Рішення № 140316252, 05.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа №160/26494/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: місто Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, 36600, код ЄДРПОУ- 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

27.08.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови зарахувати до страхового та спеціального стажу, період роботи з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року, а також щодо відмови нарахування та виплати йому грошової допомоги у розмірі його десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №047150034877 від 12.03.2026 року про відмову зарахувати до страхового та спеціального стажу період його роботи з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року, а також про відмову нарахування та виплати йому грошової допомоги у розмірі його десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового та спеціального стажу період його роботи з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити йому грошову допомогу у розмірі його десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що складає 152 877, 5 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що він 04.03.2026 р. звернувся з заявою про здійснення перерахунку пенсії зміна надбавки, виплати одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» №1058. За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та 12.03.2026 р. прийнято рішення №047150034877 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, в зв?язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення даної допомоги. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії та призначення одноразової грошової допомоги, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області встановлено, що страховий стаж Позивача, що визначає право на виплату грошової допомоги, складає 34 років 5 місяці 9 днів. Період роботи Позивача з 01.08.1990 по 22.07.1991 не підтверджений уточнюючими довідками, тому відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду до спеціального стажу. Позивач не погоджується із таким рішення відповідача, вважає його протиправним та просить скасувати, оскільки вважає що має право на зарахування до страхового та спеціального стажу, період роботи з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року, а також грошової допомоги у розмірі його десяти місячних пенсій, передбаченої п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

22 вересня 2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов відзив, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.03.2026 р. звернувся з заявою про здійснення перерахунку пенсії зміна надбавки, виплати одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» №1058. При цьому, за принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та 12.03.2026 р. прийнято рішення №047150034877 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, в зв?язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення даної допомоги. За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії та призначення одноразової грошової допомоги, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області встановлено, що страховий стаж Позивача, що визначає право на виплату грошової допомоги, складає 34 років 5 місяці 9 днів. Період роботи Позивача з 01.08.1990 по 22.07.1991 не підтверджений уточнюючими довідками, тому відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду до спеціального стажу. В зв?язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, підтвердженого в установленому законодавством порядку, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області 12.03.2026 прийнято рішення №047150034877 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Також вважають передчасною позовну вимогу щодо проведення виплати грошової допомоги, оскільки право на виплату виникне у позивача тільки після вирішення судом спірного права про призначення грошової допомоги.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.03.2026 р. звернувся з заявою про здійснення перерахунку пенсії зміна надбавки, виплати одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» №1058.

За принципом екстериторіальності заява від 04.03.2026 р. розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням №047150034877 від 12.03.2026 р. прийнятим за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, у зв??язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, підтвердженого в установленому законодавством порядку.

В обгрунтування рішення №047150034877 від 12.03.2026 р. зазначено, що за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про перерахунок пенсії та призначення одноразової грошової допомоги, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області встановлено, що страховий стаж Позивача, що визначає право на виплату грошової допомоги, складає 34 років 5 місяці 9 днів. Період роботи Позивача з 01.08.1990 по 22.07.1991 не підтверджений уточнюючими довідками, тому відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду до спеціального стажу.

Не погоджуючись із відмовою про незарахування до спеціального та страхового стажу періоду роботи з 01.08.1990 по 22.07.1991 та у відмові в призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Відповідно до статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 (далі - Порядок №1191).

Відповідно до пунктів 2 та 4 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 3, ст. 10) , що передбачені:

переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (ЗП України, 1994 р., № 4, ст. 70; Офіційний вісник України, 2002 р., № 39, ст. 1820; 2004 р., № 46, ст. 3052);

переліком посад артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів, які мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення» (ЗП України, 1992 р., № 11, ст. 271).

Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктами 5-7 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення.

Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:

-станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

-пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);

-станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058-ІV станом на час спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 200/854/19-а.

За змістом статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України №637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.09.1988 р., позивач з 01.08.1990 р. прийнят на посаду лікаря хірурга ординатора Нижньогірської районної лікарні Кримської області; з 22.07.1991 р. звільнений у зв`язку зізміною місця проживання.

Отже, записами в трудовій книжці підтверджено безперервну роботу позивача у періоді з 01.08.1990 р. по 22.07.1991 р. лікарем хірурга ординатора Нижньогірської районної лікарні Кримської області, зауважень до записів трудової книжки відповідачем не зазначено.

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо необхідності подання позивачем уточнюючої довідки з місця роботи як безумовної підстави для незарахування спірного періоду роботи до спеціального стажу.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до запису у трудовій книжці позивач у період з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року працював лікарем-хірургом-ординатором Нижньогірської районної лікарні Кримської області. Вказаний запис містить відомості про період роботи позивача, найменування закладу та займану посаду, а отже, дає можливість встановити як факт роботи, так і характер виконуваної роботи.

При цьому суд враховує, що Нижньогірський район, на території якого розташований відповідний медичний заклад, знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України. За таких обставин отримання позивачем уточнюючої довідки від відповідного закладу або доступу до первинних документів, на підставі яких така довідка могла б бути видана, є об`єктивно неможливим та не залежить від волевиявлення позивача.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, необхідність подання уточнюючої довідки пов`язується насамперед із відсутністю у трудовій книжці необхідних відомостей для визначення права особи на відповідне пенсійне забезпечення, а не з формальною вимогою про обов`язкове подання такого документа у кожному випадку.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 18.04.2019 у справі №156/173/17, у якій Суд виходив із того, що за наявності у трудовій книжці належних записів про період роботи, посаду та місце роботи відсутність уточнюючої довідки не може сама по собі бути безумовною підставою для неврахування відповідного періоду до стажу. При цьому Суд врахував об`єктивну неможливість отримання відповідних документів у зв`язку з розташуванням підприємства на тимчасово окупованій території.

Отже, покладення на позивача негативних наслідків у вигляді неврахування спірного періоду роботи виключно з підстави неподання уточнюючої довідки, отримання якої є об`єктивно неможливим у зв`язку з тимчасовою окупацією території, суперечило б принципу належного соціального захисту особи та фактично покладало б на позивача наслідки обставин, які від нього не залежать.

За таких обставин суд вважає, що відсутність уточнюючої довідки не може бути самостійною та достатньою підставою для неврахування спірного періоду роботи позивача з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року, якщо відповідні обставини підтверджуються записами трудової книжки та іншими наявними у справі доказами, які підлягають оцінці судом у їх сукупності.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи, визначеного законодавством.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Згідно з указаним Переліком до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується робота лікарів та інших спеціалістів незалежно від найменування посад у лікувально-профілактичних закладах, зокрема лікарнях.

Як убачається із запису у трудовій книжці позивача, у період з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року він працював лікарем-хірургом-ординатором Нижньогірської районної лікарні Кримської області.

Таким чином, характер роботи позивача у спірний період відповідає роботі на лікарській посаді у лікувально-профілактичному закладі, яка відповідно до Переліку №909 належить до роботи, що зараховується до спеціального стажу для цілей пенсійного забезпечення за вислугу років.

Сам по собі факт відсутності уточнюючої довідки про характер роботи та форму власності закладу за наведених вище обставин не може бути достатньою підставою для неврахування спірного періоду, оскільки позивач не має об`єктивної можливості отримати відповідний документ у зв`язку з тимчасовою окупацією території, на якій знаходиться медичний заклад.

Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають необхідний страховий стаж на таких посадах, у разі призначення пенсії за віком у відповідності до цього Закону виплачується одноразова грошова допомога у розмірі десяти місячних пенсій.

Отже, для вирішення питання про право позивача на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги підлягає встановленню, зокрема, наявність у нього необхідного спеціального стажу роботи на посадах та в закладах, визначених законодавством.

Враховуючи встановлені судом обставини, зокрема підтверджений записами трудової книжки період роботи позивача з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року на посаді лікаря хірурга ординатора Нижньогірської районної лікарні, а також відсутність об`єктивної можливості отримання уточнюючої довідки у зв`язку з розташуванням відповідного медичного закладу на тимчасово окупованій території, суд дійшов висновку про необхідність зарахування зазначеного періоду до спеціального стажу позивача.

При цьому суд зазначає, що відповідачем не наведено належних та допустимих доказів того, що позивач у спірний період фактично не здійснював роботу на посаді лікаря-хірурга-ординатора або що характер цієї роботи не відповідав роботі, яка зараховується до спеціального стажу. Натомість відмова у зарахуванні спірного періоду обґрунтована виключно відсутністю уточнюючої довідки.

За таких обставин суд вважає, що неврахування відповідачем спірного періоду роботи позивача до спеціального стажу з формальної підстави неподання уточнюючої довідки є необґрунтованим.

Зарахування зазначеного періоду до спеціального стажу підлягає врахуванню при визначенні права позивача на одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, за умови встановлення судом наявності у позивача інших передбачених законом умов для отримання такої допомоги, зокрема необхідної тривалості страхового та спеціального стажу, позивач має право на одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій за віком.

Зважаючи на те, що позивач на час призначення пенсії за віком працював у відповідному закладі на посаді лікаря хірурга ординатора Нижньогірської районної лікарні, що не заперечується відповідачем, та мав достатній спеціальний стаж роботи на даній посаді, в тому числі в даному закладі, і раніше пенсію не отримував, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Судом було зроблено висновок про те, що позивач має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до вимог пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною першої статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. 139, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: місто Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, 36600, код ЄДРПОУ13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: місто Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, 36600, код ЄДРПОУ 13967927) щодо не зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до спеціального та страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди його роботи з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального та страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди його роботи з 01.08.1990 року по 22.07.1991 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (адреса: місто Полтава, вул. Гоголя, буд. 34, 36600, код ЄДРПОУ13967927) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2860,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук