так, відповідачем долучено до матеріалів справи Акти прийому-передачі майна (повернення) від 28.06.2024 та від 30.08.2024, які підписані повноважними представниками сторін.

Проте, позивачем заперечується факт підписання Актів прийому-передачі майна (повернення ) від 28.06.2024 та від 30.08.2024, вважає їх підробленими з підстав, викладених у письмових поясненнях (вх. № 5538 від 14.07.2026).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 ГПК України).

Однак, матеріали справи не містять доказів позивача щодо не підписання вказаних Актів та не вчинено процесуальних дій, як-от заявлення клопотання про призначення судової експертизи.

Проте, судом вказані Акти не приймаються до уваги, оскільки враховуючи підставу та предмет позову, суд дійшов висновку про відсутність у позивача порушеного права та законного інтересу щодо нарахування неустойки відповідно до вимог статті 785 ЦК України.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову, слід відмовити.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 139 700,83 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 139 700,83 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

У силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 139 700,83 грн покладається на позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

25.08.2026 представником позивача надіслано до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн (вх. №6668).

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог, відмовити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 139 700,83 грн та у складі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі:

- рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення: позивачу, Фізичній особі-підприємцю Максимчук Т. Р., АДРЕСА_1 ;

- до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України: відповідачу.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення підписано "08" жовтня 2026 року.

Суддя Я.Я. Боровець