Рішення № 140321648, 05.10.2026, Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 738/120/26

№ провадження 2/738/190/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року місто Мена

Менський районний суд Чернігівської області у складі

судді: Савченка О.А.

за участю

секретаря судового засідання: Лях Н.М.

представника первісного позивача, відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_1 ,

відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за первісним позовом ОСОБА_3 до Менської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 про встановлення факту, який має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Менської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку поділу спільного майна подружжя, -

ВСТАHОВИВ:

1. Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.

В січні 2026 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до Менської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 про встановлення факту, який має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно.

Заявами від 09 березня 2026 року та 24 квітня 2026 року позивачем було змінено підставу позову та залучено співвідповідача.

Остаточні позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина на 1/2 частку в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є його син ОСОБА_3 , позивач по справі, який звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. При зверненні позивача до нотаріуса за оформленням спадщини, нотаріус роз`яснив, що отримати свідоцтво про право на спадщину позивач не може у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів та доказів родинних зв`язків та запропонував визнати право власності на нерухоме спадкове майно в судовому порядку. Позивач просить встановити факт, що він є сином ОСОБА_4 та визнати за ним в порядку спадкування право власності на 1/2 частку в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

В червні 2026 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до Менської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку поділу спільного майна подружжя. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 з яким ОСОБА_2 з 1989 року по 2010 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу було побудовано будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що в позасудовому порядку вона позбавлена можливості вирішити питання про визнання за нею права власності на частку в спільному сумісному майні подружжя просить визнати за нею право власності на 1/2 частку в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя.

2. Позиції учасників справи під час розгляду справи по суті.

Представник первісного позивача, відповідача за зустрічним позовом, адвокат Шаповалов М.С. у судовому засіданні вимоги первісної позовної заяви підтримав з підстав наведених у самій позовній заяві. Зустрічний позов визнав повністю.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вимоги зустрічної позовної заяви підтримала в повному обсязі з підстав наведених у самій позовній заяві. Первісний позов визнала повністю.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом, зміст спірних правовідносин.

Як встановлено в судовому засіданні, та підтверджено відповідними довідками, згідно із записами з погосподарської книги за 1991-1995 роки, головою господарства по АДРЕСА_1 був ОСОБА_4 , рік побудови зазначений 1989. Відомості про власника зазначеного будинку відсутні. (арк. с. 14, 156).

Дослідженням технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 встановлено: рік побудови 1989, станом на 20 січня 2022 року зазначений будинок має такі характеристики: житловий будинок А-1, тамбур а-1, ганок, сарай Б, сарай Б1, сарай б-1, літня кухня В, сарай В1, навіс Г (арк. с. 16-20).

Із Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 11 грудня 2025 року вбачається, що ринкова вартість житлового будинку з господарським будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 становить 267 825 гривень 51 копійку (арк. с. 8-9).

Із інформаційної довідки № 97 від 21.02.2022 ТОВ «Трудовий колектив Чернігівського бюро технічної інвентаризації» вбачається, що право власності на житловий будинок з господарським будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 не зареєстроване (арк.с. 15).

Як вбачається з Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2010 року шлюб зареєстрований між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладений 13 травня 1989 року, актовий запис 870 розірвано (арк. с. 125).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Чернігів помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 06.11.2024 (арк. с. 10).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на частку житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 та інше майно.

Первісний позивач по справі ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (арк. с. 112).

З матеріалів спадкової справи, заведеної щодо майна ОСОБА_4 приватним нотаріусом Ніколаєнком С.В., вбачається, що первісний позивач ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом. Відповідно до Постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 30 серпня 2025 року № 372/20-31 ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності нерухомого майна спадкодавцеві (арк. с. 33-59).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кожен окремо повідомили суду, що їм достеменно відомо, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_3 .

4. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Суд встановив, що між сторонами виник спір про спадкування нерухомого майна, у якому спадщина відкрилась і була прийнята до і після 01 січня 2004 року, тому застосуванню підлягають норми законодавства, що визначаються на час відкриття спадщини, а саме норми ЦК України та інше законодавство, яке регулювало виникнення права власності у спадкодавця, зокрема Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, затверджена наказом Міністра юстиції Української PCP від 31 жовтня 1975 року № 45/5 та інші.

За змістом вищезазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Так, за приписами пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української PCP, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах, які є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, підлягають з`ясуванню та оцінюються судом записи у погосподарських книгах, ухвалені органами місцевого самоврядування рішення про оформлення права власності громадян на будинки, технічний паспорт на будівлі, документи про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

За положеннями статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У статті 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 року № 5 суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.

Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частинами першою та другою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку, суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 (надалі - Постанова).

Зі змісту пунктів 23, 24 указаної постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При цьому суд зазначає, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, що дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Лише у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає поділу між подружжям на підставі статті 60 СК України.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні доведено, що встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для заявника має юридичне значення, оскільки надасть йому можливість реалізувати свої спадкові права.

За таких обставин, враховуючи, що заявник позбавлений можливості іншим способом, аніж як в судовому порядку довести даний факт, який йому необхідний для оформлення права власності на спадкове майно, суд приходить до висновку, що заявлені ним вимоги об`єктивно підтверджуються сукупністю досліджених судом доказів, а тому можуть бути задоволеними.

Тому Суд й дійшов висновку задовольнити первісний позов та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після сперті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову та визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя.

На підставі наведеного, керуючись статтями 4, 12, 76-81, 141, 259, 263 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р I Ш И В:

Первісний позов ОСОБА_3 до Менської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_2 про встановлення факту, який має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Встановити факт що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є сином ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Чернігові).

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Чернігові).

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Менської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку поділу спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.

Суддя Менського районного суду

Чернігівської області Олександр Савченко