Ухвала суду № 140322545, 05.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

05 жовтня 2026 р. Справа № 520/321/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Військової частини НОМЕР_1 про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року по справі №520/321/26 за нововиявленими обставинами по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано через систему "Електронний суд" заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просить суд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 520/321/26 - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження за нововиявленими обставинами за заявою Військової частини НОМЕР_1 про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року по справі №520/321/26 за нововиявленими обставинами по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Сторони (їх представники) в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України. Заявник просив здійснювати розгляд заяви без його участі.

За приписами частини другої статті 368 КАС України, справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. В суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Враховуючи зазначені вище положення, заява про перегляд рішення за нововиявленими обставинами підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Розглядаючи заяву по суті, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, суд зазначає таке.

За приписами частини першої статті 361 КАС України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини другої статті 361 КАС України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

В обґрунтування заяви військовою частиною НОМЕР_1 зазначено, що рішення по даній справі обґрунтоване тим, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 по справі №320/29450/24, було визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704. Однак, 04.08.2025 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрито провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 320/29450/24 за позовом фізичної особи до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі Постанова № 704). За результатами касаційного розгляду 16.07.2026 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнято постанову (далі постанова Верховного суду) якою касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено. У вказаній постанові Верховний Суд виснував, що саме Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Також зазначено, що Верховний Суд у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 сформував обов`язковий для врахування судами висновок про те, що Кабінет Міністрів України, реалізовуючи надані йому законом повноваження, вправі визначати базову величину, яка застосовується для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, у тому числі шляхом встановлення її у фіксованому розмірі. Відтак, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» є чинним, а встановлена ним розрахункова величина у розмірі 1762 грн підлягає застосуванню при визначенні розміру грошового забезпечення. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, як вважає заявник, скасування постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року є нововиявленими обставинами.

Тобто, заява Військової частини НОМЕР_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами містить посилання на правову підставу: «скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду».

Тобто, відповідач просить суд скасувати судове рішення з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 361 КАС України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №520/321/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у непроведенні перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.03.2022 року по 30.05.2023 роки обчисливши його із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ Про Державний бюджет України на 2022 рік на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік на 01.01.2023 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.03.2022 року по 30.05.2023 роки обчисливши його із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ Про Державний бюджет України на 2022 рік на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік на 01.01.2023 року, здійснивши виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 03.12.2025.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.12.2025 надавши відповідь в строки та в порядку, встановлені Законом України «Про звернення громадян».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду набрало законної сили.

Задовольняючи позов у відповідній частині (зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.03.2022 року по 30.05.2023 роки обчисливши його із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови КМУ №704 в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік на 01.01.2022 року, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік на 01.01.2023 року, здійснивши виплату з урахуванням раніше виплачених сум), суд, серед іншого, виходив з наступного:

"29.01.2020 р. настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020 р., на 01.01.2021 р., на 01.01.2022 р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р.

Суд зазначає, що з 01.10.2020 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку про те, що грошове забезпечення (його складові частини) позивача за спірний період має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року.

Водночас 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1 762.00 грн.

Проте рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Так, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що: "з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн., передбаченої Постановою № 481 та сформувала наступний:

до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01 січня 2024 року відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.".

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено; рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24 скасовано; ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог про визнання дій Кабінету Міністрів України неправомірними та скасування пункту 2 Постанови №481 відмовлено повністю.

У Постанові Верховний Суд дійшов висновку, що саме Кабінету Міністрів України делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційним; встановлення Постановою №481 фіксованого розміру 1762 грн як розрахункової величини не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, оскільки пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено обмеження щодо застосування як розрахункової величини лише мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проте, суд зазначає, що для застосування процесуальної норми, визначеної пунктом 3 частини другої статті 361 КАС України «скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду» недостатньо самого факту скасування іншого судового рішення, на яке міститься посилання у мотивувальній частині рішення, що переглядається.

Необхідним є встановлення такого зв`язку між судовими рішеннями, за якого скасоване судове рішення становило підставу для ухвалення рішення, про перегляд якого порушено питання, а його скасування усуває відповідну підставу.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 361 КАС України «скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду», суд повинен виходити з преюдиційного зв`язку судових рішень.

Скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною у випадку, коли суд обґрунтував рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням чи виходив із нього та прийнято новий судовий акт, протилежний за змістом скасованому, або саме скасування такого акта означає протилежне вирішення відповідного питання.

Преюдиційний зв`язок полягає в такому:

1) неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі;

2) пов`язаність справ пов`язаною зі справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення.

Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Тобто йдеться саме про встановлення в іншій справі фактів та обставин, які мають значення для справи, що вирішується.

Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.

Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли у справі беруть участь нові сторони.

Преюдиційність безпосередньо пов`язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов`язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Преюдиційність відрізняється від поняття передсудність, яке означає можливість ініціювати особою вирішення спору в суді лише після отримання судового рішення в іншій, напряму пов`язаній справі, якщо того вимагає процесуальний закон.

Преюдиційність також відрізняється від обов`язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентних характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).

На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція зберігається як при зміні законодавства, так і зміні судової практики.

Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17.

Важливо також, що у разі скасування рішення, яке встановлює преюдицію, викають підстави для перегляду за нововиявленими обставинами усіх тих рішень, які цю преюдицію використали.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 814/1130/15 Верховний Суд звернув увагу на те, що при вирішенні питання про наявність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, передбачених пунктом 3 частини другої статті 361 КАС України, дослідженню підлягає те, чи скасоване судове рішення в іншій справі було покладено в основу рішення, про перегляд якого подано заяву, тобто чи мало таке судове рішення преюдиційне значення і суттєво впливало на результат розгляду справи, про перегляд судового рішення у якій подано заяву.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;

ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);

ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

судове рішення набрало законної сили;

у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глава 6 Цивільного процесуального кодексу України Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення).

Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №822/1468/17, від 24 квітня 2018 року у справі №825/705/17, від 28 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, від 14 серпня 2018 року у справі №823/1097/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №2а-6859/10/1570, від 22 січня 2019 року у справі №816/1481/17, від 6 березня 2019 року у справі № 813/4924/13-а, від 14 травня 2019 року у справі №824/234/16-а, від 10 липня 2019 року у справі №826/6063/18, від 18 липня 2019 року у справі №464/2262/17, від 15 серпня 2019 року у справі №823/782/16, від 21 серпня 2019 року у справі №465/5960/14-а, від 6 вересня 2019 року у справі №804/10237/13-а, від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 15 листопада 2019 року у справі №463/3704/15-а, від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 29 листопада 2019 року у справі №826/6222/15, від 13 серпня 2020 року у справі № 344/9283/16-а, від 10 вересня 2020 року у справі № 591/245/17, від 12 жовтня 2020 року у справі № 814/435/18, від 27 листопада 2020 року у справі № 440/525/19, від 20 квітня 2021 року у справі №817/1269/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/1581/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №826/7424/17.

Отже, саме по собі посилання в судовому рішенні на інше судове рішення не свідчить про те, що останнє стало підставою для його ухвалення у розумінні пункту 3 частини другої статті 361 КАС України.

Отже, обставини, встановлені у справі №320/29450/24, не мали саме преюдиційного значення для вирішення даної справи, а скасування судових рішень у справі №320/29450/24 не призвело до зміни чи припинення обставин спірних правовідносин між сторонами цієї справи.

Суд зазначає, що перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами не призначений для усунення розбіжностей у правозастосуванні, які виникли внаслідок формування в подальшому іншої (нової) судової практики, та не може використовуватися як спосіб повторного перегляду остаточного судового рішення з мотивів іншого тлумачення чи застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини четвертої статті 368 КАС України, за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

За правилами частини першої статті 369 КАС України, у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова; 3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала.

Зазначене вище свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 361, 368, 369 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву Військової частини НОМЕР_1 про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року по справі №520/321/26 за нововиявленими обставинами по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі №520/321/26 - залишити без змін.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя О.В.Шевченко