Рішення № 140344518, 02.10.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/10046/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасників справи:

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ :

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 звернулося ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 77 529 грн. 83 коп. та понесені судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 2 662 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 12.03.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір № 455773000, за умовами якого останньому надано кредитні кошти. Позивач зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти у сумі 2 500 грн., а в подальшому розмір кредиту було збільшено до 22 000 грн. Відповідач належним чином зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Право грошової вимоги за кредитним договором на підставі послідовно укладених договорів факторингу перейшло від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», згодом до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а в подальшому до ТОВ «ФК «ЕЙС». Станом на момент звернення до суду заборгованість відповідача становить 77 529 грн. 83 коп., з яких 21 999 грн. 32 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 55 530 грн. 51 коп. - заборгованість за нарахованими процентами, штрафні санкції не нараховувалися. З огляду на викладене позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості, а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 у поданому до суду відзиві позовні вимоги не визнав у повному обсязі, зазначив про їх необґрунтованість та просив відмовити в їх задоволенні. У запереченнях відповідач наголосив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ані обґрунтованість заявленого розміру заборгованості, ані правомірність її складових, порядку та підстав нарахування, оскільки основну частину стягуваної суми становлять саме проценти (55 530,51 грн) при розмірі тіла кредиту 21 999,32 грн. Відповідач звернув увагу на те, що первісно встановлений строк виконання зобов`язання за кредитною угодою від 12.03.2021 закінчився 28.03.2021, а з позовом до суду позивач звернувся лише у 2026 році, у зв`язку з чим заявив про застосування строків позовної давності. Крім того, відповідач поставив під сумнів безперервність ланцюга відступлення права вимоги за договорами факторингу між товариствами, вказавши на невідповідність номерів та дат кредитних договорів у матеріалах справи, а також на відсутність належних первинних документів щодо фактичного перерахування коштів і правомірності застосування підвищених процентних ставок після закінчення дисконтного періоду.

Представник позивача у поданій до суду відповіді на відзив позовні вимоги підтримав у повному обсязі та заперечив проти доводів відповідача, наголошуючи на їх необґрунтованості. У поясненнях зазначено, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, зокрема платіжні інструкції первісного кредитора та банківську виписку АТ «Райффайзен Банк», які підтверджують фактичне перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача на загальну суму 22 000,00 грн. Стосовно строків позовної давності представник позивача зауважив, що хоча первісний строк виконання зобов`язання закінчився у 2021 році, перебіг позовної давності у період дії воєнного стану в Україні підлягав зупиненню на підставі пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому право на звернення до суду реалізовано в межах встановлених строків. Крім того, позивач обґрунтував правомірність збільшення розміру кредиту шляхом укладення відповідних додаткових угод, а також правомірність нарахування процентів з урахуванням умов кредитного договору та здійснених пролонгацій.

Відповідач, у запереченнях на відповідь на відзив не визнав позовні вимоги, зазначивши, що сам по собі факт наявності платіжних документів, виписок та додаткових угод про збільшення ліміту кредиту до 22 000,00 грн не доводить автоматично правомірність формування основного боргу в сумі 21 999,32 грн, а також вимагає пояснення походження різниці в 0,68 грн. Відповідач наголосив, що договірне збільшення кредиту не тотожне фактичному перерахуванню коштів, а здійснений ним 29.03.2021 року платіж стосувався виключно попередніх нарахувань і не може свідчити про безумовне визнання всієї майбутньої заборгованості. Крім того, відповідач піддав сумніву обґрунтованість розрахунку стягнюваних процентів у розмірі 55 530,51 грн (що більш ніж удвічі перевищує суму основного боргу), вказавши на необхідність ретельної судової перевірки правомірності застосування високих процентних ставок (434,35 %, 620,50 % та 839,50 % річних), періодів та бази їх нарахування.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, задоволено клопотання про витребування доказів. (а.с. 121-123)

На виконання ухвали суду від 20.05.2026 на адресу суду надійшла відповідь АТ «Райффайзен Банк» із підтвердженням зарахування кредитних коштів у сумах 2 100 грн., 9 250 грн., 2 500 грн., 5 000 грн., 800 грн. та 2 350 грн. (а.с. 150-152)

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 серпня 2026 року позовні вимоги задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 455773000 від 12.03.2021 у розмірі 77 529 (сімдесят сім тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 83 копійки, з якої: 21 999 (двадцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 32 копійки заборгованість по тілу кредиту, 55 530 (п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот тридцять) гривень 51 копійка; судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок. (а.с. 157-159)

25 серпня 2026 року відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просить скасувати заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12.08.2026. (а.с. 164-173)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 серпня 2026 року заяву про перегляд заочного рішення призначено до судового розгляду. (а.с. 175-176)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 вересня 2026 року скасовано заочне рішення від 12 серпня 2026 року та справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. (а.с. 189)

01 вересня 2026 року до суду надійшли заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, в якій представник позивача зазначив, що заява відповідача є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. У запереченнях наголошено, що відповідач не навів поважних причин неявки в судове засідання та неповідомлення їх суду, а також не надав доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи та могли б вплинути на зміну ухваленого рішення, як це передбачено статтями 285 та 288 ЦПК України. Крім того, представник позивача підтвердив правомірність і обґрунтованість стягуваної заборгованості, детально розписавши договірний алгоритм нарахування основного боргу (21 999,32 грн), процентів (55 530,51 грн) за відповідними процентними ставками (434,35 %, 620,50 % та 839,50 % річних), а також порядок дії відкладальних обставин відповідно до умов кредитного договору. (а.с. 178-187)

Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги не визнає в повному обсязі. (а.с. 193-199)

Представник Товариства у відповіді на відзив позовні вимоги підтримує у повному обсязі та заперечує проти доводів відповідача, наголошуючи на їх необґрунтованості. (а.с. 201-215)

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив підтримує свою позицію, викладену у відзиві на позову заяву. (а.с. 200)

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що 12 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 455773000 шляхом підписання електронного документа відповідно до Правил надання грошових коштів у позику (продукт «СМАРТ»).

Відповідно до умов укладеного договору, кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Зокрема: первісна сума кредиту становила 2 500,00 грн із погодженим строком кредитування (Дисконтним періодом) 16 днів. За користування кредитом у межах дисконтного періоду передбачено щоденне нарахування процентів за дисконтною ставкою 434,35 % річних (1,19 % за кожен день). Договором було передбачено можливість продовження строку користування коштами (збільшення ліміту кредиту за допомогою додаткових угод до загального розміру 22 000,00 грн) за умови оплати фактично нарахованих процентів та активації відповідної функції в особистому кабінеті. У разі продовження строку кредитування або користування коштами після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів, нарахування здійснювалося за індивідуальною ставкою 620,50 % річних (1,70 % на день), а також за базовою чи відкладеною процентною ставкою у розмірі 839,50 % річних (2,30 % на день) за період прострочення відповідно до положень ст. 212 ЦК України.

На підтвердження фактичного перерахування коштів позивач надав матеріалки справи, зокрема платіжні документи та банківську виписку АТ «Райффайзен Банк», отриману на виконання ухвали суду, згідно з якими на користь відповідача здійснювалося перерахування грошових коштів (окремими сумами 2 100 грн., 9 250 грн., 2 500 грн., 5 000 грн., 800 грн. та 2 350 грн.) із загальним формуванням суми основного боргу за кредитом у розмірі 22 000 грн.

Судом також встановлено, що 29.03.2021 року з боку відповідача було здійснено частковий платіж у рахунок сплати нарахованих процентів.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 26.12.2025 року, загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 77 529,83 грн, з яких: 21 999,32 грн - заборгованість за основною сумою кредиту (тілом кредиту); 55 530,51 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Крім того, відповідачем долучено копію посвідчення учасника бойових дій, виданим 24.06.2023. Водночас із поданої копії посвідчення УБД неможливо чітко та достовірно прочитати номер посвідчення через його нечитабельність. Крім того, відповідачем не було долучено до матеріалів справи довідки форми 5 (або іншого належного документа), яка б дозволила чітко встановити, з якого саме періоду відповідач проходить військову службу та чи поширюються на спірні правовідносини чи нарахування відповідні пільги чи особливості, передбачені законодавством для військовослужбовців. (а.с. 173)

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог у повному обсязі. На запитання головуючої судді щодо отримання кредитних коштів відповідач зазначив, що не пам`ятає, яку саме суму він отримав.

ІV. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Проаналізувавши вищевказані положення законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як стверджується з матеріалами справи, відповідачем було укладено кредитний договір № 455773000, за умовами яких відповідач отримав кошти шляхом їх перерахування на його банківський картковий рахунок.

З врахуванням викладеного, матеріалами справи стверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Отже, з урахуванням умов кредитного договору заборгованість становить 77 529,83 грн., що складається з 21 999,32 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 55 530,51 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження належного виконання ним зобов`язань та спростування суми заборгованості перед позивачем. Суд встановив, що 12.03.2021 між сторонами виникли договірні відносини внаслідок отримання відповідачем кредиту.

Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості, тому розрахунок заборгованості, який надав позивач суд приймає як достовірний. Фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку відповідач не повернув фінансовій установі. Отже, відповідач ОСОБА_1 не виконав обов`язок з повернення кредитних коштів і фінансова установа вправі вимагати захисту порушених прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення коштів.

Що стосується посилання відповідача на застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

30 березня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі закон № 540-IX), який набрав чинності 02 квітня 2020 року, який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.

Так, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції на момент дії спірних правовідносин) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

При цьому суд враховує, що перебіг позовної давності щодо заявлених позивачем вимог підлягає обчисленню з урахуванням положень пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими на відповідні періоди було продовжено та зупинено перебіг позовної давності.

Отже, з огляду на дію наведених законодавчих положень, трирічний строк позовної давності щодо вимог позивача на момент звернення до суду 28 квітня 2026 року не сплив.

Посилання відповідача на те, що позовна давність має обчислюватися виключно з лютого 2022 року, є помилковим, оскільки при визначенні спливу позовної давності не можуть бути залишені поза увагою передбачені законом періоди продовження та зупинення її перебігу.

Таким чином, заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 77 529,83 грн, що складається з 21 999,32 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 55 530,51 грн заборгованості за процентами за користування кредитом є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 133 ЦПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки позов підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2 662 грн. 40 коп.

Суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому, вартість такої послуги в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною. Враховуючи зазначене, суд вважає, що співмірним розміром відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу є сума 5 000 грн. 00 коп., яка є доведеною, документально обґрунтованою детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Соломко О.В., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» щодо стягнення кредитної заборгованості на підставі Договору про надання правової допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року та такою, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

За таких обставин на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу за відповідача в розмірі 5 000 грн. 00 коп., у стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 137, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-284, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 455773000 від 12.03.2021 у розмірі 77 529 (сімдесят сім тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 83 копійки, з якої: 21 999 (двадцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 32 копійки заборгованість по тілу кредиту, 55 530 (п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот тридцять) гривень 51 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» судові витрати у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс», місцезнаходження: вул. Поправки Юрія, буд. 6, каб. 13, код ЄДРПОУ 42986956, р/р НОМЕР_1 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», ЄДРПОУ АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» 21133352 , МФО: 322001;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене та підписане 02 жовтня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА