Ухвала суду № 140365869, 25.09.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10508/26

Провадження № 1-кп/761/3449/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря с/з ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві під час підготовчого розгляду кримінальне провадження № 22025000000000885 від 31 липня 2025 року щодо:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Чорнобаївка, Білозерського р-ну, Херсонської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

Шевченківським районним судом м. Києва розглядається кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025000000000885 від 31 липня 2025 року.

Прокурор ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, зазначивши, що він відповідає вимогам КПК України. Крім того, заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_3 , обґрунтовуючи свою позицію тим, що підстав для зміни або скасування запобіжного заходу останньому не вбачається, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти існуючим ризикам, передбачених ст. 177 КПК України.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 не заперечувала щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, однак вважала, що клопотання прокурора щодо продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 не підлягає задоволенню та є необґрунтованим. Зазначила, що ризики вказані прокурором в клопотанні є недоведеними, а визначена обвинуваченому застава непомірною. Звертала увагу на міцність соціальних зв`язків та особу ОСОБА_3 , крім того вказувала на відсутність доступу ОСОБА_3 до укриття в ДУ «Київський слідчий ізолятор», де він утримується.

Просила суд змінити запобіжний захід на більш м?який, або зменшити розмір застави до 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку захисника, просив суд зменшити розмір застави до мінімально можливого та зазначив, що має намір проходити військову службу в лавах ЗСУ.

Заслухавши сторін кримінального провадження, суд приходить до переконання про необхідність призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, виходячи з наступного.

Так, вказане кримінальне провадження за підсудністю підлягає розгляду Шевченківським районним судом міста Києва.

Підстав для закриття кримінального провадження судом не встановлено.

Перешкод щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту судом не встановлено.

Обвинувальний акт складено з дотриманням вимог ст. 291 КПК України.

Безспірні підстави для повернення обвинувального акту прокурору відсутні.

Перешкод щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта судом не встановлено.

Щодо вирішення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , судом встановлено наступне.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно із ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Як роз`яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.17 листа №511-550/0/4-13 від 4 квітня 2013 року, розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно.

Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи та причин, про якій йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п.79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин.

Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 р.).

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилятись від слідства (суду).

Суд звертає увагу на те, що оцінка обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення судом здійснюватиметься після закінчення судового розгляду під час ухвалення вироку. Станом на 25.09.2026 року стадія досудового розслідування завершена та зібрано усі докази, які прокурор вважав достатніми для складення обвинувального акту.

Із змісту обвинувального акту, який надійшов до суду, вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України. В обвинувальному акті зокрема викладене формулювання обвинувачення та фактичні обставини кримінального правопорушення.

Зазначене свідчить про те, що суд на стадії підготовчого судового провадження, не може робити висновок щодо «обґрунтованості підозри» шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що узгоджується з висновками Європейського суду з прав людини. На думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення.

Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів. Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для продовження щодо нього запобіжного заходу.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України. Інкриміноване кримінальне правопорушення передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України є особливо тяжким та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, з моменту застосування цього запобіжного заходу не зменшився та полягає у вірогідності переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання у разі визнання його винним у вчиненні особливо тяжкого злочину. Також, суд погоджується із доводами прокурора щодо наявності ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 інших кримінальних правопорушень, або ж продовження вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, ризику щодо незаконного впливу на свідків, оскільки на даний час судовий розгляд в даному кримінальному провадженні не завершено та докази судом на даний час ще не досліджені, а також наявності ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Так, ризик переховування обвинуваченим ОСОБА_3 обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для обвинуваченого наслідками і суворістю передбаченого покарання, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України, у вчиненні якого, обвинувачується ОСОБА_3 є особливо тяжким, санкція якого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

За таких обставин, суддя вважає вірогідним ризик переховування обвинуваченого від суду, з огляду на покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).

Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.

Про актуальність цього ризику вказують і умови, в яких перебуває Україна. На думку суду, з урахуванням введення воєнного стану, ресурси контролю за поведінкою обвинуваченого у контексті встановлення місцезнаходження, перетину державного кордону є більш обмеженими. Це вимагає вжиття додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів.

На даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, ризик переховування ОСОБА_3 від суду наразі залишається.

Також продовжує існувати ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України незаконного впливу на свідків.

Оцінюючи наявність цього ризику суд бере до уваги той факт, що судовий розгляд перебуває на початковому етапі, допит свідків у даному кримінальному провадженні не розпочато, анкетні дані допитаних під час досудового розслідування свідків обвинуваченому відомі, що не виключає можливість їх подальшого спілкування, за наслідками якого останні можуть змінити свої покази на користь обвинуваченого. При оцінці існування цього ризику суд також виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Тому судом не вбачається підстав для виключення вказаного ризику на даному етапі судового розгляду.

Також прокурором в судовому засіданні доведено ризик вчинення ОСОБА_3 інших кримінальних правопорушень чи продовження вчинення кримінального правопорушення у якому він обвинувачується. Зважаючи на те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, в умовах воєнного стану, враховуючи, що наразі повномасштабне вторгнення РФ в Україну продовжується, характер та спосіб вчинення даного кримінального правопорушення свідчить про відсутність в обвинуваченого будь-яких моральних принципів та запобіжників щодо кримінальної поведінки, що зумовлює в даному випадку ймовірність вчинення останнім інших кримінальних правопорушень.

Також існує ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки даний ризик має місце з урахування наявності інших ризиків, указаних вище.

Відповідно до КПК України метою запобіжного заходу є необхідність попередити виникнення ризиків, а не застосувати запобіжний захід за наслідками вчинення обвинуваченим відповідних дій. З огляду на викладене, той чи інший ризик слід вважати наявним за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим таких спроб. Водночас, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

За своєю правовою природою, інкриміноване ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України є злочином проти основ національної безпеки України під час дії воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого та обумовлює необхідність дотримання судом такої міри суворості, щоб вона була здатна забезпечити охорону загальносуспільних прав та інтересів.

Отже, суд вважає, що існують ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 статті 177 КПК України, а тому на даному етапі судового провадження продовження строку дії запобіжного заходу є об`єктивно необхідним.

Щодо можливості застосування відносно ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу, суд зазначає наступне.

Оцінюючи можливість застосування інших більш м`яких запобіжних заходів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Доводи сторони захисту про відсутність ризиків та їх неактуальність, судом не приймаються, оскільки при розгляді клопотання встановлено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_3 та наявність обґрунтованих ризиків, а будь-яких об`єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну обставин для зміни обвинуваченому запобіжного заходу, стороною захисту не наведено.

Щодо доводів захисника про відсутність вказаних стороною обвинувачення ризиків, суд вважає необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 , у разі визнання його винуватим, з огляду на вірогідність переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, незаконний вплив на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення або ж продовження вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо доводів сторони захисту про відсутність укриття в ДУ «Київський слідчий ізолятор» та наявність ризику для життя обвинуваченого ОСОБА_3 , суд зазначає, що на обґрунтування вказаного доводу стороною захисту не надано доказів звернення до адміністрації ізолятору з приводу неналежного утримання, порушення його прав під час обстрілів та відсутності укриття.

Крім того, питання безпеки осіб, які тримаються під вартою, не належить до повноважень суду, а підлягає вирішенню посадовими особами установи, де ці особи тримаються.

Щодо міцності соціальних зв`язків обвинуваченого ОСОБА_3 , а також враховуючи відомості про особу обвинуваченого, суд зазначає, що вказані обставини, не можуть свідчити про необхідність зміни запобіжного заходу на більш м`який, ці відомості не є новими обставинами, більш того, які б підтверджували значне зменшення або зникнення встановлених раніше ризиків.

Враховуючи викладене, існування доведених прокурором ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення в сфері злочинів проти основ національної безпеки України, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, застосування більш м`яких запобіжних заходів є неможливим, а тому вважає необхідним продовжити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, на думку суду, буде недостатнім для запобігання вищевказаним ризикам, не забезпечить дієвості кримінального провадження на цій стадії та належного виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.

Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться обвинуваченим та захисником, проте в даному конкретному випадку, суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Застава як вид запобіжного заходу полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків з умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків (ч. 1 ст. 182 КПК).

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

За умови зменшення існування ризику кримінального провадження застава зможе і в подальшому достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, хоча і в меншому розмірі, ніж її було визначено первісно.

Тобто застава забезпечує дієвість кримінального провадження, що обумовлюється забезпеченням виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Конституційний Суд України у Рішенні від 21.07.2026 № 9-р(ІІ)/2026 наголосив, що розмір застави має бути відчутним для обвинуваченого та достатнім для стримування його від неналежної процесуальної поведінки, але не повинен фактично унеможливлювати альтернативність застави триманню під вартою. Суд зобов`язаний індивідуально оцінити фінансову спроможність особи, її легальні доходи й активи, сімейний стан, наявність утриманців і соціальних зв`язків та не може виходити з припущень про матеріальні можливості обвинуваченого.

Розмір застави не є незмінною величиною протягом усього строку судового розгляду даного кримінального провадження та підлягає оцінці з урахуванням актуальних обставин на момент вирішення питання про продовження запобіжного заходу у даному випадку у вигляді тримання під вартою.

Беручи до уваги тяжкість інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, дані про його особу, майновий стан, процесуальну поведінку протягом часу застосування запобіжного заходу, а також необхідність забезпечення розумного співвідношення між встановленими ризиками та ступенем майнового обтяження обвинуваченого на даному етапі судового розгляду, суд приходить до висновку, що подальше забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого можливе із застосуванням застави як альтернативного запобіжного заходу у меншому розмірі.

При цьому, зменшення застави не свідчить про припинення або істотне зменшення встановлених ризиків.

З огляду на викладене, суд вважає, що на даному етапі застава у розмірі 280 (двохсот вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 931 840 (дев`ятсот тридцять одна тисяча вісімсот сорок) гривень, у разі її внесення є достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання встановленим ризикам і водночас відповідає вимогам пропорційності та ч. 4 ст. 182 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 314-316, 376 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Призначити судовий розгляд у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025000000000885 від 31 липня 2025 року, який відбудеться у приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 31-А, о 12 годині 30 хвилин 05 жовтня 2026 року.

Судовий розгляд здійснювати у відкритому судовому засіданні суддею одноособово.

Клопотання прокурора ОСОБА_4 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , термін дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 23 листопада 2026 року, включно.

Визначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 280 (двохсот вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 931 840 (дев`ятсот тридцять одна тисяча вісімсот сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави:

Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві,

ЄДРПОУ: 26268059,

МФО: 820172,

Банк: Державна казначейська служба України м. Київ,

р/р: № UA128201720355259002001012089,

призначення платежу: застава за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2026 року у справі №761/10508/26.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися за межі Херсонської області, без дозволу суду;

?- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

- здати на зберігання до відповідного територіального підрозділу ДМСУ за місцем проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

Визначити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою суду обов`язків - 2 місяці з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти у зв`язку із внесенням застави у розмірі, визначеному судом.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі невиконання, покладених на нього обов`язків застава звертається в дохід держави.

Копію ухвали направити до ДУ «Київський слідчий ізолятор» для виконання.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Викликати в судове засідання сторони кримінального провадження.

Ухвала суду в частині продовження строку дії запобіжного заходу може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, в іншій частині - оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 29 вересня 2026 року о 13 годині 15 хвилин.

Суддя Шевченківського

районного суду м. Києва ОСОБА_1