Рішення № 140346453, 06.10.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа № 911/2437/26

Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Традиції охорони» (01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок №7/14, приміщення 182; код ЄДРПОУ 42288327)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідком» (08301, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Ботанічна, будинок №1/6; код ЄДРПОУ 41564138)

про стягнення 440 694,43 гривень,

без повідомлення (виклику) сторін

Р У Х С П Р А В И

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Традиції охорони» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідком» про стягнення 440 694,43 гривень, з яких: 350 451,62 гривень сума основного боргу, 17 534,08 гривень інфляційні втрати, 6 537,72 гривень 3% річних, 66 171,01 гривень пеня.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026 справу № 911/2437/26 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.08.2026 постановлено: позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі №911/2437/26; справу визнати малозначною, розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).

Пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Сторони у даній справі мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд», а тому ухвала суду від 17.08.2026 про відкриття провадження у справі № 911/2437/26 доставлена до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд» 18.08.2026, про що свідчать відомості автоматизованої системи документообігу суду.

За змістом частини п`ятої та сьомої статті 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи, у тому числі для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Своєю чергою, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень».

Статтями 2, 4 вказаного Закону встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд звертає увагу на те, що ухвала Господарського суду Київської області від 17.08.2026 у справі № 911/2437/26 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень України офіційного веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (посилання: https://reyestr.court.gov.ua/) та є загальнодоступною для ознайомлення.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 178 ГПК України).

За змістом положень статей 248, 252 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В

02.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Традиції охорони» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нідком» (замовник) укладено договір № 02-11-23 про надання послуг охорони (далі Договір) на таких умовах:

- виконавець зобов`язується за завданням замовника надати цілодобові послуги по охороні будівельного майданчика (далі «об`єкт»), а замовник зобов`язується на умовах цього Договору прийняти і оплатити надані виконавцем послуги. (пункт 1.1 розділу 1 Договору);

- об`єкт розташований за адресою: Київська область, місто Ворзель, вулиця Курортна, будинок №37 (підпункт 1.1.1 пункту 1.1 розділу 1 Договору);

- замовник зобов`язаний своєчасно сплачувати виконавцю кошти за надані послуги в порядку та розмірі, визначеному цим Договором (підпункт 2.3.4 пункту 2.3 розділу 2 Договору);

- вартість послуг за цим Договором визначена в додатку № 4 до даного Договору (пункт 3.1 розділу 3 Договору);

- оплата за цим Договором здійснюється замовником в кінці місяця, в якому надані послуги, шляхом перерахування безготівкових коштів, зазначених в додатку № 4 Договору, на розрахунковий рахунок виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку виконавця (пункт 3.2 розділу 3 Договору);

- виконавець щомісячно, не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця наступного за місяцем наданих послуг, надає замовнику 2 (два) примірники акту здачі-приймання наданих послуг, який замовник підписує протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання і повертає виконавцю 1 (один) примірник підписаного акту. У випадку наявності у замовника заперечень щодо обсягу послуг, наданих виконавцем у звітному місяці, замовник зобов`язаний в той же строк надати виконавцю свої обґрунтовані заперечення у письмовій формі (пункт 3.4 розділу 3 Договору);

- у випадку якщо замовник не підпише щомісячний акт або не надасть письмових аргументованих заперечень протягом строку, зазначеного в пункті 3.4 цього Договору, сторони домовились вважати охоронні послуги за відповідний календарний місяць такими, що надані замовнику у повному обсязі (пункт 3.5 розділу 3 Договору);

- за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (пункт 4.1 розділу 4 Договору);

- у випадку порушення строку оплати послуг згідно пункту 3.2 цього Договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент виникнення заборгованості, від неоплаченої суми, за кожен день прострочення платежу (пункт 4.9 розділу 4 Договору);

- цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до завершення робіт на об`єкті (пункт 7.1 розділу 7 Договору);

- зміни та доповнення до цього Договору набирають чинності з моменту належного оформлення відповідної додаткової угоди у письмовій формі та підписання її уповноваженими представниками сторін (пункт 8.1 розділу 8 Договору).

Додатками № 2 та № 3 до договору № 02-11-23 про надання послуг охорони від 02.11.2023 сторонами погоджено дислокацію постів та кількість охоронців, а також визначено список відповідальних осіб, які мають право надавати письмовий дозвіл на вивезення ТМЦ за межі об`єкту будівництва та здавати під охорону і приймати з-під охорони ТМЦ.

У пункті 3 додатку № 4 до договору № 02-11-23 про надання послуг охорони від 02.11.2023 сторонами погоджено, що плата за послуги виконавця разом з ПДВ (20%) складає 35 000 (тридцять п`ять тисяч гривень 00 копійок) за кожний місяць наданих послуг.

Надалі між сторонами укладено шість додаткових угод до договору № 02-11-23 про надання послуг охорони від 02.11.2023, відповідно до яких додаток № 4 до вказаного Договору був викладений у нових редакціях, зокрема сторонами укладені такі додаткові угоди:

- додаткову угоду № 3 від 31.01.2025, відповідно до якої сторони дійшли згоди з 01.02.2025 викласти додаток № 4 до договору № 02-11-23 про надання послуг охорони від 02.11.2023 у новій редакції, за умовами пункту 4 якого послуги виконавця за цим Договором складає разом з ПДВ (20%) 128 500 (сто двадцять вісім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) гривень за кожний місяць наданих послуг;

- додаткову угоду № 4 від 27.02.2025, відповідно до якої сторони дійшли згоди з 27.02.2025 викласти додаток № 4 до договору № 02-11-23 про надання послуг охорони від 02.11.2023 у новій редакції, за умовами пункту 4 якого послуги виконавця за цим Договором складає разом з ПДВ (20%) 44 500 (сорок чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) гривень за кожний місяць наданих послуг;

- додаткову угоду № 5 від 17.10.2025, відповідно до якої сторони дійшли згоди з 08.11.2025 викласти додаток № 4 до договору № 02-11-23 про надання послуг охорони від 02.11.2023 у новій редакції, за умовами пункту 4 якого послуги виконавця за цим Договором складає разом з ПДВ (20%) 45 000 (сорок п`ять тисяч гривень 00 копійок) гривень за кожний місяць наданих послуг;

- додаткову угоду № 6 від 30.12.2025, відповідно до якої сторони дійшли згоди з 01.01.2026 викласти додаток № 4 до договору № 02-11-23 про надання послуг охорони від 02.11.2023 у новій редакції, за умовами пункту 4 якого послуги виконавця за цим Договором складає разом з ПДВ (20%) 49 000 (сорок дев`ять тисяч гривень 00 копійок) гривень за кожний місяць наданих послуг.

Договір, додатки та додаткові угоди до нього підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печаток без жодних зауважень.

В процесі виконання договірних зобов`язань сторонами підписані акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), зокрема:

- акт № ОУ-000002Д/02-11-23 від 27.02.2025 на загальну суму 81 000,00 (вісімдесят одна тисяча гривень 00 копійок) з ПДВ;

- акт № ОУ-000012/02-11-23 від 31.12.2025 на загальну суму 45 000,00 (сорок п`ять тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ;

- акт № ОУ-000001/02-11-23 від 31.01.2026 на загальну суму 49 000,00 (сорок дев`ять тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ;

- акт № ОУ-000002/02-11-23 від 28.02.2026 на загальну суму 49 000,00 (сорок дев`ять тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ;

- акт № ОУ-000003/02-11-23 від 31.03.2026 на загальну суму 49 000,00 (сорок дев`ять тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ;

- акт № ОУ-000004/02-11-23 від 30.04.2026 на загальну суму 49 000,00 (сорок дев`ять тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ;

- акт № ОУ-000005/02-11-23 від 18.05.2026 на загальну суму 28 451,62 (двадцять вісім тисяч чотириста п`ятдесят одна гривня 62 копійки) з ПДВ.

Всього за вказаними актами надано послуг на загальну суму 350 451,62 гривень.

До матеріалів справи надано копії вищевказаних актів, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відбитками їх печаток без зауважень чи заперечень.

Оскільки письмових заперечень чи претензій стосовно обсягу послуг, наданих виконавцем (позивачем) у відповідному періоді матеріали справи не містять, внаслідок чого слід вважати охоронні послуги за відповідний календарний місяць такими, що надані замовнику (відповідачу) у повному обсязі.

При цьому, між сторонами підписані та скріплені їх печатками акти звірки взаємних розрахунків, а саме:

- від 31.12.2025, у якому відображені відомості про господарські операції з надання послуг та проведення відповідних оплат за період з 01.01.2025 по 31.12.2025. Сальдо (заборгованість) станом на 31.12.2025 складає 126 000,00 гривень;

- від 31.03.2026, у якому відображені відомості про господарські операції з надання послуг з 01.01.2026 по 31.03.2026. Оплати у відповідний період не проводились та сальдо (заборгованість) станом на 31.03.2026 складає 273 000,00 гривень.

Після підписання сторонами акту звірки взаємних розрахунків від 31.03.2026 виконавцем (позивачем) надано замовнику (відповідачу) з 01.04.2026 по 18.05.2026 послуги по охороні будівельного майданчика (об`єкта) на загальну суму 77 451,62 гривень.

Позивач стверджує, що заборгованість відповідача з урахуванням частково проведених оплат складає 350 451,62 гривень.

Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів повної оплати наданих позивачем послуг.

Несплата виниклої заборгованості за надані послуги стала підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Традиції охорони» до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідком» 350 451,62 гривень суми основного боргу, 17 534,08 гривень інфляційних втрат, 6 537,72 гривень 3% річних та 66 171,01 гривень пені.

Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні судового рішення. Висновки суду.

Одним з основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в пункті 3 статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), який в силу положень статті 629 вказаного Кодексу є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою та п`ятою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини другої вказаної статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг у встановлений строк, визначений Договором, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати наданих йому позивачем послуг по охороні об`єкта за договором № 02-11-23 про надання послуг охорони від 02.11.2023, враховуючи те, що сума заборгованості відповідача становить 350 451,62 гривень, і відповідач, на момент ухвалення судового рішення, не надав доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем чи спростовували їх заявлений розмір, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Правові наслідки порушення юридичними своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549, 611, 625 ЦК України.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Правовими наслідками порушення зобов`язання, встановленого договором або законом є сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язань у вигляді прострочення оплати наданих послуг, позивач набув права вимагати від відповідача сплати як пені, передбаченої пунктом 4.9 розділу 4 Договору, так і інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

З огляду на вимоги частин першої та другої статті 2, частини п`ятої статті 236 ГПК України суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням зобов`язань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У даній справі відповідач не надав ані власного контррозрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних, пені та інфляційних нарахувань, ані заяв про зменшення розміру нарахованої суми пені та/або доказів на підтвердження існування обставин, що могли бути підставою для цього.

Перевіривши нарахування позивача заявлених до стягнення сум 3% річних, судом встановлено, що їх розмір, заявлений позивачем в межах періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично правильним, а тому вимоги про стягнення з відповідача 6 537,72 гривень 3% річних, визнаються судом обґрунтованими.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахувань, не виходячи при цьому за межі періодів, заявлених позивачем, суд встановив, що розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань становить більше, ніж 17 534,08 гривень.

Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 17 534,08 гривень підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин за актом № ОУ-000002Д/02-11-23 від 27.02.2025) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі

ГК України) передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17 та від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17.

Таким чином, умови даної статті застосовуються, якщо, зокрема у договорі сторони не погодили та не встановили чіткі межі щодо строку нарахування штрафних санкцій.

Крім того, у пунктах 88-94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, вказано, що період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості/погашення боргу», «протягом року/усього періоду існування заборгованості» тощо.

Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України.

Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостої статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором, в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу (див. постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостої статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування «за кожен день прострочення», тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.

Так, за умовами пункту 4.9 розділу 4 Договору у випадку порушення строку оплати послуг згідно пункту 3.2 цього Договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент виникнення заборгованості, від неоплаченої суми, за кожен день прострочення платежу.

Дослідивши пункт 4.9 розділу 4 укладеного між сторонами Договору, судом не встановлено, що сторони погодили інший строк щодо нарахування пені за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, відмінний від встановленого частиною шостої статті 232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.

Суд зауважує, що формування у пункті 4.9 розділу 4 Договору «за кожен день прострочення платежу» свідчить про узгодження сторонами у договорі механізму нарахування пені. Однак, зі змісту вказаного пункту та умов Договору не вбачається погодження сторонами граничних строків нарахування пені, зокрема зазначення у договорі таких формулювань як «нарахування до дня фактичного виконання», «протягом усього періоду існування заборгованості», «до моменту повного погашення заборгованості за цим договором» тощо.

Отже, умову, передбачену у пункті 4.9 розділу 4 Договору, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України.

За наведених вище обставин, враховуючи використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення», суд дійшов висновку, що нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України

Поряд з цим, Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 у зв`язку з введенням в дію Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 № 4196-IX.

Таким чином, в період нарахування позивачем пені за актом здачі-прийняття (надання послуг) № ОУ-000002Д/02-11-23 від 27.02.2025, починаючи з 05.03.2025, діяли положення частини шостої статті 232 ГК України.

Визначений позивачем період нарахування пені з 05.03.2025 по 05.01.2026 перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Визначаючись щодо застосування положень частини шостої статті 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі № 920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити надані послуги) виникли до втрати чинності ГК України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання у відповідний період слід застосовувати положення частини шостої статті 232 ГК України.

Враховуючи те, що станом на день виникнення між сторонами правовідносин ГК України (в тому числі й частина шоста статті 232 ГК України) був чинний та передбачав обмеження строку нарахування пені шести місяцями від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то до правовідносин щодо стягнення пені мають застосовуватись положення ГК України.

Здійснивши власний перерахунок пені за порушення строків сплати послуг, враховуючи встановлену судом дату прострочення з оплати, з урахування умов Договору та порядку розрахунків, встановленого сторонами, обмеживши період нарахування шестимісячним строком з моменту, коли зобов`язання мало бути виконано, в межах суми та початку періоду розрахунку, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення оплати наданих послуг за актом № ОУ-000002Д/02-11-23 від 27.02.2025 на суму 81 000,00 гривень підлягають задоволенню частково за період з 05.03.2025 по 05.09.2025 включно в сумі 12 718,11 гривень.

Оскільки позивачем невірно визначено період нарахувань за вищевказаним актом №ОУ-000002Д/02-11-23 від 27.02.2025, і, відповідно, надалі відображається сума заборгованості у розмірі 81 000,00 гривень при розрахунку пені за інші періоди та іншими актами (нарастаючим підсумком), судом здійснено власний розрахунок пені в межах заявленого періоду за кожним актом окремо без застосування до акту від 31.12.2025 шестимісячним строку у зв`язку з втратою чинності ГК України на момент виникнення грошового зобов`язання за ним, а саме:

1) за актом № ОУ-000012/02-11-23 від 31.12.2025 на суму 45 000,00 гривень за період з 06.01.2026 по 03.08.2026 сума пені складає 7 801,64 гривень;

2) за актом № ОУ-000001/02-11-23 від 31.01.2026 на суму 49 000,00 гривень за період з 05.02.2026 по 03.08.2026 сума пені складає 7 254,68 гривень;

3) за актом № ОУ-000002/02-11-23 від 28.02.2026 на суму 49 000,00 гривень за період з 05.03.2026 по 03.08.2026 сума пені складає 6 127,01 гривень;

4) за актом № ОУ-000003/02-11-23 від 31.03.2026 на суму 49 000,00 гривень за період з 06.04.2026 по 03.08.2026 сума пені складає 4 838,25 гривень;

5) за актом № ОУ-000004/02-11-23 від 30.04.2026 на суму 49 000,00 гривень за період з 06.05.2026 по 03.08.2026 сума пені складає 3 630,03 гривень;

6) за актом № ОУ-000005/02-11-23 від 18.05.2026 на суму 28 451,62 гривень за період з 22.05.2026 по 03.08.2026 сума пені складає 1 733,60 гривень.

З огляду на викладене, є правові підстави для стягнення з відповідача 44 103,32 гривень пені, а в решті вимог про стягнення 22 067,69 гривень пені слід відмовити у зв`язку із безпідставністю таких нарахувань.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, суд задовольняє позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Традиції охорони» повністю та ухвалює рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідком» 350 451,62 гривень суми основного боргу, 17 534,08 гривень інфляційних втрат, 6 537,72 гривень 3% річних та 44 103,32 гривень пені.

Щодо розподілу судового збору.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом пункту 1 частини другої, частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання до господарського суду даного позову становив 5 288,33 гривень з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 (оскільки позов подано через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС).

На підставі платіжної інструкції № 307 від 10.08.2026 за подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 6 610,42 гривень.

За приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд зазначає, що позивач має право звернутися до суду з клопотанням про повернення з Державного бюджету України судового збору в частині сплаченого ним в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме в сумі 1 322,09 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково на суму 418 626,74 гривень із заявлених до стягнення 440 694,02 гривень, на відповідача покладається судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 5 023,52 гривень, а на позивача у сумі 264,81 гривень пропорційно тій частині позовних вимог, у задоволенні якої судом відмовлено.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Традиції охорони» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідком» про стягнення 440 694,43 гривень задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нідком» (08301, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Ботанічна, будинок №1/6; код ЄДРПОУ 41564138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Традиції охорони» (01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок №7/14, приміщення 182; код ЄДРПОУ 42288327) 350 451,62 гривень суму основного боргу, 17 534,08 гривень інфляційних втрат, 6 537,72 гривень 3% річних, 44 103,32 гривень пені та 5 023,52 гривень судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 22 067,69 гривень пені відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.

Рішення складено та підписано 06.10.2026.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Традиції охорони» (01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок №7/14, приміщення 182; код ЄДРПОУ 42288327)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нідком» (08301, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Ботанічна, будинок №1/6; код ЄДРПОУ 41564138)

Суддя С.М. Фурсова