Рішення № 140393968, 07.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/16933/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача у зв`язку з відмовою позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання в Калінінградському комунально-будівельному технікумі з 01.01.1992 по 30.04.1993 для проведення перерахунку та виплати пенсії по інвалідності;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу позивача період навчання в Калінінградському комунально-будівельному технікумі з 01.01.1992 по 30.04.1993, починаючи з дати подання заяви 07.04.2026, та здійснити виплату різниці між фактично отриманою та належною до виплати пенсією з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 14.08.2024 перебуває на обліку у відповідача та одержує пенсію по інвалідності III групи внаслідок загального захворювання, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У період з 01.09.1990 по 30.04.1993 позивач навчалася у Калінінградському комунально-будівельному технікумі, однак під час обчислення страхового стажу відповідач зарахував лише період навчання по 31.12.1991, а період з 01.01.1992 по 30.04.1993 не врахував. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки період навчання набутий нею до прийняття Закону України від 23.12.2022 №2783-IX, а на час навчання пенсійне забезпечення регулювалося Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка була чинною та передбачала врахування до стажу періодів навчання на території будь-якої з держав-учасниць. Припинення дії Угоди не впливає на права, які виникли в період її дії. Вказує, що період навчання підтверджується записами трудової книжки про зарахування на денну форму навчання згідно з наказом №186у від 25.08.1990 та про відрахування у зв`язку із закінченням навчання згідно з наказом №174у від 30.04.1993. Просить позов задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні повністю. В обґрунтування заперечень зазначив, що пенсійне забезпечення громадян в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу у випадках, передбачених цим Законом або міжнародними договорами України. Посилаючись на ст.24-1 Закону №1058-IV та Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, відповідач вказав, що періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат, тоді як після 01.01.1992 такі періоди зараховуються лише за наявності відповідного міжнародного договору. Оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а російська федерація припинила участь у ній, чинний двосторонній договір з питань пенсійного забезпечення між Україною та російською федерацією відсутній, у зв`язку з чим період навчання з 01.01.1992 по 30.04.1993 до страхового стажу зараховано бути не може, а дії пенсійного органу є правомірними.

Ухвалою суду від 17.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю III групи внаслідок загального захворювання, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №1757 від 14.08.2024.

З 14.08.2024 позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувач пенсії по інвалідності III групи, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.09.1990 по 30.04.1993 позивач навчалася в Калінінградському комунально-будівельному технікумі. Зазначений період навчання підтверджується записами трудової книжки про зарахування на денну форму навчання згідно з наказом №186у від 25.08.1990 та про відрахування у зв`язку із закінченням навчання згідно з наказом №174у від 30.04.1993, відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також дипломом про закінчення технікуму.

07.04.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою №22582/А-1300-26 про проведення перерахунку та виплати пенсії по інвалідності з урахуванням до страхового стажу періоду навчання в Калінінградському комунально-будівельному технікумі.

Листом від 07.05.2026 №24802-22582/А-02/8-1300/26 відповідач повідомив позивача про відмову у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01.01.1992 по 30.04.1993. за змістом цього листа, підставою для відмови стало те, що відповідно до Закону України від 23.12.2022 №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території ррфср по 31.12.1991. У цьому ж листі відповідач зазначив, що позивачу зараховано до страхового стажу період навчання в Калінінградському комунально-будівельному технікумі з 01.09.1990 по 31.12.1991 (01 рік 04 місяці), а розмір пенсії обчислено з урахуванням страхового стажу 34 роки 05 місяців, у тому числі 26 років 09 місяців 08 днів загального стажу та 07 років 07 місяців 22 дні додаткового стажу з дня встановлення інвалідності до досягнення пенсійного віку.

Не погодившись з відмовою, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду навчання критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст.62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно з пунктом «д» ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637). Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно зі ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода від 13.03.1992) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до ч.2 ст.6 Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

Згідно з ч.2 ст.13 Угоди від 13.03.1992 пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, яка набрала чинності для України 13.06.1986, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до положень цієї Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Згідно ст.25 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м.москва. Зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналіз наведених норм вказує на те, що навчання у середніх спеціальних навчальних закладах є періодом, який враховувався до стажу роботи для призначення пенсії за законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а відтак відповідно до ч.4 ст.24 цього Закону підлягає зарахуванню до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених таким законодавством. Основним документом, що підтверджує відповідний стаж, є трудова книжка, а стаж, набутий на території держав-учасниць Угоди від 13.03.1992, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні за законодавством держави, на території якої проживає особа.

Як підтверджується матеріалами справи, період навчання позивача в Калінінградському комунально-будівельному технікумі з 01.09.1990 по 30.04.1993 відображений у трудовій книжці записами про зарахування на навчання та про його закінчення з посиланням на відповідні накази, а також у відомостях про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб. Автентичність цих записів відповідачем не спростована; жодних обставин, які б свідчили про їх недійсність, неточність або сумнівність, відповідач не навів.

Суд установив, що спірний період навчання мав місце у час, коли Угода від 13.03.1992 була чинною як для України, так і для російської федерації. Отже, право на врахування цього періоду до стажу позивач набула в період дії відповідних норм законодавства та міжнародного договору. Денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що ця Угода припинила породжувати зобов`язання для сторін у майбутньому, проте не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті її виконання до припинення. Такий висновок випливає з ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, ст.25 Закону України «Про міжнародні договори України», а також з ч.2 ст.13 самої Угоди від 13.03.1992, згідно з якою пенсійні права громадян держав-учасниць, що виникли відповідно до її положень, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

За наявності чинних у період навчання особи положень міжнародного договору, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу. Незарахування стажу, набутого за період чинності міжнародної угоди, у зв`язку з її подальшою денонсацією порушує принцип правової визначеності та конституційний принцип незворотності дії закону в часі, закріплений у ст.58 Конституції України.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.11.2025 у справі №560/129/24, за змістом якої при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів, набутих на території російської федерації, слід враховувати Угоду від 13.03.1992, а припинення участі російської федерації в цій Угоді не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу до стажу, який враховується для призначення пенсії, адже такий стаж набутий до прийняття відповідних нормативних актів.

Необґрунтованими є посилання відповідача на ст.24-1 Закону №1058-IV та на Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, оскільки ці положення регулюють умови зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 року, тоді як спірний період навчання позивача мав місце після 1 січня 1992 року. Крім того, зазначені відповідачем положення не були підставою відмови, наведеною в оскаржуваному листі. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2025 у справі №300/4721/23, під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень суд надає правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм суд приходить висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання в Калінінградському комунально-будівельному технікумі з 01.01.1992 по 30.04.1993, а тому дії відповідача щодо такої відмови, оформленої листом від 07.05.2026 №24802-22582/А-02/8-1300/26, є протиправними.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що зарахування спірного періоду навчання до страхового стажу впливає на розмір пенсії позивача, обґрунтованими є похідні вимоги про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії по інвалідності з урахуванням цього періоду з 07.04.2026 з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відповідач не довів правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду навчання, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то ураховуючи, що суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат у вигляді судового збору на суму 1331,20 грн, наявні підстави для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання в Калінінградському комунально-будівельному технікумі з 01.01.1992 по 30.04.1993.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період навчання в Калінінградському комунально-будівельному технікумі з 01.01.1992 по 30.04.1993 та провести перерахунок і виплату пенсії по інвалідності з 07.04.2026 з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмір 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.