Рішення № 140316259, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/18507/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки та довкілля України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

30.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, в якому просить суд:

- стягнути з Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України на користь, ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 205 409,39 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, згідно з ст. 117 КЗпП;

- зобов`язати Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України нарахувати та виплатити на користь, ОСОБА_1 компенсацію у сумі 28 053, 14 грн. за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в порядку передбачену Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у справі № 160/11129/25, 31.03.2026 року відповідачем виплачено 1739512,41 грн., що підтверджується «Розрахунком доплати за додаткове навантаження (доплата за виконання обов`язків начальника відділу) ОСОБА_1 період з 02.08.2023 по 17.11.2024», копією «Виписки з рахунка Мінекономіки за 31.03.2026» та випискою по картці АТ КБ «ПриватБанк» від 10.06.2026 року № 8JTGAJPHRKV80O1H. Вважає, що у зв`язку із затримкою виплати доплати за виконання обов`язків начальника відділу відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому на думку позивача, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 19.03.2025 року по день фактичного розрахунку 31.03.2026 року, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 19.03.2025 року по 19.09.2025 року та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 05.08.2026 року. Також вказаною ухвалою суду відповідача зобов`язано надати додаткові докази.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

16.07.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» представника відповідача надійшов письмовий відзив на позов, в якому він не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 та вважає їх необґрунтованими, такими, що не відповідають установленим фактичним обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права, а відтак такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне. ОСОБА_1 проходив державну службу у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля) на посаді головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов. Наказом Міндовкілля від 23.06.2023 року № 352-о ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міндовкілля з 27.06.2023 року. За твердженням позивача, наказами Міндовкілля від 01.08.2023 року № 404-о, від 18.12.2023 року № 624-о, від 03.06.2024 року № 278-Ос, від 27.09.2024 року № 547-Ос та від 18.11.2024 року № 686-Ос на нього покладалось виконання обов`язків за вакантною посадою начальника відділу контролю за дотриманням вимог ліцензійних умов. На підставі наказу Міндовкілля від 17.03.2025 року № 227-Ос ОСОБА_1 з 19.03.2025 року звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міндовкілля. Надалі ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міндовкілля у справі № 160/11129/25, у якій порушував питання щодо нарахування та виплати доплати за додаткове навантаження за час виконання обов`язків начальника відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 року у справі № 160/11129/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема визнано протиправною бездіяльність Міндовкілля щодо ненарахування та невиплати відповідної доплати та зобов`язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 доплату за додаткове навантаження. Однак сам по собі факт виконання судового рішення, яким було визначено обов`язок нарахувати та виплатити певну доплату, не означає автоматичного доведення усіх елементів, необхідних для покладення на відповідача відповідальності за ст. 117 КЗпП України, і не означає автоматичного поширення на спірну виплату правового режиму доходів, що підлягають компенсації відповідно до ЗУ № 2050-III. Вважає, що ст. 117 КЗпП України не встановлює механічного правила, за яким будь-яка виплата, здійснена після звільнення працівника, автоматично тягне стягнення середнього заробітку у максимальному або близькому до максимального розміру. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

20.07.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій він вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, які ґрунтуються на хибних тлумаченнях та не відповідають фактичним обставинам справи. Так, з матеріалів долучених до позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 проходив державну службу у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України на посаді головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов в період якої виконував посадові обов`язки начальника цього ж відділу. Зазначенні обставини ретельно перевірені та встановленні Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі № 160/11129/25, а тому не потребують повторного дослідження та є преюдиційними. Важливо зауважити, що відповідачем у виконавчому провадженні відкритому за рішенням суду у справі №160/11129/25, надано «Розрахунок доплати за додаткове навантаження (доплата за виконання обов`язків начальника відділу) ОСОБА_1 за період з 02.08.2023 по 17.11.2024», примірник якого долучено до матеріалів позову, згідно з якою нараховано доплату у розмірі 225 910,93 грн. Після утримання усіх обов`язкових платежів, податків та зборів, відповідачем 31.03.2026 року фактично на користь позивача виплачено 173 951,41 грн. Враховуючи, що день розрахунку із заробітної плати, згідно з приписами ст. 116 КЗпП, має співпадати із днем звільнення, тобто у даному випадку - 19.03.2025 року, відповідач безпідставно тривалий час ухилявся від виконання свого обов`язку та лише 31.03.2026 року здійснив відповідні виплати, а тому позивачем набуто право вимоги на виплату середнього заробітку за весь час затримки, але не більше шести місяців, а також компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати доплат за додаткове навантаження. З урахуванням вищенаведеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

23.07.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив, в якому він не погоджується з доводами, викладеними позивачем у відповіді на відзив, вважає їх такими, що не спростовують аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та додатково зазначає наступне. Рішення у справі № 160/11129/25 саме по собі не встановлювало та не могло встановлювати наявність усіх умов відповідальності за ст. 117 КЗпП України для цілей застосування Закону № 2050-ІІІ і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159. Представник відповідача також зазначає, що наявність факту виплати певної суми після звільнення не означає автоматичного стягнення середнього заробітку у заявленому позивачем розмірі. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

06.08.2026 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено наступне. Після тривалого та безпідставного уникнення роботодавцем та його правонаступником від виконання свого обов`язку у частині нарахування та виплаті належних працівникові доходів (доплат за додаткове навантаження) відповідачем лише за рішенням суду нараховано 225 910,93 грн. (утримано податки та обов`язкові платежі) та 31.03.2026 року фактично виплачено повну суму розрахунку із заробітної плати у розмірі 173 951,41 грн. Враховуючи, що з моменту звільнення з займаної посади 19.03.2025 року та до моменту фактичного розрахунку із заробітної плати 31.03.2026 року минуло більше ніж 6 місяців, а з часу звільнення та протягом подальших шести місяців минуло 133 робочих днів. Сума середньодобового заробітку позивача згідно з розрахунками самого відповідача складає 2 187,58 грн., а тому сума компенсації має складати 290 948,14 грн. (2 187,58 грн. х 133 робочих днів). Поряд з цим, досліджуючи доводи заперечення відповідача та беручи до уваги деякі висновки Верховного Суду в частині оцінки правової природи ст. 117 КЗпП, якими визначено, що невиконання обов`язку з проведення повного розрахунку із працівником у день його звільнення з виплатою всіх належних йому сум є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП, і що таке правове регулювання подібне до інституту неустойки, яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Одночасно наголошено на тому, що виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, водночас законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. Компенсація втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати та індексація передбачені іншими нормативними актами, а не ст. 117 КЗпП, зокрема Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 та Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (ст.ст. 33, 34). Судова практика того часу свідчить що позивачі, враховуючи відсутність обмеження строків, почали зловживати своїми правами щодо періоду нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Це підтверджує, що ст. 117 КЗпП передбачає відповідальність роботодавця та не має компенсаційного характеру. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2026 року клопотання ОСОБА_1 про заміну назви відповідача у справі №160/18507/26 задоволено та здійснено заміну назви відповідача у справі №160/18507/26 з Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України на Міністерства економіки та довкілля України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 05.10.2026 року.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив державну службу у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міндовкілля) на посаді головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов.

Наказом Міндовкілля від 23.06.2023 року № 352-о ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міндовкілля з 27.06.2023 року.

Наказами Міндовкілля від 01.08.2023 року № 404-о, від 18.12.2023 року № 624-о, від 03.06.2024 року № 278-Ос, від 27.09.2024 року № 547-Ос та від 18.11.2024 року № 686-Ос на позивача покладалось виконання обов`язків за вакантною посадою начальника відділу контролю за дотриманням вимог ліцензійних умов.

На підставі наказу Міндовкілля від 17.03.2025 року № 227-Ос ОСОБА_1 з 19.03.2025 року звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов Міндовкілля.

Надалі ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міндовкілля у справі № 160/11129/25 щодо нарахування та виплати доплати за додаткове навантаження за час виконання обов`язків начальника відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 року у справі № 160/11129/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема визнано протиправною бездіяльність Міндовкілля щодо ненарахування та невиплати відповідної доплати та зобов`язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 доплату за додаткове навантаження.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 у справі № 160/11129/25, 31.03.2026 року відповідачем нараховано 225 910,93 грн., утримано усі податки та збори та фактично виплачено 1739512,41 грн., що підтверджується «Розрахунком доплати за додаткове навантаження (доплата за виконання обов`язків начальника відділу) ОСОБА_1 період з 02.08.2023 по 17.11.2024», копією «Виписки з рахунка Мінекономіки за 31.03.2026» та випискою по картці АТ КБ «ПриватБанк» від 10.06.2026 року № 8JTGAJPHRKV80O1H.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 31.03.2026 року.

При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати частини грошового забезпечення.

Позивач, вважаючи, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок мав бути проведений з ОСОБА_1 19.03.2025 року в день звільнення.

Натомість належну до виплати суму в розмірі 173951,41 грн. було виплачено лише 31.03.2025 року.

Днем звільнення ОСОБА_1 є 19.03.2025 року, а тому першим днем затримки є 20.03.2025 року.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 31.03.2026 року, а тому останнім днем є 30.03.2026 року.

Відповідно до довідки Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №28 від 03.04.2025 року середньоденний заробіток позивача складає 2187,58 грн.

З наведеного слідує, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 376 днів, при цьому за приписами статті 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто 126 днів, оскільки у шестимісячному періоді з 20.03.2025 року по 20.09.2025 року 126 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 275635,08 грн (126 днів х 2187,58 грн. (середньоденний заробіток)).

Разом з тим суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вказала, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Розглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підхід, застосований судом апеляційної інстанції, забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення АТ Миколаївгаз несправедливих та непропорційних майнових втрат.

У справі № 489/6074/23 суд апеляційної інстанції встановив, що в період із 17 серпня 2023 року до 17 лютого 2024 року заборгованість існувала лише в частині компенсації за відпустку (61 261,02 грн). Суд визначив, що ця сума становить 4,56 % від загального розміру належних при звільненні виплат (1 341 979,10 грн). Керуючись принципом пропорційності, суд зменшив відшкодування до суми, співмірної з порушенням. Отже, суд апеляційної інстанції стягнув 46 537,64 грн, що становить ті ж 4,56 % від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні (1 020 560,64 грн).

Так, після звільнення 20.03.2025 року позивачу роботодавцем виплачено лише 93 973,27 грн. (довідка №23 від 26.03.2025 року про суми нараховані та виплачені працівникові при звільненні), що складає лише 35,07 % від загальної суми яка підлягала виплаті, - 267924,68 грн. (93 973,27 грн. + 173951,41 грн. (доплата за додаткове навантаження, виконання обов`язків начальника відділу).

З наведеного слідує, що відповідач в день звільнення мав провести остаточний розрахунок та виплатити позивачу кошти в загальному розмірі 267924,68 грн. (93 973,27 грн. + 173951,41 грн.).

Враховуючи, що невчасно виплачене грошове забезпечення у розмірі 173951,41 грн становить 64,92% від суми 267924,68 грн, позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з суми 267924,68 грн.

Отже, керуючись принципом пропорційності, позивач має право на 64,92% середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 173936,70 грн. (267924,68 грн х 64,92% = 173936,70 грн.).

Щодо вимог позивача про стягнення з Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України на користь, ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 205 409,39 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, згідно з ст. 117 КЗпП, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

На час розгляду цієї справи відповідач заперечує право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, згідно з ст. 117 КЗпП.

Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, тому суд вважає вказані вимоги позивача передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.

Наразі відповідач не здійснив нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, згідно з ст. 117 КЗпП.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, згідно з ст. 117 КЗпП у даній справі не підлягають задоволенню як передчасно заявлені.

За наведених доводів та наявних у справі письмових доказів, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги задовольнити шляхом зобов`язання Міністерства економіки та довкілля України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 173936,70 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, згідно з ст. 117 КЗпП, без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок №159).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

На підставі абзацу 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення є протиправною.

При цьому, право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Тому, суд прийшов до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доплати за додаткове навантаження, за період з 02.08.2023 року по 17.11.2024 року, виплаченої 31.03.2026 року. Відтак суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити відповідні дії.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1867,70 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Міністерства економіки та довкілля України за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 1391,49 грн (пропорційно задоволеним позовним вимогам).

Згідно ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства економіки та довкілля України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Міністерство економіки та довкілля України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 173936,70 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, згідно з ст. 117 КЗпП, без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства економіки та довкілля України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доплати за додаткове навантаження, за період з 02.08.2023 року по 17.11.2024 року, виплаченої 31.03.2026 року.

Зобов`язати Міністерство економіки та довкілля України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доплати за додаткове навантаження, за період з 02.08.2023 року по 17.11.2024 року, виплаченої 31.03.2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міністерства економіки та довкілля України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, код ЄДРПОУ 37508596) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1391,49 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна