Рішення № 140317185, 22.09.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р. справа № 300/3485/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Бойко Л.М.,

за участю:

представників позивача - Марчака М.П., Романишина О.В.

представників відповідача - Кучмій В.І., Крупи Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Транс-Р" до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.05.2026 за № UA206000202641 та за № UA206000202642, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Транс-Р" з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.05.2026 за № UA206000202641 та за № UA206000202642.

Позовні вимоги мотивовані тим, що товар, який імпортувався ТОВ "Тур-Транс-Р" на митну територію України з Республіка Румунія, супроводжувався сертифікатом походження EUR.1 від 09.04.2026 за №Y0096091. Відтак, у позивача були належні правові підстави для застосування при декларуванні такого товару преференційного режиму по миту у відповідності до умов Угоди про асоціацію. Підставою для донарахування митних платежів стала інформація, отримана від уповноважених органів Республіки Румунія, відповідно до якої експортер не надав додаткових документів, у зв`язку з чим було встановлено, що критерії походження товару не були дотримані. Позивач, вказує, що зазначена інформація не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення ТОВ "Тур-Транс-Р" митних правил, оскільки як до митного оформлення так і до заперечення на акт перевірки, надав всі документи, передбачені чинним законодавством, які були видані експортером і підтверджують право позивача на застосування преференційного режиму. Крім того, вказує на неправомірність проведення відповідачем розрахунку зобов`язань не з ціни договору за яким був придбаний товар, а згідно скоригованої митним органом ціни. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.

05.06.2026 представником позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі, за наслідками якого справу призначено до розгляду по суті.

24.06.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача. Відповідач позов не визнає та вважає, що оскаржувані рішення є правомірними, прийняте контролюючим органом в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений нормами діючого законодавства з тих підстав, що уповноваженим органом Республіки Румунія, не підтверджено преференційне походження з Європейського Союзу товару, ввезеного позивачем на митну територію України. Враховуючи ту обставину, що для товару, ввезеного за вказаною митною декларацією преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження виявилась недостовірною, то преференційні ставки ввізного мита до товару, зазначеного у сертифікаті з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 09.04.2026 за №Y0096091, позивачем застосовано неправомірно.

03.07.2026 представником позивача направлено до суду відповідь на відзив в якій позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

14.07.2026 представником відповідача подано до суду заперечення.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, просили відмовити в його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши зібрані у справі докази та надавши їм належної правової оцінки, судом встановлено таке.

На підставі частини третьої статті 346 Митного кодексу України (далі МК України), відповідно до наказу від 23.01.2026 року № 11, плану-графіка проведення митними органами документальних планових виїзних перевірок на І квартал 2026 року, затвердженого наказом Державної митної служби України від 12.12.2025 року за №1809, Івано-Франківською митницею проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Транс-Р" за період з 01.01.2021 по 31.12.2025, за наслідками якої складено Акт від 07.04.2026 за №5/26/7.21-19-23-01/42461309 (т.1 а.с.47-110, т.2 а.с.114-117).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог статті 15 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро середземноморські преференційні правила походження (далі Регіональна конвенція), пункту 2 частини другої статті 52, пункту 5 частини десятої статті 58, частини 1 статті 257, частини 5 статті 280 Митного кодексу, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190, абзацу 2 пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України (далі ПК України), що призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 2 151 802,43 грн. та податкового зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 432 242,05 грн.

Так, за висновками перевірки ТОВ "Тур-Транс-Р" в митному режимі "імпорт" здійснено митне оформлення товару "Пасажирський автобус: марка "SETRA"; модель "S517 HDH"; тип 410.03; VIN (номер шасі) НОМЕР_1 ; тип двигуна дизельний, об`єм двигуна 12809 см3; потужність двигуна 375 KW, призначений для перевезення пасажирів; кількість сидячих місць включно з водієм 65; був у використанні; рік виготовлення 2016. торг. марка "SETRA"; виробник "EVOBUS GMBH"; країна виробництва Німеччина (DE), код згідно з УКТ ЗЕД 8702101990 за МД від 16.04.2025 за № 25UA206060001958U1 із застосуванням тарифної преференції по сплаті ввізного мита за кодом "410" "Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС (Абзац перший частини першої статті 29 додатка I-A "Тарифний графік України" до глави 1 розділу IV "Торгівля та питання, пов`язані з торгівлею" (скасування мит) Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони) ". Підставою для застосування преференційної ставки ввізного мита став сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 09.04.2025 за №Y0096091, наданий при митному оформленні товару та зазначений у графі 44 МД під кодом "0954" "Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR. 1). Країну походження товару у графі 34 МД заявлено декларантом на підставі відомостей, наявних у декларації та сертифікаті з перевезення (походження) товарів форми EUR.1.

З метою забезпечення належного контролю за правомірністю визначення країни походження товарів, які оподатковуються преференційними ставками мита, Державною митною службою було скеровано запит до уповноваженого митного органу Румунії щодо перевірки сертифіката EUR.1 від 09.04.2025 № Y0096091, виданого експортером HELLO HOLIDAYS TRANSPORT S.R.L. у відповідь на який, отримано інформацію від уповноваженого митного органу Румунії від 06.08.2025 щодо результатів перевірки сертифіката EUR.1 від 09.04.2025 за №Y0096091, який повідомив про те, що виробник SETRA-EVOBUS GMBH надає лише сертифікат відповідності, який не підтверджує походження товару. З огляду на те, що компанія HELLO HOLIDAYS TRANSPORT SPL не надала додаткових документів, було встановлено, що критерії походження не були дотримані відповідно до положень Угоди. Митним органом Румунії зазначено про те, що оскільки компанія експортер HOLIDAYS TRANSPORT SPL не надала жодних документів, виданих постачальником/виробником товару "Пасажирський автобус "SETRA", встановлено непідтвердження критеріїв походження відповідно до умов Угоди.

Як наслідок, перевірка дійшла висновку, що при митному оформленні товару "Пасажирський автобус "SETRA" за митною декларацією від 16.04.2025 за №25UA206060001958U1 тарифну преференцію за кодом "410" застосовано на підставі недостовірних відомостей про преференційне походження товару, що призвело до різниці належних до сплати ввізного мита та податку на додану вартість в сумі 2 581 843,28 грн.

Не погоджуючись з висновками перевірки, позивачем 22.04.2026 подано заперечення до акту перевірки, до якого долучено лист компанії-експортера HELLO HOLIDAYS TRANSPORT SRL (Румунія) за №05 від 20.04.2026, декларацію постачальника Daimler Buses Gmbh на пасажирський автобус марки "Setra", модель "S 517 HD", VIN (номер шасі) НОМЕР_1 , рік випуску 2016, рахунок НОМЕР_2 з інформацією щодо країни походження та преференційного статусу пасажирського автобуса марки "Setra", модель "S 517 HDH", VIN (номер шасі) НОМЕР_1 (т.1 а.с.121-126).

Листом від 07.05.2026 відповідач повідомив позивача про часткове врахування заперечення та направив оновлений розрахунок заниження податкових зобов`язань (т.1 а.с.127-141).

Як наслідок, у зв`язку з виявленими порушеннями Івано-Франківською митницею винесено податкові повідомлення-рішення від 11.05.2026 за №UA206000202641, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем мито на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності (крім мита, яке сплачується при поміщенні суден у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами) в розмірі 2 366 689,67 грн та за №UA206000202642 яким визначено суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання в розмірі 473 337,93 грн (т.1 а.с.142-154).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, представник позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 50 МК України передбачено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частиною першою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

Частинами першою та другою статті 293 МК України передбачено, що особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант. Особою, на яку покладається обов`язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.

За правилами, наведеними у статті 345 МК України, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи пересвідчуються в такому: у правильності, точності, повноті та достовірності інформації, що міститься у митній декларації, митне оформлення якої завершено; у наявності, точності, правильності і достовірності документів, на підставі яких товари поміщені у відповідні митні режими, а також існуванні, справжності, правильності і дійсності будь-якого підтвердного документа, у тому числі шляхом перевірки облікових записів та іншої документації підприємства щодо операцій із відповідними товарами або щодо попередніх та/або наступних комерційних операцій із такими товарами після їх випуску; у законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України; у своєчасності, достовірності, повноті нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України (частина друга статті 345 МК України).

Частиною третьою статті 345 МК України визначено, що митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, застосування знижених ставок ввізного мита;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або умовам процедури кінцевого використання, та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Згідно з частиною шостою статті 345 МК України результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, здійснення заходів, передбачених законами України.

Частиною другою статті 351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

1) виявлення фактів або отримання документів, інформації (відомостей), що свідчать про порушення законодавства України з питань митної справи, під час здійснення доперевірочного аналізу митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

2) надходження від уповноважених органів (організацій) іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Відповідно до частини першої статті 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

За змістом частини першої статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Нормами підпункту "в" пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

За змістом пункту 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.

Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховна Рада Законом України №1678-VII від 16.09.2014 ратифікувала Угоду від 27.06.2014 про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Стаття 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва" (далі - Протокол I, до цієї Угоди).

Стаття 29 частини 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Пункт 1 статті 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься декларацією інвойс, надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

За змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16 (1) (b) цього Протоколу, може бути складена:

(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,

Або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I).

Згідно із частинами другою, четвертою статті 36 МК України країною походження товару вважається країна, в якій: 1) товар був повністю отриманий; 2) товар був підданий останнім економічно обґрунтованим виробничим та технологічним операціям з переробки, що призвели до виробництва нового товару або є важливою стадією виробництва, за умови виконання в цій країні критеріїв достатньої переробки, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон, територія чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Відповідно до частини першої статті 41 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару.

Частина третя статті 41 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом цієї країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до частини восьмої статті 41 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені в документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Частиною дев`ятою цієї статті Кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Відповідно до частини другої статті 43 МК України у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

За аналізом наведених норм можна виснувати, що підставою для висновку про заниження суб`єктом господарювання податкових зобов`язань під час ввезення товарів на митну територію України може слугувати лише офіційна документально-підтверджена інформація від уповноважених органів іноземних держав щодо, зокрема, вартості ввезених товарів. Крім того, така інформація повинна підтверджувати або не підтверджувати автентичність поданих документів щодо ввезених товарів і стосуватись зовнішньоекономічних операцій, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Як встановлено судом, вказана вище перевірка була розпочата у зв`язку з отриманням листа від уповноваженого митного органу Республіки Румунія від 06.08.2025 щодо результатів перевірки сертифіката EUR.1 від 09.04.2025 за №Y0096091, в якому зазначено про те, що виробник SETRA-EVOBUS GMBH надає лише сертифікат відповідності, який не підтверджує походження товару.

Слід зазначити, що спірним питанням наявності у платника податків права на митне оформлення товару, що імпортується за преференційною ставкою ввізного мита, є підтвердження походження цих товарів.

Відповідно до частини першої статті 45 МК України, у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

З 01.01.2016 застосуванню підлягає Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 (далі - Угода про асоціацію), розділом IV "Торгівля і питання, пов`язані з торгівлею", якою встановлено порядок здійснення торгівлі товарами -, що походять з територій Сторін.

Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва").

Згідно з статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї Глави "мито" включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Кожна Сторона, виходячи із положень частини першої статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 розділу ІІ "Визначення концепції "походження товарів" Протоколу І до Угоди про асоціацію, з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу : (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною першою статті 16 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V "Підтвердження походження" Протоколу 1 до Угоди про асоціацію.

Згідно з положеннями цієї статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Таким чином, наявність сертифікату з перевезення товару EUR.1 є обов`язковою та визначальною умовою для застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного позивачем товару.

Статтею 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію).

Пунктом 3 статті 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію передбачено, що перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Згідно з пунктом 5 статті 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу.

Відповідно до пункту 6 статті 33 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

З аналізу наведеного можна дійти висновку, що у разі митного оформлення товару, який ввозиться з країн Європейського Союзу, платники мита та податків мають право скористатися тарифними преференціями, передбаченими Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Застосуванню таких пільг передує дотримання декларантом умов, визначених Угодою та Протоколом І до неї. Як загальне правило, декларант має подати сертифікат перевезення товару EUR.1, за винятком випадків, коли може бути подана декларація інвойс.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач разом з наведеними в акті перевірки митними деклараціями надав митному органу документи, які посвідчують походження товарів (транспортних засобів), серед яких був сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1, який зазначений у графі 44 митної декларації під кодом 0954 "сертифікати з перевезення товару EUR.1". Країна походження товару у графі 34 митної декларації була заявлена декларантом на підставі відомостей наявних у сертифікаті з перевезення товару EUR.1.

Івано-Франківська митниця в акті перевірки не навела обставин, які могли б викликати сумніви щодо походження товару, ввезеного позивачем. Також не було зазначено про наявність достатніх підстав для сумнівів у справжності сертифікату або достовірності інформації, що в ньому міститься.

Суд зазначає, що єдиною підставою для донарахування митних платежів слугувала інформація, отримана від уповноваженого органу Республіки Румунія. Проте, варто також зауважити, що інформація, яка зазначена у цьому листі, не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил.

Суд звертає увагу на те, що у імпортера (позивача) відсутній обов`язок чи необхідність перевіряти законність дій експортера в момент оформлення та видачі сертифікатів EUR.1. Тобто, відповідальність за оформлення та видачу сертифікатів EUR.1 і правдивість інформації, що в них зазначена, покладена на експортера (продавця).

Отже, застосовуючи преференцію при митному оформленні товарів за спірними митними деклараціями, позивач обґрунтовано сподівався на добросовісність дій свого контрагента-експортера та не мав підстав піддівати сумніву правомірність видачі сертифікатів.

Суд також звертає увагу на положення пункту 7 статті 16 Доповнення І до Регіональної конвенції, відповідно до якого митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема, повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Статтею 24 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів Договірної сторони-імпортера згідно із чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати здійснення перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заявки імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.

Тобто, митні органи іноземних держав, які видали сертифікати з перевезення товару EUR.1, на підставі яких позивач здійснював митне оформлення товарів (транспортних засобів), на етапі видачі таких сертифікатів, повинні були вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а митні органи України були наділені повноваженнями вчиняти дії, щоб пересвідчитись, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди. Митне оформлення товарів за МД, по яким було здійснено перевірку, було проведено митницею без будь-яких зауважень щодо преференційного походження товарів.

При вирішенні спору суд враховує те, що митним органом не надано доказів існування у позивача намірів фінансового характеру, спрямованих на ухилення від сплати всіх необхідних платежів при митному оформленні.

Верховний Суд у постанові від 09.12.2025 у справі № 380/22832/24 вказав, що аналіз норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема сертифіката з перевезення товару EUR.1

За змістом пункту 5 статті 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, за запитом яких було здійснено перевірку, як мають бути повідомлені про їх результати, так і ці результати (1) повинні чітко вказувати на те чи є перевірені документи достовірними та (2) чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних країн і (3) відповідати іншим вимогам Конвенції.

При цьому змістом положень пункту 6 статтю 32 Доповнення І до Регіональної конвенції чітко визначено випадки у разі наявності яких митні органи, що подали запит за відсутності виняткових обставин повинні відмовляти у наданні права на преференції: (1) якщо має місце обгрунтований сумнів, і відповідь на запит про перевірку не надана протягом 10- місяців з дати подання запиту; (2) відповідь на запит не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.

Водночас, судом встановлено, що в акті перевірки, висновки якого ґрунтуються на отриманому листі державного органу іноземної держави, відповідач не навів жодних обставин, які могли б викликати сумніви щодо походження товару, ввезеного позивачем. Також, в акті перевірки відсутня інформація, підтверджена відповідними первинними документами чи іншими матеріалами, яка б свідчила про вчинення ним інших протиправних дій, що призвели до заниження обов`язкових митних платежів. Крім того, відсутні дані про надання Держмитслужбою доручення на проведення вибіркової перевірки.

При цьому, у відповіді уповноваженого органу Республіки Румунія зазначено, що через відсутність додаткових документів, встановлено, що критерії походження не були дотримані.

Тобто, зміст відповіді уповноваженого органу Республіки Румунія свідчить про те, що сертифікат дійсно видавався, не є фіктивними, однак, преференційне походження ввезеного позивачем товару (транспортного засобу) не підтверджено через ненадання додаткових документів експортером.

Водночас, відповідач не надав доказів, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Республіки Румунія саме до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера, що ставить під сумнів дотримання зазначеним органом приписів пункту 3 статі 32 Доповнення І до Регіональної конвенції стосовно проведення перевірки. Крім того, вказана відповідь не містить пояснень стосовно того, чому спірний товар (транспортний засіб) не має преференційного походження, при тому, що транспортний засіб, ввезений згідно із зазначеною у акті митною декларацією, було придбано у контрагента, який зареєстрований в країні ЄС, перебував на обліку в цій країні, не виходив за межі країн ЄС до їх придбання товариством.

Натомість, позивачем, на підтвердження преференційного походження ввезеного ним товару (транспортного засобу), надавались митному органу лист компанії-експортера HELLO HOLIDAYS TRANSPORT SRL (Румунія) за №05 від 20.04.2026, декларацію постачальника Daimler Buses Gmbh на пасажирський автобус марки "Setra", модель "S 517 HD", VIN (номер шасі) НОМЕР_1 , рік випуску 2016, рахунок EvoBus GmbH з інформацією щодо країни походження та преференційного статусу пасажирського автобуса марки "Setra", модель "S 517 HDH", VIN (номер шасі) НОМЕР_1 .

На думку суду, посилання митного органу на не підтвердження преференційного походження товару у зв`язку з ненаданням експортером підтверджуючих документів є необґрунтованим. Чинний сертифікат EUR.1, виданий компетентним органом країни експорту, зберігає доказове значення до моменту його анулювання або визнання недійсним. Перекладення негативних наслідків неможливості перевірки дій митних агентів/експортера на імпортера суперечить положенням міжнародного договору та принципу правової визначеності.

Суд наголошує на тому, що за змістом частини другої статті 90 КАС України жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. З огляду на це, лист уповноваженого органу Королівства Бельгія не може мати для суду наперед встановленої сили, переваги над іншими доказами, та не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення митних правил. Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 09.03.2026 у справі № 140/250/25, де зазначено, що відповідні листи уповноважених органів іноземних держав не можна вважати єдиним і беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил.

За матеріалами справи судом встановлено, що товар, який був ввезений позивачем в Україну, згідно з митною декларацією, походить з ЄС та відповідає правилам походження, що регулюють преференційну торгівлю з Україною. Під час митого оформлення товару декларант позивача надав достатній обсяг документів на підтвердження походження товару із країн ЄС, тому до вказаного товару (транспортного засобу) правомірно застосований преференційний митний режим.

Водночас, відповідач належними та допустимими доказами не спростував, що товари, митне оформлення яких здійснено за митними деклараціями, вказаними в акті перевірки, є такими, що мають преференційне походження з країн ЄС, а тому пільги надані (отримані) позивачем правомірно, з дотриманням вимог Протоколу І Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають усім критеріям правомірності рішень, визначеним статтею 2 КАС України, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами правомірність зазначених податкових повідомлень-рішень, у зв`язку із чим з наведених вище мотивів, на підставі наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування таких податкових повідомлень-рішень підлягають до задоволення.

Доводи представника позивача щодо неправомірності проведення відповідачем розрахунку зобов`язань не з ціни договору за яким був придбаний товар, а згідно скоригованої митним органом ціни, є необґрунтованими, позаяк під час розмитнення товару, позивач погодився зі скоригованою митною вартістю транспортного засобу, а правомірність такого рішення не є предметом дослідження в межах даної справи.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак заявлений позов підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 26 624,00 гривень.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Відтак, слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 26 624,00 гривень.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).

Позивач вказує на орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в розмірі 45 000 гривень, які очікує понести та зазначає про те, що документи про отримання послуг правової допомоги буде надано за наслідками розгляду справи.

Згідно приписів частини 3 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З урахуванням вказаного, та відсутності в матеріалах справи належних документів щодо понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання про їх відшкодування на користь позивача на даний час.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Транс-Р" (код ЄДРПОУ 42461309, вул. Долинська, 44-В, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300) до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.05.2026 за № UA206000202641 та за № UA206000202642 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.05.2026 за № UA206000202641 та за № UA206000202642.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Транс-Р" (код ЄДРПОУ 42461309, вул. Долинська, 44-В, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300) сплачений судовий збір в розмірі 26 624 (двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Матуляк Я.П.

Рішення складене в повному обсязі 02 жовтня 2026 р.