Рішення № 140386553, 06.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026м. ДніпроСправа № 904/2611/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49038, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 108; ідентифікаційний код 40081237)

до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.; ідентифікаційний код 00191023)

про стягнення 20 022 грн. 46 коп.

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ПРОЦЕДУРА

Позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№1969/26 від 07.05.2026) до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 20 022 грн. 46 коп., що складає 6 674 грн. 77 коп. - 3% річних та 13 347 грн. 69 коп. - інфляційних нарахувань, нарахованих за порушення строку виконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2026 у справі №904/6246/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2026, з відповідача на користь позивача стягнуто 399 447 грн. 72 коп. - плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу. Вказану суму відповідач сплатив 23.02.2026 платіжним дорученням №4500012232.

Позивач стверджує, що відповідачем було допущено прострочення виконання грошового зобов`язання щодо внесення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, у зв`язку з чим на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України на суму простроченого грошового зобов`язання нараховано 6 674 грн. 77 коп. - 3 % річних та 13 347 грн. 69 коп. - інфляційних втрат.

Також просить стягнути з відповідача 2 662 грн. 40 коп. - витрат по сплаті судового збору та розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2026 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У подальшому, позивачем подано заяву (вх.№23626/26 від 14.05.2026), відповідно до якої позивачем було виправлено недоліки позовної заяви та виконано вимоги суду, зазначені в ухвалі суду від 12.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

До Господарського суду Дніпропетровської області 25.05.2026 від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив (вх. суду №25362/26 від 25.05.2026) на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, яке виникло у зв`язку з неналежним виконанням обов`язків вантажоодержувача під час перевезення вантажів.

На думку відповідача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми законодавства у сфері залізничних перевезень, відповідно до яких матеріальна відповідальність залізниці, вантажовідправників та вантажоодержувачів обмежується межами і розмірами, передбаченими Статутом залізниць України та відповідними договорами. Відповідач посилається, зокрема, на статтю 105 та частину п`яту статті 114 Статуту залізниць України, за якою витрати і збитки, не передбачені договором перевезення та Статутом, відшкодуванню не підлягають.

Також відповідач вважає, що положення абзацу другого пункту 2.14 Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601, відповідно до яких понад установлені граничні межі відповідальності перевізника не підлягають стягненню інфляційні втрати та відсотки річні, мають застосовуватися не лише до залізниці, а й до вантажовідправників та вантажоодержувачів. На переконання відповідача, інший підхід порушував би принцип рівності суб`єктів господарювання перед законом.

З огляду на викладене відповідач вважає відсутніми підстави для застосування до спірних правовідносин відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

До Господарського суду Дніпропетровської області 29.05.2026 від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь (вх. суду №26327/26 від 29.05.2026) на відзив на позовну заяву, за змістом якої позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2026 у справі №904/6246/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2026, встановлено факт порушення відповідачем зобов`язання та підтверджено правомірність нарахування плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу у загальній сумі 399 447 грн. 72 коп.

На переконання позивача, зобов`язання зі сплати зазначених платежів є грошовим, а обов`язок зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат у разі його прострочення виникає безпосередньо на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач також зазначає, що прострочення виконання грошового зобов`язання починається після спливу двох робочих днів від дня складення відповідних відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток, а невиконання такого зобов`язання є триваючим правопорушенням до моменту його фактичного виконання.

У зв`язку з цим позивач вважає, що заявлені вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

До Господарського суду Дніпропетровської області 01.06.2026 від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення (вх. суду №26656/26 від 01.06.2026) на відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до яких відповідач не погоджується з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив.

Відповідач наголошує, що заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, яке виникло у зв`язку з виконанням договору перевезення вантажів. На думку відповідача, нормами спеціального законодавства про залізничний транспорт встановлено обмежену відповідальність вантажовідправників, залізниці та вантажоодержувачів у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та відповідними договорами, а тому підстави для додаткового застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, відсутні.

Також відповідач зазначає, що позивач у відповіді на відзив фактично не спростував доводів щодо обмеженого характеру відповідальності учасників договору перевезення, а лише послався на положення статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач вважає, що застосування положень щодо неможливості стягнення інфляційних втрат та відсотків річних виключно на користь залізниці ставило б її у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками перевізних правовідносин та суперечило б принципу рівності суб`єктів господарювання.

З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

До Господарського суду Дніпропетровської області 05.06.2026 від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові письмові пояснення (вх. суду №227782/26 від 05.06.2026) по справі, за змістом яких позивач вважає заперечення відповідача безпідставними та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач наголошує, що приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються у разі порушення будь-якого грошового зобов`язання, а обов`язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат виникає безпосередньо із закону.

Також позивач зазначає, що з огляду на встановлений порядок розрахунків за надані залізницею послуги ненадання відповідачем згоди на списання коштів унеможливило своєчасне отримання належних позивачу платежів, у зв`язку з чим прострочення виконання грошового зобов`язання починається після спливу двох робочих днів від дня складення відповідних відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток.

Крім того, позивач посилається на преюдиційне значення рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/6246/25, яким встановлено факт порушення відповідачем зобов`язання та підтверджено правомірність нарахування плати за користування вагонами. При цьому позивач зазначає, що судове рішення не породжує самого грошового зобов`язання, оскільки права та обов`язки сторін виникли з укладеного між ними договору, а невиконання такого зобов`язання є триваючим правопорушенням до моменту його фактичного виконання.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до електронного повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №45-00191023/2020-0001 від 01.07.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" засвідчило прийняття від Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладення вказаного договору.

Відповідно до пункту 1.1 договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагона для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях, а також проведення розрахунків за надані послуги.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що надання послуг може підтверджуватися, зокрема, накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу та іншими документами. Згідно з пунктом 2.1.4 договору замовник зобов`язаний сплачувати послуги перевізника та інші належні перевізнику платежі з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Відповідно до пункту 2.1.7 договору замовник зобов`язаний підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 та інші передбачені договором розрахункові документи.

У жовтні 2025 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у загальному розмірі 399 447 грн. 72 коп.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2026 у справі №904/6246/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2026, позов задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу в сумі 399 447 грн. 72 коп.

Під час розгляду справи №904/6246/25 судами встановлено факт затримки вагонів з вини відповідача та правомірність нарахування плати за користування вагонами за відомостями форми ГУ-46 №28079591, 29079592, 29079593, 29079594, 31079598, 31079599, 01089238, 01089605, 02089611, 02089612, 02089614, 02089615, 02089616, 02089617, 02089619, 07089631, 12089643 у сумі 341 521 грн. 32 коп. з ПДВ, а також збору за зберігання вантажу за накопичувальними картками форми ФДУ-92 №27079174, 29079175, 29079178, 29079180, 01089192, 01089191 у сумі 57 926 грн. 40 коп. з ПДВ, що загалом становить 399 447 грн. 72 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2026 Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" платіжним дорученням №4500012232 перерахувало на рахунок Акціонерного товариства "Українська залізниця" 399 447 грн. 72 коп., тобто виконало зобов`язання зі сплати основної суми заборгованості, встановленої рішенням суду у справі №904/6246/25.

Посилаючись на те, що вказане грошове зобов`язання було виконано відповідачем із простроченням, позивач здійснив нарахування 3 % річних у розмірі 6 674 грн. 77 коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 13 347 грн. 69 коп. на суми платежів за відповідними відомостями плати за користування вагонами та накопичувальними картками.

Несплата відповідачем зазначених нарахувань стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом про стягнення 20 022 грн. 46 коп., що складає 6 674 грн. 77 коп. - 3 % річних та 13 347 грн. 69 коп. - інфляційних нарахувань.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 66 674 грн. 77 коп. - 3 % річних та 13 347 грн. 69 коп. - інфляційних нарахувань, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання зі сплати плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у загальному розмірі 399 447 грн. 72 коп.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №910/11164/16 визначено, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Згідно із частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2026 у справі №904/6246/25, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2026, встановлено факт затримки вагонів з вини відповідача, правомірність нарахування позивачем плати за користування вагонами у сумі 341 521 грн. 32 коп. з ПДВ та збору за зберігання вантажу у сумі 57 926 грн. 40 коп. з ПДВ, а всього - 399 447 грн. 72 коп.

Таким чином, факт існування у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем у розмірі 399 447 грн. 72 коп., його правова підстава та правомірність відповідних нарахувань встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому повторному доказуванню у цій справі не підлягають.

Як встановлено господарським судом та не заперечується сторонами, 23.02.2026 відповідач платіжним дорученням №4500012232 перерахував позивачу 399 447 грн. 72 коп., виконавши таким чином основне грошове зобов`язання.

Водночас виконання основного грошового зобов`язання після допущення його прострочення не припиняє права кредитора на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого прострочення.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми інфляційні нарахування та 3 % річних нараховуються у зв`язку з простроченням саме грошового зобов`язання та спрямовані на компенсацію кредитору втрат від знецінення грошових коштів і плати за користування боржником коштами, належними до сплати кредиторові.

Припис частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовується до будь-якого грошового зобов`язання за наявності факту прострочення його виконання.

Господарський суд зазначає, що наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не припиняє відповідного грошового зобов`язання та не звільняє боржника від наслідків його прострочення до моменту фактичного виконання. Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а право кредитора на стягнення сум за статтею 625 Цивільного кодексу України існує до моменту усунення такого порушення.

Щодо моменту виникнення прострочення суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2.1.4 укладеного між сторонами договору замовник зобов`язаний сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором, з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Відповідно до пункту 2.1.5 договору оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання коштів із сум внесеної замовником передоплати за кодом платника.

Пунктом 2.1.7 договору передбачено обов`язок замовника підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 та інші передбачені договором розрахункові документи.

Згідно з пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється, зокрема, на підставі накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.

Отже, оформлення відповідних відомостей плати за користування вагонами та накопичувальних карток є підставою для проведення розрахунків за надані перевізником послуги. Непогодження відповідачем нарахованих сум та ненадання згоди на їх списання з попередньої оплати не змінюють моменту виникнення грошового зобов`язання, правомірність якого в подальшому була підтверджена судовим рішенням.

З матеріалів справи вбачається, що відповідні відомості плати за користування вагонами та накопичувальні картки були оформлені позивачем, однак своєчасно оплачені відповідачем не були. При цьому внаслідок непогодження відповідачем нарахованих сум їх списання із попередньої оплати не відбулося, а правомірність відповідних нарахувань у подальшому була підтверджена судовим рішенням у справі №904/6246/25.

Отже, наявність спору щодо правомірності нарахованої плати, який у подальшому був вирішений судом, не змінює встановленого договором порядку та строку виконання грошового зобов`язання і не переносить момент його виникнення на дату ухвалення чи набрання законної сили рішенням у справі №904/6246/25.

Щодо доводів відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України з огляду на положення статті 105 Статуту залізниць України суд зазначає наступне.

Статтею 105 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених статутом та окремими договорами. На вказану норму відповідач посилається як на спеціальну, що, на його думку, виключає можливість додаткового стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

З приводу вказаного господарський суд зазначає, що у даній справі предметом стягнення є не збитки, заподіяні внаслідок втрати, нестачі, пошкодження вантажу чи прострочення його доставки, та не інша спеціальна міра відповідальності за неналежне здійснення перевезення, а передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення відповідачем самостійного грошового зобов`язання зі сплати наданих йому послуг та належних залізниці платежів.

Отже, положення статті 105 Статуту залізниць України щодо меж матеріальної відповідальності учасників перевезення не виключають застосування загальної норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до простроченого грошового зобов`язання.

Суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 30.08.2019 у справі №910/15119/18, оскільки відповідно до змісту правового висновку у вказаній справі, предметом спору було стягнення з перевізника збитків у зв`язку з порушенням зобов`язання щодо своєчасної доставки вантажів. Натомість у цій справі вирішується питання про наслідки прострочення грошового зобов`язання вантажоодержувача. Таким чином, предмет спору, характер порушеного зобов`язання та правове регулювання у зазначених справах не є подібними.

Господарський суд також відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування до нього за аналогією положень абзацу другого пункту 2.14 Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601.

Зазначені відповідачем положення стосуються меж відповідальності залізниці як перевізника за порушення зобов`язань, що виникають безпосередньо з перевезення вантажу, та не встановлюють винятку із загального правила частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо наслідків прострочення грошового зобов`язання замовника послуг.

Суд зазначає, що застосування до простроченого грошового зобов`язання відповідача положень статті 625 Цивільного кодексу України не свідчить про порушення принципу рівності учасників правовідносин, оскільки відповідна норма застосовується до будь-якого боржника, який допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, незалежно від його правового статусу.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань судом відхиляються.

Позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення 6 674 грн. 77 коп. - 3 % річних та 13 347 грн. 69 коп. - інфляційних нарахувань, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов`язань за відповідними відомостями плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальними картками форми ФДУ-92 до моменту фактичної сплати основної заборгованості 23.02.2026.

Господарський суд, перевіривши визначені позивачем періоди прострочення щодо кожної відомості форми ГУ-46 та накопичувальної картки форми ФДУ-92, бази нарахування, кількість днів прострочення, застосовані індекси інфляції та арифметичні розрахунки, встановив, що заявлені до стягнення 6 674 грн. 77 коп. - 3 % річних та 13 347 грн. 69 коп. - інфляційних нарахувань розраховані правильно.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання та його фактичне виконання лише 23.02.2026, господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів у їх сукупності господарський суд доходить висновку, що докази на підтвердження правомірності покладення на відповідача обов`язку зі сплати інфляційних нарахувань та 3% річних за прострочене грошове зобов`язання є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування.

Також слід зазначити, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно з пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на встановлені обставини справи, умови укладеного між сторонами договору та наведені норми законодавства позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо витрат зі сплати судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 662 грн. 40 коп. - витрат на сплату судового збору.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49038, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 108; ідентифікаційний код 40081237) до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.; ідентифікаційний код 00191023) про стягнення 20 022 грн. 46 коп. - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.; ідентифікаційний код 00191023) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49038, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 108; ідентифікаційний код 40081237) 6 674 (шість тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 77 коп. - 3 % річних, 13 347 (тринадцять тисяч триста сорок сім) грн. 69 коп. - інфляційних нарахувань та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. - витрат зі сплати судового збору

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

07.10.2026