Рішення № 140350546, 06.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа №160/25223/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Служби судової охорони про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Служби судової охорони (далі відповідач, ССО), в якому позивач просив суд:

- поновити строк звернення до суду як такий, що пропущений з поважних причин;

- визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, у розмірі 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць за період проходження служби з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року;

- визнати протиправним наказ Служби судової охорони від 01 листопада 2023 року № 648 о/с «Про виплату додаткової винагороди співробітникам центрального органу управління та територіальних управлінь» у частині нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року виходячи з розрахунку 10 000 грн на місяць, замість додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168;

- зобов`язати Службу судової охорони нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, у розмірі 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць за період проходження служби з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, а також провести донарахування та виплату додаткової винагороди за період з 01 січня 2023 року по 20 січня 2023 року включно у розмірі 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум за цей період, прийнявши відповідний наказ про нарахування та виплату.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Служби судової охорони від 16.09.2019 № 123 о/с «По особовому складу» його прийнято на службу до Служби судової охорони з 17.09.2019, призначено як переможця конкурсу на посаду начальника Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області (далі ТУ ССО у Дніпропетровській області) та присвоєно у порядку переатестування спеціальне звання полковник Служби судової охорони. Наказом Служби судової охорони від 29.07.2025 № 563 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби з 31.07.2025 за віком.

Позивач зазначає, що як начальник територіального управління він не мав права приймати рішення щодо нарахування та виплати самому собі додаткової винагороди, а відповідно до пункту 4 Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 № 396, начальникам територіальних управлінь Служби виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів Служби. Тому належним відповідачем у справі є саме Служба судової охорони.

30.11.2023 позивач подав рапорт на ім`я Голови Служби судової охорони, зареєстрований 01.12.2023 за № 35.03-459/ССО, щодо видання наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 (далі Постанова № 168), за період проходження служби з 24.02.2022 по 20.01.2023. Відповіді на рапорт позивач не отримав. У липні 2026 року позивач звернувся до Голови Служби судової охорони із заявою про надання інформації щодо результатів розгляду рапорту, на яку 11.08.2026 отримав відповідь від 03.08.2026 № 30/01.30-02.2-1008 про те, що накази про виплату йому додаткової винагороди у спірний період не видавались з огляду на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, а за період з 01.01.2023 по 20.01.2023 додаткову винагороду нараховано та виплачено на підставі наказу від 01.11.2023 № 648 о/с.

На думку позивача, за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 має місце триваюча протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у невиданні наказів про нарахування та виплату йому додаткової винагороди, а наказом від 01.11.2023 № 648 о/с розмір додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 20.01.2023 неправомірно визначено виходячи з 10 000 грн на місяць замість 30 000 грн, у зв`язку з чим йому виплачено лише 6 451,61 грн. Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, а також на практику Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості відмови у виплатах з посиланням на відсутність бюджетних коштів.

Щодо строку звернення до суду позивач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано неконституційним положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) щодо тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, а спірна додаткова винагорода за своєю правовою природою є оплатою праці. Крім того, Служба судової охорони протягом усього часу надавала роз`яснення (зокрема, лист від 09.06.2022 № 30.07-455/ССО) про те, що після надходження бюджетних асигнувань накази будуть видані та додаткову винагороду буде виплачено, що сформувало у позивача обґрунтовані очікування добровільного виконання відповідачем вимог Постанови № 168 без звернення до суду. У разі визнання судом факту пропуску строку позивач просить визнати причини пропуску поважними та поновити строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 24.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду вирішено розглянути в ході розгляду справи, витребувано у відповідача докази.

04.09.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до статті 165 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (далі Порядок № 384), підставою для виплати грошового забезпечення є накази Служби або територіального управління Служби, а грошове забезпечення виплачується виключно в межах фондів оплати праці, затверджених у кошторисах. На думку відповідача, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, до видів грошового забезпечення співробітників не відноситься.

У затверджених Державною судовою адміністрацією України кошторисах Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168, не передбачались та не затверджувались, тому з урахуванням статей 23, 48, 51 Бюджетного кодексу України накази про її виплату не видавались і не могли бути видані до надходження відповідних бюджетних асигнувань. Керівництвом Служби проводилась робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань: направлялися листи з розрахунками потреби до Державної судової адміністрації України, звернення до Прем`єр-міністра України, Міністерства фінансів України, Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, комітетів Верховної Ради України, проводились робочі зустрічі, проте питання вирішене не було. Відтак, на думку відповідача, він вжив усіх залежних від нього заходів і прав позивача не порушував.

Щодо вимог стосовно наказу від 01.11.2023 № 648 о/с відповідач зазначає, що за рахунок економії фонду оплати праці у 2023 році позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду за період з 01.01.2023 по 20.01.2023 у розмірі 10 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць відповідно до пункту 7 Порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 № 396 (далі Порядок № 396), оскільки доказів проходження служби в районах ведення бойових дій чи безпосередньої участі у бойових діях позивачем не надано.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), оскільки додаткова винагорода є регулярним щомісячним платежем і позивач, не отримавши її у лютому 2022 року, повинен був знати про порушення свого права, а до суду звернувся лише у серпні 2026 року.

На виконання вимог ухвали суду від 24.08.2026 відповідачем разом із відзивом надано копії: службової записки від 01.09.2026 № 01.30-01.1-2347, довідки про проходження служби позивачем від 01.09.2026 № 46, рапорту позивача від 01.12.2023 № 35.03-459/ССО, інформації щодо остаточного розрахунку при звільненні позивача, розрахунку середнього грошового забезпечення для обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні, наказу Служби судової охорони від 01.11.2023 № 648 о/с з додатком, наказу Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 № 396, а також листування щодо виплати співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Ухвалою суду від 29.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Служби судової охорони про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом п`яти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяви щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку в частині позовних вимог щодо:

- визнання протиправною бездіяльності Служби судової охорони щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 19.07.2022 по 31.12.2022;

- визнання протиправним наказу Служби судової охорони від 01.11.2023 № 648 о/с «Про виплату додаткової винагороди співробітникам центрального органу управління та територіальних управлінь Служби судової охорони» у частині нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 20.01.2023;

- зобов`язання Служби судової охорони нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 19.07.2022 по 31.12.2022, а також провести донарахування та виплату додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 20.01.2023.

Також позивачеві роз`яснено наслідки неусунення зазначених недоліків.

Ухвалу про залишення позовної заяви без руху доставлено в електронний кабінет позивача 29.09.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У встановлений судом строк позивач не подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом із зазначенням інших причин.

Ухвалою суду від 06.10.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду за період з 19.07.2022 по 31.12.2022, визнання протиправним наказу Служби судової охорони від 01.11.2023 № 648 о/с у частині та зобов`язання провести донарахування і виплату додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 20.01.2023 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин. Продовжено розгляд позовних вимог за період з 24.02.2022 по 18.07.2022.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , у період з 17.09.2019 по 31.07.2025 проходив службу в Службі судової охорони на посаді начальника територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, про що свідчать копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 13.04.2000, витяг з наказу ССО від 16.09.2019 № 123 о/с «По особовому складу», витяг з наказу ССО від 29.07.2025 № 563 о/с «По особовому складу», довідки управління по роботі з персоналом центрального органу управління ССО від 20.07.2026 № 37 та від 01.09.2026 № 46.

Відповідно до витягу з наказу ССО від 16.09.2019 № 123 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 як переможця конкурсу призначено на посаду начальника територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області, прийнято на службу до Служби судової охорони з 17.09.2019 та присвоєно в порядку переатестування спеціальне звання полковник Служби судової охорони.

Згідно з витягом з наказу ССО від 29.07.2025 № 563 о/с «По особовому складу» полковника Служби судової охорони ОСОБА_1 звільнено зі служби в Службі судової охорони за підпунктом 2 (за віком у разі досягнення встановленого граничного віку перебування на службі) пункту 1 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони 31.07.2025, вирішено питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Відповідно до інформації ТУ ССО у Дніпропетровській області щодо остаточного розрахунку при звільненні позивачу при звільненні нараховано 352253,48 грн (до сплати 334640,81 грн), до складу яких входять грошове забезпечення за відпрацьований час, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та одноразова грошова допомога при звільненні. Додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, до розрахунку при звільненні не включена. З розрахунком позивач ознайомився 31.07.2025.

Згідно з довідкою ТУ ССО у Дніпропетровській області від 14.08.2026 № 547 позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за період з лютого 2022 року по січень 2023 року; видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168, кошторисом на 2022 рік не передбачались та не затверджувались, відповідні бюджетні асигнування не надходили, нарахування та виплата зазначеної винагороди не проводились. Довідкою про зміни до кошторису від 01.11.2023 № 37 затверджено зміни до кошторису ТУ ССО у Дніпропетровській області на 2023 рік у частині видатків на виплату додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 20.01.2023.

Наказом ССО від 01.11.2023 № 648 о/с «Про виплату додаткової винагороди співробітникам центрального органу управління та територіальних управлінь Служби судової охорони» наказано нарахувати та виплатити додаткову винагороду співробітникам центрального органу управління та територіальних управлінь Служби судової охорони в розмірі 10 000 грн пропорційно з розрахунку за місяць з 01.01.2023 по 20.01.2023 згідно з додатками 1 та 2, крім співробітників, стосовно яких судове рішення про виплату цієї додаткової винагороди на дату видання наказу набрало законної сили. Згідно з витягом із додатку 2 до вказаного наказу позивачу як начальнику ТУ ССО у Дніпропетровській області визначено до виплати додаткову винагороду за період з 01.01.2023 по 20.01.2023 у сумі 6 451,61 грн.

30.11.2023 позивач звернувся до Голови Служби судової охорони з рапортом (зареєстрований 01.12.2023 за № 35.03-459/ССО), в якому, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22 та пункт 15 Порядку № 384, просив видати наказ про нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за період служби з 24.02.2022 по 20.01.2023, надати довідку про проходження служби та витяг з наказу про призначення, а також повідомити його письмово про прийняте за результатами розгляду рапорту рішення.

Відповідно до службової записки управління по роботі з персоналом центрального органу управління ССО від 01.09.2026 № 01.30-01.1-2347 наказ Служби судової охорони про нарахування і виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за період служби з 24.02.2022 по 20.01.2023 не видавався; 02.11.2023 через систему електронного документообігу позивачу направлено витяг з наказу від 01.11.2023 № 648 о/с, у подальшому подібні накази стосовно позивача не видавалися.

06.07.2026 позивач звернувся до Служби судової охорони із заявою (вх. № Ш-112) про надання інформації щодо результатів розгляду рапорту від 01.12.2023. Листом від 03.08.2026 № 30/01.30-02.2-1008 відповідач повідомив позивача, що за результатами розгляду рапорту від 01.12.2023 були підготовлені лише довідка про проходження служби від 04.12.2023 № 162 та витяг з наказу від 16.09.2019 № 123 о/с; накази Служби або територіальних управлінь Служби про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у тому числі ОСОБА_1 , у спірний період не видавались у зв`язку з тим, що видатки на її виплату у кошторисах на 2022-2023 роки не передбачалися та не затверджувалися; за період з 01.01.2023 по 20.01.2023 позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду згідно з наказом від 01.11.2023 № 648 о/с. Доказів повідомлення позивача про рішення, прийняте по суті рапорту від 01.12.2023, до 03.08.2026 матеріали справи не містять.

Надані відповідачем копії листування свідчать про те, що протягом 2022-2023 років Служба судової охорони та Державна судова адміністрація України неодноразово зверталися до органів державної влади з питань виділення додаткових бюджетних асигнувань для виплати співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, проте відповідні асигнування виділені не були.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, яка б врегульовувала порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

До 19.07.2022 частиною другою статті 233 КЗпП України було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції, якою право на звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, до правовідносин щодо виплати грошового забезпечення (його складових), право на яке виникло до 19.07.2022, застосовується частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежувала строк звернення до суду.

З огляду на викладене, в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 строк звернення до суду позивачем не пропущено, а тому ці вимоги підлягають розгляду по суті.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною третьою статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, суд визнає цю адміністративну справу типовою до зразкової справи № 260/3564/22 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 160 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України. Відповідно до частини четвертої цієї статті Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів.

Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі Постанова № 289) затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком № 384.

За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі Постанова № 793) внесені, зокрема, такі зміни до Постанови № 168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок № 396.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби. Начальникам територіальних управлінь Служби (особам, які виконують їх обов`язки) виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів Служби.

Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Розрахунковий період для виплати додаткової винагороди визначається в календарному обчисленні з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, а надалі щомісяця пропорційно часу дії воєнного стану (пункт 6 Порядку № 396).

У пункті 2 Постанови № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Спірні правовідносини в частині, що розглядається по суті, виникли у зв`язку з невиплатою позивачу як начальнику ТУ ССО у Дніпропетровській області в період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань.

Вирішуючи порушені в заявах по суті справи питання, суд виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі статтею 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена Постановою № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні. У зв`язку з цим доводи відповідача про те, що додаткова винагорода не відноситься до видів грошового забезпечення співробітників Служби, суд відхиляє.

У первинній редакції Постанови № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30 000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до Постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України Постановою № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції, а тому за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 позивач мав право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396, на застосуванні якого наполягає відповідач, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 Постанови № 289 ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само пунктом 21 Постанови № 168 (у редакції Постанови № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим визначення в пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень. Відтак посилання відповідача на те, що позивач не проходив службу в районах ведення бойових дій, не мають значення для визначення розміру належної йому додаткової винагороди.

При цьому відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових його грошового забезпечення, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

З огляду на викладене посилання відповідача на те, що накази про виплату додаткової винагороди співробітникам, зокрема і позивачу, могли бути видані виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань, а також на положення статей 23, 48, 51, 119, 121 Бюджетного кодексу України, є необґрунтованими. Вжиття відповідачем заходів щодо отримання додаткових асигнувань, про які зазначено у відзиві, свідчить про обізнаність відповідача з обов`язком щодо виплати додаткової винагороди, однак не звільняє його від виконання цього обов`язку перед позивачем.

За змістом пункту 9 частини першої статті 4, статті 5, частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Суд враховує, що позивач обіймав посаду начальника територіального управління Служби судової охорони, був призначений на посаду та звільнений з неї наказами Служби судової охорони, якими, зокрема, вирішувались і питання його грошового забезпечення. Пунктом 4 Порядку № 396 прямо передбачено, що начальникам територіальних управлінь Служби виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів Служби. Саме відповідач видав наказ від 01.11.2023 № 648 о/с, яким визначив позивачу розмір додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 20.01.2023, і саме до Голови Служби судової охорони позивач звертався з рапортом про видання наказу про виплату додаткової винагороди. Отже, Служба судової охорони є належним відповідачем за пред`явленим позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо невидання наказу про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Порушення права позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачеві додаткової винагороди у відповідності до приписів Постанови № 168 за період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року в розмірі 30 000 грн щомісячно.

З огляду на наведене, в межах спірних правовідносин належним способом захисту, який відповідає об`єкту порушеного права позивача, є спосіб, з урахуванням рішення Верховного Суду у зразковій справі, шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності Служби судової охорони щодо непроведення нарахування та виплати позивачеві додаткової винагороди у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно;

- зобов`язання Служби судової охорони нарахувати та виплатити позивачеві додаткову винагороду у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача прийняти відповідний наказ про нарахування та виплату суд зазначає, що оскільки підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 4 Порядку № 396 є наказ Служби, обов`язок відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду охоплює і видання такого наказу, а тому окремого зобов`язання в цій частині не потребує.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині, що розглядається по суті, належать до задоволення зі словесним коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Служби судової охорони (код ЄДРПОУ 42902258, місцезнаходження юридичної особи: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно.

Зобов`язати Службу судової охорони нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 18.07.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун