Ухвала суду № 140402049, 07.10.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4088/26

Провадження № 2/161/3468/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІУХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Антіпової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Денис О.Ю.,

за участю прокурора Войтюк К.О.,

представника Луцької міської ради Бондарчука Р.І.,

представників відповідача адвоката Матвіюк Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_1 з вищевказаним позовом, в якому просив витребувати у комунальну власність Луцької міської територіальної громади в особі Луцької міської ради (вул. Богдана Хмельницького, 19, м. Луцьк, 43025, ЄДРПОУ 34745204) з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058 площею 0,3607 га, яка розташована селі Забороль Луцького району Волинської області; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058 площею 0,3607 га у Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вивченням інформації Державного земельного кадастру встановлено, що на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого ТзОВ «ЕСТР» 05.11.2020, у Державному земельному кадастрі 21.01.2021 зареєстровано земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058 площею 0,3607 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (01.03).

Встановлено, що за заявою ОСОБА_1 рішенням Заборольської сільської ради від 14.09.2020 №39/32 надано вказаній громадянці надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,5 га у с. Забороль Луцького району. На підставі вказаного рішення та заяви ОСОБА_1 ТзОВ «ЕСТР» розроблено проект землеустрою із формуванням у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058 площею 0,3607 гектара.

В подальшому, за заявою ОСОБА_1 від 24.11.2020 Заборольською сільською радою прийнято рішення від 25.11.2020 № 43/60 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ». Таким чином, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства номером 0722881800:01:001:0058 площею 0,3607 гектара. з кадастровим Речове право на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 не зареєстроване.

Поряд з цим встановлено, що відповідно до Схеми планування території Заборольської сільської ради, затвердженої рішенням Заборольської сільської ради від 15.09.2016 №11-5/2016 «Про затвердження «Внесення змін в схему планування території Заборольської сільської ради Луцького району Волинської області»» земельна ділянка з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058 знаходиться на території рекреаційної зони в санітарно-захисній зоні навколо кладовища (300 м). Зазначене підтверджується інформацією Луцької міської ради від 17.11.2012 № 1.1-21/6564/2025 та від 27.01.2026 № 1.1-21/533/2026 та наданого до неї викопіювання зі Схеми планування території Заборольської сільської ради.

Поряд з цим, згідно інформації органу місцевого самоврядування від 27.01.2026 № 1.1-21/533/2026 інша містобудівна документація на місцевому рівні щодо села Забороль Луцького району відсутня, детальні плани території місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058, площею 0,3607 га, Луцькою міською радою не розроблялись, а інформація про раніше розроблені детальні плани зазначеної території в Луцькій міській раді відсутня.

Таким чином, згідно діючої містобудівної документації по селу Забороль, територія, якій сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, за функціональним призначенням належить території рекреаційної зони в санітарно-захисній зоні навколо кладовища.

Поряд з цим Луцькою окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42025032010000100 від 15.05.2025 за фактом неналежного виконання службовими особами Заборольської сільської ради своїх службових обов`язків при прийнятті рішень щодо передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 та надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , що завдає істотної шкоди охоронюваним законом інтересам територіальної громади, зокрема незаконному відчуженню земельних ділянок, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України.

У межах вказаного кримінального провадження 21.01.2026 проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058 площею 0,3607 га із залученням спеціаліста інженера-землевпорядника.

Під час огляду земельної ділянки встановлено, що на останній відсутні будівлі та об`єкти нерухомості, зростають багаторічні дерева та чагарники у великій кількості (близько 30 дерев різних порід із середнім діаметром стовбурів від 20 см до 1 м). Розташування дерев на земельній ділянці відображено на схемі, виготовленій інженером-землевпорядником.

Окрім того, неподалік даної земельної ділянки розташоване кладовище. Орієнтовна відстань між крайніми точками земельної ділянки та кладовища 100 м. У свою чергу, рішення щодо розпорядження земельною ділянкою прийнято органом місцевого самоврядування на підставі заяви Відповідача.

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 , поданої до органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою (наявна у проекті землеустрою), до вказаної заяви відповідачем долучено копію паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду та викопіювання зі схеми розміщення земельної ділянки.

Відповідну заяву відповідач подавала до органу місцевого самоврядування особисто, про що зазначила під час допиту в межах кримінального провадження № 42025032010000100 від 15.05.2025.

Також, у межах кримінального провадження № 42025032010000100 від 15.05.2025 під час допиту в якості свідків суміжних землекористувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено, що останніми спільно з іншими небайдужими мешканцями села Забороль неодноразово здійснювались звернення до старости Заборольської сільської ради ОСОБА_5 , Луцького міського голови Ігоря Поліщука щодо встановлення обставин заволодіння спірною земельною ділянкою, з відповідей на які виявилось, що відносно спірної земельної ділянки Заборольською сільською радою приймалось рішення про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Окрім того, до Луцької окружної прокуратури надходило колективне звернення від мешканців села Забороль з проханням з`ясувати обставини заволодіння спірною земельною ділянкою в центрі села та залишення її у власності громади як єдиної зеленої зони в селі, де можливо було б облаштувати сквер в пам`ять загиблих воїнів громади (звернення від 29.01.2026 №1175-26).

Враховуючи наведене, використання вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не передбачене чинною містобудівною документацією на місцевому рівні, а її відведення для таких цілей, без внесення і затвердження змін до вказаної документації, суперечить чинному законодавству України, створює перешкоди територіальній громаді щодо вільного володіння та користування зазначеною територією.

Ураховуючи наведене, земельна ділянка з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058, площею 0,3607 га підлягає витребуванню із незаконного володіння Відповідача на користь Луцької територіальної громади в особі Луцької міської ради на підставі ч. 2 ст. 391, ст. 387 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 69).

16 квітня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Матвіюк Н.Р. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві (а.с. 85-93).

Зазначає, що процедура оформлення земельної ділянки була цілком дотриманою та відповідала вимогам законодавства. Проект землеустрою містить також інформацію про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки.

ОСОБА_1 було дотримано всіх норм чинного законодавства стосовно передання їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722881800:01:001:0058 площею 0,3607 га.

У проекті землеустрою на земельну ділянку, кадастровий номер 0722881800:01:001:0058 висновок про розгляд документації із землеустрою міститься підсумкова оцінка, засвідчена експертом державної експертизи ОСОБА_6 : проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 01.03- для ведення особистого селянського господарства, яка розташована: с. Забороль Луцького району Волинської області погоджується. Також у п. 8 цього висновку державний експерт підтверджує відповідність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована: с. Забороль Луцького району Волинської області земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Отже, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства є відповідним земельному законодавству (чинному на момент затвердження зазначеного проекту землеустрою).

Рішення стосовно надання дозволу на складання проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою, передання у власність земельної ділянки позивачу приймались Заборольською сільською радою в межах наданих їй чинним законодавством повноважень.

Зазначає, що спірна територія не оформлена у рекреаційну зону. А, відтак, посилання позивача на містобудівну документацію, як на підставу розміщення саме рекреаційної зони, не відповідає дійсності та наявним документам. Отже, у даному випадку рекреаційна зона не є документально підтвердженою та зареєстрованою у передбаченому законодавством порядку. Очевидно, що цільове призначення спірної ділянки для ведення особистого селянського господарства було оформлено цілком законно та відповідна інформація відображена у правовстановлюючих документах.

Таким чином, вважає неприпустимим позбавлення відповідача права власності (на майно - спірну земельну ділянку шляхом її витребування), отриманого на підставі рішення Заборольської сільської ради, оскільки позбавлення права власності відповідача фактично відбувається лише з тих підстав, що цей орган порушив вимоги закону буде суперечити статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (а.с.85-93).

21 квітня 2026 року від представника позивача заступника керівника Луцької окружної прокуратури Мацюка Сергія Ярославовича надійшла відповідь на відзив відповідача (а.с. 108-119), відповідно до змісту якої доводи, викладені представником відповідача у поданому відзиві на позовну заяву, вважає необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду. Просить відхилити усі доводи представника відповідача у поданому відзиві, оскільки вони є безпідставними та необґрунтованими, поданий заступником керівника Луцької окружної прокуратури позов в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки та скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що отримання відповідачем у власність земельної ділянки із формальним дотриманням процедури, визначеної земельним законодавством, при наявності порушень в процесі такого отримання не може свідчити про законність набуття земельної ділянки у власність.

Рішення Заборольської сільської ради від 25.11.2020 № 43/60 не відповідає вимогам земельного та містобудівного законодавства, а також суперечить інтересам територіальної громади села Забороль, передача у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки відбулася без волевиявлення територіальної громади як законного власника цієї землі, що, у свою чергу, свідчить про відсутність належної правової підстави для такого набуття (а.с.108-119).

27 квітня 2026 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Матвіюк Н.Р. надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. 123-127). Зазначає, що прокурор неправильно трактує поняття містобудівної документації, зокрема, щодо схеми планування та генерального плану, адже у відповідях на адвокатський запит іде мова про те, що рішення щодо розроблення детального плану території на рекреаційну зону не приймалося, що, у свою чергу, свідчить про відсутність містобудівної документації стосовно рекреаційної зони. Натомість рішення Заборольської сільради щодо рекреаційної зони було лише наміром створити таку зону, однак не знайшло свого відображення у подальших технічних документах, генеральному чи детальному плані, проекті землеустрою тощо.

Прокурор не обґрунтував, чи існують реальні підстави вважати, що ОСОБА_1 отримає відшкодування за земельну ділянку, якої вона буде позбавлена, і чи є підстави для покладення тягаря шукати способи компенсації своїх втрат саме на добросовісного набувача, а не державу як власника, яка втратила право на спірну земельну ділянку внаслідок дій її уповноважених органів та представників.

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, адже, виділ земельної ділянки відбувся із врахуванням чинного законодавства України. Відповідно, витребування земельної ділянки кадастровий номер якої 07722881800:01:001:0058, площею 0,3607 га. є неправомірним - у тому числі з врахуванням норм статті 321 ЦК України та статті 41 Конституції України.

Окрім цього, представником відповідача наголошувалось на тому, що прокурор не довів доцільність представництва інтересів держави в суді саме ним у даній справі, через те, що Луцька міська рада не наділена повноваженнями довільно делегувати свої повноваження органу прокуратури, у тому числі права на звернення до суду від її імені.

У спорі, що виник між сторонами представником Луцької міської ради виступив заступник керівника Луцької окружної прокуратури.

Рішенням Конституційного суду України № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тій частині, у якій вони дозволяли обґрунтовувати прокуророві представництво інтересів держави в суді критерієм «нездійснення або неналежного здійснення» їх захисту компетентним органом.

У вказаному рішення КСУ прямо акцентував: межі дискреції прокурора та суду щодо цих приписів є нечіткими, що фактично перетворило винятковий інструмент та «універсальний механізм» представництва інтересів держави в суді. Така нечіткість створює ризики для юридичної визначеності та засад судочинства вже на стадії звернення прокурора до суду. Суди не застосовують неконституційний «критерій бездіяльності» на підставі ст. 8 Конституції України.

Відповідно посилання прокурора на незвернення Луцької міської ради за захистом своїх прав та законних інтересів до суду не може бути підставою для звернення прокурора із таким позовом. Прокурор не може набувати процесуальної легітимації через підставу, яку держава в особі Конституційного Суду України уже визнала такою, що не відповідає Конституції.

Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України, неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України, не можуть застосовуватись навіть у випадках, коли вони є чинними. Судовий захист не може бути побудований на неправовому (неконституційному) законі, норму якого визнано неконституційною. На будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон … , зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення КСУ, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки поєднані з принципом її верховенства надійнішими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України.

Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Більше того, КЦС ВС у постанові від 17.01.2025 у справах № 616/458/21 та № 343/1869/23 вказав: «… пряма (перспективна) дія рішення Конституційного Суду України стосується насамперед порядку його виконання та не впливає на імперативні приписи процесуальних норм про те, що положення нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України, не можуть застосовуватися судом.»

Отже, враховуючи вищевказане рішення Конституційного суду України представник відповідача вважає, що представництво інтересів держави прокурором є неможливим із визнанням неконституційними окремих приписів статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, прокурор не має права представляти інтереси Луцької міської ради у даній справі (а.с.123-127).

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.05.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 140-141).

02 вересня 2026 року, після проведення судових дебатів по справі, суд, у відповідності до статті 244 ЦПК України, перейшов до стадії ухвалення судового рішення та було оголошено дату та час його ухвалення (16 год. 15 хв. 15.09.2026 року).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.09.2026 року поновлено судовий розгляд у цивільній справі за позовною заявою Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі з метою з метою з`ясування наявності/відсутності «виключних випадків», які надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №328/2024(59/24).

Прокурор під час судового розгляду справи на підтвердження наявності «виключних випадків», які надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №328/2024(59/24), посилався на те, що відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

На даний час розпорядником земель, які знаходяться в межах с. Забороль, в тому числі і щодо їх передачі у приватну власність, є Луцька міська рада.

З урахуванням зазначеного, дану позовну заяву подано в інтересах Луцької міської ради, як уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Луцька міська рада ознайомлена про наявні порушення вимог законодавства як мінімум з листопада 2025 року після скерування окружною прокуратурою запиту № 53-7354вих-25 від 11.11.2025.

Разом з тим, відповідно до інформації органу місцевого самоврядування від 26.01.2026 № 1.1-21/533/2026 на запит оружної прокуратури з приводу того чи вживались/вживатимуться Луцькою міською радою заходи щодо витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058, міською радою поінформовано окружну прокуратуру про те, що скасування в судовому порядку рішення Заборольської сільської ради від 25.11.2020 № 43/60 не здійснювалось.

За наведених обставин, Луцька міська рада підтвердивши по суті наявність порушень інтересів держави, надаючи окружній прокуратурі інформацію про невідповідність розташування спірної земельної ділянки містобудівній документації, про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила, водночас не спростувала й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства, не повідомила причини невжиття таких заходів.

Прокурором неодноразово інформовано позивача про наявні порушення вимог законодавства шляхом скерування запитів від № 53-7354вих-25 від 11.11.2025, від 12.01.2026 № 53-257вих-26).

Окрім того, встановлено, що міська рада володіла інформацією про можливе незаконне відведення спірної земельної ділянки та мала змогу та об`єктивну можливість перевірити цю інформацію і вжити заходів до відновлення порушених інтересів держави ще у 2021 році.

Так, як на окрему підставу наявності «виключних випадків», прокурор посилалась на порушене кримінальне провадження № 42025032010000100 від 15.05.2025, в межах якого, під час допиту в якості свідків суміжних землекористувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено, що останніми спільно з іншими небайдужими мешканцями села Забороль неодноразово здійснювались звернення до старости Заборольської сільської ради ОСОБА_5 , Луцького міського голови Ігоря Поліщука щодо встановлення обставин заволодіння спірною земельною ділянкою, з відповідей на які виявилось, що відносно спірної земельної ділянки Заборольською сільською радою приймалось рішення про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. Поряд з цим, належної перевірки за вказаним зверненням органом місцевого самоврядування не проведено, відповідних заходів реагування не вжито з 2021 року по даний час.

Окрім того, посилалась на те, що до Луцької окружної прокуратури надходило колективне звернення від мешканців села Забороль з проханням з`ясувати обставини заволодіння спірною земельною ділянкою в центрі села та залишення її у власності громади як єдиної зеленої зони в селі, де можливо було б облаштувати сквер в пам`ять загиблих воїнів громади, що слугує додатковим підтвердженням необхідності захисту інтересів держави в особі територіальної громади села Забороль, які через тривалу бездіяльність органу місцевого самоврядування залишаються незахищеними.

Отже, підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах Луцької міської ради (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»), оскільки уповноважений орган Луцька міська рада, незважаючи на очевидний характер порушення, не здійснює належним чином захист інтересів держави та самостійно до суду з позовом не звертається.

Представник Луцької міської ради під час судового розгляду справи, підтвердив факт надходження запитів від органів прокуратури щодо спірної земельної ділянки, на які Луцькою міською радою надавались відповіді з підтверджуючими документами.

Проте, представник не зміг пояснити суду, чому Луцька міська рада самостійно не ініціювала звернення до суду з такою позовною заявою, як і не надав відповіді на питання суду, чому не було надано на запит Луцької окружної прокуратури інформацію щодо того, чи проводились Луцькою міською радою обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058, площею 0,3607 гектара в с. Забороль Луцького району, виявлених порушень щодо використання зазначеної земельної ділянки, розташування цієї земельної ділянки на території рекреаційної зони в санітарно-захисній зоні навколо кладовища (300 м); а також, в разі не проведення таких обстежень, чому не було проведено таке обстеження, як про це зазначалось в запиті Луцької окружної прокуратури від 12.01.2026 року.

Окрім цього, представником Луцької міської ради також повідомлено, що він не володіє інформацією, чи планувала Луцька міська рада самостійно звертатись з позовом до суду про витребування спірної земельної ділянки чи ні, оскільки йому особисто готувати документи для звернення до суду не доручалось.

Разом з тим, представник Луцької міської ради під час судового розгляду справи, повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Матвіюк Н.Р. в судовому засіданні підтримали пояснення, викладені в письмовому відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив покурора, просила відмовити в задоволенні позову, зокрема, й з підстав відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду з таким позовом з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025 року.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, зокрема, в частині наявності/відсутності «виключних випадків», які надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі №328/2024(59/24), суд дійшов наступних висновків.

Зі встановлених обставин справи вбачається, що 20.02.2026 року через систему «Електронний суд» заступник керівника Луцької окружної прокуратури Мацюк С.Я., з посиланням на ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст.23 Закону «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК, звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі.

Зверненню заступника прокурора до суду з даним позовом передувало скерування окружною прокуратурою до Луцької міської ради запиту № 53-257вих-26 від 12.01.2026 щодо надання інформації щодо того, чи проводились Луцькою міською радою обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058, площею 0,3607 гектара в с. Забороль Луцького району, виявлених порушень щодо використання зазначеної земельної ділянки, розташування цієї земельної ділянки на території рекреаційної зони в санітарно-захисній зоні навколо кладовища (300 м); а також, в разі не проведення таких обстежень, провести таке обстеження з метою встановлення факту розташування цієї ділянки на території рекреаційної зони в санітарно-захисній зоні навколо кладовища (300 м) та надати копію акту такого обстеження до окружної прокуратури. Одночасно, у випадку підтвердження наведених у запиті порушень інтересів територіальної громади, просили повідомити чи вживались/вживатимуться Луцькою міською радою самостійно заходи щодо витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0722881800:01:001:0058 в судовому порядку. Окрім цього, у випадку невжиття, або неможливості вжиття відповідних заходів, просили повідомити причини та висловити позицію органу місцевого самоврядування щодо представництва Луцькою окружною прокуратурою інтересів Луцької міської ради із вказаного питання (а.с. 58).

Відповідно до інформації органу місцевого самоврядування від 26.01.2026 № 1.1-21/533/2026 на вищезазначений запит оружної прокуратури, міською радою поінформовано окружну прокуратуру про те, що скасування в судовому порядку рішення Заборольської сільської ради від 25.11.2020 № 43/60 не здійснювалось. Іншої інформації, про яку запитувалось окружною прокуратурою, повідомлено не було (а.с. 59).

Частина 3 ст.23 Закону «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент подання позову в цій справі) передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз. 4 цієї частини.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025, визначено, зокрема, що:

"7.2. Розв`язуючи питання про конституційність абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що в ньому йдеться про виключні випадки представництва прокуратурою (прокурором) інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України [абзац п`ятий, перше, друге речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019].

Такі випадки в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону сформульовані через перелік, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України, вирішуючи цю справу, керується юридичною визначеністю як складником принципу верховенства права, що зобов`язує законодавця встановлювати межі дискреції органів публічної влади, а також ураховує загальновизнану вимогу міжнародного права щодо потреби детального врегулювання на рівні закону діяльності органів прокуратури поза сферою кримінального права.

Конституційний Суд України зазначає, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції.

Приписи «не здійснює» та «неналежним чином здійснює», ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Хоча Закон передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає "не здійснює" або "неналежним чином здійснює". Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло.

Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права (правовладдя).

Водночас відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що її в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону визначено як один із випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, за своєю суттю є фактом, що підлягає доведенню прокурором і встановленню судом, та не створює дискреції, межі якої не визначені приписами права.

7.3. На думку Конституційного Суду України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону уможливлюють виконання прокуратурою функції, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, у спосіб, що зумовлює позасудове оцінювання прокурором ефективності дій чи встановлення бездіяльності інших суб`єктів владних повноважень поза сферою кримінального права, тоді як, зокрема, у сфері кримінального права вже наявні відповідні механізми реагування прокуратури на випадки нездійснення або неналежного здійснення суб`єктами владних повноважень своїх функцій для захисту інтересів держави.

Цим самим створено не передбачений Конституцією України механізм упливу прокуратури на реалізацію повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та знівельовано вимогу статті 6 Конституції України щодо самостійного здійснення повноважень кожним органом у визначених Конституцією України межах.

Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури, закріплений у пункті 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України, перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст цієї конституційної функції прокуратури.

7.4. Наведене підтверджують надані Офісом Генерального прокурора статистичні дані. Зокрема, кількість розпочатих справ щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язаних із кримінальним провадженням, становила: у 2017 році - 6252, у 2018 - 5924, у 2019 - 4905, у 2020 - 5120, у 2021 - 5343, у 2022 - 4775, у 2023 - 7692, у 2024 - 9179.

Аналіз таких даних свідчить, що «виключні випадки» представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язані з кримінальним провадженням, фактично перетворилися на поширену практику, яка є несумісною з конституційно визначеним винятковим характером таких випадків.

Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України".

51. Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 ухвалив:

"2. визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Суд звертає увагу на те, що у даній цивільній справі заступник керівника Луцької окружної прокуратури, з посиланням на ч.3 ст.23 Закону «Про прокуратуру», звернувся з позовом 20.02.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025.

Так, визнання правового акта неконституційним означає скасування Конституційним Судом презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення Конституційного Суду не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її.

Отже, не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт, оскільки ст.10 ЦПК України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.

Питання застосовності (незастосовності) певного нормативно-правового акта до обставин справи суд з`ясовує, зокрема, у порядку вирішення конкуренції правових норм.

Відповідно до ч. 6 ст.10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Крім того, суди мають керуватися принципом законності та загальним правилом щодо переваги нормативно-правового акта вищої юридичної сили над нормативно-правовим актом нижчої юридичної сили (виходячи з ієрархії нормативно-правових актів).

Такі висновки викладено у пунктах 41-44 постанови Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/15990/23.

Отже, у даній цивільній справі суд дійшов висновку про відсутність у прокурора підстав для звернення з позовом в інтересах держави не на самій лише підставі визнання неконституційними положень ч.3 ст.23 Закону «Про прокуратуру» (втрата чинності яких передбачена на майбутнє - з 01.01.2027), а й з урахуванням положень частин 6, 7 ст.10 ЦПК України, які наділять суд самостійним правом не застосовувати закон, який суперечить Конституції України, незалежно від наявності чи відсутності відповідного висновку Конституційного Суду України (тим паче враховуючи, що у цій справі такий висновок наявний).

Враховуючи викладене, станом на час звернення заступника керівника Луцької окружної прокуратури до Луцької міської ради (12.01.2026) і на момент подання прокурором позову в інтересах Луцької міської ради до Луцького міськрайонного суду Волинської області (20.02.2026), прокурору було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 08.07.2026 року у справі № 910/16365/25.

Окрім цього, щодо виключності випадку як підстави для звернення прокурора з позовом, суд дійшов наступного висновку.

З аналізу цивільного позову прокурора та доданих до нього матеріалів убачається, що, як підстава для представництва інтересів держави фактично зазначається відсутність самостійного звернення відповідного органу державної влади до суду з аналогічними вимогами.

Водночас, саме по собі не звернення компетентного органу до суду не може розцінюватися як виключний випадок у розумінні статті 131-1 Конституції України та не утворює легітимної підстави для звернення прокурора з цивільним позовом в інтересах держави.

Як випливає з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 03.12.2025 року № 6-р(II)/2025, є недопустимим тлумачення та застосування положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у спосіб, який дозволяє прокурору здійснювати представництво інтересів держави виключно з підстав форм,0альної пасивності компетентного органу або з огляду на те, що такий орган самостійно не звернувся до суду.

Конституційний Суд України прямо виходить з того, що «нездійснення» або «неналежне здійснення» захисту інтересів держави компетентним органом саме по собі не є виключним випадком, а відтак не може слугувати достатньою та самостійною підставою для реалізації прокурором повноважень з представництва інтересів держави в суді.

Отже, підхід, за якого факт не звернення державного органу до суду автоматично розцінюється як підстава для заміщення цього органу прокурором у судовому процесі, суперечить конституційному змісту інституту представництва інтересів держави прокурором, визначеному статтею 131-1 Конституції України та роз`ясненому Конституційним Судом України.

У даній справі прокурором не наведено та не підтверджено жодних об`єктивних обставин, які б свідчили про неможливість компетентного органу самостійно реалізувати своє право на судовий захист, зокрема: відсутність такого органу; відсутність у нього відповідних повноважень; правові чи фактичні перешкоди для звернення до суду; інші надзвичайні або виняткові обставини, що виходять за межі звичайної організаційної чи управлінської діяльності.

Таким чином, у даній справі відсутні будь-які об`єктивні обставини, які могли б свідчити про наявність «виключного випадку» у розумінні статті 131-1 Конституції України.

Наведені прокурором доводи фактично зводяться до констатації самого лише факту не звернення компетентного органу до суду, що, за правовою позицією Конституційного Суду України, не є та не може визнаватися легітимною підставою для представництва інтересів держави прокурором.

За таких обставин, звернення прокурора з цивільним позовом означає підміну дискреції компетентного органу власною оцінкою доцільності судового захисту, що суперечить конституційно визначеним межам повноважень прокуратури та виключає можливість визнання заявленого представництва таким, що відповідає вимогам статті 131-1 Конституції України.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо, зокрема, позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя: Т.А. Антіпова