Ухвала суду № 140331387, 05.10.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

1-кс/381/1066/26

381/5463/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про арешт тимчасово вилученого майна

30 вересня 2026 року м. Фастів

Слідчий суддя Фастівського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, подане прокурором Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.08.2026 за № 12026116460000065 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України,

установила:

На розгляд до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшло вказане клопотання.

В обґрунтування клопотання прокурор вказав про те, що слідче відділення відділення поліції ВП № 3 Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12026116460000065 від 11.08.2026 за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що 29.07.2025 державний реєстратор виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області ОСОБА_4 вніс записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:010:1009, площею 0,0771 га з цільовим призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЖ №879389, виданий 03.03.2008 Управлінням земресурсів у Васильківському районі Київської області; лист роз`яснення №Н-212/0-465/6-25 від 10.02.2025, виданий ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, та відомості з ДЗК № 91615274 від 29.07.2025.

Підставою видачі Державного акта на право власності на земельну ділянку Серія ЯЖ № 879389, виданого 03.03.2008 Управлінням земресурсів у Васильківському районі Київської області, стало рішення № 134 11-1 сесії 5-го скликання Крушинської сільської ради від 21.06.2007.

Прокурор зазначає, що за результатами проведених оперативно-розшукових дій встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221484000:06:010:1009 зареєстрована в Державномуземельному кадастрі 17.01.2025 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробник ФОП ОСОБА_6 .

У цій же відповіді Держгеокадастру зазначено, що речове право на земельну ділянку зареєстровано 29.07.2025 за громадянином ОСОБА_5 . Також повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221484004:05:010:0009 3221484000:06:010:1009 зареєстрована за іншим кадастровим номером у зв`язку з дублюванням кадастрового номера.

Згідно з відповіддю Держгеокадастру, в архіві Відділу № 7 примірник державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 879389 на ім`я гр-на ОСОБА_5 відсутній: у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу №7 документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484004:05:010:0009 також відсутня.

Крім того, у листі ГУ Держгеокадастру від 10.02.2025 № H-212/0-465/6-25, адресованому ОСОБА_7 , зазначено, що за його зверненням від 30.01.2025 № H- 212/ 0/ 5-25 щодо зміни кадастрового номера 3221484004:05:010:0009 земельної ділянки встановлено: 3221484000:06:010:1009 на попередній кадастровий номер 3221484004:05:010:0009 набув статусу архівного, а під час реєстрації земельної ділянки в системі Державного земельного кадастру державним новий кадастровий номер 3221484000:06:010:1009, що відображено у витязі з Державного земельного кадастру кадастровим присвоєно реєстратором НВ-0500042892025.

Наведені офіційні відомості Держгеокадастру посилюють обґрунтовані сумніви щодо законності набуття права приватної власності на вказану земельну ділянку. Саме державний акт серії ЯЖ № 879389 зазначений як один із правовстановлюючих документів для державної реєстрації права власності у 2025 році, однак архівний примірник такого державного акта у відповідному підрозділі Держгеокадастру відсутній. Також відсутня документація із землеустрою на земельну ділянку з попереднім кадастровим номером 3221484004:05:010:0009, тоді як саме з цим номером пов`язується подальше присвоєння кадастрового номера 3221484000:06:010:1009. При цьому посилання на «дублювання кадастрового номера» саме по собі не підтверджує законність первинного набуття права приватної власності, не підтверджує наявність рішення компетентного органу про передачу земельної ділянки у власність та не усуває сумнівів щодо походження і достовірності документів, використаних для державної реєстрації права. На підставі звернення, як старости Крушинського старостинського округу до Архівного відділу Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2026 року, вих. № 174/13-07 було направлено запит на отримання архівної довідки щодо того, чи ухвалювалося рішення № 134 від 21.06.2007 про надання дозволу на передачу у приватну власність (безоплатну приватизацію) земельної ділянки громадянину ОСОБА_5 за адресою:

АДРЕСА_1 огляду на викладене прокурор вважає, що є підстави вважати, що земельна ділянка могла незаконно вибути з комунальної власності або бути оформлена у приватну власність із використанням неналежних чи недостовірних документів. Крім цього, відомості, які повідомили допитані свідки, підтверджують обгрунтованість сумніву щодо дійсності підпису посадової особи на Державному акті на право власності на земельну ділянку (Серія ЯЖ №879389), а також щодо дійсності рішення Крушинської сільської ради Васильківського району 11-ї сесії 5- го скликання за №134 від 21.06.2007, оскільки ОСОБА_5 не є жителем громади.

Відповідно до архівної інформації від 04.08.2026 № 05-02/230, наданої Архівним відділом Обухівської районної державної адміністрації Київської області та долученої до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 , відомостей щодо надання дозволу на передачу у приватну власність (безоплатну приватизацію) земельної ділянки громадянину ОСОБА_5 в архівному відділі не виявлено.

Враховуючи викладене, прокурор стверджує про існування обґрунтованої підозри про те, що ця земельна ділянка набута на підставі підроблених документів, тобто злочинним шляхом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 31.08.2026 (1-кс/381/969/26; 381/5463/26) наклав арешт на майно, що належить ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3221484000:06:010:1009, площею 0,0771 га, розташовану за адресою: Київська область, Фастівський район, Залізне вул. Васильківська, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, який полягає у тимчасовій забороні відчуження та розпорядження, господарської діяльності, будівельних та інших робіт, пов`язаних зі зміною рельєфу.

Однак при виконання вказаної ухвали суду стало відомо, що ця земельна ділянка відчужена громадянином ОСОБА_5 громадянці ОСОБА_10 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_11 та зареєстрованим у реєстрі за №1505 від 02.09.2026.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 28.09.2026 (1-кс/381/1055/26; 381/5463/26) надав дозвіл на проведення обшуку у житловому будинку АДРЕСА_2 , який, відповідно до відомостей Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, на праві власності належить ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення речей та документів, які можуть містити відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення.

В ході проведення обшуку житла, ОСОБА_5 добровільно видав належний йому мобільний телефон із наявним на ньому кольоровим захисним чохлом, який на момент вилучення перебував у робочому стані. Вказаний мобільний телефон вилучено та поміщено до спец-пакету WAR1002830.

Після закінчення проведення обшуку ОСОБА_5 в порядку ст. 40, 42, 276, 277, 278 КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Прокурор зазначає, що вказаний мобільний телефон визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки він ймовірно містить у собі відомості щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень а також на вказаному мобільному телефоні можуть зберігатись фото документів поданих для реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, мобільні застосунки які містять інформацію щодо підробки офіційних документів та які у подальшому будуть використані для проведення експертизи, зокрема комп`ютерно-технічною.

Метою арешту вказаного майна прокурор зазначає виконання приписів ч. 2 ст. 170 КПК України збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Оскільки вилучений 29.09.2026 мобільний телефон має значення речового доказу, а також враховуючи можливість створення наявних у ньому відомостей, його відчуження, пошкодження, приховування, з урахуванням ризиків невжиття заходів забезпечення кримінального провадження та доказів прокурор зазначає про необхідність накладення на нього арешту.

Вказане стало підставою для звернення до суду з цим клопотанням.

Прокурор у судовому засіданні підтримав вимоги клопотання з підстав, що у ньому зазначені та просив задовольнити повністю. Повідомив, що вказаний телефон вилучений у порядку встановленої законом процедури та визнаний речовим доказом. Додав, що підставою арешту вказаного майна є необхідність збереження речового доказу, оскільки цей мобільний телефон може містити фото, інші файли, застосунки, месенджери, які можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження. Крім цього, накладення арешту є необхідним для проведення експертного дослідження. Також зазначив про наявність обґрунтованої підозри про вчинення кримінального правопорушення. Вказав про відповідність цього обмеження критеріям розумності та співмірності. Просив накласти арешт із встановленням заборони на відчуження, користування та розпорядження на тимчасово вилучене під час огляду майно.

Захисник ОСОБА_13 у судовому засіданні заперечив проти вказаного клопотання та просив відмовити у його задоволенні, оскільки орган досудового розслідування не довів наявність у вилученому телефону інформації, яка має значення для кримінального провадження. Також звернув увагу на те, що його клієнт заперечує обставину добровільної видачі цього телефону, а тому вважає, що телефон вилучений з порушенням процедури. Звернув увагу на те, що на день розгляду клопотання органу досудового розслідування точно невідомо чи є на телефоні інформація, яка необхідна слідству. Зазначив, що ОСОБА_5 придбав цей телефон у минулому році, що унеможливлює наявність на ньому інформації, яка стосується подій кримінального провадження.

ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника, просив відмовити у задоволенні клопотання та пояснив, що телефон добровільно не видавав. Власник житла (його дружина) помилково зазначила у протоколі обшуку про відсутність у неї зауважень до проведення обшуку, а також про добровільне надання ним телефону. Всі події зафіксовані на відео проведення обшуку і все це можна побачити.

На запитання суду відповів, що ніякі дії після обшуку не вчиняв, жодні заяви до будь-якого органу щодо процедури обшуку не подавав, бо не знав, що робити. Угоду з захисником уклав напередодні та отримав правову допомогу, узгодив позицію щодо клопотання.

Дослідивши матеріали клопотання, суд встановив таке.

Слідче відділення відділення поліції ВП № 3 Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області здійснює досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12026116460000065 від 11.08.2026 за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України.

Відповідно до відомостей протоколу обшуку, в ході проведення обшуку житла, ОСОБА_5 , добровільно видав належний йому мобільний телефон із наявним на ньому кольоровим захисним чохлом, який на момент вилучення перебував у робочому стані. Вказаний мобільний телефон вилучений та поміщений до спец-пакету WAR1002830..

Вказаний мобільний телефон визнаний речовим доказом.

З огляду на це приходжу до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно із ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Статтею 91 КПК України визначено перелік обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК).

Відповідно до ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

Згідно із частинами 1, 2 статті 93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою збереження речових доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно із ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 11 ст. 170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1 ст.173 КПК України).

Під час вирішення питання щодо обґрунтованості та наявності підстав для задоволення цього клопотання слідчий суддя встановила, що воно відповідає вимогам, визначеним статтею 171 КПК України.

На виконання вимог ч. 1 ст. 173 КПК України прокурор довів необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

Слідчий суддя враховує, що ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.

Також згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя враховує правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України).

Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що можливість відчуження зазначеного у клопотанні прокурора майна, створення наявних у ньому відомостей, його пошкодження, приховування є обґрунтованою.

Щодо наслідків арешту майна для осіб, чиї права обмежуються, слідчий суддя зазначає таке.

Критерії розумності та співрозмірності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді.

При цьому, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними. Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Положення КПК України узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, який дійшов висновку, згідно з яким ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви № 19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08).

Отже, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Частина четверта статті 173 КПК України визначає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

При цьому, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).

На думку слідчого судді, враховуючи, серед іншого, суспільну небезпеку можливого кримінального правопорушення, його специфіку, ступінь тяжкості, накладення арешту в цьому випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, оскільки не має на меті позбавити власника належного йому майна, а лише тимчасово обмежити його право розпорядження та відчуження майна до завершення кримінального провадження.

У ході розгляду клопотання слідчий суддя не встановив негативних наслідків арешту майна.

Враховуючи викладене, слідчий суддя переконана, що накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету.

Слідчий суддя вважає обґрунтованим застосування заборони розпорядження та відчуження майна, зважаючи на встановлений ризик відчуження цього майна, пошкодження, псування, зникнення, приховування, знищення, перетворення, передачі іншим особам.

Також слідчий суддя зауважує, що на цьому етапі досудового розслідування не може вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі встановлювати наявність складу злочину, винуватість осіб чи ступінь вини.

Водночас роз`яснюю, що згідно зі ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, для власника майна забезпечується можливість індивідуального періодичного перегляду застосованого заходу забезпечення кримінального провадження, що не свідчить про непропорційність втручання у право мирного володіння майном.

Керуючись статтями 369, 371-372 КПК України, слідчий суддя

ухвалила:

Задовольнити повністю клопотання.

Накласти арешт із встановленням заборони на відчуження, користування та розпорядження на тимчасово вилучене під час огляду майно у кримінальному провадженні № 12026116460000065 від 11.08.2026, яке має значення речового доказу, а саме: мобільний телефон який на момент вилучення перебував робочому стані та який вилучено і поміщено до спец-пакету WAR1002830, володільцем (фактичним користувачем) якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ).

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

На ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її проголошення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду, однак оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Повна ухвала складена 05.10.2026.

Слідчий суддя ОСОБА_14