Рішення № 140351953, 05.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 рокусправа № 380/9022/26місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККЕП» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККЕП» код ЄДРПОУ 45226813, адреса: 81151, Львівська обл., Львівський р-н, село Давидів, вулиця Сонячна, будинок 253 до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, адреса: 79000, місто Львів, вулиця Костюшка, 1, у якій просять суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.11.2025 №UA 2090002025496, прийняте Львівською митницею Державної митної служби України;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.11.2025 № UA2090002025497, прийняте Львівською митницею Державної митної служби України.

В обґрунтування позову зазначено, що ТОВ «БЛЕККЕП» в ході власної господарської діяльності здійснював ввіз ряду товарів на митну територію України з Республіки Польща (продукти харчування) із застосуванням преференції по сплаті ввізного мита « 410» в рамках Регіональної конвенції про Пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. У подальшому, Львівською митницею Державної митної служби України в жовтні 2025 року було проведено документальну невиїзну перевірки ТОВ «БЛЕККЕП» щодо дотримання вимог законодавства з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від походження товарів при переміщенні через митний кордон України товарів за митними деклараціями від 27.04.2024року №24UA209230038166U8, від 22.07.2024року №24UA209140020509U2». За результатами такої перевірки складено акт від 28.10.2025 року, в якому стверджено про порушення зі сторони позивача, які призвели до заниження податкових зобов`язань зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість на загальну суму 126 245,97грн. Позивач не допустив порушень вимог митного законодавства, а його дії повністю узгоджувалися з його вимогами та положеннями міждержавних угод. Позивач зокрема зібрав й надав для митного оформлення всі необхідні документи для застосування правил щодо преференційного походження імпортованих товарів і такі документи є автентичними, не визнані недійсними, а всі відомості, які в них містяться, є достовірними. Тому, позивач вважає оскаржені податкові повідомлення-рішення протиправними, відтак звернувся до суду із позовом.

24.11.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що Уповноваженим органом Республіки Польща у листі від 23.07.2025 №2401 IOA.4331.68.2024.JP повідомлено, що у ході проведеної перевірки експортер не надав доказів або документів, які дозволяли б застосовувати преференції (що підтверджували б преференційне походження товару). У зв`язку з цим товари, зазначені у вищезгаданому сертифікаті з перевезення товару №PL/MF/AT 0254777, не підпадають під преференційний режим відповідно до положень Додатка І «Визначення поняття «товари походження» та методи адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про Пан євро-середземноморські преференційні правила походження, в рамках Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами членами з одного боку, та Україною з іншого. Крім цього, в листі №2401-IOA.4331.68.2024.JP вказано, що у ході проведеної перевірки експортер не надав достатніх документів чи доказів, і тому товари, зазначені у сертифікаті про походження №PL/MF/AT 0309256 від 18 липня 2024 року, не можуть вважатися такими, що походять з ЄС. Таким чином, підтвердити, що товари відповідають правилам преференційного походження, передбаченим Регіональною конвенцією про пан-євро середземноморські преференційні правила походження, неможливо. Враховуючи ту обставину, що для товарів, ввезених за вказаними митними деклараціями преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження виявилась недостовірною, а тому, ТзОВ «БЛЕККЕП» преференційні ставки ввізного мита до товарів, зазначених у сертифікатах з перевезення (походження) товарів форми EUR.1 від 25.04.2024 №PL/MF/AT 0195733 та від 18.07.2024 №PL/MF/AT 254777 та сертифіката про походження товару від 18.07.2024 № PL/MF/AT 0309256, застосовано неправомірно.

23.07.2026 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, які мотивовані тим, що позивач при митному оформленні товарів надав достатній обсяг документів (у яких зазначено країну походження відповідного товару) на підтвердження походження товарів із країн Європейського Союзу, а відповідний лист уповноваженого органу Республіки Польщі не можна вважати єдиним і беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил. Під час митного оформлення імпортованого товару позивач надав митному органу всі необхідні документи для завершення митних процедур, та щодо достовірності, достатності, повноти або належності яких з боку митний орган не мав жодних зауважень та ним не відмовлено у застосуванні преференцій з ввізного мита на товари, що возяться на територію України (код пільги 410 товари, що ввозяться в Україну та походять з країн Європейського Союзу), а вказані сертифікати EUR.1 не визнавались нечинними, чи такими, що містять суперечливу / сумнівну інформацію. За змістом пункту 5 статті 33 Протоколу I результати перевірки (здійсненої на запит митних органів) повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Повідомлення компетентного органу Республіки Польща містить чітке зазначення, що первинні документи (сертифікати перевезення EUR.1) є автентичними і не містять спростування того, що товар є таким, що походить з Європейського Союзу, а тому таке повідомлення компетентного органу Республіки Польща не може бути беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 11.05.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 05.10.2026 суд відмовив повністю у клопотанні представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

ТОВ «БЛЕККЕП» в ході власної господарської діяльності здійснював ввіз ряду товарів на митну територію України з Республіки Польща (продукти харчування) із застосуванням преференції по сплаті ввізного мита « 410» в рамках Регіональної конвенції про Пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Державна митна служба України листом від 07.07.2025 №15/15-03/7/3901 інформувала Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листа від 01.07.2025 №1401-IGC.4331.58.2025 (вх. Держмитслужби №18536/11/15 від 03.07.2025) з результатами процесу перевірки сертифіката з перевезення товару форми EUR.1 від 25.04.2024 №PL/MF/AT 0195733.

Уповноваженим органом Республіки Польща у зазначеному листі повідомлено, що вони не в змозі підтвердити преференційне походження товарів у сертифікаті перевезення EUR.1 №PL/MF/AT 0195733, через те, що експортер не надав необхідних документів, що доводять статус походження. Товари не підпадають під дію преференційного режиму.

Державна митна служба України листом від 30.07.2025 №15/15-03 01/7/4443 інформувала Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листів від 23.07.2025 №2401-IOA.4331.68.2024.JP (вх. Держмитслужби від 24.07.2025 №20624/11/15) та від 18.07.2025 №1801 IOC..4331.5.2025 (вх. Держмитслужби від 24.07.2025 №20626/11/15) щодо результатів перевірки сертифікатів з перевезення товару EUR.1 від 18.07.2024 №PL/MF/AT 0254777 та сертифіката про походження товару від 18.07.2024 №PL/MF/AU 0139175.

Уповноваженим органом Республіки Польща у листі від 23.07.2025 №2401 IOA.4331.68.2024.JP повідомлено, що проведена перевірка показала, що сертифікат є правильним та автентичним. Документ був виданий Управлінням митного та податкового контролю в Катовіце (Митний підрозділ у Ченстохові), а печатка у графі 11 також є автентичною. У ході проведеної перевірки експортер товару не надав доказів або документів, які дозволяли б застосувати преференції (що підтверджували б преференційне походження товару). У зв`язку з цим товари, зазначені у згаданому сертифікаті з перевезення товару EUR.1 № PL/MF/AT 0254777, не підпадають під преференційний режим відповідно до положень (регламентів) Додатка 1 «Визначення поняття товари походження та методи адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про Пан євро-середземноморські преференційні правила походження, в рамках Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами з одного боку, та Україною з іншого.».

На підставі пункту 9 частини першої статті 336, абзацу 3 частини другої статті 344-1, пункту 2 частини третьої статті 345, пункту 2 частини другої статті 351, підпункту 1 пункту 9-12 та з урахуванням пункту 9-34 розділу ХХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до наказу Львівської митниці від 07.10.2025 № 436 проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «БЛЕККЕП» (ЄДРПОУ 45226813) дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів при переміщенні через митний кордон України товарів за митними деклараціями від 27.04.2024 №24UA209230038166U8, від 22.07.2024 №24UA209140020509U2.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 28.10.2025 №189/25/7.4-19/45226813, яким встановлено порушення ТзОВ «БЛЕККЕП» вимог:

- статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції (в редакції, чинній на момент здійснення митного оформлення), частини другої статті 46, частини першої статті 257 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент здійснення митного оформлення), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митними деклараціями від 27.04.2024 №24UA209230038166U8, від 22.07.2024 №24UA209140020509U2 на загальну суму 105 204,97 грн.;

- підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митними деклараціями від 27.04.2024 №24UA209230038166U8, від 22.07.2024 №24UA209140020509U2 на загальну суму 21 041,00 гривень.

11.12.2025 товариство з обмеженою відповідальністю «БЛЕККЕП» отримало податкові повідомлення-рішення Львівської митниці Державної митної служби України від 28.11.2025 № UA 2090002025496 та № UA 2090002025497 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем Мито на товари, що ввозяться на територію України на загальну суму 105204,97грн та податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України на загальну суму 21 041,00грн.

Вважаючи згадані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI (далі - МК України) та іншими законами України.

Частина перша статті 36 МК України визначає, що положення згаданого Кодексу встановлюють непреференційні правила щодо визначення країни походження товарів, що переміщуються через митний кордон України, з метою застосування: 1) ставок мита, правил щодо його справляння до товарів, яким надається режим найбільшого сприяння, крім тарифних пільг (преференцій), встановлених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 2) заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 3) інших заходів відповідно до вимог Світової організації торгівлі, пов`язаних із визначенням країни походження товару.

Згідно з частиною другою статті 36 МК України країною походження товару вважається країна, в якій: 1) товар був повністю отриманий; 2) товар був підданий останнім економічно обґрунтованим виробничим та технологічним операціям з переробки, що призвели до виробництва нового товару або є важливою стадією виробництва, за умови виконання в цій країні критеріїв достатньої переробки, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару (частина перша статті 41 МК України).

Відповідно до частини першої статті 43 МК України перевірка документів, що підтверджують країну походження товару, зазначених у статті 41 згаданого Кодексу, здійснюється відповідно до цієї статті після завершення митного оформлення.

Згідно з частиною другою статті 43 МК України у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.

Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України (частина друга статті 46 МК України).

Частина перша статті 257 МК України визначає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Абзацом першим частини п`ятої статті 280 МК України передбачено, що ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. Абзацом третім цієї норми передбачено, що до решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до частини першої статті 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Пунктом 2 частини 2 цієї статті передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться.

Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VIII Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі Регіональна конвенція).

Частиною першою статті 15 Регіональної конвенції встановлено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження EUR-MED), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Статтями 31, 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено процедуру здійснення перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься. Відповідно до положень зазначених статей подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог Регіональної конвенції.

Пунктом 2 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції визначено, що з метою реалізації перевірок митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути документ, що підтверджує походження, або його копію органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту. Згідно з п.3 статті 32 Доповнення І перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони експортера; для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати; ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції (п.5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції).

Відповідно до пункту 6 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регламентовано приписами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (надалі за текстом -ПК України).

Згідно з підп.54.3.6 п.54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Відповідно до пункту 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Згідно з підп. «в» п. 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України. За п. 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. Податок на додану вартість нараховується за ставкою 20% бази оподаткування (п. 190.1 статті 190 ПК України).

Ключовим питанням у цій справі є те, чи мав позивач право на застосування преференційної ставки ввізного мита (код пільги « 410») до товару, ввезеного за митними деклараціями від 27.04.2024 №24UA209230038166U8 та від 22.07.2024 №24UA209140020509U2, за умови, що уповноважений орган Республіки Польща за результатами перевірки не підтвердив преференційне походження цього товару.

Суд з`ясував, що товар декларувався позивачем із застосуванням преференції за кодом « 410» на підставі сертифікатів з перевезення EUR.1 від 25.04.2024 №PL/MF/AT 0195733 та від 18.07.2024 №PL/MF/AT 254777, у зв`язку з чим ввізне мито нараховано і сплачено за преференційними ставками. Ця обставина сторонами не заперечується.

Згадані норми МК України та Регіональної конвенції надають митним органам право здійснювати перевірку підтверджень походження товарів після завершення їх митного оформлення у країні імпорту як за наявності обґрунтованих сумнівів, так і вибірково. Перевірка підтверджень походження здійснюється митними органами Договірної сторони експортера, а їх результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи можуть розглядувані товари бути визнані такими, що походять з відповідної Договірної Сторони.

При цьому суд зважає на те, що документальна невиїзна перевірка позивача проведена не у зв`язку з наявністю у Львівської митниці власних сумнівів щодо дійсності поданих при митному оформленні документів у розумінні частини другої статті 43 МК України, а на підставі пункту 2 частини другої статті 351 МК України у зв`язку з надходженням від уповноваженого органу іноземної держави документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження товару, митне оформлення якого завершено.

Направлення сертифікатів з перевезення EUR.1 від 25.04.2024 №PL/MF/AT 0195733 та від 18.07.2024 №PL/MF/AT 254777 на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польща здійснене Державною митною службою України в порядку статті 32 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, а негативна відповідь цього органу і стала підставою для призначення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. За таких обставин обґрунтування митним органом «сумнівів» у розумінні частини другої статті 43 МК України на етапі призначення перевірки не має визначального значення для вирішення спору, оскільки правовою підставою донарахування є саме факт непідтвердження преференційного походження товару компетентним органом країни експорту.

З матеріалів справи слідує, що Державна митна служба України листом від 07.07.2025 №15/15-03/7/3901 інформувала Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листа від 01.07.2025 №1401-IGC.4331.58.2025 (вх.Держмитслужби №18536/11/15 від 03.07.2025) з результатами процесу перевірки сертифіката з перевезення товару форми EUR.1 від 25.04.2024 №PL/MF/AT 0195733.

Як вже з`ясував суд, Уповноваженим органом Республіки Польща у зазначеному листі повідомлено про неможливість підтвердження преференційного походження товарів у сертифікаті перевезення EUR.1 №PL/MF/AT 0195733, через те що експортер не надав необхідних документів, що доводять статус походження. Товари не підпадають під дію преференційного режиму.

Державна митна служба України листом від 30.07.2025 №15/15-03 01/7/4443 інформувала Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листів від 23.07.2025 №2401-IOA.4331.68.2024.JP (вх. Держмитслужби від 24.07.2025 №20624/11/15) та від 18.07.2025 №1801 IOC..4331.5.2025 (вх. Держмитслужби від 24.07.2025 №20626/11/15) щодо результатів перевірки сертифікатів з перевезення товару EUR.1 від 18.07.2024 №PL/MF/AT 0254777 та сертифіката про походження товару від 18.07.2024 №PL/MF/AU 0139175.

Уповноваженим органом Республіки Польща у листі від 23.07.2025 №2401 IOA.4331.68.2024.JP повідомлено, що проведена перевірка показала, що сертифікат є правильним та автентичним. Документ був виданий Управлінням митного та податкового контролю в Катовіце (Митний підрозділ у Ченстохові), а печатка у графі 11 також є автентичною. У ході проведеної перевірки експортер товару не надав доказів або документів, які дозволяли б застосувати преференції (що підтверджували б преференційне походження товару). У зв`язку з цим товари, зазначені у вищезгаданому сертифікаті з перевезення товару EUR.1 № PL/MF/AT 0254777, не підпадають під преференційний режим відповідно до положень (регламентів) Додатка 1 «Визначення поняття товари походження та методи адміністративного співробітництва» до Регіональної конвенції про Пан євро-середземноморські преференційні правила походження, в рамках Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами з одного боку, та Україною з іншого.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що результат перевірки, наданий компетентним органом країни експорту, є належною та достатньою підставою для відмови у застосуванні преференційних ставок ввізного мита. Оскільки у відповідь на запит митного органу листом уповноваженого органу Республіки Польща не підтверджено преференційне походження товару, підстави для застосування права на преференції при його розмитненні у позивача були відсутні, а товар підлягав випуску у вільний обіг за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України (частина друга статті 46 МК України).

Суд відхиляє доводи позивача про те, що походження товарів з Європейського Союзу підтверджене автентичним сертифікатом EUR.1 та іншими документами, а тому товари можуть оформлятися із застосуванням преференції. Митне законодавство України (ст.43 МК України) та положення Регіональної конвенції розрізняють поняття автентичності документа про походження та підтвердження відомостей, які в ньому містяться, зокрема щодо статусу походження товару. Підтвердження уповноваженим органом країни експорту автентичності сертифіката EUR.1 не є одночасним підтвердженням відомостей про преференційне походження товару, зазначених у цьому сертифікаті. У наданій відповіді польський уповноважений орган хоч і підтвердив автентичність доказів походження, однак зазначив про неможливість підтвердити саме походження товарів через ненадання експортером необхідних документів. За таких обставин заявлений позивачем преференційний статус товару залишився непідтвердженим.

Суд не бере до уваги посилання позивача на те, що відсутність підтвердження з боку експортера могла бути спричинена недбалістю третіх осіб і сама по собі не може тягнути негативних наслідків для позивача, який діяв сумлінно. Обов`язок зі сплати митних платежів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків. У спірних правовідносинах контролюючим органом встановлено факт несплати митних платежів у належному розмірі внаслідок застосування тарифної преференції за відсутності підтвердженого походження товару з Європейського Союзу. Та обставина, що непідтвердження походження товару зумовлене діями іноземного експортера, не спростовує факту сплати митних платежів у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, та не звільняє платника податків від обов`язку їх сплати. За такого правового врегулювання застосування контролюючим органом штрафних санкцій є законним наслідком встановлення факту заниження податкових зобов`язань, а не формою притягнення платника податків до відповідальності за умисне порушення.

Суд враховує, що митний орган, установивши за результатами митного контролю після завершення митного оформлення заниження податкових зобов`язань, відповідно до підп.54.3.6 п.54.3 статті 54 та п.54.4 статті 54 ПК України був зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань зі сплати ввізного мита та податку на додану вартість. Розрахунок донарахованих сум ґрунтується на відомостях митних декларацій від 27.04.2024 №24UA209230038166U8 та від 22.07.2024 №24UA209140020509U2 та відповіді уповноваженого органу Республіки Польща, а їх обчислення позивачем не спростоване.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що в матеріалах справи відсутні докази офіційного звернення уповноваженого органу Республіки Польща до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, а тому підстави для позбавлення права на преференцію не доведені. Зміст відповіді уповноваженого органу Республіки Польща свідчить про те, що така перевірка на рівні експортера проведена, оскільки орган повідомив саме про ненадання експортером необхідних документів, що підтверджують статус походження. Згідно з пунктом 3 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції перевірка підтверджень походження здійснюється митними органами Договірної сторони експортера, які мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати перевірку рахунків експортера. Обрання конкретних заходів такої перевірки належить до компетенції органу країни експорту, а на митний орган держави імпорту та на суд не покладено обов`язку з`ясовувати, у який саме спосіб уповноважений орган країни експорту витребовував документи в експортера. Визначальним є те, що за результатами перевірки компетентний орган країни експорту не підтвердив преференційне походження товару.

Безпідставними є доводи позивача про те, що відповідь уповноваженого органу Республіки Польща не містить спростування походження товару з Європейського Союзу, а лише констатує ненадання експортером документів. За п.5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції результати перевірки повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи можуть розглядувані товари бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції. Ця норма не покладає на орган країни експорту обов`язку встановити іншу країну походження товару. Для відмови у наданні права на преференції достатньо того, що преференційний статус товару не підтверджено, і саме такий висновок міститься у відповіді, у якій вказано, що товари не підлягають преференційному режиму.

Суд враховує, що відповідь уповноваженого органу Республіки Польща у цій справі відповідає вимогам п.5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції, оскільки чітко вказує на результат перевірки: автентичність доказів походження підтверджено, однак походження товарів, вказаних у сертифікатах з перевезення EUR.1 від 25.04.2024 №PL/MF/AT 0195733 та від 18.07.2024 №PL/MF/AT 254777, не підтверджено, а тому товари не підлягають преференційному режиму. Такий висновок додатково засвідчений відміткою у графі 14 наданої органом країни експорту копії сертифіката про невідповідність його вимогам щодо достовірності й правильності інформації, що в ньому міститься. Отже, зазначена відповідь є належною та достатньою підставою для відмови у застосуванні преференції.

Стосовно посилання позивача на постанову Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №140/250/25 суд зауважує, що у цій справі Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд з тих підстав, що суди не дослідили доводів про відсутність підтвердження звернення митного органу до уповноважених органів іноземних держав із відповідними запитами, а також не надали оцінки тому, чи містять відповіді таких органів чітко визначену інформацію про достовірність перевірених документів і про можливість визнання товарів такими, що походять з Європейського Союзу. Тобто Верховний Суд не сформулював висновку про те, що відповідь уповноваженого органу країни експорту про непідтвердження преференційного походження не є підставою для донарахування митних платежів, а вказав на неповноту з`ясування судами обставин справи.

Натомість у справі, що розглядається, вказані обставини з`ясовані судом: факт звернення про перевірку підтверджений копією листа Державної митної служби України з переліком надісланих на його підтримку доказів походження, а відповідь уповноваженого органу Республіки Польща стосується конкретних перевірених документів - сертифікатів з перевезення EUR.1 від 25.04.2024 №PL/MF/AT 0195733 та від 18.07.2024 №PL/MF/AT 254777 і містить чітко визначену інформацію як щодо їхньої автентичності, так і щодо неможливості визнати охоплений ним товар таким, що має преференційне походження. Відтак висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.03.2026 у справі №140/250/25, не є релевантними для обставин цієї справи.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 11.02.2026 у справі №380/25552/24, у якій за подібних обставин (непідтвердження уповноваженим органом Республіки Польща преференційного походження товару у зв`язку з ненаданням експортером необхідних документів) Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки у відповідь на запит митного органу листом уповноваженого органу Республіки Польща не підтверджено преференційне походження товару, у платника податків були відсутні підстави для застосування права на преференції при його розмитненні. У зазначеній постанові Верховний Суд, з посиланням на висновки, викладені у постановах від 01.03.2021 у справі №240/7093/19 та від 11.04.2022 у справі №260/2805/20, вказав, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за таких обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Подібних висновків Верховний Суд дійшов і у постанові від 24.12.2025 у справі №380/21022/24, зазначивши, що сертифікати з перевезення товарів EUR.1 видаються експортеру на декларативній основі шляхом повідомлення компетентних органів про заявлене походження товарів з території Європейського Союзу, а сам факт їх видачі не є безумовним підтвердженням походження товарів, оскільки у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження. У цій же постанові Верховний Суд вказав, що обов`язок зі сплати податків і зборів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків та не залежить від встановлення його вини, посилання на відсутність вини має правове значення лише у правовідносинах, пов`язаних із притягненням до відповідальності за порушення митних правил, а застосування штрафних санкцій є законним наслідком встановлення факту несплати митних платежів у належному розмірі.

З урахуванням викладеного, суд висновує, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 28.11.2025 №UA 2090002025496 та від 28.11.2025 № UA 2090002025497 прийняті Львівською митницею на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Митним кодексом України і Податковим кодексом України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, а отже, відповідають критеріям, визначеним частини 2 ст.2 КАС України.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові необхідно відмовити повністю.

V. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у позові повністю, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛЕККЕП» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович