Рішення № 140329911, 05.10.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5794/26

Провадження № 2/357/5304/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

05 жовтня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання Шлейко О.І., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС», треті особи: Публічне акціонерне товариство «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про припинення обтяження майна,

В С Т А Н О В И В :

07.04.2026 представник позивача, адвокат Олійник Олег Олександрович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», що зареєстрований судом 08.04.2026, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої увійшов жилий будинок АДРЕСА_1 . Позивач - ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, оскільки ОСОБА_2 був його батьком. З метою оформлення спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину, 25 червня 2025 року позивач звернувся до державного нотаріуса Узинської державної нотаріальної контори Малькевич Л.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Під час проведення нотаріусом перевірок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, було виявлено наявність запису про обтяження, після чого було зроблено запит до Білоцерківського РДВС, з питанням, на підставі якого документу винесено постанову про арешт. 25 серпня 2025 року у Білоцерківському відділі державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) була отримана відповідь №170557 від 29.07.2025, де вказано, що «арешт нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 13105867, дата реєстрації 11.10.2012 накладений при виконанні виконавчого провадження №32898035. Назва виконавчого документа, дата видачі та номер: Виконавчий лист від 06.12.2011 №2-2470. Тип видавника: Суб`єкт, що видав ВД: Білоцерківський міськрайонний суд. Дата надходження виконавчого документа до державного виконавця: 16.03.2012. Резолютивна частина виконавчого документа: стягнення із ОСОБА_2 33 465,41 грн боргу на користь ПАТ «Банк «Київська Русь», та надано відомості з АСВП. Однак копію постанови про арешт коштів (майна) боржника надано не було. 28.08.2025, з метою встановлення повної інформації, було подано адвокатський запит до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з проханням повідомити з яких підстав не знято арешт, накладений на нерухоме майно ОСОБА_2 05.09.2025 надійшла відповідь головного державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Миколи Мочинського, на адвокатський запит №84/28-08-25 від 28.08.2025, де знову ж таки надано відомості з АСВП, але не надано конкретної відповіді на поставлене в запиті питання, та зазначено, що «виконавче провадження №32898035 повернуто ВД стягувачеві на підставі ЗУ Про ВП п.2 ч.1 ст.47 Закону України ( відсутність у боржника майна), тобто виконавчий документ було повернуто до смерті ОСОБА_2 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 441095455 від 27.08.2025, на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 накладено арешт, а саме: реєстраційний номер обтяження 13105867, зареєстровано 11.10.2012 реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 32898035, 05.09.2012, Районний відділ ДВС Білоцерківського МРУЮ, державний виконавець Шпильовий Микола Володимирович; суб`єкт обтяження: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; опис предмета обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно. Із моніторингу Автоматизованої системи виконавчих проваджень стало відомо, що виконавче провадження №32898035 відносно боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 відсутнє. Враховуючи наведене, позивач вимушений звернутися з даною позовною заявою, оскільки наявне обтяження у вигляді арешту майна, яке належить спадкодавцю на праві власності, позбавляє можливості ОСОБА_1 , як спадкоємця за законом, оформити свої спадкові права. Тому просив: припинити обтяження майна ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13105867, зареєстровано 11.10.2012, реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 32898035, 05.09.2012, Районний відділ ДВС Білоцерківського МРУЮ, державний виконавець Шпильовий Микола Володимирович; суб`єкт обтяження: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; опис предмета обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, та залишити судові витрати за позивачем.

10.04.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.05.2026 14:30.

17.04.2026 третя особа: Публічне акціонерне товариство «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, подала до суду пояснення, у яких просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту прав, оскільки боржник у виконавчому провадженні не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

30.04.2026 третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав до суду письмові пояснення, у яких просив відмовити у задоволенні позову, оскільки виконавчий документ у ВП 32898035 було повернуто у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а відповідно до п.2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» стягувач має право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання у межах встановлених строків. Відповідно до ст. 59 вказаного закону, зняття арешту з майна боржника здійснюється виконавцем у разі повного погашення боргу, отримання документального підтвердження про спеціальний режим рахунку, або за рішенням суду, якщо арештоване майно належить іншій особі.

14.05.2026 судом постановлено ухвалу, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.07.2026-11:30.

23.07.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 24.09.2026 15:30, згідно із ч.2, ч.4 ст. 223 ЦПК України.

24.09.2026 судом постановлено ухвалу, про заочний розгляд справи, згідно ч. 4 ст. 223, ст.280-281 ЦПК України.

24.09.2026 судом постановлено ухвалу, про перехід до стадії ухвалення рішення та відкладення ухвалення та проголошення рішення на 05.10.2026-16:30, згідно із ч.3 ст. 124, ч.1 ст.244, ч.6 ст. 259 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином та його представник подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовну заяву підтримує у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС» про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, представника до суду не направив, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подав.

Третя особа - Публічне акціонерне товариство «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, представника до суду не направила, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином.

Третя особа - Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, направив до суду заяву, у якій просив проводити розгляд справи за відсутності представника відділу та відмовити у задоволенні позову.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1- ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ст. 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

У пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така ж правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року.

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилами ч.1, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , являється сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 62 років у мсті Узин Білоцерківського району Київської області, що підтверджено копією паспорта позивача серії НОМЕР_3 від 29.03.2004, копією картки фізичної особи платника податків від 13.11.2003, копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_4 від 19.12.1987, копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_5 від 05.11.2024.

Згідно із Витягом про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 15.01.2025 за № 79715741, Узинською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу № 11/2025 (номер у реєстрі: 73502437) щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

З копії Договору дарування від 11.06.1986, посвідченого Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою за реєстровим №2-680 та зареєстрованого Білоцерківським МБТІ за реєстровим №2093 книга №15, вбачається, що власником житлового будинку АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що також підтверджується довідкою КП КОР «Південне бюро технічної інвентаризації» від 24.01.2019.

25.06.2025 позивач - ОСОБА_1 , з метою оформлення спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину, звернувся до державного нотаріуса Узинської державної нотаріальної контори Малькевич Л.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, якою під час проведення перевірок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна, було виявлено наявність запису про обтяження, а саме: тип обтяження: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13105867, зареєстровано 11.10.2012 реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 32898035, 05.09.2012, Районний відділ ДВС Білоцерківського МРУЮ, державний виконавець Шпильовий Микола Володимирович; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, власник: ОСОБА_2 , та зроблено запит до Білоцерківського РДВС, з питанням, на підставі якого документу винесено постанову про арешт, з наданням її копії.

З відповіді Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №170557 від 29.07.2025, вбачається, що арешт нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 13105867, дата реєстрації 11.10.2012 накладений при виконанні виконавчого провадження №32898035. Назва виконавчого документа, дата видачі та номер: Виконавчий лист від 06.12.2011 №2-2470. Тип видавника: Суб`єкт, що видав ВД: Білоцерківський міськрайонний суд. Дата надходження виконавчого документа до державного виконавця: 16.03.2012. Резолютивна частина виконавчого документа: стягнення із ОСОБА_2 33 465,41 грн боргу на користь ПАТ «Банк «Київська Русь».

Згідно відомостей про виконавче провадження (спецрозділ) вбачається, що в період з 16.03.2012 до 08.11.2014 в проваджені Районного відділу ДВС перебувало виконавче провадження № 32898035 з примусового виконання виконавчого листа №2-2470, виданого 06.12.2011 Білоцерківський міськрайонним судом, про стягнення із ОСОБА_2 33 465,41 грн боргу на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» та 08.11.2014 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу згідно п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 25.06.2025 за № 432886839 та від 07.04.2026 за №471778613, за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на майно: житловий будинок АДРЕСА_3 та на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) накладено арешт, а саме: реєстраційний номер обтяження 13105867, зареєстровано 11.10.2012 реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України; підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 32898035, 05.09.2012, Районний відділ ДВС Білоцерківського МРУЮ, державний виконавець Шпильовий Микола Володимирович; суб`єкт обтяження: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.

28.08.2025 представник позивача, адвокат Олійник Олег Олександрович, звернувся до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, у якій просив повідомити з яких підстав не знято арешт, накладений на нерухоме майно померлого ОСОБА_2 , здійснений на підставі постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження №32988035 від 05.09.2012, винесеної Районним відділом ДВС Білоцерківського МРУЮ.

05.09.2025 Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) листом №206386 повідомив, що арешт нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 13105867, дата реєстрації 11.10.2012 накладений при виконанні виконавчого провадження №32898035. Назва виконавчого документа, дата видачі та номер: Виконавчий лист від 06.12.2011 №2-2470. Тип видавника: Суб`єкт, що видав ВД: Білоцерківський міськрайонний суд. Дата надходження виконавчого документа до державного виконавця: 16.03.2012. Резолютивна частина виконавчого документа: стягнення із ОСОБА_2 33 465,41 грн боргу на користь ПАТ «Банк «Київська Русь». 08.11.2014 виконавче провадження №32898035 було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна). Ч. 4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав, які передбачають зняття виконавцем арешту з усього майна боржника. Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»: у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З роз`яснення державного нотаріуса Узинської державної нотаріальної контори Малькевич Л.В. за №321/02-14/11/2025 від 25.09.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повідомлено, про те, що видача свідоцтва про право на спадщину, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , затримується до зняття арешту майна.

Отже, підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стало порушення його права на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке він успадкував після смерті свого батька, у зв`язку з наявністю зареєстрованого арешту на спадкове майно.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно із ч.1, п.3 ч.2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16.

Отже, ефективний спосіб захист має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Ст. 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Ст. 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст.1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст.1220 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20 (провадження № 61-19730св21).

Згідно із п.п. 4.17 п. 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012), якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , подав до нотаріальної контори відповідну заяву та заявив про своє право на спадкове майно, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_3 .

Пункт 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» містить роз`яснення, що застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння.

Відповідно до положень ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

У п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику. Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц, від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20.

Встановлено, що 09.08.2018 між ПАТ «Банк «КИЇВСЬКА РУСЬ», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «НАДРА» Білої Ірини Володимирівни, та ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС», відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-06-22 000031-b від 13.07.2018, було укладено договір № UA-EA-2018-06-22 000031-b/42 відступлення права вимоги, згідно з умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, а також поручителів та заставодавців за договорами забезпечення, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника, за кредитними договорами, договорами поруки, застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. За цим договором новий кредитор в день укладання цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами.

З витягу з додатку №1 до Договору № UA-EA-2018-06-22 000031-b/42 відступлення права вимоги від 09.08.2018, а саме витягу з реєстру договорів та боржників, до переліку входить кредитний договір № 28836-38-07-2 від 14.08.2007, позичальником якого є ОСОБА_2 .

У даному випадку встановлено, що належним відповідачем у справі є саме ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС», як правонаступник ПАТ «Банк «КИЇВСЬКА РУСЬ», адже в його інтересах було накладено арешт на майно ОСОБА_2 , в межах виконавчого провадження №32898035.

Підстави та порядок зняття арешту визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), який чинний на момент звернення позивача до Білоцерківського міського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про скасування арешту майна.

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 59 Закону № 1404-VIII, підставами для зняття державним виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Встановлено, що арешт на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 боржника - ОСОБА_2 було накладено на підставі постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження №32898035 від 05.09.2012, що винесена Районним відділом ДВС Білоцерківського МРУЮ у порядку примусового виконання виконавчого листа у справі №2-2470, виданого 06.12.2011 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, разом з тим, виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС», правонаступника ПАТ «Банк «КИЇВСЬКА РУСЬ», боргу у розмірі 3465,41 грн на примусовому виконанні не перебуває, тому підстави, передбачені ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна держаним виконавцем відсутні.

У даній справі Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не є суб`єктом спірних правовідносин щодо самого майна, а є лише виконавцем рішення суду, який діє в межах своїх повноважень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, арешт нерухомого майна, належного ОСОБА_2 , здійснено на підставі постанови про накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження 32898035 від 05.09.2012, що винесена Районним відділом ДВС Білоцерківського МРУЮ, внаслідок чого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстровано обтяження: 13105867 від 11.10.2012, та вказане обтяження порушує право власності позивача ОСОБА_1 , як спадкоємця боржника, а іншого способу зняти заборону, окрім судового, немає, адже арешт було накладено органом державної виконавчої служби ще у 2012 році, на примусовому виконанні виконавчий лист №2-2470 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС», правонаступника ПАТ «Банк «КИЇВСЬКА РУСЬ», боргу у розмірі 3465,41 грн, не перебуває, а в АСВП відсутня інформація щодо виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі №2-2470, виданого 06.12.2011 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, строк для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання на момент ухвалення рішення суду, враховуючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 08.11.2014, пропущено та стягувач не надав доказів повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Крім того, суд враховує, що арешт нерухомого майна фактично позбавляє позивача - ОСОБА_1 , як спадкоємця за законом на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , можливості оформити свої спадкові права з метою подальшого користування та розпорядження майном на власний розсуд.

Таким чином, суд звертає увагу, що в даному випадку немає підстав для оскарження дій державного виконавця та оскільки іншого способу захисту та реалізації спадкових прав, ніж зняття арешту з нерухомого майна у позивача не має, обраний позивачем спосіб захисту права власності в даному випадку є належним та ефективним, таким, що не порушує інтереси сторін та третіх осіб в даному провадженні, та не суперечить закону.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що міститься в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відтак, не скасований арешт на майно ОСОБА_2 при відсутності виконавчих проваджень та будь - яких майнових претензій до його спадкоємців, є порушенням закріпленого Конституцією України (ст. 41) права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до якої - кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Також, судом враховується, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22 (провадження № 61-2690св23) та від 06.07.2026 у справі №548/590/25 (провадження 61-3902ск26).

Враховуючи те, що позивач як спадкоємець першої черги за законом у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_2 до складу якого входить майно, яке обтяжене арештом у межах виконавчого провадження, а також враховуючи те, що виконавче провадження завершено та знищено, позивач ОСОБА_1 не є боржником у вказаному виконавчому провадженні, а накладений арешт перешкоджає його правам на вільне володіння, розпорядження та користування майном, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та припинення обтяження, шляхом зняття спірного арешту зі спадкового майна.

Відповідно до п.1 ч. 1. ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Судом враховується позиція Верховного Суду, висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 58) згідно якої, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч.1 ст. 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (п. 4 ч.5 ст. 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Також, обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив при подачі позову судовий збір у розмірі 1331,00 грн та його представник заявив клопотання про залишення даних витрат за позивачем без відповідного відшкодування.

Керуючись ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 391, 1216, 1220, 1268 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 258-259,263-265, 280-284, 353-354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Припинити обтяження, шляхом зняття арешту з майна ОСОБА_2 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження 13105867, зареєстровано 11.10.2012, реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства Юстиції України; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 32898035, 05.09.2012, Районний відділ ДВС Білоцерківського МРУЮ, державний виконавець Шпильовий Микола Володимирович; суб`єкт обтяження: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; опис предмета обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ ФІНАНС», ЄДРПОУ: 39508708, місцезнаходження: вулиця Січових стрільців, будинок 37-41, місто Київ, 04053.

Третя особа - Публічне акціонерне товариство «БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ЄДРПОУ: 24214088, місцезнаходження: вулиця Січових Стрільців, будинок 17, місто Київ, 04053.

Третя особа - Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ: 34846037, місцезнаходження: бульвар Олександрійський, будинок 94, місто Біла Церква, Київська область, 09113.

Рішення складено 05.10.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко