Рішення № 140408493, 06.10.2026, Херсонський міський суд Херсонської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/11999/26

Пров. №2-а/766/361/26

06 жовтня 2026 року м. Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Хайдарової І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34906792, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Євгена Танцюри, буд. 42) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача.

До суду 10.07.2026 року (сформований документ, 20.07.2026 року зареєстрований судом) через Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якій позивач просить:

-поновити пропущений з поважних причин строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався лише 1 липня 2026 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження;

-визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 614 від 13 квітня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення;

-визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 15 червня 2026 року по направленню, супровідним листом № 10/6913, на примусове виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 ;

-визнати виконавчий документ, а саме постанову в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням встановлених законом строків пред`явлення до виконання;

-стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати, які складаються зі сплати судового збору в розмірі 532,48 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 гривень.

В обґрунтування позову вказав, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення №614, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. Під час здійснення заходів мобілізаційного обліку та перевірки документів він за станом свого здоров`я був позбавлений можливості прибути до приміщення відповідача у визначений час, оскільки перебував на стаціонарному медичному лікуванні в закладі охорони здоров`я. Про цю обставину він завчасно та належним чином повідомив відповідача, надавши відповідні письмові пояснення та медичні документи, що підтверджували проходження ним курсу лікування та об`єктивну неможливість пересування. Проте керівник відповідача при винесенні оскаржуваної постанови № 614 від 13 квітня 2026 року проігнорував ці зауваження, зазначивши в описовій частині документа, що поважні причини неявки відсутні, а розгляд справи відбувається за відсутності особи на підставі пояснень, наданих при складанні протоколу. Його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, тощо.

ІІ. Виклад позиції відповідача.

03.08.2026 року через Електронний суд представником ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що 10 квітня 2026 року уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до якого було встановлено, що ОСОБА_1 , проживаючи за адресою : АДРЕСА_1 в порушення вимог частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах особливого періоду, будучи належним чином оповіщеним повісткою про необхідність явки на 12.03.2026 р. до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою на вказаний виклик не з`явився і продовжував використовувати свій час на власний розсуд до 10.04.2026 року, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Під час складання протоколу, ОСОБА_1 надав пояснення, відповідно до яких повідомив, що на момент скоєння правопорушення перебував у лікарні на проходженні реабілітаційних заходів з зв`язку із пораненнями. При цьому, у протоколі зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться у приміщенні Херсонського РТЦК о 11.00 год. 14.04.2026 р., про що повідомлений був ОСОБА_1 , який власноруч вчинив підпис про вказане. При прийнятті рішення про притягнення до відповідальності, ІНФОРМАЦІЯ_4 виходив із підтвердження обставин правопорушення, наведеного у протоколі і таке підтвердження узгоджуються з наявними у ІНФОРМАЦІЯ_2 іншими доказами у справі, а саме: поясненнями самої особи, що притягається до адміністративної відповідальності, яка фактично підтвердила факт обізнаності про необхідність прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, другим екземпляром повістки про виклик, розпискою про отримання повістки, в якій міститься підпис ОСОБА_1 , інформацією із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. При цьому, при прийнятті рішення про притягнення до адміністративної відповідальності були досліджені обставини на які посилався ОСОБА_1 , обґрунтовуючи об`єктивні причини неприбуття за повісткою, а саме перебування на лікуванні. При досліджені наданих позивачем документів було з`ясовано, що станом на 12.03.2026 р. ОСОБА_1 не перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах та міг самостійно пересуватися, що підтверджується, зокрема консультаційним висновком за 17.03.2026 р., тобто надані документи не спростовують висновків про відсутність поважних причин для неприбуття за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 12.03.2026 р., що й стало підставою для відповідного висновку ІНФОРМАЦІЯ_2 і який відображений у постанові.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 29.07.2026 року відмовлено у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 15 червня 2026 року по направленню, супровідним листом № 10/6913, на примусове виконання постанови в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_1 та визнання виконавчий документ, а саме постанову в справі про адміністративне правопорушення № 614 від 13 квітня 2026 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з порушенням встановлених законом строків пред`явлення до виконання; в іншій частині поновлено ОСОБА_1 строк звернення з позовом до суду; відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд.

03.08.2026 року представником позивача через Електронний суд подано відповідь на відзив, у якому просив вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказав, що ТЦК стверджує, що позивач був особисто ознайомлений із протоколом, надав письмові пояснення та власноруч підписав повідомлення про те, що розгляд справи відбудеться 14 квітня 2026 року об 11:00. Однак цей довід відповідача прямо спростовується матеріалами самої оскаржуваної постанови № 614, яка була винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 13 квітня 2026 року, тобто за день до анонсованого у протоколі засідання. Така розбіжність у датах свідчить про грубе порушення статті 268 КУпАП, оскільки справу було розглянуто за відсутності особи та до настання встановленого часу розгляду, що позбавило позивача права на захист. Відповідач у відзиві стверджує, що медичні документи, надані позивачем (виписні епікризи № 4269/2025 та № 884/2026), підтверджують перебування на лікуванні лише до 25 лютого 2026 року. На основі цього відповідач робить висновок, що станом на дату явки (12 березня 2026 року) позивач був здоровим та міг самостійно пересуватися. Проте відповідач оминає увагою той факт, що в самій постанові ІНФОРМАЦІЯ_1 зафіксовано наявність пояснень позивача про перебування на лікуванні, але одночасно стверджується про відсутність будь яких поважних причин. Крім того, відповідач не надав оцінки документам про проходження позивачем реабілітації після поранень, що згадуються у протоколі від 10 квітня 2026 року. Щодо доказів належного оповіщення, відповідач у відзиві зазначає, що мав у розпорядженні другий екземпляр повістки з підписом позивача та дані реєстру «Оберіг». Це твердження має на меті спростувати позицію позивача про відсутність доказів вручення виклику. Проте в описовій частині оскаржуваної постанови № 614 від 13 квітня 2026 року єдиним доказом «належного оповіщення» вказано виключно дані реєстру «Оберіг».

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 29 липня 2026 року залишено без змін.

Позивач та його представник, представник відповідача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини не явки суд не повідомляли.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта(ч.9 ст. 205 КАС України).

З урахуванням положень ст.205 КАС України, належного повідомлення осіб, що не прибули у судове засідання, відсутності перешкод для розгляду справи у судовому засіданні без сторін, суд постановляє ухвалу про розгляд справи у письмовому провадженні без участі сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст правовідносин.

13 квітня 2026 року тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 винесено постанову № 614 у справі про адміністративне правопорушення, за якою визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що згідно з розділом 20 п. 1 п.п.5 Податкового кодексу України складає 17000,00 грн.

Постановою встановлено, що ОСОБА_1 будучи таким, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порушення вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», будучи належним чином оповіщеним повісткою №6821424 про необхідність явки 12.03.2026 року для уточнення особистих даних до ІНФОРМАЦІЯ_6 , на вказаний виклик не з`явився, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, що підтверджується даними з реєстру «Оберіг». При складанні протоколу ОСОБА_1 пояснив, що перебував на лікуванні.

Згідно копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025231030002019 від 26.08.2025 року, 25.08.2025 року до ЧЧ Відділу поліції №1 ХРУП ГУНП в Херсонській області надійшло повідомлення про те, що 25.08.2025 року близько 19.00 год. за адресою: АДРЕСА_3 стався скид з БПЛА боєприпасу, внаслідок чого поранення отримав ОСОБА_1 .

Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №4269/2025 від 01.09.2025 року КНП «Херсонська МКЛ ім О.С. Лучанського» ХМР, ОСОБА_1 встановлено діагноз: МВТ 25.08.2025 р. Вогнепальне осколкове сліпе поранення лівого коліна. Багатоуламковий відкритий перелом лівого коліна. Вогнепальне осколкове скрізне поранення лівої гомілки. Рвана рана лівої гомілки.

Відповідно до виписного епікризу №884/2026 від 25.02.2026 року КНП «Херсонська обласна клінічна лікарня» ХОР, ОСОБА_1 встановлено діагноз: контрактура суглоба, гомілка ВТ (25.08.2025 р). Післятравматична контрактура лівого колінного суглоба. Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків. Надано лікувальні рекомендації та режим.

За консультативним висновком спеціаліста від 17.03.2026 року КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.С. Карабелеша» (вторинка), ОСОБА_1 , наслідки МВТ (25.08.2025 р.) у вигляді консолідуючого перелому лівого надколінника; залишкових металевих осколків м`яких тканин, стану після шкірної пластики (17.09.2025 р) у вигляді рубців ділянки лівого колінного суглоба. Післятравматичний гонартроз зліва 2 ст з контрактурою колінного суглобу, стану після операції (закрита редресація 24.02.26 р), ПВС 2 ст.

З копії виписки із медичної карти амбулаторного хворого №10565 КНП «Обласна ЛВЛ» від 01.04.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 , зокрема у день, коли мав прибути за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_6 12.03.2026 року перебував на діагностиці, яка була йому призначена, а саме 96019-00 оцінка біомеханічних функцій: оцінка амплітуди рухів помірне обмеження рухливості в лівому колінному суглобі; отримав направлення на 12.03.2026 р. на лікувальну фізкультуру колінного суглоба, навчання інших навичок, консультація лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, консультація фізичного терапевта, консультація ерготерапевта.

Згідно копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №196/26/256/В від 14.04.2026 року, ОСОБА_1 прийнято рішення про встановлення інвалідності.

З копії картки №230520250688132900913 «Оберіг» ОСОБА_1 вбачається, що 21.02.2009 року він взятий на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_5 ; автоматично взятий на облік згідно змін від 01.04.2025 року до постанови КМУ №932.

Відповідно до протоколу №614 про адміністративне правопорушення від 10.04.2026 року, складеного водієм групи забезпечення заходів ЦВС солдатом ОСОБА_5 , ОСОБА_1 будучи таким, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , в порушення вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», будучи належним чином оповіщеним повісткою №6821424 про необхідність явки 12.03.2026 року для уточнення особистих даних до ІНФОРМАЦІЯ_6 , на вказаний виклик не з`явився, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. ОСОБА_1 пояснив, що на момент скоєння правопорушення перебував у лікарні на проходженні реабілітаційних заходів у зв`язку із вогнепальним та мінно-вибуховим пораненням. У протоколі зазначено, що розгляд справи відбудеться 14.04.2026 року о 11.00 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ).

З копії повістки №6821424 без зазначення дати її формування вбачається, що остання вручена ОСОБА_1 . В той же час з вказаної повістки не можливо встановити дату її вручення.

V. Оцінка Суду.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

На підставі ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про борону України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» затверджений постановою КМУ №1487 від 30.12.2022, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.

Згідно положень ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII (далі- Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 1 означеного Закону визначено, що мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно ч.1 ст.22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані, серед іншого, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено статтею 210-1 КУпАП.

Так, частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч.3 ст.210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у даному випадку полягає у неявці ОСОБА_6 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Суд зазначає, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність/відсутність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.

З копії повістки №6821424 вбачається, що остання вручена ОСОБА_1 про необхідність явки на 12.03.2026 року о 09:00 год. для уточнення даних при ІНФОРМАЦІЯ_5 . В той же час, вказхана копія повістки не містить в собі дати її отримання ОСОБА_1 , відомості щодо направлення позивачу поштою.

Крім того, з пояснень позивача, які ним викладені у протоколі №614 про адміністративне правопорушення від 10.04.2026 року слідує, що він пояснив про перебування на момент скоєння правопорушення перебував у лікарні на проходженні реабілітаційних заходів у зв`язку із вогнепальним та мінно-вибуховим пораненням.

Судом встановлено, що в день, коли позивач мав прибути за повісткою 12.03.2026 року ОСОБА_1 перебував на діагностиці, яка була йому призначена, а саме 96019-00 оцінка біомеханічних функцій: оцінка амплітуди рухів помірне обмеження рухливості в лівому колінному суглобі; отримав направлення на 12.03.2026 р. на лікувальну фізкультуру колінного суглоба, навчання інших навичок, консультація лікаря фізичної та реабілітаційної медицини, консультація фізичного терапевта, консультація ерготерапевта, що слідує з копії виписки із медичної карти амбулаторного хворого №10565 КНП «Обласна ЛВЛ» від 01.04.2026 року.

Крім того, що розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Так, у відповідності до ст.245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з ст.248 КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

У силу ч.1 ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

При цьому, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто виключно у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Тобто, має бути сукупність умов - підтвердження своєчасного сповіщення про місце і час розгляду справи і відсутність клопотання порушника про відкладення її розгляду.

Як передбачено у ст.278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Отже, саме на відповідача як орган, який уповноважений розглядати справи про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ст.210-1 КУпАП покладено обов`язок щодо встановлення всіх фактичних обставин і дотримання процедури розгляду визначеної нормами ст.278 КУпАП.

У постанові від 31.03.2021р. у справі №676/752/17 Верховний Суд наголосив, що закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, серед іншого, передбачені відносно розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Судом з копії протоколу №614 про адміністративне правопорушення від 10.04.2026 року встановлено, що ОСОБА_1 повідомлено про проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення на 14.04.2026 року о 11.00 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 ).

В той же час, оскаржувана позивачем постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності винесена 13.04.2026 року та і без присутності ОСОБА_1 . Тобто, відповідачем проведено розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та не у дату та час, на який його було повідомлено. Доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи на 13.04.2026 року (день винесення оскаржуваної постанови), а не 14.04.2026 року (час на який ОСОБА_1 було повідомлено у протоколі) відповідачем суду не надано.

Встановлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся без повідомлення позивача у належний спосіб та порядку, встановлений процесуальним законодавством, про розгляд адміністративної справи, що в силу приписів ч.1 ст.268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.

Тобто, відповідачем позбавлено позивача прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.

Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про роз`яснення позивачу його прав, визначених ст.268 КУпАП та ст.63 Конституції України, під час розгляду відповідачем безпосередньо справи про адміністративне правопорушення.

У свою чергу, зазначені процедурні порушення (розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату її розгляду) є самостійними та безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.08.2022р. у справі №683/743/17, від 21.05.2020р. у справі №286/4145/15-а, від 17.06.2020р. у справі № 712/10440/16-а та від 30.09.2019р. у справі №591/2794/17.

Проте, наразі, відповідачем належних та допустимих доказів щодо своєчасного і реального повідомлення позивача про дату та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення до суду станом на день розгляду справи не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що постанова відповідача у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, підлягає скасуванню, а справа - закриттю.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Європейський суд з справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та ухвалення рішення про скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

VІ. Заходи забезпечення позову (заяви).

Заходи забезпечення позову (заяви) судом не застосовувалися.

VІI. Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 532,48 грн.

У відповідності до ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Окрім того, варто зазначити, що у відповідності до п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00), суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично та обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Відсутність же документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18.

Слід звернути увагу на те, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 вищевказаного Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 17.03.2020р. по справі № 820/3308/17, від 4.08.2020р. по справі №810/3213/16.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 02.07.2026 року укладений між Адвокатським об`єднанням «Мімір» в особі голови Лошкарьова Ф.А. та Дубчаком О.К., за п. 3.1 договору сторони дійшли згоди, що замовник сплачує виконавцеві за роботу грошову винагороду в розмірі 10000,00 грн.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, та вирішуючи її по суті, має детально визначити чи підтверджуються вони документально та чи є такі витрати співмірними зі складністю справи та здійсненими стороною діями під час розгляду спору.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони.

Отримавши позитивне вирішення спору на свою користь під адвокатським супроводом, особа не позбавлена права виплатити на користь адвоката будь-які суми, що визнає за необхідне та можливе для себе, однак безумовно компенсувати їх в повному обсязі за рахунок суб`єкта владних повноважень, як відповідача, не на користь якого ухвалене рішення, суд не зобов`язаний. Навпаки, обов`язком суду є перевірка співмірності та неминучості таких витрат для особи.

Більш того, факт неподання відповідачем клопотання про зменшення витрат не звільняє суд від обов`язку перевірити їх відповідність критеріям співмірності та обґрунтованості.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу бере до уваги складність справи (розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного провадження без участі сторін), характер спору, кількість підготовлених процесуальних документів, тривалість розгляду справи, відсутність у справі складних фактичних та правових питань, неподання стороною позивача розрахунку виконаних адвокатом робіт, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення суми заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 10000 грн до 3000 грн, яка відповідає встановленим процесуальним законом критеріям, є розумною, співмірною, а витрати реальними.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 268, 271, 286, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34906792, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Євгена Танцюри, буд. 42) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Постанову №614 у справі про адміністративне правопорушення винесену 13 квітня 2026 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 17000,00 грн. за ст. 210-1 ч.3 КУпАП відносно ОСОБА_1 - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 532,48 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 06.10.2026 року.

СуддяІ. О. Хайдарова