Ухвала суду № 1404013, 25.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-9849/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2007 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2005р.

у справі № 7/139-2005господарського суду Закарпатської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТрансКом»

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатськоїобласті

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.06.2005 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2005 р., позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Ужгороді від 05.10.2004р. №0002461640/0/2681/152/20463771/18184, №0002451640/0/2682/15-2/20463771/18185, № 0002441640/0/2683/15-2/20463771/18186 та від 05.05.2005р. №0001191640/1/913/15-2/20463771/10655 та №0001201640/914/15-2/20463771/10656 про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «ТрансКом» податкових зобовязань за платежем із штрафних санкцій, накладених на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на загальну суму 3294,72 грн. задоволено.

Встановивши факт погашення позивачем сум податкових зобовязань з податку на додану вартість із задекларованих в податкових деклараціях із зазначеного платежу податкових зобовязань за ІІІ та ІVквартали 2002 року 7100,56 грн., за лютий, листопад 2003 року 1649,15 грн., за лютий 2004 року - 3020,14 грн. згідно платіжних доручень від 12.11.2002р. № 361, від 19.02.2003р. № 53, від 28.02.2003р. № 104, від 30.12.2003р. № 479, від 30.03.2004р. № 123 відповідно у строк, встановлений підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», виходячи з відповідного строку, встановленого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього ж Закону для подання податкової декларації, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірах 710,06 грн., 329,86 грн., 1510,07 грн. у звязку з затримкою сплати податку до 30, від 31 до 90, більше 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання відповідно. Окрім цього, факт своєчасного перерахування ТОВ «ТрансКом» податку до державного бюджету за листопад 2003 року та лютий 2004 року обґрунтований судами посиланням на виписки з банківського рахунку позивача за 30.12.2003р., 31.12.2003р, 08.01.2004., 30.03.2004р., 31.03.2004р. та довідку ТОВ КБ «Коопінвестбанк» від 06.06.2005р. № 110/07 про затримку проведення здійснених товариством платежів з вини банку. Стосовно сплати позивачем 3024,00 грн. податку на додану вартість, узгодженого в судовому порядку за результатами розгляду господарської справи № 14/239, судові рішення вмотивовані встановленим фактом погашення позивачем зазначеної суми податку в десятиденний строк з моменту набрання рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.10.2002 р. законної сили 02.04.2003р.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення господарського суду залишено без змін, та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вважаючи, що податок на додану вартість у розмірі 3024,00 грн. набув статусу податкового боргу позивача з огляду на пропущення останнім десятиденного строку звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення, яким визначено зазначену суму податку, а відтак застосування судами абзацу 6 підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону є, на думку податкового органу, безпідставним.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобовязань за платежем із штрафних санкцій, накладених на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 01.10.2004р. № 325/15-2, про затримку позивачем сплати узгоджених сум податкових зобовязань з податку на додану вартість за податковими деклараціями за ІІІ, ІVквартали 2002 року, лютий, листопад 2003 року, лютий 2004 року.

Разом з тим, судом встановлено, що задекларовані суми податкових зобовязань позивач сплатив шляхом подачі до банківської установи, в якій відкрито його поточний рахунок, платіжних доручень від 12.11.2002р. № 361, від 19.02.2003р. № 53, від 28.02.2003р. № 104, від 30.12.2003р. № 479, від 30.03.2004р. № 123 на перерахування до бюджету сум податку на додану вартість в строк, установлений підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому несвоєчасне надходження до бюджету податку за листопад 2003 року за висновком суду не є свідченням порушення з боку товариства наведеної норми, оскільки таке сталося з вини ТОВ КБ «Коопінвестбанк», що підтверджується листом цього банку від 06.06.2005р. № 110/07.

Згідно пункту третього частини 1, частини 3 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Закон України «Про податок на додану вартість» не дає визначення події, з настанням якої податок вважається сплаченим його платником. Не дає такого визначення і Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який відповідно до преамбули є спеціальним законом з питань оподаткування та який, зокрема установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків, зборів / обовязкових платежів /, включаючи збір на обовязкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженнями та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування за безготівковими розрахунками день подання до установи банку розрахункових документів на перерахування страхових внесків на рахунок Фонду; у разі сплати готівкою день внесення коштів до банківської установи чи відділення звязку для перерахування на рахунок Фонду.

Частиною 7 статті 9 КАС України встановлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини / аналогія закону /, а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права / аналогія права /.

З врахуванням зазначеного та застосовуючи аналогію закону є підстави для висновку, що з поданням позивачем до установи банку платіжного доручення на перерахування податку на додану вартість за листопад 2003 року у сумі 2010,00 грн. його обовязок щодо сплати податку в цій сумі припинився.

Матеріалами справи підтверджується, що податок на додану вартість у сумі 3024,00 грн. був сплачений позивачем у строк, встановлений підпунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», виходячи з дати набрання законної сили рішенням господарського суду Закарпатської області від 09.10.2002 р. -02.04.2003р., а відтак за відсутності у позивача податкового боргу на зазначену суму спрямування податковим органом поточних платежів з податку на додану вартість, сплачених позивачем за вищевказаними податковими деклараціями, в рахунок погашення 3024,00 грн., як того вимагає пункт 7.7 статті 7 названого Закону, є неправильним.

Посилання ДПІ у м. Ужгороді на пропущення ТОВ «ТрансКом» десятиденного строку на звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення від 15.04.2002р. № 584/23-1/20463771/6364, яким визначено до сплати 3024,00 грн. податку на додану вартість, в обґрунтування підстави виникнення податкового боргу у цій сумі, є неспроможним з огляду на те, що правило абзацу 6 підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 ЗаконуУкраїни «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом не діяло.

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону підставою для застосування встановлених цим підпунктом штрафних санкцій є несплата платником податків узгодженої суми податкового зобовязання протягом граничних строків, визначених цим Законом.

Отже, у контролюючого органу не було законних підстав застосовувати до позивача штрафні санкції за затримку граничних строків сплати задекларованих сум податкових зобовязань за ІІІ, ІVквартали 2002 року, лютий, листопад 2003 року, лютий 2004 рокубез врахування сплачених позивачем сум податку за ці звітні податкові періоди.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2005р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підпис Усенко Є.А.

Судді підпис Бившева Л.І.

підпис Костенко М.І.

підпис Маринчак Н.Є.

підпис Шипуліна Т.М.