Рішення № 140354233, 06.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 р. № 520/17655/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2019 року по 27.05.2026 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2019 року по 27.05.2026 року;

- визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації на втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 28.08.2019 року по 27.05.2026 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за з 28.08.2019 року по 27.05.2026 року;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за суму зайво сплаченого з податку на доходи фізичних осіб та зайво сплаченого військового збору, які утримані з суми індексації - різниці грошового забезпечення в період проходження служби з 01.03.2018 року по 28.08.2019 року, яка фактично виплачена 27.05.2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року по справі №520/24349/25;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за суму зайво утриманого податку на доходи фізичних осіб та зайво утриманого військового збору з суми індексації - різниці грошового забезпечення в період проходження служби з 01.03.2018 року по 28.08.2019 року, яка фактично виплачена 27.05.2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року по справі №520/24349/25.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) та 28.08.2019 був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №520/24349/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 11.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу для розрахунку індексації та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити таку індексацію з урахуванням раніше виплачених сум.

Також указаним судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з 01.03.2018 по 28.08.2019 та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити зазначену індексацію-різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду у справі №520/24349/25 відповідачем проведено нарахування належної позивачу індексації грошового забезпечення та 27.05.2026 здійснено перерахування коштів на його банківський рахунок.

Позивач не погодився з тим, що при здійсненні зазначеної виплати відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 28.08.2019 по 27.05.2026, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належної йому індексації грошового забезпечення.

Крім того, позивач вважав протиправним утримання із нарахованої на виконання рішення суду суми індексації грошового забезпечення податку на доходи фізичних осіб та військового збору. На переконання позивача, відповідач повинен був одночасно з виплатою індексації компенсувати йому суми відповідних утримань.

Представник позивача 27.05.2026 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 28.08.2019 по 27.05.2026. Заяву направлено відповідачу 28.05.2026 рекомендованим поштовим відправленням.

Також 27.05.2026 представник позивача направив відповідачу адвокатський запит про надання інформації щодо сум нарахованого та утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору із суми індексації, виплаченої на виконання рішення суду у справі №520/24349/25, а також копій документів про перерахування відповідних коштів до Державного бюджету України.

Стверджуючи, що відповідач не здійснив нарахування і виплату середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів, а також не компенсував усіх сум, утриманих під час виплати індексації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

На виконання вимог ухвали суду відповідач подав довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за червеньлипень 2019 року, витяг із Реєстру на виплату грошової компенсації за судовими справами №6, а також платіжні інструкції від 26.05.2026 №1583, №1584 та №1585.

Згідно з витягом із Реєстру на виплату грошової компенсації за судовими справами №6 ОСОБА_1 нараховано 137331,59 грн, утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 24719,69 грн, одночасно нараховано компенсацію податку на доходи фізичних осіб у такому самому розмірі 24719,69 грн, а також утримано військовий збір у сумі 2059,97 грн. Сума, визначена до перерахування на банківський рахунок позивача, становила 135271,62 грн.

Платіжною інструкцією від 26.05.2026 №1585 підтверджено перерахування 27.05.2026 на банківський рахунок ОСОБА_1 коштів у сумі 135271,62 грн на виконання рішення суду у справі №520/24349/25.

Відповідач у письмових додаткових поясненнях зазначив, що ОСОБА_1 28.08.2019 не був звільнений із військової служби, а був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з переведенням до Військової академії (м. Одеса) для подальшого проходження військової служби. У зв`язку із цим відповідач вважав, що спірні правовідносини не є правовідносинами щодо остаточного розрахунку при звільненні, а тому до них не підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач зазначив, що виплачена на виконання судового рішення сума, на його думку, не мала постійного або періодичного характеру, а затримка її виплати була зумовлена розглядом попередньої судової справи, а не умисним ухиленням військової частини від виконання обов`язку. Із цих підстав відповідач вважав, що положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159 до спірних правовідносин не застосовуються.

Заперечуючи проти вимог щодо податку на доходи фізичних осіб та військового збору, відповідач указав, що при виплаті індексації ним виконано вимоги Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Утриману суму податку на доходи фізичних осіб було одночасно компенсовано позивачу в повному розмірі, тоді як військовий збір у сумі 2059,97 грн утримано за ставкою 1,5 відсотка та перераховано до Державного бюджету України.

Крім того, відповідач просив застосувати наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду та залишити позовну заяву без розгляду, посилаючись на те, що про невиплату індексації позивачу було відомо не пізніше ухвалення рішення від 22.12.2025 у справі №520/24349/25. У разі розгляду справи по суті відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Правове регулювання відносин між державою та громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» та Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Положенням, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Пунктом 242 зазначеного Положення передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу про звільнення військовослужбовець підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Водночас виключення військовослужбовця зі списків особового складу конкретної військової частини не в усіх випадках свідчить про звільнення такої особи з військової служби, оскільки виключення зі списків може відбуватися у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

Так, пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за період із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби.

Отже, законодавство розрізняє звільнення з військової служби та переміщення військовослужбовця до нового місця проходження військової служби з виключенням його зі списків попередньої військової частини.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи чи організації, провадиться в день звільнення.

За приписами частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, необхідною умовою застосування статей 116 та 117 КЗпП України є припинення трудових або службових правовідносин у зв`язку зі звільненням особи.

У постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23 Верховний Суд дійшов висновку, що застосування частини першої статті 117 КЗпП України є можливим лише за умови, якщо особу звільнено з роботи чи публічної служби та їй не виплачено належних сум у день такого звільнення. Якщо військовослужбовця виключено зі списків однієї військової частини у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, однак не звільнено з військової служби, основна умова застосування статті 117 КЗпП України відсутня.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.02.2026 у справі №400/5149/24. Верховний Суд наголосив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не підтверджує завершення проходження ним військової служби. Якщо після виключення зі списків особа продовжує проходження служби за іншим місцем, статті 116 та 117 КЗпП України до таких правовідносин не застосовуються.

Матеріалами цієї справи підтверджено, що ОСОБА_1 28.08.2019 не був звільнений із військової служби, а був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з переведенням до Військової академії (м. Одеса) для подальшого проходження військової служби.

Отже, 28.08.2019 відбулося припинення проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_2 , однак не припинення військової служби як державної служби особливого характеру.

За таких обставин правові підстави для застосування до спірних правовідносин статей 116 та 117 КЗпП України відсутні. Тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати і виплатити такий середній заробіток задоволенню не підлягають.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Правові засади компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати визначає Закон України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи й організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

За приписами статті 2 Закону №2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції у період невиплати доходу. Інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться в тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Механізм застосування Закону №2050-III конкретизовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Відповідно до пунктів 2 4 Порядку №159 компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів. Компенсації підлягають грошові доходи, які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів та приросту індексу споживчих цін за період невиплати доходу, поділений на 100.

Пунктом 5 Порядку №159 передбачено, що сума компенсації виплачується у тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У постанові від 04.09.2025 у справі №380/8640/24 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого дія Закону №2050-III і Порядку №159 поширюється на несвоєчасно виплачені доходи незалежно від порядку та підстав їх нарахування добровільно підприємством, установою чи організацією або на виконання судового рішення. Право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, але не виплачені.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що право особи на компенсацію втрати частини доходів виникає з моменту фактичного порушення встановленого строку виплати відповідного доходу, а не з дати ухвалення судового рішення, яким підтверджено право особи на такий дохід. Компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.05.2019 у справі №804/2994/18, від 23.12.2020 у справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20 та від 09.08.2022 у справі №460/4765/20.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 у справі №520/24349/25, яке набрало законної сили, установлено право ОСОБА_1 на індексацію грошового забезпечення та щомісячну індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.08.2019.

Обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.

На виконання рішення суду відповідач нарахував позивачу 137331,59 грн та 27.05.2026 перерахував на його банківський рахунок 135271,62 грн після утримання військового збору.

При цьому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідач не нарахував та не виплатив.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплачена сума мала разовий характер. Так, дохід визначається не датою його фактичного нарахування чи виплати та не підставою такого нарахування, а правовою природою виплати і періодом, за який вона належала особі.

Індексація грошового забезпечення нараховується за відповідні календарні місяці та віднесена статтею 2 Закону №2050-III і пунктом 3 Порядку №159 до доходів, несвоєчасна виплата яких зумовлює обов`язок провести компенсацію втрати їх частини.

При цьому суд зауважує, що судове рішення не створило нового виду доходу та не змінило його правової природи, а підтвердило існування порушеного права позивача на належну йому індексацію грошового забезпечення.

Також норми Закону №2050-III не ставлять право особи на компенсацію у залежність від умисного характеру дій установи або від наявності бюджетного фінансування. Затримка виплати доходу на один і більше календарних місяців є самостійною законодавчо визначеною підставою для проведення компенсації.

Отже, відповідач був зобов`язаний одночасно з виплатою 27.05.2026 суми індексації нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, однак такого обов`язку не виконав.

Водночас позивач пов`язує вимогу про компенсацію із затримкою розрахунку при звільненні. Оскільки 28.08.2019 позивач не був звільнений із військової служби, таке формулювання не відповідає фактичній правовій природі спірних відносин.

За змістом частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправними дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.08.2019 та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію відповідно до Закону №2050-III і Порядку №159 за період з 28.08.2019 по 27.05.2026.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог про виплату грошової компенсації за суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору суд зазначає наступне.

Підпунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, які утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням ними обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм такої компенсації визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям, а також особам, звільненим із військової служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктами 3 5 Порядку №44 виплата компенсації здійснюється установами, які виплачують грошове забезпечення, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат, пов`язаних з утриманням податку на доходи фізичних осіб. Компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми утриманого податку.

Із наданого відповідачем витягу з Реєстру на виплату грошової компенсації за судовими справами №6 убачається, що позивачу нараховано 137331,59 грн, утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 24719,69 грн та одночасно нараховано компенсацію ПДФО в такому самому розмірі.

Отже, утримання ПДФО не призвело до зменшення належної позивачу виплати, оскільки сума податку була повністю і рівноцінно компенсована відповідно до вимог пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку №44.

Щодо військового збору суд ураховує, що відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доходи фізичних осіб у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, отриманих військовослужбовцями, є об`єктом оподаткування військовим збором.

Для військовослужбовців і працівників Збройних Сил України ставка військового збору з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших передбачених законодавством виплат, становить 1,5 відсотка.

Із нарахованої позивачу суми 137331,59 грн відповідачем утримано військовий збір у сумі 2059,97 грн, що відповідає ставці 1,5 відсотка.

Положення пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку №44 передбачають компенсацію лише сум податку на доходи фізичних осіб і не встановлюють обов`язку щодо компенсації військового збору.

У постанові від 07.10.2020 у справі №523/14396/19 Верховний Суд зазначив, що роботодавець як податковий агент при виконанні судового рішення обґрунтовано утримує із визначеної судом суми належні податки і збори, а виплачена особі сума відповідно зменшується на розмір обов`язкових платежів, які підлягають перерахуванню до бюджету.

Арифметичне співвідношення нарахованих і виплачених сум також підтверджує правильність здійснених відповідачем розрахунків: із 137331,59 грн утримано 2059,97 грн військового збору, тоді як утриманий ПДФО у сумі 24719,69 грн компенсовано в повному обсязі. Унаслідок цього на банківський рахунок позивача перераховано 135271,62 грн.

Платіжними інструкціями від 26.05.2026 №1583 та №1584 підтверджено перерахування відповідачем відповідних податкових платежів до Державного бюджету України, а платіжною інструкцією №1585 виплату позивачу 135271,62 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідач виконав установлений законом обов`язок щодо компенсації позивачу суми утриманого ПДФО, а військовий збір утримав за передбаченою законом ставкою.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати грошової компенсації за суми ПДФО та військового збору, а також про зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію задоволенню не підлягають.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Щодо дотримання строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, установленим частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не передбачено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлено місячний строк.

Відповідач пов`язує початок перебігу строку звернення до суду з 22.12.2025, тобто з датою ухвалення рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/24349/25.

Водночас предметом розгляду у справі №520/24349/25 було право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, тоді як предметом цієї справи є правові наслідки несвоєчасної виплати такої індексації та правомірність утримання з неї податків і зборів.

Фактичну виплату коштів на виконання рішення суду проведено 27.05.2026. Саме з цього моменту позивач отримав можливість установити факт завершення затримки виплати відповідного доходу, суму фактично виплачених коштів, а також розмір утриманих податків та обов`язкових платежів.

Крім того, 27.05.2026 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, яку було направлено 28.05.2026. Позовну заяву сформовано в системі «Електронний суд» 23.06.2026.

Отже, позов подано в межах установленого законом строку. Посилання відповідача на те, що такий строк закінчився 22.01.2026, ґрунтується на помилковому ототожненні предмета цієї справи з предметом спору у справі №520/24349/25.

За таких обставин підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

Позивачем разом із позовом було подано заяву, в якій він просив:

- вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а саме стягнути з бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПІІ НОМЕР_1 ) судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги адвоката в сумі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збирання доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їхньої вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт, наданих послуг, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг і виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, зокрема впливом вирішення справи на її репутацію або наявністю публічного інтересу до справи.

Згідно із частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України у разі недотримання зазначених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

Частиною третьою статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема договорів і рахунків.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд ураховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з огляду на ціну позову, значення справи для сторін, а також поведінку сторін під час розгляду справи.

За змістом статті 30 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та умови повернення визначаються договором про надання правничої допомоги. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, що гонорар може бути встановлений у фіксованому розмірі або у формі погодинної оплати. У разі визначення фіксованого гонорару для його обчислення не застосовується фактична кількість годин, витрачених адвокатом. Саме лише незазначення в детальному описі робіт відомостей про кількість витраченого часу не перешкоджає встановленню розміру витрат, якщо сторони погодили фіксований гонорар. Водночас при розподілі витрат суд оцінює їх реальність, необхідність та розумність і не є безумовно зв`язаним домовленостями адвоката та клієнта у відносинах з іншою стороною.

Як убачається з наданого договору від 01.06.2026, Адвокатське бюро «Острицький» зобов`язалося надати ОСОБА_1 професійну правничу допомогу у спорі з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовою частиною НОМЕР_2 ), який є предметом розгляду в цій справі.

Вартість професійної правничої допомоги в суді першої інстанції сторони погодили у фіксованому розмірі 6 000,00 грн. Платіжною інструкцією від 01.06.2026 №1.690650603.1 підтверджено перерахування ОСОБА_1 на користь Адвокатського бюро «Острицький» 6 000,00 грн із призначенням платежу «Оплата послуг адвоката згідно договору».

Актом виконаних робіт від 22.06.2026 підтверджено прийняття позивачем наданої професійної правничої допомоги в суді першої інстанції загальною вартістю 6 000,00 грн.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що договір не охоплює підготовку та подання позовної заяви. Зміст договору передбачає підготовку проєкту позовної заяви, заяв і клопотань, формування документів для подання до суду, вивчення доказів та судової практики. Такі дії за своїм змістом становлять професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

Посилання відповідача на незазначення в акті кількості часу, витраченого адвокатом, не свідчить про недоведеність витрат, оскільки сторони погодили фіксований розмір гонорару.

Суд ураховує, що в постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі №420/22020/23 відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу обґрунтовано ненаданням документів, які підтверджували б фактичний обсяг наданих послуг та їхню вартість. Натомість у справі, що розглядається, позивач подав договір, акт виконаних робіт та платіжну інструкцію, які в сукупності підтверджують характер правничої допомоги, її зв`язок із предметом спору, погоджену вартість і фактичну оплату. Тому наведений відповідачем висновок Верховного Суду не є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Водночас, визначаючи суму, яка підлягає компенсації за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд повинен урахувати результат вирішення спору, складність справи, обсяг фактично виконаної роботи та критерії розумності й пропорційності.

Зважаючи на часткове задоволення позову, обсяг фактично наданої правничої допомоги, розгляд справи у спрощеному провадженні, складність порушених правових питань, документальне підтвердження оплати послуг та заперечення відповідача, суд доходить висновку, що справедливим, розумним і пропорційним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який належить відшкодувати позивачу, є 4 000,00 грн.

Отже, заява представника позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування і невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 28.08.2019.

Зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до Закону №2050-III і Порядку №159 за період з 28.08.2019 по 27.05.2026.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі є 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях