Рішення № 140345564, 24.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026м. ДніпроСправа № 904/1240/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Алманової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М", м. Дніпро

третя особа-1 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 (м. Дніпро);

третя особа-2 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 (м. Дніпро);

третя особа-3 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 (м. Дніпро)

третя особа-4 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради.

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Представники:

від позивача: Костюченко О.Т., виписка ЄДР, самопредставництво;

від відповідача: Чередник І.О., ордер, адвокат;

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

від третьої особи-3: не з`явився

від третьої особи-4: Костюченко О.Т., виписка ЄДР, самопредставництво

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М", в якій просить суд:

- за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" привести об`єкт за адресою: вул. Набережна Перемоги, буд. 100В, м. Дніпро, до попереднього стану шляхом знесення торгівельного павільйону літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101);

- припинити право володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" відповідним правом на нерухоме майно - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, загальною площею 159,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100В.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог Дніпровська міська рада зазначає, що є розпорядником земель міста Дніпра і стало відомо що відповідачем без дозвільних документів на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді, самовільно розміщено об`єкт, а саме: нерухоме майно - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, загальною площею 159,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100В.

Разом з позовною заявою позивачем подано заява про забезпечення позову, в якій просить:

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Точка-М" (код ЄДРПОУ: 41986693), а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме: торгівельний павільйон літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101) який розташовано за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100 В;

- заборонити державному реєстратору вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі на нерухоме майно, а саме: торгівельний павільйон літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101) який розташовано за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100 В.

Ухвалою суду від 16.03.2026 заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову - задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову, а саме:

- заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Точка-М" (код ЄДРПОУ: 41986693), а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме: торгівельний павільйон літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101) який розташовано за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100 В;

- заборонено державному реєстратору вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі на нерухоме майно, а саме: торгівельний павільйон літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101) який розташовано за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100 В.

Ухвалою суду від 17.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 14.04.2026.

10.04.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову мотивуючи тим, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100 В, та складається з: торгівельного павільйону літ. А-1, загальною площею 159,1 кв.м. Зазначене підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 22.06.2021 (внесок до статутного капіталу) та витягом з Державного реєстру речових прав від 25.06.2021 (номер запису про право власності: 42690362). Відповідач тривалий час намагається оформити право на земельну ділянку: у серпні 2021 року зверталося до позивача за дозволом на розроблення проєкту землеустрою, проте отримало відмову. Дніпропетровський окружний адміністративний суд у справі № 160/12861/22 визнав бездіяльність позивача протиправною та зобов`язав розглянути клопотання повторно, проте рішенням від 22.03.2023 ДМР знову відмовила, це рішення оскаржується. На думку відповідача, це спростовує твердження позивача про те, що ділянка ніколи не оформлялася і товариство ігнорує вимоги закону. Також наголошує на тому, що позивачеві стало відомо про порушення його прав 15 травня 2020 року, що підтверджується ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2020 року у справі № № 201/4485/20, проте із даним позовом позивач звернувся до суду 12 березня 2026 року, тобто з пропуском трирічного строку звернення до суду, що є підставою для відмови в задоволені позову. Крім того позивач не зазначив, які саме перешкоди у користуванні ділянкою створює відповідач, і не надав жодних доказів цього, також відсутні і докази самочинності будівництва. Позивач не надав суду документи, які ідентифікують як земельну ділянку, так і нерухоме майно, про знесення якого просить позивач. Крім того позивач не довів, що знесення є єдиним способом усунення перешкод, що воно співмірне інтересам обох сторін. Відповідач вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту: вимога припинити право власності на об`єкт із зареєстрованим правом не відповідає характеру спору, а це саме по собі є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

14.04.2025 відповідачем надано клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 14.04.2026 представник позивача не заперечував проти відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 14.04.2026 відкладено підготовче засідання на 23.04.2026.

21.04.2026 від відповідача надійшло до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.

22.04.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що позивач звернувся до суду із негаторним позовом, а саме із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою Дніпровської міської територіальної громади. Строки позовної давності у такому випадку не застосовуються. Вказує на тому, що у випадку, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва. Земельна ділянка під самочинно побудованим нерухомим майном по вул. Набережна Перемоги, буд. 100В ніколи не передавалась жодним фізичним або юридичним особам ані у власність, ані у користування, доказів протилежного відповідачем не надано.

23.04.2026 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 23.04.2026 відповідач не з`явився.

Ухвалою суду від 23.04.2026 відкладено підготовче засідання на 07.05.2026.

04.05.2026 від позивача надійшло суду клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, а саме: ОСОБА_1 ; Еннц Юлію Валеріївну; Лобань Олександра Валерійовича; Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради. Зазначене клопотання мотивоване тим, що вони були попередніми власниками самочинно побудованого нерухомого майна, та відповідно маються можливість надати ґрунтовні пояснення щодо володіння самочинно побудованим нерухомим майном або спростувати позицію позивача щодо самочинної забудови земельної ділянки Дніпровської міської територіальної громади.

07.05.2026 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 07.05.2026 представник відповідача просив суд задовольнити поданні ним клопотання про витребування доказів та про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищезазначених клопотань.

Дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд відхилив клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою суду 07.05.2026 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 19.05.2026.

19.05.2026 від відповідача надійшло до суду клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи.

19.05.2026 від представника третьої особи-1 надійшла до суду заява про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи.

У підготовче засідання треті особи-1,2,3 явку повноважних представників не забезпечили, витребуваних судом документів не надали.

У засіданні 19.05.2026 представники сторін не заперечували щодо застосування розумних строків при розгляді даної справи.

Ухвалою суду від 19.05.2026 застосовано розумні строки при розгляді даної справи та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 14.07.2026 .

16.06.2026 від відповідача подано до суду клопотання про витребування доказів.

03.07.2026 від позивача подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

03.07.2026 від третьої особи-4 надійшли до суду пояснення по справі, в яких останній вказує на те, що листом від 02.01.2025 № 4/11-4 департамент повідомив, що рішення щодо передачі у користування або у власність земельної ділянки за адресою: вул. Набережна Перемоги, буд. 100 В не виявлено, натомість наявне рішення Дніпровської міської ради від 22.03.2023 № 180/35 "Про відмову ТОВ "Точка-М" у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Набережній Перемоги, буд. 100 В по фактичному розміщенню торгівельного павільйону". Листом від 22.12.2025 № 3/15-618 головному архітектурно-планувальному управлінню департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради повідомлено, що відповідно до даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста офіційно адреса - вул. Набережна Перемоги, буд. 100В жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалась. Листом від 30.12.2025 № 4/1-404 управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомлено, що управлінням не реєструвалась дозвільна документація та документи які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів щодо нерухомого майна по вул. Набережній Перемоги, буд. 100В. Отже, нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100В є об`єктом самочинного будівництва, що підтверджується відсутністю відведеної під будівництво торгівельного павільйону земельної ділянки, а також, відсутністю документів що підтверджують введення спірного об`єкта нерухомості до експлуатації.

У підготовчому засіданні 15.07.2026 оголошено перерву до 13.08.2026.

17.07.2026 від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

17.07.2026 через систему "Електронний суд" позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

20.07.2026 позивачем подано до суду заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів та заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

21.07.2026 від позивача подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 13.08.2026 представник відповідача та представники третіх осіб-1,2,3 не з`явилися.

У підготовчому засіданні 13.08.2026 представник позивача заперечував проти клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 13.08.2026 підготовче засідання відкладено на 27.08.2026.

У підготовче засідання 27.08.2026 треті особи-1, 2, 3 явку повноважних представників не забезпечили, витребуваних судом документів не надали.

У засіданні 27.08.2026 судом відхилено клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою суду від 27.08.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні на 24.09.2026.

У судовому засіданні 24.09.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено скорочене рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є наявність/відсутність підстав для приведення об`єкту за адресою: вул. Набережна Перемоги, буд. 100В, м. Дніпро, до попереднього стану шляхом знесення торгівельного павільйону літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101); припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" відповідним правом на нерухоме майно - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, загальною площею 159,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100В.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункт 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Дніпровська міська рада відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні " є представницьким органом місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та статтями 80, 83, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з вимогами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених статтями 13, 14 Конституції України а також статтями 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126 Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Існує визначена правова позиція щодо подібних справ у цивільному провадженні, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 № 61- 14485св18, де зокрема зазначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.05.2012 визначає, що землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади та які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

З урахуванням вказаного, позивач наголошує на тому, що земельна ділянка, на якій розташовано об`єкт нерухомості за адресою: вул. Набережна Перемоги, 100В у м. Дніпрі, належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Згідно з вимогами статті 83 Земельного кодексу України та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.04.2018 у справі № 61-11382св18; аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.11.2016 № 6-2161цс16).

Так, положеннями частин 5, 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Згідно зі статтею 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частин 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Таким чином, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане виключно за особою, яка є власником чи користувачем земельної ділянки, на час винесення рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на об`єкт нерухомості зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Точка-М".

Право власності на об`єкт торгівельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_1 згідно з заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 по цивільній справі №202/1032/17, яким за ОСОБА_1 визнано право власності без введення в експлуатацію на будівлю торгівельного павільйону загальною площею 159,1 м (літера А-1), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, первинну реєстрацію прав власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна здійснено за ОСОБА_1 03.03.2017 державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Перцевою І.М., номер запису про право власності: 19365530, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101 на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.02.2017 по справі № 202/1032/17.

ОСОБА_1 продав по 1/2 частини вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 21.03.2017, номер: 809, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О.

В подальшому 22.06.2021 приватним нотаріусом дніпровського міського нотаріального округу Кобельницьким С.І. здійснено державну реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер нерухомого майна: 1191848112101, номер запису про право власності: 42690362) за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОЧКА-М" (код ЄДРПОУ 41986693) на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.06.2021, серія та номер: 1, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "ТОЧКА-М".

Проте, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08.06.2017 вищезазначене заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська скасовано та ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.10.2017 позовна заява ОСОБА_1 залишена без розгляду.

З викладеного вбачається, що власником спірного об`єкта нерухомості є Товариство з обмеженою відповідальністю "Точка-М", оскільки право приватної власності зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Точка-М", позивач звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих споруд.

При цьому суд відзначає, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Враховуючи вказані норми закону, за аналізом положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з сукупності двох підстав: 1) з моменту його прийняття до експлуатації, 2) з моменту державної реєстрації.

Крім того, положеннями статті 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрою територій.

За викладеного вбачається, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

За результатом аналізу матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації, яка міститься у листі управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради від 30.12.2025 № 4/1-404, управлінням не реєструвалася дозвільна документація (повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт або дозвіл) та документи, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (декларації про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат) по об`єкту, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100В.

Крім того, відповідно до інформації, яка міститься у листі Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 22.12.2025 № 3/15-618, згідно з даними містобудівного кадастру та Адресного плану міста офіційно адреса вул.. Набережна Перемоги, 100В, - жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній.

З урахуванням викладених обставин, позивач посилається на те, що земельна ділянка, розташована за адресою: вул.. Набережна Перемоги, 100В на праві комунальної власності належить Дніпровській міській раді, та право користування на неї відсутнє у будь-яких фізичних або юридичних осіб.

Вказане, на думку позивача, є підставою для задоволення позовних вимог позивача щодо приведення об`єкту за адресою: вул. Набережна Перемоги, буд. 100В, м. Дніпро до попереднього стану за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М", шляхом знесення торгівельного павільйону літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101) та припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" відповідним правом на нерухоме майно - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, загальною площею 159,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100В.

Відповідач з вказаними вимогами позивача не погоджується, вважає себе добросовісним набувачем майна (торгівельного павільйону), а задоволення вимог позивача в такий спосіб, на його думку, призведе до порушення його права на мирне володіння майном та покладення на нього надмірного тягаря. Вказане і є причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Так, частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частина 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує правовідносини та правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав власника розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За вказаного вбачається, що у разі доведеності факту самовільного зайняття його земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, позивач не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 Цивільного кодексу України і статей 152, 212 Земельного кодексу України, зокрема, вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Частиною 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Також, відповідно до частин 1,2 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності. Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

Положеннями статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Відтак, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Так реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), постанові Верховного Суду від 20.10. 2020 у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19).

Отже, чинним законодавством для спірних правовідносин визначено єдину підставу для набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яка, як вбачається із обставин справи не настала.

Суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1,2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, як було зазначено вище, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 вбачається, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (аналогічний правовий висновок викладений в пункті 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Враховуючи вказане, у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок про те, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості, що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

З вказаного вбачається, що самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3-5 статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено таке право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина 3 статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 Цивільного кодексу України).

Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Так, за результатом аналізу матеріалів справи вбачається наявність порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради, яке полягає у тому, що право власності на торгівельний павільйон, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул.. Набережна Перемоги, 100В було зареєстроване без законних на те підстав, а саме: на підставі заочного рішення Індустріального районного м. Дніпропетровська у справі №202/1032/17 від 09.03.2017, яке в подальшому було скасовано ухвалою від 08.06.2017 та зазначена позовна заява залишена без розгляду ухвалою суду від 17.10.2017 року, крім того зазначений об`єкт нерухомості був побудований на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, відповідно такий об`єкт нерухомості вважається самочинно побудованим, чим саме і порушує законне право Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, а також порушує майнові інтереси територіальної громади міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Враховуючи все вищевикладене, суд виснує, що оскільки Чистиков А.Л. не набув права власності на самочинно побудований об`єкт нерухомого майна торгівельний павільйон, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул.. Набережна Перемоги, 100В, відповідно останній не мав права розпорядження зазначеним об`єктом нерухомості. За вказаних обставин вбачається висновок про те, що наявні підстави для Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" для усунення перешкод у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно побудованої споруди.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо приведення об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М", шляхом знесення торгівельного павільйону літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101) підлягають задоволенню.

Разом з тим, щодо позовної вимоги про припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" відповідним правом на нерухоме майно - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, загальною площею 159,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100В господарський суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак, для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, така вимога є неналежним способом захисту, оскільки вона не вирішує долю самого об`єкта нерухомості. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, у випадку задоволення вимоги про знесення самочинного будівництва, судове рішення є самостійною підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав. Заявлення додаткової вимоги про припинення права власності не змінює правових наслідків, але є процесуально зайвим.

Враховуючи вказане, вимога щодо припинення права володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" відповідним правом на нерухоме майно - будівля торгівельного павільйону літ. А-1, загальною площею 159,1 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 100В задоволенню не підлягає.

Заперечення відповідача, викладені у відзив на позовну заяву, відхиляються судом, з огляду на таке.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статтею першою якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію "законів". Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20.05.2010 "Україна-Тюмень" проти України"; від 25.06.1996 "Амюр проти Франції" (Amuur v. France); "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece); "Малама проти Греції" (Malama v. Greece).

Також суд зазначає, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти ШвеціЇ" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

1) чи можна вважати втручання законним;

2) чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес;

3) чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "2індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає, що вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва є негаторним позовом, згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 910/9073/24 від 15.04.2026.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 4 992 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 73-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

За рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" (49107, м. Дніпро, вул. Генерала Пушкіна, буд. 1, код ЄДРПОУ 41986693) привести об`єкт за адресою: вул. Набережна Перемоги, буд. 100В, м. Дніпро, до попереднього стану шляхом знесення торгівельного павільйону літ. А-1 загальною площею 159,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1191848112101).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Точка-М" (49107, м. Дніпро, вул. Генерала Пушкіна, буд. 1, код ЄДРПОУ 41986693) на користь Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514) 4 992,00 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 05.10.2026

Суддя І.А. Рудь