Рішення № 140336035, 29.09.2026, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/350/26 провадження № 2/403/497/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року с-ще Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Муляві В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» (далі по тексту рішення - ТОВ «ФК «Венера Фінанс») звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення з останньої заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 7620 грн. 80 коп..

Позов обгрунтовується тим, що 11 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» (далі по тексту рішення - ТОВ «Клай Інвест»), як товариством, та відповідачем ОСОБА_1 , як клієнтом, був укладений договір про надання коштів на умовах фінансового кредиту, за умовами якого товариство надає клієнту шляхом перерахування за наданими відповідачем реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 4000,00 грн. строком на 90 днів зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 0,72% на добу. Вказаний кредитний договір був укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, а також заміну в порядку укладення договору факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року сторони кредитора у кредитному договорі з ТОВ «Клай Інвест» на ТОВ «ФК «Венера Фінанс», позивач прохав стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за сумою кредиту - 4000 грн. 00 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 2620 грн. 80 коп., заборгованість по комісії за обслуговування кредиту - 1000 грн. 00 коп..

З урахуванням понесених судових витрат, представник позивача прохав суд стягнути з відповідача по справі понесені судові витрати, в тому числі і сплачений при подачі позову до суду судовий збір в сумі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 15500,00 грн..

У поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Нетреба К.О. прохала суд відмовити у задоволенні позовних вимоги ТОВ «ФК «Венера Фінанс» у повному обсязі. На обгрунтування заперечень проти позову зазначила про те, що: позивачем було штучно збільшено ціну позову, оскільки загальна вартість кредиту складає 7592,00 грн., а тому нарахування в сумі 28,80 грн. понад вказану суму є безпідставними; умови пункту 1.4 кредитного договору в частині встановлення комісії 25% є нікчемними; строк дії договору факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року закінчився 19 лютого 2026 року, однак позов було подано до суду у червні 2026 року і доказів продовження дії договору факторингу (додаткових угод) позивачем не надано (а.с.59-60).

У поданій до суду відповіді на відзив представником ТОВ «ФК «Венера Фінанс» зазначено про те, що ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено право банку (фінансової установи) встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту; позивачем належними та допустими доказами підтверджено розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, а тому заперечення відповідача щодо недоведеності цих витрат є безпідставними та не підлягають до задоволення (а.с.64-66).

ІІ. Заяви та клопотання.

Представник ТОВ «ФК «Венера Фінанс» згідно письмового клопотання, викладеного в прохальній частині позовної заяви, прохав ухвалити заочне рішення на підставі наявних доказів у разі неявки відповідача (а.с.6 зворот).

14 вересня 2026 року представником відповідача Король Г.І. подане клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги із 15500,00 грн. до 1000,00 грн. з огляду на неспівмірність цих витрат із ціною позову - 7620,80 грн., що не відповідає критерію їх розумності (а.с.55-56).

Інших заяв та клопотань від відповідача по справі ОСОБА_1 та її представника в порядку ст.ст.43, 84, 183 ЦПК України, в тому числі, про розгляд справи за їх відсутності чи відкладення судового розгляду, витребування доказів, на дату проведення судового засідання не надходило.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 26 серпня 2026 року постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (а.с.42-43).

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

11 березня 2025 року між ТОВ «Клай Інвест», як товариством, та ОСОБА_1 , як клієнтом, був укладений договір про надання фінансового кредиту №278525 (індивідуальна частина) (далі - Договір, кредитний договір), який згідно положень ст.ст.10-12 Закону України «Про електронну комерцію» був вчинений в електронній формі шляхом його підписання відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора KL7673, надісланого їй товариством електронним повідомленням (SMS) на зазначений нею мобільний телефонний номер НОМЕР_2 (пункти 7, 9 Договору) (а.с.8-13).

Направлення відповідачу 11 березня 2025 року одноразового ідентифікатора KL7673 на номер мобільного телефону НОМЕР_2 підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта (а.с.14).

Згідно з умовами укладеного Договору (пункти 1.1, 1.2, 1.5) ТОВ «Клай Інвест» надає відповідачу на умовах строковості, зворотності, платності в безготівковій формі фінансовий кредит строком на 90 днів (до 08 червня 2025 року) в розмірі 4000,00 грн. шляхом їх переказу на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4, 3.1 Договору: 1) за користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,80% від суми кредиту в розрахунку 0,72% на добу зі сплатою процентів кожні 14 днів; 2) клієнт сплачує товариству комісію у розмірі 25% від суми фінансового кредиту за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту; 3) повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюються згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з Графіком розрахунків та загальної вартості кредиту (додаток №1 до Договору) чиста сума кредиту складає 7592,00 грн., з яких: сума кредиту - 4000,00 грн., проценти за користування кредитом - 2592,00 грн. та комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 1000,00 грн. (а.с.13).

11 березня 2025 року ТОВ «Клай Інвест» на виконання умов Договору було здійснено переказ грошових коштів в сумі 4000 грн. 00 коп. на платіжну картку отримувача за № НОМЕР_1 , призначення платежу - видача кредиту №278525, що відповідає сумі кредиту та номеру платіжної картки, зазначених в пунктах 1.1, 9 кредитного договору (а.с.15).

19 грудня 2025 року між ТОВ «Клай Інвест» (клієнт) та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» (фактор) було укладено договір факторингу №19122025/1, за яким клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором; право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі, наведеній в Додатку №1 до цього договору; договір набуває чинності з дати його підписання; строк дії договору закінчується 19 лютого 2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання умов цього договору (пункти 2.1, 4.1, 8.1, 8.2) (а.с.17-19).

Як вбачається із витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року, ТОВ «Клай Інвест» відступило ТОВ «ФК «Венера Фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №278525 від 11 березня 2025 року на суму заборгованості 7620,80 грн., з яких сума заборгованості за основною сумою боргу складає 4000,00 грн., заборгованість за процентами - 2620,00 грн., заборгованість за комісією - 1000,00 грн. (а.с.20).

На підтвердження наявної заборгованості за кредитним договором №278525 від 11 березня 2025 року позивачем наданий розрахунок заборгованості за період з 11 березня 2025 року по 09 червня 2025 року включно, з якого вбачається загальний розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 в сумі 7620,00 грн., з яких: прострочене тіло кредиту - 4000,00 грн., прострочені проценти - 2620,00 грн., заборгованість за комісією - 1000,00 грн. (а.с.40-41).

Під час судового розгляду справи ОСОБА_1 та її представником з урахуванням вимог ст.ст.77, 78 ЦПК України, не спростовані надані позивачем докази укладення відповідачем 11 березня 2025 року кредитного договору та отримання за ним грошових коштів (кредиту) у зазначеному вище розмірі.

Доказів здійснення погашення заборгованості за наданим кредитом в повному обсязі та або частково відповідачем під час судового розгляду також надано не було.

Належні та допустимі докази того, що вищезазначена сума заборгованості раніше стягувалась чи була стягнута з відповідача в матеріалах цивільної справи відсутні.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Виконуючи приписи ст.264, ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі вирішуючи питання про те, чи було порушено право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а також доказам, якими вони підтверджуються, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст.626, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно приписів п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закону), який встановлює порядок вчинення електронних правочинів, електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною та вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч.6 цієї статті, зокрема шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону.

Відповідно до положень ст.12 Закону моментом підписання електронного правочину є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилається іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом (постанова Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19). Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту №278525 від 11 березня 2025 року був підписаний відповідачем по справі після її ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця ТОВ «Клай Інвест» за допомогою надісланого їй одноразового ідентифікатора KL7673, що підтверджує укладення даного договору саме як електронного правочину в порядку, передбаченому ст.ст.10-12 Закону України «Про електронну комерцію», та згоду відповідача з усіма його істотними умовами.

В протилежному випадку - без здійснення входу відповідача на веб-сайт позикодавця за допомогою логіна та пароля особистого кабінету та без отримання нею одноразового ідентифікатора у виді електронного повідомлення, укладення договору позики було б технічно неможливим.

Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Належних доказів на спростування тверджень позивача ТОВ «ФК «Венера Фінанс» щодо здійснення саме відповідачем електронного підпису договору про надання фінансового кредиту №278525 за допомогою одноразового ідентифікатора KL7673 суду надано не було.

Згідно положень ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Цивільне судочинство України ґрунтується, зокрема, на принципах змагальності сторін та диспозитивності (п.п.4, 5 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч.3 ст.2, ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст.77, 80 ЦПК України.

Відповідно до п.п.2, 4 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Отже, у цивільному судочинстві обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання до суду доказів для підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позиції сторін, а також тих обставин, які визначаються нормою права, що регулює спірні правовідносини. Результат змагальності сторін має за мету усунення невизначеності щодо фактів, прав та обов'язків учасників у спірних правовідносинах.

Крім того, з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі №500/6150/14).

За змістом ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Обов'язковість договору як одного з фундаментів, на якому базується цивільне право, закріплена у ст.629 ЦК України. З укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

З огляду на викладене судом враховується, що доказів оскарження в судовому порядку кредитного договору з підстав неотримання кредитних коштів, а також доказів на підтвердження не отримання кредиту в сумі 4000,00 грн., відповідачем суду надано не було.

Судом також враховується, що у даній справі дії позивача, як фінансової установи, щодо виконання договору відповідачем не оскаржені, клопотання про призначення судово-економічної експертизи нею не заявлялось.

Натомість під час дослідження доказів судом встановлено, що перерахування відповідачу ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 4000,00 грн. на підставі кредитного договору №278525 підтверджується наявним в справі підтвердженням про здійснення переказу грошових коштів 11 березня 2025 року, належність та достовірність якого відповідачем під час судового розгляду спростована не була.

Отже, первісний кредитодавець ТОВ «Клай Інвест» за умовами укладеного між сторонами кредитного договору надав позичальнику ОСОБА_1 кредит у загальному розмірі 4000,00 грн., а остання отримала вказані грошові кошти. Доказів протилежного, зокрема того, що зазначена сума кредиту на картковий рахунок відповідача не надходила чи грошові кошти за кредитним договором були перераховані на картку (електронний платіжний засіб), яка їй не належить, відповідачем ОСОБА_1 суду надано не було і в матеріалах цивільної справи такі докази те ж відсутні.

Отже, наданими позивачем та дослідженими судом доказами підтверджено факт укладення відповідачем ОСОБА_1 договору про надання фінансового кредиту №1278525 від 11 березня 2025 року, а також виконання ТОВ «Клай Інвест», як первісним кредитодавцем, своїх зобов'язань перед позичальником шляхом переказу грошових коштів відповідачу в сумі 4000,00 грн..

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на дату укладення кредитного договору) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

За змістом ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до акті цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідачем ОСОБА_1 не спростовано факту добровільного укладення нею 11 березня 2025 року кредитного договору, який є предметом судового розгляду, та який містить умову щодо сплати комісії за надання та обслуговування кредиту. За відсутності доказів протилежного, судом враховується, що відповідач належно і у доступній формі ознайомилась з усіма умовами договору, повністю і однаково з кредитором їх розуміла, вважала їх справедливими, адекватними, розумними і жодних заперечень не мала. Діючи покроково та надаючи свої персональні дані, генеруючи ідентифікаційний підпис, врешті решт відповідач отримала кредит та не відмовилась від отриманого кредиту протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання грошових коштів за кредитним договором. Вибір контрагента правочину та підписання кредитного договору в електронній формі, було здійснено відповідачем добровільно, її волевиявлення, як позичальника, було вільним, не під впливом помилки, тиску чи тяжких обставин, відповідало її внутрішній волі та намірам безумовного і реального виконання взятих на себе зобов'язань. Обставин, які б суперечили волевиявленню відповідача ОСОБА_1 , як позичальника, при укладанні кредитного договору, а також про наявність у діях кредитодавця ТОВ «Клай Інвест» умислу, спрямованого на введення відповідача в оману судом не встановлено.

Отже, підстави для визнання нікчемними умов кредитного договору щодо нарахування комісії за надання та обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) відсутні.

З огляду на викладене, включення позивачем до суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором заборгованості по комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) - 1000 грн. 00 коп. (25,00% від 4000,00 грн.) відповідає положенням ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», є правомірним.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за договором про надання фінансового кредиту №278525 від 11 березня 2025 року, вбачається, що станом на 09 червня 2025 року сума заборгованості відповідача за процентами складає 2620,80 грн..

Перевіряючи наданий позивачем ТОВ «ФК «Венера Фінанс» розрахунок в частині нарахованих процентів за користування кредитом, суд частково погоджується із визначеним в ньому розміром заборгованості з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту пункту 1.2 кредитного договору строк дії договору становить 90 днів, тобто до 08 червня 2025 року.

Згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною Договору, та відповідно до якого мають здійснюватись повернення кредиту та сплата процентів за користування ним, розмір процентів за користування кредитом становить 2592,00 грн.. Останньою датою нарахування процентів є 08 червня 2025 року.

Отже, враховуючи строк дії кредитного договору та здійснення сплати процентів за користування кредитом згідно з наведеним вище Графіком розрахунків, нарахування процентів за 09 червня 2025 року в сумі 28,80 грн., що становить 0,72% в день від суми кредиту (4000,00 грн.), є неправомірним та таким, що не грунтується на умовах укладеного між сторонами кредитного договору, а тому зазначена сума процентів підлягає виключенню із суми заборгованості за процентами, визначеної позивачем, внаслідок чого сума заборгованості за процентами, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2592,00 грн. (2620,80 грн. - 28,80 грн.).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що матеріали цивільної справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції правомірності кредитного договору, укладеного між нею та первісним кредитором ТОВ «Клай Інвест», а також договору факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року, укладеного між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс».

Зазначені договори з огляду на відсутність доказів протилежного не визнавались судом недійсними.

Отже, набуття позивачем ТОВ «ФК «Венера Фінанс» права вимоги заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №278525 від 11 березня 2025 року у передбаченому законом порядку та у визначеному згідно умов цього договору розмірі під час судового розгляду відповідачем спростована не була.

Судом також враховується, що у даній справі відповідачем дії фінансових установ щодо виконання договору не оскаржені, власний розрахунок заборгованості не наданий, а позивачем при цьому доведено обставини, на які він посилався як на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення кредитної заборгованості.

Наведені представником відповідача у поданому до суду відзиві твердження про те, що у позивача відсутнє процесуальне право на звернення до суду, оскільки строк дії договору факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року закінчився 19 лютого 2026 року, а позов був подано до суду в червні 2026 року, є безпідставними з огляду на наступне.

Строк дії договору факторингу - це строк, в межах якого клієнт може передати, а фактор може набути права вимоги до боржників, зазначеним у відповідному Реєстрі, який є додатком до цього договору.

Позивач ТОВ «ФК «Венера Фінанс» набув права вимоги до відповідача ОСОБА_1 19 грудня 2025 року, тобто з дати підписання сторонами договору факторингу №19122025/1 від 19 грудня 2025 року відповідного Реєстру прав вимог (пункт 4.1 договору факторингу).

Пр цьому набуття права вимоги - це юридичний акт, який є одноразовим, і дія якого в подальшому не обмежується строком чинності договору факторингу, на підставі якого відбулось таке набуття.

Отже, закінчення строку дії договору факторингу жодним чином не обмежує права позивача ТОВ «ФК «Венера Фінанс» на подальшу реалізацію набутої ним вимоги до боржника ОСОБА_1 шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

На підставі викладеного, виходячи з презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України) та презумпції обов`язковості договору (ст.629 ЦК України), суд вважає встановленим факт невиконання відповідачем по справі своїх зобов'язань за договором про надання фінансового кредиту №278525 від 11 березня 2025 року щодо повернення суми кредиту та інших, передбачених ним платежів (зокрема, процентів за користування кредитом, комісії) у розмірах та строки, передбачені цим договором, та приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Венера Фінанс» заборгованості за: тілом кредиту в сумі 4000 грн. 00 коп., процентами за користування кредитом в сумі 2592 грн. 00 коп. та комісії за надання та обслуговування кредиту в сумі 1000 грн. 00 коп., а всього в загальному розмірі 7592 грн. 00 коп..

VI. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач ТОВ «ФК «Венера Фінанс» звернувся до суду з позовом майнового характеру, за який ним було сплачено судовий збір в розмірі 2662 грн. 40 коп. (а.с.1).

З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача по справі ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь позивача по справі ТОВ «ФК «Венера Фінанс» кошти по сплаті судового збору в розмірі 2652 грн. 34 коп. (2662 грн. 40 коп. (100%) - 10 грн. 06 коп. (0,377913%), при цьому 0,377913% = 28 грн. 80 коп. (сума процентів, у стягненні яких судом відмовлено), що були сплачені позивачем при подачі ним позову до суду та підтверджені належним письмовим доказом по справі.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

У поданій до суду позовній заяві представником ТОВ «ФК «Венера Фінанс» зазначено про стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомоги в розмірі 15500,00 грн..

На підтвердження зазначеного розміру понесених ТОВ «ФК «Венера Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача були надані копії: 1) договору №09/04/2026 про надання правової допомоги від 09 квітня 2026 року, укладеного між ТОВ «ФК «Венера Фінанс», як клієнтом, та адвокатським об`єднанням «Пархомчук та партнери» в особі адвоката Пархомчука С.В., яким передбачено (пункти 3.3 та 3.4) підтвердження актом приймання-передачі виконаних робіт факту надання адвокатом правової допомоги та сплату клієнтом гонорару за виконану роботу протягом 20 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (а.с.25-26); 2) свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Пархомчука С.В. (а.с.27); 3) довіреності від 09 квітня 2026 року, якою ТОВ «ФК «Венера Фінанс» уповноважило адвоката Пархомчука С.В. представляти інтереси товариства в місцевих судах (а.с.7); 4) акту про отримання правової допомоги від 21 вересня 2026 року, яким визначено перелік та вартість наданих адвокатом послуг: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК «Венера Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 в рамках кредитного договору №278525 від 11 березня 2025 року (0,5 годин) - 1500,00 грн., складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг, аналіз судової практики (3 години) - 9000,00 грн., інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи (1,5 година) - 4500,00 грн., канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500,00 грн. (а.с.72); 5) рахунку на оплату правничої допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 09 квітня 2026 року в сумі 15500,00 грн. (а.с.76); 6) платіжної інструкції №5177 від 21 вересня 2026 року про оплату позивачем правничої допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 09 квітня 2026 року адвокату Пархомчуку С.В. у сумі 15500,00 грн. (а.с.74).

В судове засідання представник позивача не з`явився. Згідно викладеного в відповіді на відзив клопотання прохав провести розгляд справи без його участі (а.с.66).

Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Нетребою К.О. подане заперечення проти визначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу, який вона вважала за необхідне зменшити до 1000,00 грн. (а.с.55-56).

При вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення із відповідача зазначеного у позовній заяві розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у зв`язку з чим 1) розмір таких витрат, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України).

У разі недотримання цих вимог суд відповідно до ч.5 ст.137 ЦПК України може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом правового висновку, викладеного в постанові Великої палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У постанові від 28 вересня 2022 року у справі №534/14/20 Верховний Суд зазначив про те, що аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів враховує, що адвокат - це кваліфікований юрист з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

З наданого представником позивача акту про отримання правової допомоги від 21 вересня 2026 року вбачається вартість наданих адвокатом Пархомчуком С.В. послуг: 1) зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, яка виникла між ТОВ «ФК «Венера Фінанс» та ОСОБА_1 в рамках кредитного договору №278525 від 1 березня 2025 року - 1500,00 грн. за 0,5 годину часу; 2) складення та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг, аналіз судової практики - 9000,00 грн. за 3 години часу; 3) інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи - 4500,00 грн. за 1,5 години часу; 4) канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500,00 грн..

Разом з тим, спір по справі, яка є малозначною, не є складним; позовна заява містить посилання виключно на норми чинного законодавства та умови кредитного договору, що, як наслідок, не потребувало від адвоката Пархомчука С.В. проведення їх порівняльного аналізу та витрачання у зв'язку з цим значного часу для визначення способу захисту права ТОВ «ФК «Венера Фінанс», як позивача, та обгрунтування правових підстав позову, а тому суд приходить до висновку про достатність витрачання адвокатом для складання позовної заяви - 2 годин часу, вартість яких, виходячи зі співмірності із ціною позову (7620,80 грн.), та з урахуванням ненадання доказів здійснення адвокатом Пархомчуком С.В. моніторингу та аналізу судової практики (зокрема, відсутність в позовній заяві правових висновків Верховного Суду, сформованих у справах щодо укладеності правочинів в електронній формі), а також незначного обсягу доданих до позовної заяви додатків, визначається судом в розмірі 750,00 грн. за годину, що відповідно складатиме 1500,00 грн..

З урахуванням відсутності в матеріалах цивільної справи доказів на підтвердження переліку (найменування) поданих адвокатом Пархомчуком С.В. у справі інших клопотань, заяв, складення ним процесуальних документів та їх належність до предмета спору, крім незначної за обсягом відповіді на відзив, а також недоведеності здійснення ним моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень щодо процесуального статусу судової справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для визначення вартості послуги з подання до суду відповіді на відзив в сумі 500,00 грн. та виключення із загального розміру витрат на правничу допомогу інших послуг, зазначених в акті про отримання правової допомоги під порядковим №4 (на суму 4000,00 грн.).

Також суд вважає за необхідне виключити із загального розміру витрат на правничу допомогу вартість 0,5 годин (1500,00 грн.) зазначеної в акті про отримання правової допомоги від 21 вересня 2026 року послуги - зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості з огляду на недоведеність виконання адвокатом цієї послуги та невідповідності її критерію необхідності.

Також суд приходить до висновку, про відсутність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 зазначених в акті про отримання правової допомоги від 21 вересня 2026 року канцелярських витрат на виготовлення копій документів, відправку поштової кореспонденції в сумі 500,00 грн., оскільки за змістом ч.3 ст.133 ЦПК України, зазначені представником позивача витрати: по-перше, не належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи (щодо виготовлення копії позовної заяви з додатками та їх пересилання засобами поштового зв'язку), так як стосуються вчинення позивачем дій, необхідних для вирішення судом питання про прийняття позовної заяви до розгляду, а не дій, необхідних для безпосереднього розгляду цивільної справи, що має місце виключно після відкриття судом провадження у справі; по-друге, виготовлення в паперовій формі та пересилання адвокатом Пархомчуком С.В. відповідачу ОСОБА_1 заяви про розподіл судових витрат з додатками не було процесуально необхідним з огляду на наявність у представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Нетреби К.О. зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС та попереднє направлення представником позивача адвокату Нетребі К.О. відповіді на відзив саме до її електронного кабінету, що свідчить про обізнаність адвоката Пархомчука С.В. про його наявність та можливість використання саме електронного кабінету представника відповідача для пересилання документів у даній цивільній справі.

З огляду на викладене, обсяг як юридичної, так і технічної роботи (зокрема, складання позовної заяви та додатків до неї і подання їх до суду через підсистему «Електронний суд») адвоката Пархомчука С.В. не можна вважати значним; вартість такої роботи адвоката у загальному розмірі 15500,00 грн. є завищеною, належним чином не обгрунтованою, неспівмірною із ціною позову (7620,00 грн.), включає послуги, процесуальна необхідність вчинення яких в контексті обставин даної справи є недоведеною, а тому суд вважає достатнім визначення розміру витрат позивача на правничу допомогу за складання позовної заяви та відповіді на відзив в загальному розмірі 2000,00 грн., що на думку суду в повній мірі відповідатиме принципам співмірності та розумності судових витрат, характеру спірних правовідносин, обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, складності справи та реальності наданих адвокатських послуг.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткове задоволення визначеного адвокатом Пархомчуком С.В. розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення на користь позивача ТОВ «ФК «Венера Фінанс» з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1992 грн. 44 коп. (99,622087% від 2000,00 грн., де 99,622087% - відсоток, що відповідає розміру задоволених позовних вимог).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, передбачені ч.3 ст.133 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №278525 від 11 березня 2025 року в загальній сумі 7592 грн. 00 коп. (сім тисяч п`ятсот дев`яносто дві гривні 00 копійок).

В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» в порядку розподілу судових витрат судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 2652 грн. 34 коп. (дві тисячі шістсот п`ятдесят дві гривні тридцять чотири копійки).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» в порядку розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1992 грн. 44 коп. (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок чотири копійки).

Повне ім`я та найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», адреса місцезнаходження: вул.Львівська, буд.№23, офіс 703 м.Київ, поштовий індекс 03115, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя С.Ю.Атаманова