Ухвала суду № 140401916, 07.10.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/6239/26

Провадження № 2-з/159/22/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Ковель

Суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області Смалюх Р.Я., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, прокурор Волинської обласної прокуратури, Міністерство юстиції України, ОСОБА_3 про відібрання дитини, повернення дитини за місцем проживання батька, надання дозволу дитині для виїзду за кордон без згоди та супроводу матері

ВСТАНОВИВ:

05.10.2026 ОСОБА_1 (заявник) звернувся до Ковельського міськрайонного суду Волинської області із заявою про забезпечення позову у цивільній справі № 159/6239/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (відповідач), треті особи без самостійних вимог на стороні позивача - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, прокурор Волинської обласної прокуратури, Міністерство юстиції України, ОСОБА_3 , про негайне повернення малолітньої дитини ОСОБА_4 до держави її звичайного місця проживання (Королівство Норвегія) відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Позов просить забезпечити шляхом зобов`язання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_1 ) передати на зберігання в матеріали справи № 159/6239/26 паспорт громадянина України для виїзду за кордон за номером НОМЕР_2 , тип Р, код держави UKR, орган що видав 3POL1, запис № 20211002-00079 на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) строком до дев`яноста днів з дня набрання рішенням суду законної сили по справі № 159/6239/26.

Заява обґрунтована тим, що відповідач 09.03.2026 року без згоди батька та без відповідних правових підстав самовільно вивезла малолітнього сина з Королівства Норвегія на територію України.

Внаслідок зазначених дій поліцією округу Нурланн (Королівство Норвегія) розпочато досудове розслідування за фактом незаконного вилучення дитини (позбавлення батьківського піклування). Відповідача оголошено в міжнародний розшук, а заявника визнано потерпілим.

Заявник зазначає, що перебування 4-річної дитини на території України в умовах триваючого збройного конфлікту та воєнного стану створює безпосередню загрозу її безпеці, життю та здоров`ю, а також завдає їй психологічної травми внаслідок раптової зміни середовища та переміщення на відстань понад 2900 км.

Також заявник вказує, що за інформацією Міністерства юстиції України та компетентних органів Норвегії, закордонний паспорт малолітньої дитини наразі знаходиться у відповідача за місцем її фактичного перебування у м. Ковелі. При цьому спроби вирішити питання щодо добровільного повернення дитини або проведення медіації виявилися безрезультатними через відсутність конструктивної позиції з боку матері.

Крім того, заявник наголошує на наявності реального ризику подальшого приховування або повторного несанкціонованого переміщення дитини Відповідачем разом із закордонним паспортом, що з урахуванням попередньої поведінки матері робить цей ризик об`єктивно підтвердженим обставинами справи.

Обґрунтовуючи співмірність обраного заходу забезпечення позову, заявник звертає увагу, що тимчасове вилучення та передача закордонного паспорта дитини на зберігання до суду є найменш обтяжливим заходом, який не обмежує права матері на пересування чи спілкування з дитиною, однак унеможливлює втрату, знищення або використання документа для подальшого ускладнення виконання майбутнього судового рішення.

Заявник також зауважує, що ухвала Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15.04.2026 у справі № 159/1723/26, якою раніше було відмовлено в аналогічному заході, стосувалася іншого предмета спору (визначення місця проживання дитини), тоді як предметом даного позову є саме негайне повернення дитини за Конвенцією 1980 року, де закордонний паспорт є безпосереднім інструментом реалізації рішення суду.

Посилаючись на норми ст. 7 Гаазької конвенції 1980 року, ст. 3, 150, 151 ЦПК України та правові позиції Верховного Суду (постанови від 14.02.2022 у справі № 754/7569/21, від 31.01.2024 у справі № 711/4569/23, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17), заявник підкреслює, що забезпечення позову у справах про повернення дітей спрямоване на збереження існуючого становища та гарантування ефективного захисту прав дитини.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1, п. «b» ч. 2 ст. 7, ст. 11 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, ст. 3, 97, 98, 149153, п. 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, Заявник просить суд зобов`язати відповідача передати на зберігання в матеріали справи № 159/6239/26 паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім`я малолітнього сина, строком до дев`яноста днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, сторони в судове засідання щодо розгляду заяви про забезпечення позову не викликалися.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, вивчивши матеріали заяви, суд зазначає таке.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2026 року було відкрито провадження у справі № 159/6239/26 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), треті особи без самостійних вимог на стороні позивача Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ковельської міської ради, Прокурор Волинської обласної прокуратури, Міністерство юстиції України, ОСОБА_3 про:

- відібрання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в матері ОСОБА_2 за обов`язковою участю діда ОСОБА_3 ;

- повернення малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання батька ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ;

- надання дозволу дитині ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для виїзду за кордон без згоди та супроводу матері ОСОБА_2 , в супроводі діда ОСОБА_3 .

Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зазначені обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначені види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову та дійшов таких висновків:

1) між сторонами існує спір, який стосується повернення дитини до держави, яку позивач вважає її звичайним місцем проживання, відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року;

2) рішення суду про повернення дитини може потребувати застосування процедури, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження";

3) заявник не надав суду доказів, підтверджуючих те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а саме доказів, що забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогам;

4) заявник не обґрунтував необхідності вжиття обраного ним заходу забезпечення позову, з урахуванням предмету позову та збалансованості інтересів сторін.

Дійшовши таких висновків, суд виходив з таких міркувань.

Здача паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я малолітньої дитини значно ускладнить процедуру виїзду неповнолітнього за межі території України.

Виїзд дитини за кордон може ускладнити виконання судового рішення у разі задоволення позову про її повернення до Норвегії.

Водночас, як вбачається з матеріалів заяви та встановлено судом, відповідач разом з дитиною повернулася в Україну з Королівства Норвегія та наразі фактично перебуває у м. Ковелі.

Зазначені обставини свідчать, що відповідач наразі перебуває на території України і суд не має переконливих доказів того, що вона має намір найближчим часом вивезти дитину за кордон, переховуючись від виконання можливого рішення суду.

Крім того, суд бере до уваги, що в заяві про забезпечення позову заявник сам зазначає, що поліція Королівства Норвегія розпочала досудове розслідування, а Відповідача оголошено в міжнародний розшук. Це свідчить про те, що перетин кордону Відповідачем разом із дитиною вже є ускладненим і контрольованим з боку компетентних органів як України, так і інших держав. У випадку спроби виїзду за кордон будуть задіяні міжнародні правові механізми.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність достатньо обґрунтованих підстав для висновку про існування реального ризику негайного несанкціонованого виїзду дитини за кордон, що унеможливило б виконання рішення суду.

Оцінюючи пропорційність зазначених у заяві заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Заявник серед іншого повідомляє, що перебування дитини в Україні створює загрози для її безпеки, життя та здоров`я у зв`язку із збройним конфліктом та воєнним станом на її території.

Суд бере до уваги, що в умовах воєнного стану ризики для життя та здоров`я цивільного населення, зокрема дітей, є об`єктивно підвищеними та можуть реалізовуватися раптово, що потребує негайного реагування, у тому числі шляхом термінової евакуації за межі країни, де ведуться бойові дії. У таких обставинах наявність у законного представника дитини (матері, з якою наразі проживає дитина) належних документів, зокрема паспорта для виїзду за кордон або іншого документа, що посвідчує особу дитини, є необхідною та життєво важливою передумовою для оперативного забезпечення її безпеки у разі екстреної ситуації.

Застосування заходів забезпечення позову у спосіб, запропонований заявником (тимчасове вилучення та передача закордонного паспорта дитини на зберігання до суду), фактично призведе до обмеження матері у можливості розпоряджатися документами дитини, що унеможливить або істотно ускладнить її екстрений виїзд за межі України у разі виникнення безпосередньої загрози життю чи здоров`ю внаслідок військових дій.

Такий наслідок є неприйнятним з огляду на абсолютний пріоритет права дитини на життя та безпеку.

З огляду на викладене, суд дійшов переконання, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають критерію співмірності, оскільки їх застосування створює реальний ризик порушення фундаментального права дитини на безпеку та життя в умовах воєнного стану, а відтак є непропорційним втручанням у її найвищі інтереси.

З огляду на наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх наданими матеріалами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову у цій справі шляхом зобов`язання відповідача передати на зберігання в матеріали справи № 159/6239/26 паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий на ім`я малолітнього ОСОБА_6 , строком до дев`яноста днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ч. 11 ст. 153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.149-153, 260 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_1 ) передати на зберігання в матеріали справи № 159/6239/26 паспорт громадянина України для виїзду за кордон за номером НОМЕР_2 , тип Р, код держави UKR, орган що видав 3POL1, запис № 20211002-00079 на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) строком до дев`яноста днів з дня набрання рішенням суду законної сили по справі № 159/6239/26.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складений 07.10.2026 року.

Суддя Р.Я. Смалюх